Знайдено найдавніший череп Homo Erectus, одного з предків людини

В Африці знайшли найдавніший череп предка Homo sapiensПід час розкопок на території ПАР учені знайшли череп, що належить Homo erectus, предку сучасної людини, та має рекордний вік – у 2,04 млн років.


"Найдавніший відомий науці череп Homo erectus був виявлений групою австралійських дослідників у локації близько за 40 кілометрів на північ під Йоганнесбурга. Знахідка показує, ці що перші предки людини існували на 200 тисяч років раніше, ніж вважалося", - йдеться в повідомленні.

Провідний автор роботи професор Енді Херріс сказав, що череп був зібраний з більш ніж 150 фрагментів, виявлених в основному кар'єрі Дрімолена, розташованому приблизно в 40 км на північ від Йоганнесбурга в Південній Африці. Ймовірно, предку людини було від двох до трьох років, коли він помер.

До сих пір найдавнішими підтвердженими рештками Homo erectus були кістки віком 1,8 млн років, виявлені в Дманісі, Грузія. Аналіз нової знахідки показав, що їй у 2,04 млн років.

Щоб визначити вік знахідки, вчені скористалися уран-свинцевим методом (вік визначається по тому, скільки урану зазнало розпад і перейшло в свинець), методом електронного спінового резонансу і палеомагнетизму.

Як відомо, в кінці 2019 року антропологи змогли датувати час життя останніх представників Homo erectus – предків людини, що першими покинули Африку й почали розселятися світом.

Дослідники тоді вияснили, що представники цього виду масово вимерли між 117 та 108 тисячами років тому і, скоріше за все, не перетиналися з видом Homo Sapiens.

Девственное рождение с точки зрения науки (лонгрид)

Существуют некоторые, хотя весьма и спорные, научные теории о возможности непорочного зачатия и рождения здорового малыша.

ФОТО ВЗЯТО У ПОЛЬЗОВАТЕЛЯ FLICKR NORBERTSCHNITZLER

Несмотря на то, что религиозное значение Рождества уже давно выхолощено и заменено светскими радостями в виде эггнога и Санта-Клаусов в торговых центрах, по сути своей 25 декабря до сих пор остаётся праздником по случаю девственного рождения Иисуса Христа. Хотя праведники долгое время считали девственное рождение необъяснимым чудом, другие искали этой истории научные объяснения – либо для того, чтобы доказать её правдоподобие, либо развенчать её как нечто невозможное. Эти искатели предложили несколько интригующих и вразумительных (пусть и маловероятных) научных объяснений.

Прежде, чем погрузиться в науку, стоит уяснить, что мы имеем в виду, говоря о «девственном рождении»; этот термин нередко оспаривают и частенько путают с непорочным зачатием. Многие отмечали, что в пророчестве о рождении Христа в книге Исайи (7:14) используется древнееврейское слово «алма», обозначающее молодую (но необязательно девственную) девушку. Это, как отмечают некоторые учёные, могло быть неправильно переведено как «дева» бесталанными греческими учёными 2200 с лишним лет назад, что привело к созданию ложной мифологии. Но, даже, если пророчество было переведено неправильно, истории о рождении Иисуса в Евангелиях от Матфея и Луки подчёркивают, что Спаситель родился от непорочной девушки.

Тем не менее, неясно, что подразумевалось под девственностью во времена Иисуса, – точно так же не вполне ясно, что подразумевается под девственностью сегодня. Неповреждённая девственная плева? Отсутствие сексуальных контактов с проникновением в прошлом? Полное отсутствие воздействия сексуальной стимуляции? Объяснить «девственное рождение», если под девственностью подразумевалась лишь неповреждённая девственная плева или отсутствие вагинальных сексуальных контактов, слишком уж легко: возможно, семя просочилось во время имитации полового акта в одежде или, быть может, Мария вела половую жизнь, но её девственная плева оставалась целой. Поэтому нам, чтобы предоставить неоспоримое научное объяснение девственной беременности Марии, следует воспользоваться наиболее консервативным определением девственности – полное воздержание от сексуальной активности.

В этом случае излюбленное научное объяснение девственного рождения долгое время состояло в том, что Мария каким-то образом добилась человеческого партеногенеза, процесса, с помощью которого некоторые животные размножаются без партнёров. При партеногенезе одна клетка внутри животного делится посредством мейоза, разделяя свой генетический материал пополам. Затем одна из этих разделённых клеток, по сути, яйцеклетка, сливается с другой разделённой клеткой поблизости, оплодотворяет саму себя и (поскольку генетический материал клеток не разделился поровну или одинаковым образом) образует не вполне являющийся клоном эмбрион, который можно выносить.

Партеногенез распространён среди беспозвоночных; девственные рождения также наблюдаются у птиц, рыб и рептилий. До недавнего времени учёные считали, что это редкая реакция на содержание в неволе, стрессовые воздействия окружающей среды или недостаток партнёров, но за последние три года исследователи обнаружили, что партеногенез также удивительно широко распространён в здоровых популяциях, обитающих в дикой природе. И хотя исследователи до сих пор пытаются понять, что запускает процесс партеногенеза, то, что он происходит у стольких видов, значит: теоретически возможно, что Мария могла родить Христа благодаря партеногенезу.

Но эта гипотеза всё равно остаётся шаткой, поскольку, хотя млекопитающие и могут инициировать партеногенез, рожать благодаря партеногенезу они, как правило, не могут. Яйцеклетки млекопитающего обычно разделяются, чтобы дать пристанище ДНК в сперме, когда чувствуют приближение живчиков, а затем умирают, если оплодотворение не удаётся. Хитрости или случайные генетические нарушения могут обеспечить разделение при отсутствии спермы и даже рекомбинацию с другой разделённой клеткой поблизости, но млекопитающие (за исключением ехидн и утконосов) пользуются процессом под названием импринтинг, чтобы обеспечить запуск размножения исключительно при правильном комплементарном сочетании активных и неактивных генов в сперме и яйцеклетках одного вида. Так что, если партеногенез начинается, то он порождает хлипкую диковинку, которая проживает не более нескольких дней.

Существуют способы преодолеть эту проблему. В 2004 году японские исследователи продемонстрировали, что могут менять импринтинговые гены в яйцеклетках мышей, создавая искусственного, но полностью партеногенетического и жизнеспособного детёныша. Такие же генетические изменения могут, хоть это и крайне маловероятно, происходить в качестве случайных, естественных мутаций. Однако генетические мутации, преодолевающие только импринтинг, подразумевали бы, что Иисус получил у Марии только X-хромосомы, и это уже был бы не он, а она.

В своей книге LikeAVirgin («Как девственница»), опубликованной в 2012 году, популяризатор науки Ааратхи Прасад предлагает парочку обходных решений. Одна из возможностей, теоретизирует Прасад, состоит в том, что Мария могла являться генетической химерой (то есть сформироваться как из мужского, так и из женского эмбриона), а это значило бы, что у неё был Y-хромосомный материал, который мог впитаться в её ребёнка-Христа, теоретически порождённого своими силами. Также, предполагает Прасад, Мария могла быть интерсексуальной – обладать как женскими, так и мужскими генетическими характеристиками. Точнее говоря, она могла родиться с овотестисами; это состояние, в котором женщина получает от отца X-хромосому, содержащую чуть-чуть Y-хромосомы, что приводит к развитию органа-гибрида из яичника и яйца. Если в гонадах Марии проявлялся исключительно её мужской материал и у неё, опять-таки, был идеальный баланс мужских и женских тканей и гормонов, её овотестисы могли производить сперму и яйцеклетки одновременно и опускать их по фаллопиевым трубам вместе, что привело бы к оплодотворению и имплантации внутри её работающей матки.

Соблазн вычеркнуть это как нечто функционально невозможное велик, но есть как минимум один зарегистрированный случай рождения девочки с балансом генов и генетической экспрессии, возможно, подходящим для выполнения этого самооплодотворения, – в Мексике, около 2000 года. Исследователи до сих пор ждут возможности увидеть, сможет ли этот ребёнок производить жизнеспособные сперму и яйцеклетки и таким образом родить, будучи девственным.

У девственного рождения существует как минимум одно более простое объяснение, хотя оно жестоко и крайне запутанно. Согласно одному отчёту 1988 года в журнале British Journal of Obstetrics and Gynecology, 15-летняя девушка из Лесото, родившаяся без наружного отверстия влагалища (из-за заболевания, известного как синдром мюллерова агенеза), родила здорового ребёнка мужского пола с помощью кесарева сечения. Когда девушка делала минет своему партнёру, к ней подошёл бывший, вытащил нож и дважды ударил её в брюшную полость, дав сперме в её пустом животе возможность просочиться через повреждённый желудочно-кишечный тракт в её репродуктивную систему.

Хотя многие отнеслись к этому сообщению скептично, урологи полагают, что это возможно, так как сперма может выживать в кислотной среде, проходить дальше, чем мы думаем, а также выживать в благоприятной среде не один день, оплодотворяя яйцеклетки даже за пределами обычных мест их встречи. И хотя обычно у женщины с мюллеровым агенезом менструальная кровь оказывалась бы в ловушке, забивая ей матку, для такой молодой девушки, как эта, это не было проблемой.

Несомненно, этот сценарий крайне мрачен, в отличие от той чистой жизни, которой, по идее, жила Мария. Однако условия необязательно должны были быть точно такими же. Если бы Мария получила несмертельную рану брюшной стенки (или даже страдала от особого абсцесса) при наличии семени, то существует вероятность (пусть и небольшая), что она могла быть оплодотворена, без полового акта.

Итак, девственное рождение действительно возможно с научной точки зрения, хотя оно настолько маловероятно, что большинство учёных не особенно доверяют этой научной гипотезе.

«Меня много раз спрашивали [о девственном рождении], – заявил Уоррен Бут, ведущий эксперт по партеногенезу из Университета Талсы, – и, если честно, я не могу придумать правдоподобного объяснения тому, как женщина, воздерживавшаяся от сексуальных контактов, могла родить ребёнка любого пола».

Набожным христианам, разумеется, на самом деле неважно, является ли девственное рождение маловероятным с научной точки зрения, поскольку наука – это дисциплина, исследующая законы и природу, созданные Богом. «Бог – не пленник Вселенной», – заявил Верн Пойтресс из Западной теологической семинарии, евангелический богослов, основными темами работы которого являются божественная истина и авторитет Библии.

Пойтресс использует свою математическую и естественнонаучную подготовку для того, чтобы анализировать и оспаривать рационалистические аргументы против веры. Роль Бога в девственном рождении он объяснил так: «Он оказался в системе безличного права. Он является законодателем. Он является автором как закономерностей, так и того, что является исключительным... Он может делать нечто необычное, когда ему заблагорассудится».

По мнению Пойтресса и других, Бог мог создать сперму с Y-хромосомой из ничего или из атомов в утробе Девы Марии по необходимости, оплодотворить её яйцеклетку и создать полностью человеческое, но также и полностью божественное, существо мужского генетического пола. Разумеется, доказательств тому, что Бог провёл зачатие Христа таким образом, у Пойтресса нет, но это к делу не относится.

«Библия не вдаётся во все технические подробности, – заявил он. – Бог знает все технические подробности. Однако его цель в Библии – не удовлетворить современное научное любопытство, а рассказать нам то, что нам действительно нужно знать с точки зрения спасения, с точки зрения нашего личного понимания себя и нашей связи с Богом».

Не в пример некоторым христианам, которые порой яростно отвергают поиск научных объяснений девственного рождения, Пойтресс признаёт, что провести различие между божественными деяниями и теми, которые являются следствием последовательных Божьих законов природы, почти невозможно. Тем не менее, он сомневается, что девственному рождению существует научное объяснение, и отвергает мысль о том, что это его каким-то образом опровергает.

Это справедливо: люди, критикующие магию, мистицизм и даже веру с рациональной точки зрения часто забывают, что недостаток доказательств не является доказательством ложности чего-либо. Они также забывают, что Бог и его дела находятся за пределами области твёрдого научного поиска или опровержения.

Поэтому, придумывают ли люди сложные научные объяснения непорочному зачатию или отвергают эти объяснения как невероятные, девственное рождение Христа, возможно, всегда будет оставаться тайной. А в споре, углублённом в веру, которая выходит за пределы науки или рациональности, значения на самом деле не имеет ни одно из этих утверждений.

https://www.vice.com/ru/article/dp5ekm/the-science-behind-the-virgin-birth

Хижак з пір'ям

У США відкрили новий вид динозаврів

Група американських палеонтологів описала новий вид динозаврів з сімейства дромеозаврид, який назвали Dineobellator notohesperus.


Dineobellator notohesperus. Image credit: Sergey Krasovskiy.

Древній хижак був довжиною близько 2 м і, мабуть, нагадував знаменитих велоцирапторів, відзначають автори відкриття.

«У той час як дромеозавриди краще відомі з таких місць, як північ США, Канада і Азія, мало що відомо про групу, яка жила далі на півдні Північної Америки», — сказав доктор Стівен Ясинські, палеонтолог з Університету Пенсільванії.

Хоча не всі кістки Dineobellator notohesperus були відновлені, кістки передпліччя мають голчасті виступи — невеликі опуклості на поверхні, де пір'я було б закріплено зв’язками — ознака того, що у динозавра за життя було пір'я, схоже на те, яке було у велоцирапторів.

Особливості передніх кінцівок тварини, включаючи збільшені області кігтів, дозволяють припустити, що цей динозавр міг сильно згинати передні лапи. Ця здатність може бути корисна для утримання здобичі. Вчені припускають, що він міг полювати на дрібніших динозаврів і інших тварин.


Skeletal reconstruction of Dineobellator notohesperus. Individual scale bars – 2cm. Image credit: Jasinski et al, doi: 10.1038/s41598-020-61480-7

Хвіст Dineobellator notohesperus також володів унікальними характеристиками. У той час як хвости більшості дромеозавридів були прямими і жорсткими за допомогою стрижнеподібних структур, хвіст цього динозавра був досить гнучким в основі, дозволяючи решті частини хвоста поводитися як кермо.

«Подумайте, що відбувається з котячим хвостом під час бігу. Хоча сам хвіст залишається прямим, він при цьому постійно повертається, коли тварина змінює напрямок. Жорсткий хвіст забезпечував підвищену маневреність при зміні напрямку, і потенційно допомагав переслідувати здобич, особливо на відкритій місцевості», — розповів Стівен Ясинські.

Джерела
 nv.ua/ukr/techno/popscience/u-ssha-viyavili-noviy-vid-hizhih-dinozavriv-50079516.html

Чeлюсти мегалодона

Чeлюсти мегалодона в cpaвнении с большoй белoй акулой 

Мегалодон - вид вымерших акул из семейства Otodontidae. Существовал в миоцене и плиоцене




Любовь. Из моего старого

  • 27.03.20, 22:05
Любовь мне снова сердце ранит
И оно опять болит
Мое тепло Его не манит  
Что же мне судьба велит
Одиночество? А счастье?!
Ведь любовь уже горит
Для меня это ненастье
Ведь было дело - обожглась
И раны долго заживали,
На хитрость обормота нарвалась,
Друзья мои переживали,
Но время раны залечило
И жизнь ко мне вернулась вновь
Но я все так и не забыла,
А тут пришла она, любовь

                                 Дина Панчук


На Львівщині знайшли криївку

У лісі біля Миколаєва Львівської області збереглася автентична криївка УПА.

"Вона дійшла до нас незмінною ще з повстанських часів. Місцеві краєзнавці стверджують що в ній діяла друкарня УПА. Криївку витесано глибоко під землею в масиві пісковика", – написав у Facebook Андрій Риштун.

 

Вхід до криївки можливий лише через вертикальний отвір. Всередині є 5 кімнат, у яких можна стояти на повний зріст. Там виявили залишки давніх речей. Є колодязь для питної води.

 

"Складний доступ та глухе розташування вберегли криївку від спаплюження. А суцільний камінь – від руйнування. Зазвичай криївки будувалися в землі. Тому з часом вони згнили, і до наших днів мало що дійшло.

А цю витесано в суцільній скелі. Тож нам пощастило мати справжній символ тієї епохи, ще й зовсім недалеко від Львова", – повідомив Риштун.

 

"Ця криївка заслуговує стати відомою. Це наочний приклад, як тоді боролися з окупантом! В Україні насправді збереглося не так уже й багато автентичних криївок тих часів. Більшість, які ми бачимо, це реконструкція. А криївка коло Миколаєва унікальна, бо вона така ж, як і була тоді", – додав він

istpravda.com.ua/short/2020/03/25/157238/

Двадцять літ у підпіллі…

Нескорений повстанець жив у монастирських печерах і згорів живцем після зради донощика

Дорога до місця останнього спочинку Юрія Михайлецького
Дорога до місця останнього спочинку Юрія Михайлецького

Доля цього нескореного повстанця мало відома в Україні. Хоч у шістдесятих роках минулого століття ім’я Юрія Михайлецького нагнало великого страху не лише на село Рукомиш Бучацького району, всю Тернопільську область, а й наробило шуму у самій Москві. Бо місцеві енкаведисти прогледіли повстанця, що сидів у них під носом цілих двадцять літ!

Криївка у скелях

Свято-Онуфріївський скель­ний монастир у Рукомиші добре відомий у релігійному світі. У його печерах жили монахи ще від XIII століття! Пізніше у цих ске­лях знаходили прихисток прості люди в часи воєн і лихоліть. Він став притулком і для українсько­го повстанця Юрія Михайлець­кого — на цілих двадцять літ…

Скельний монастир.
Скельний монастир.

Йшла Друга світова війна. Михайла мобілізували до лав радянської армії. Він потрапив у бій під Бродами, відомий як «бродівський котел». Й звідти, за списками загиблих, не вий­шов. Та доля пораненому бій­цю, який мав прострелені ноги, усміхнулася. Він прийшов до тями після того, як з поля бою вже вивезли поранених. І за­стогнав. Цей його стогін хтось почув.

З поля бою його таємно від­везли у прикарпатський Космач. Там хлопця вилікували, він прой­шов вишкіл УПА й отримав над­важливе завдання, яке мав ви­конати у Бережанах. Після цього був зобов’язаний себе умерт­вити. Та накласти на себе руки хлопець не зміг і повернувся у рідний Рукомиш, де жила мо­лодша сестра з малими дітьми.

Інформація про появу мерця швидко облетіла село. На Ми­хайлецького прийшов подиви­тися «участковий». Зачувши, що недобрим пахне, Юрій чкурнув з хати. Вирішив трохи пересиді­ти у монаших печерах. Та вони стали йому домівкою на цілих двадцять літ (з 1947-го по 1967 р.) — криївкою у скелях.

«Бандера, вилазь!»

Він спускався до сестри по­митися та перевдягнутися, коли було дуже холодно, трохи по­грітися, бо ж багаття розпалити в печері не міг — дим би відразу його виказав. Сестра тихцем приносила йому до скельного монастиря їсти. Багато хто в селі здогадувався, що монаші келії не пустують, дехто на власні очі бачив Юрія, коли той гостював у сестри. Та таємницю їхньої ро­дини зберігали, розуміючи, що від радянської влади пощади не буде. Може, й ще не один рік, десятиліття Михайлецький там би прожив. Якби не один юда.

Був кінець жовтня, з полів саме звозили цукрові буряки. Раптом до печер почали звози­ти з Рукомиша і навколишніх сіл колгоспників. Зібрали біля під­ніжжя чи не всіх школярів. Зни­щення упівця, на що вже й не сподівалися кагебісти у Союзі в той час, мало стати показовим.

«Бандера, вилазь!» — крикнув хтось після того, як у печери по­летіли димові шашки. Навколо закурився дим. А за мить ка­гебісти побачили… вогонь. Це Михайлецький палав як смо­лоскип. У спогадах селян збе­реглася розповідь «верхушок» з району, що чоловік обгорнув голову куфайкою і, обливши її нафтою, підпалив. Страшна смерть. Хоча офіційного під­твердження того, що Михай­лецький таки вчинив самогуб­ство, немає.

Цей бій вважають останнім зі збройної боротьби повстанців проти окупантів. Та дуже швид­ко кагебісти відмовилися від оприлюднення статусу загибло­го. Офіційно оголосили, що зго­рів… безхатько. Тим часом за те, що двадцять років під носом переховувався бандерівець, полетіли енкаведистські голо­ви — спільний Бучацький та Мо­настириський відділ НКВС було повністю розформовано.

Обгоріле тіло кинули просто неба

Почувши про страшну смерть Юри, сестра кинулася до хати. За мить винесла речі, що могли про нього нагадувати, й підпалила. Дотла згоріло все. Через страх опинитися в Сибіру не залишила навіть крихітного фото повстанця.

Обгоріле тіло Михайлецького енкаведисти кинули просто неба. Три дні біля нього чатували, ви­стежуючи, чи ще хто не вийде з глибокого підпілля. Та так нікого й не дочекалися. Вибравши мо­мент, сестра серед ночі на плечах знесла тіло брата і поховала.

Кажуть, донощик, який ви­казав підпільника УПА, помирав у страшних муках. Навіть стелю люди мусили розбирати, бо від­дати Богу душу не міг.

Коли настала Незалежність, воскресло ім’я Юрія Михайлець­кого. А все завдяки тамтешньому священику Михайлові Суканцю. Він став по крупинках збирати ін­формацію про повстанця. Та, на жаль, сестра Юрія навіть перед смертю не зважилася розповісти про брата правду, забрала її зі со­бою у могилу.

Пам’ятник спаленому повстанцю у Рукомиші
Пам’ятник спаленому повстанцю у Рукомиші

Нині на місці трагічної заги­белі патріота височіє пам’ятник палаючому повстанцю. Його по­ставлено коштом колишнього президента Віктора Ющенка, проект втілили за сприяння відо­мого львівського музейника Бо­риса Возницького. Він нагадує кожному, хто приїжджає у Руко­миш, ціну здобуття Україною не­залежності.

Аби вшанувати пам’ять героя, слід спершу піднятися сходами, що ведуть до статуї Богородиці, яка стоїть у вирубаному в скелі гроті. Далі вузькою крутою стеж­кою, що тулиться до скелі, про­биратися наверх. Вклонитися фігурам «Жінок-мироносиць», минути символічний вівтар… І відкриється образ чоловіка у розстебнутому пальті та кирзо­вих чоботах. А над ним — хрест. Поруч вбито у стелю позолоче­ний залізничний костиль із та­бличкою: «Смертю „Палаючого Упівця“ в 1967 р. тут героїчно за­гинув Юрій Михайлецький». Вічна йому пам’ять

https://wz.lviv.ua/far-and-near/379164-dvadtsiat-lit-u-pidpilli

Науковці підтвердили одну з теорій Чарльза Дарвіна

Більш ніж через 160 років після того, як Чарльз Дарвін написав свою книгу «Походження видів», вчені довели, що одна з його теорій виявилася правдою.

Як пише видання Newsweek, група вчених перевірила, чи справді існування підвидів може бути раннім кроком до утворення нових видів. Результати показали, що так, це можливо. Це стало підтвердженням гіпотез, висловлених Дарвіном у його книзі за 1859 рік. Спираючись на свої спостереження, видатний англієць вірив, що чим більше видів входять у рід, тим більше варіацій цих видів буде.

Вид за визначенням – це набір тварин чи рослин із подібними характеристиками, які здатні спарюватися між собою.

Люди, або Homo Sapiens, тому приклад. Підвиди, з іншого боку, – це популяція в межах конкретних видів, які можуть трошки відрізнятися і мати свою окрему групу для спарювання. Кількість підвидів на кожен вид може сильно відрізнятися. Наприклад, існує 45 різних підвидів лисиць, але жодного підвиду людей.

Вчені з Кембриджського університету проаналізували взаємозв’язок між двома поняттями й вирахували, як кількість видів у роді й кількість підвидів на кожен вид співвідноситься до числа різних груп тварин. Лаура ван Хольстен і Роберт Фолі використали інформацію, зібрану натуралістами, для визначення «віку» різних видів і підвидів, щоб побачити, наскільки вони пов’язані. Вони помітили кореляцію між варіаціями видів і підвидів. Рід із більшою кількістю видів має більше видів із ширшою групою підвидів.

Ця закономірність особливо чітко простежується у ссавців, які літають, таких як кажани. Для порівняння у наземних тварин ця кореляція між багатством видів і підвидів теж була позитивною, але слабшою. Вчені вважають, що це пов’язано з географічними перешкодами, які наземним істотам важче подолати. Гірський хребет чи річка можуть створити фізичний бар’єр для тварин, які рухаються на суші, але не для тих, хто літає чи плаває.

«У третьому розділі книги “Про походження видів” Дарвін писав, що лінії тварин із більшою кількістю видів повинні також містити більше “варіацій”. Підвиди – це сучасне визначення цих варіацій», – сказала Хольстен.

«Підвиди тварин зазвичай ігнорують. Але вони грають ключову роль у довгостроковій еволюційній динаміці», — пояснила вона.

Вона наголосила, що її дослідження співвідношення між видами й кількістю підвидів доводить, що підвиди грають критичну роль в еволюції. І це завжди відбувалося. Тож припущення Дарвіна були правильними.


Джерело https://opinionua.com/2020/03/21/naukovci-pidtverdili-odnu-z-teorij-charlza-darvina/

Першоджерело (англ.) joh.cam.ac.uk/one-darwins-evolution-theories-finally-proved-cambridge-researcher