Якось мій знайомий сказав - про що я кажу, то і трапляється. 

Це дуже добра якість, коли вона у правильних руках, і (увага) коли цим мудро розпоряджаються. Знати про свій талант замало. Треба ще цим користуватися. А як рідко я ставлю собі цілі, важливі цілі... 

Ось тому сьогодні вірішила поставити ціль - наростити імунітет. Підпункти такі:

1. Здоров'я

2. Щодо хейтерів*

- - -

В плані їжі я би так робила. Проте стосовно життя в цілому, ми можемо потихеньку змінювати хід подій і нарощувати, як м'язи, свої нові здібності. Якщо ти не вмієш добре фотографувати, фотографуй все і скрізь. Якщо не танцюєш - танцюй. Якщо тебе трусить, коли треба виступити з промовою, то треба лізти на сцену і виступати. Інтроверту рекомендую спілкуватися, а екстраверту - навчитися цікаво проводити час із собою. 

Мій сьогоднішній запит це соціальна імунка (п.2). Мені реально здається, що моя маленька команда хейтерів бажає чогось поганого, і воно здійснюється. Звісно, можна залягти на дно, щоб ніхто не знав що там в мене відбувається у житті. Так роблять деякі люди: їх немає в соц. мережах, бо так вони оберігають свій успіх. Але я вважаю, що життя - воно в наших власних руках, тому свою соціальну імунку можна посилити. 

Для тих, хто теж відчуває подібне, на власному досвіді впевнилась, що ефект бумерангу існує. Ніколи забіякам поганого не робила, воно якось само прилітало їм взад.

Було знайдене рішення - слухати її разом. Якщо дуже не подобається, прошу змінити жанр, пояснюючи, що голова не варить під такий бас. Якщо ж подобається дуже, відкриваю двері у його кабінет, и ми слухаємо разом 

І ще з 24.02 є зміни. Раніш у фб був поріг у 729 друзів, а тепер в мене їх 740. Раніше публікації були закриті, а тепер майже всі відкриті. І це про гігієну спілкування, а не про щось інше )  

- Але там будуть полуфабрикати, смородина, голубці, червона риба (по акції) ..

- Я не їм смородину, риба тепер дорога і голубці треба самою крутити. Погана з тебе хазяйка

- Я хочу життя проживати, а готувати лише з бажанням це робити

Нахабство - це друге щастя

А що ж тоді перше щастя? (питання до вас)

як на мене, це відноситись до всього з долею іронії та пучком позитиву

Допомагає дригання під рокову музику, а ще, коли є роздратування на роботі - проспівати щось ну дуже душевно, з надривом. Можна навіть слегонця з фальшою у нотах.

А ще раніше після 24.02 виявилося, що я малюю. Але не буду робити з цього таланту, бо на все не вистачить відведенного часу. Треба обирати - наш ресурс обмежений. Але я точно хочу - різномаїття у своєму житті, і щоб кожен день був особливий. Чого і вам бажаю ))

Вуха для мене це святе, бо саме ними я слухаю музику. Проте іноді це неможливо... Неможливо терпіти фон за стінкою на роботі, де працює пустельником сервісний інженер. Він весь час слухає дуже голосно музику (переважно рокового напрямку) під приводом, що це потрібно для тестування техніки на ремонті. 

Прикро дізнатися, що не можеш терпіти музику, коли її слухаєш не ти )) 

- ... ?

- Ну те, де ти чекаєш літак

- Аеропорт?

- Так! Ось я у аеропорту, 3 години ночі, спати хочетьсяяяя. І я п'ю каву. А вона не діє, і ще - ну дуже несмачна

..

- Така кава сьогодні ... Бррр

- Як у тому місці? ))

Одне лиш пам'ятаю. В мене є можливість прямо тут і зараз уві сні розповісти про одну свою проблему дуже класному спеціалісту з психології. Я починаю панічно згадувати яка в мене зараз проблема? І не можу згадати )) 

Увидела в ленте фото Джимми Пейджа с его удивительной гитарой и вспомнилось. 

Музыка у нас звучала, насколько помню, каждые выходные. Папа сидел на самом правильном месте и активно отбивал такт руками и ногами. В самый яркий момент мог вскочить и подхватить нас с мамой. Как-то даже сделал пирамиду из семьи, которая начала резко крениться. Так, я оказалась на колонке где-то сверху на шкафах, маму папа удержал )

Взрослее я читала тексты с обложек дисков, пела вместе с Полом, Майклом Джексоном и другими звездами. К нам приходили в гости незнакомые люди и слушали музыку. Мама к этому относилась снисходительно. А вот джаз мы слушали дозированно. Он некоторых членов семьи напрягал, как и странные тестовые диски )   

Еще позже мои друзья дозванивались на Радио Рокс и передавали папе музыкальный привет. ) А у меня уже был свой бумбокс, и портативные плееры. Слушала музыку у себя или на прогулке с собакой. А когда родители уходили, конечно я включала папину систему. (Недавно узнала, что оказывается как-то сожгла папе колонку. А он даже не пожурил меня за это )

Потом наши музыкальные вкусы разошлись, как и разошлись дорожки к двери под названием "дом". 

Но вот случился ноябрь = ощущения просто ужасные. Я, как первый год работала в магазине аудио техники, и на мне было две задачи: придумать интересную историю о музыкантах, и еще одна - о старейшем аудио бренде onkyo. Включаю youtube, Stairway to Heaven, и начинаю эмпатировать.

Господи, как накатило. Меня просто сбросило со скалы лет прямо в детство. Мой папа, мама, пирамиды, всегда с нами музыка и счастье. 

В то время я работала временно в кабинете без окон за столом, окруженным двумя коллегами. Слезы покатились, их было уже не удержать, а деваться некуда. Глаза напротив смутились, быстро встали и покинули кабинет. Дальше будет скомкано, как и сами воспоминания. 

С трудом дождавшись окончания раб дня, я вернулась домой, включила Stairway to Heaven и отдалась эмоциям. Чувства были на пике, они превратились в боль и восторг одновременно. Раз за разом я умирала и возрождалась. Но мне было мало. (да, я запойный меломан) Поэтому я слушала, смотрела на обалденную игру Пейджа, танцевала, и искала смысл этого произведения. История в песни очень простая и актуальная, но подача придала ей волшебство, магическую силу, что намного существеннее, чем другие способы влияния на человечество.

Спасибо папе, спасибо людям-Богам, которые создают музыку.