- Я не хочу великий холодильник брати, бо це не естетично

Я завжди пам”ятаю,
Ті місця солов”їні,
Де вперше – “кохаю”
Промимрив  дівчині

Не забуду білу хату край села,
Що сховалась між дерев високих,
Там юнь моя пройшла,
Серед озерець синьооких

Бо ж там відчув палку любов,
В чеканні серце колотилось,
Коли вперше на побачення ішов,
Здавалось, все село услід дивилось

А я ішов, питаючи “Когось”,
Хіба ж так просто сонце гріє?,
Не просто ж так побачення вдалось
І від щастя серце моє мліє

Не просто так, шелестить трава,
Коли юнь увечері гуляє,
І кожна стеблинка ожива,
Коли життя в саду буяє

Не просто ж так, люди всі,
Собі пару вибирають,
І квіточки тремтять в росі,
І пташки тому й співають

Так і роки життям пливуть,
Аж поки з юні золотої.
Поволі у зрілість перейдуть,
В храм суєти і мудрості людської

Під арію сусідської дрельки і трелі перфоратора я вже хрен зна яку годину намагаюсь себе налаштувати на написання клятого диплома, тягну всю цю справу як кота за геніталії, і знаю,що потім буду вити по ночам від ненависті до себе за свою лінь, але ні, то ж буде потім, а зараз мені чомусь дико стало цікаво,які існують способи стерелізації банок. Здавалося б, що все спряє : навколо ні душі, тепле ліжко, сита совість, інтернет, мать його так, вільний час....але блядь,ніякого бажання. Навіть цей   блог - це ще один привід відкосити і зайнятись якоюсь хернею. Останнім часом я якось розгубила себе , погляд розсіяний, думки не зібрані. Колишній, ще не так забутий узор думок ,став безглуздою запутаною паутиною . А раніше ж писала вірші, і не просто чотири стрічки, а по кілька сторінок розливалась думками ,і це було неймовірно,мої думки були наче у шовкових простирадлах,вони кохалися і ..ще цей тонкий аромат жасмину,і вітер.  Щось я таки дійсно загубила в собі. Якісь деталі стерлись від нещадної іржі будніх проблем., стерлись і розсипались в порох. і все, відчувається черствість якась в думках, хм..напевно це і є "дорослішання".  І тепер жодного римованого рядка ,навіть під прицілом,я не можу видавити.Проза в буднях,думках,і в клятих словах. 

   Липневий спекотний день нарешті розродився бурхливою короткочасною зливою. Розпечений асфальт швидко випарував вологу із своєї поверхні. Єдиною прикметою минулого дощу залишилася невеличка, зате глибоченька вибоїна, із крутими краями, заповнена сірою каламуттю.
   Люди, наполохані зливою, не поспішали покидати свої домівки. Навіть автівки кудись поділися.
   Крокую пустельною вулицею на побачення. При повному параді, як то кажуть. Білосніжна сорочка, світло сірі, напрасовані штани, у руках розкішний букет троянд.
   Та доля визначила інше побачення.
   А долю, як звісно, не обменеш і возом не об’їдеш.
   Із за рогу вигулькнув ЛАЗ, переповнений робітниками, що поверталися з роботи, і важко покотився мені назустріч.
  Час побачення невблаганно наближався...
   Нарешті ми порівнялися.
Автобус, я і ... калюжа.
 Колесо різко провалилося у вибоїну і на тротуар, через усю вулицю, полетіла сіра каламуть.
Влучно, прицільно, на те місце, де саме у той час знаходився я...
   Зустріч відбулася.
      Finita.
Михайло ДІД.
Алчевськ.