Зміни йдуть постійно

то швидко,то повільно,

то дуже важко і гамбітно,

то майже непомітно.

Надіятись –  даремно,

що минеться все,напевно,

бо вони для нас навмисно,

щоб для душі було корисно.

Любов міняє кардинально,

хоч скажите,що це банально,

але вона змінити може,неймовірно

і це не буде благодійно.

За все сповна прийдеться заплатить,

щоб могли цим потім дорожить,

і сил прийдеться доложить,

щоб мати право далі жить.

Щоб далі жити і жити вільно,

треба з любов’ю все робити спільно,

тоді і каятись не треба буде слізно,

що вже змінити щось,занадто пізно. 

Міняймося на краще,міняймося завжди,

звикаймо як найшвидше,щоб не зазнать журби,

любов’ю в серці дорожить

і щедро іншим її дарить!

Я люблю тебе,Боже,найпалкіше за все.
Я люблю тебе,Боже,як ніхто і ніде.
Я люблю тебе,Боже,всім бідам наперекір.
Я люблю тебе,Боже,я ж твій образ і твір.

Я люблю тебе,Боже,бо не можу не любить.
Я люблю тебе,Боже,кожен день,кожну мить
Я люблю тебе,Боже,із любов’ю бажаю я жить,
хоч і від неї дуже, моє серденько болить.

З любов’ю жити мушу,про неї лише говорить,
щоб свою грішну душу у її полум’ї зцілить.
Я мушу,мушу свою душу любов’ю причастить,
бо з любов’ю,шлях до Бога,навпростець лежить.

Без любові,повірте,навіть мить
не варто на цім світі жить.
Ця любов – свята,я знаю,вона все зможе,
в тяжку хвилину,нам завжди допоможе.

Боже,я люблю тебе,бути хочу з тобою.
Боже,я люблю тебе,завжди,всією душею.
Боже,я люблю тебе і почуття це не мене,
бо в святій любові,вся суть життя є у мене.

Боже,я люблю тебе,хоча складне й мінливе моє життя.
Боже,я люблю тебе,бо немає йому вже вороття.
Боже,я люблю тебе і щоб знову не було каяття,
я люблю,люблю тебе,і любові,святе це почуття.

Все,що доля нам дає,воно від тебе,Боже,йде.
Легка дорога завжди є,вона в духовні злидні нас веде.
Сильні духом туди не йдуть,бо там гріхи одні живуть,
а вони найтяжчу ношу на себе беруть
                         і за собою інших до святості ведуть.

Боже,Ти сам страшенні муки покірно всі стерпів,
отак і нам,хрест долі,нести смиренно всім велів.
Ближніх всіх своїх,Ти безкорисно любити вчив
і власним прикладом,наочно,слова ділами підтвердив.

Тому для тебе,Боже мій
і для тебе,народе мій
любов моя безмежна,
любов моя сердечна.

І сила в мене є, і розум, врода,
щоб нести хрест свій до кінця.
Не страшна мені життя негода,
коли іду я, до небесного Отця.

Боже, веди мене й надалі
дорогОю дорОгою любові,
а все зайве,прошу подалі
заховай, Ти від моєї долі.

Боже, цій молитві, сердечній, щирій,
благаю,хоч крапельку уваги своєї приділи,
щоб на моїй життєвій ниві,серед безлічі подій,
лиш добра й любові,пахучі квіти,рясно зацвіли.

Я люблю тебе, Боже, найпалкіше за все.
Я люблю тебе, Боже, люблю... От і все.

АМІНЬ, 

АМІНЬ,

АМІНЬ.

Свята Марія, Сина Божого для нас родила,
Свята Марія, надію на спасіння всім явила.
Свята Марія, несе нам любов,
Свята Марія, небесний покров.

Заступнеце наша, молися за нас,
благаючи Сина,  щоб душі нам спас.
    Санта Мария – віра й надія,
    Санта Марія – вічна любов.

   

Свята Марія, від бід рятує,
Свята Марія, всі немочі лікує,
Свята Марія, всім щастя дарує,
лиш щирої віри, в замін потребує.

Свята Марія – Богу служіння взірець,
Свята Марія – божого спасіння вінець.
    Санта Марія – віра й надія,
    Санта Марія – вічна любов.

   

Свята Маріє, закрий нас покровом,
від зла чесним своїм омофором.
Свята Маріє, грішних нас захисти,
уклінно благаєм, ним від біди огорни.

Свята Маріє, благодаті Божої сповнена Ти,
Свята Маріє, благословенна Ти поміж людьми.
    Санта Марія – віра й надія,
    Санта Марія – вічна любов.

   

Свята Маріє, величаєм Тебе повсякчас,
святу покровительку, Богом дану для нас.
Богородицю Діву, славімо в піснях,
заступницю нашу, шануймо в серцях!

Свята Марія, несе нам любов,
Свята Марія, небесний покров.
    Санта Марія – віра й надія,
    Санта Марія – вічна любов.

Холод, дощ, негода  на  дворі

останнє листя прямує до землі.

Це осінь нам показує стрептиз

свої багряні шати скидає в низ.

Але без похоті  ця  голизна,

кому приємна така от новизна.

Чорні і непохитні стоять всі крони,

каркають  на  них  лиш  каркарони.

Стебла самі по собі повсихали,

гілячки  листя собі  поскидали,

що  захотіли  те  й  зробили,

от самураї,себе на харакірі засудили.

А хто пташок подалі всіх послав,

всіх гарних і співучих повиганяв?

Хто хазяйнує тут? У чому справа?

Кому потрібна,така ото розправа?

Це ж осінь з вітром так зійшлася,

що  аж  пиль  за ними понеслася.

Не витримало небо,заплакало дощами,

щоб ця пиль не стояла перед очами.

Обличчя обдуває прохолодний вітерець,

танцю осені, крутого, видатний творець.

Хлопець  він  моторний, хоч  куди  козак,

гудуть від жаху електричні проводи,це так!

Зі стін злітають навіть дахи,

коли  він робить свої  махи.

Він  гарячкує, іде  в рознос,

коли не до вподоби йому прогноз.

Погляньте! Він як дитина грається тепер,

постановкою складних прем’єр

зайнятий  цей  режисер.

Осені чудовий він партнер.

Вона стрімко крила розправляє,

коли він з нею вихором кружляє

у  піруетах  бездоганих

по площах й вулицях прибраних.

Вони мають вигляд – карнавальних,

сяють розмаїттям кольорів натуральних,

яскравих, барвистих, полум’яних,

від зелених, аж до багряних.

Це  па-де-де  чарує  все  живе,

все що ворушиться в танок іде.

І пташки з ними весело кружляють,

так потихеньку у вирій  відлітають.

Плоди  вже  зібрані  давно,

відкрите  навстіж  моє  вікно,

а за вікном, летять ключом, журавлі,

небесні кораблі,їм мало місця на землі.

От і летять собі за небокрай,

курличуть,мене кличуть:

- “Давай,  злітай, злітай,

курли,курли,ходи,ходи”- мені кажуть.

“Ти  повір  у  чудеса,

поглянь лиш у небеса

води тут, мегатони  блукають,

атмосферний тиск собою понижають.”

Повіривши у ці дива

за  ними  я  майнув.

Віра мені тайну цю відкрила

і у небо,безмежне я полинув.

Тому  що  ми така  є нація

не страшна нам левітація

і притаманна телепортація,

в раю вже буде реінкарнація.

Європа,Азія у ній Китай,

чудес тут,хоч відбавляй.

Америка,Атлантика,Європа.

Опа! Я вже в Україні, в дома.

Отакий миттєвий мій вояж,

неймовірний,як осені пейзаж,

в якому,свій,вона веде танок,

скидає  за  листком  листок.

Осінь  навмисно все  оголяє,

це вона так землю підготовляє,

до  сну  глибокого,  зимового

і сорому у цьому,нема ніякого.

У сні, ми сорому  не  відчуваємо,

а проснувшись,щось там одягаємо.

І  робиться  це все навмисно,

але кажуть,що воно корисно.

Справа зими – покрити теплою ковдрою,

а весни – прикрасити чарівною обновою,

а справа людини – не робити шкоди

для  цієї  ніжної, чарівної  природи!

                       

                       

Любов  розум мій п’янить
у забуття його кидає
і день,і ніч,як мить летить,
оце так почуття буває.

               

Я до любові йду,
як йоги до нірвани.
Втрачаю спокій і нудьгу,
я від такої дами.

              

Наповнююсь любов’ю вщерть,
як лавина, що з гори злітає,
переді мною відступає смерть,
бо тільки розум вона лякає.

                

Любов же розум підміняє,
мудрістю свідомість наповняє,
душа в той час весело співає
і настрій неймовірно піднімає.

                  

Спиртне,тютюн і наркота,
це все собача блювота.
Любові палкої,спробувавши раз,
ти скажеш:“Оце-то клас!” 

                             АНГЕЛ   ЛЮБОВІ

                      кого минає,кого обпікає,
                         а кого ніжно зігріває.

Музика,музика,музика рідного дому
лагідні звуки знімають напругу і втому.
Музика,музика,музика рідного краю
нам вказує місце майбутнього раю.

Музика,музика,музика високих кварталів
лине з далей далеких,небесних порталів.
Музика,музика,музика співучих птахів,
пернатих посланців з космічних полів.

Музика,музика,музика загадкова ця музика
має вплив вона на старця і на карапузика.
Музика,музика,музика єднає всі народи,
віковічна музика – вітру,сонця і води.

Музика,музика,музика кодовий місток
інформаційні коди національних думок.
Музика,музика,музика,мелодійний потік,
розвитку культури запорука і її оберіг.

Музика,музика,музика,запальний танок
скік-скок,скік-скок і ще разок скік-скок.
Музика,музика,музика,нотний рядок
від ДО до СІ,тут ноти всі і свій у всіх порядок.

Музика,музика,музика папороті цвіт
можливостей чудесних палаючий світ.
Музика,музика,музика віртуальний прохід
у надсвідомість святу – духовний політ.

          

Музика,музика,музика я до тебе рушаю.
Самий повний вперед! Я стрімко злітаю.
Музика,музика,музика я в тебе вникаю,
душі ровесниця крилата – я тебе кохаю.

Музика,музика,музика палких почуттів,
це гармонія створення найгарніших світів.
Музика,музика,музика наших сердець
досконалою бути повина,як всесвітній взірець.

Любов це такий шаленний потяг,
що без зупину прямо в рай біжить.
Любов це серця струн ідеальний натяг,
що дзвінко на просторах вічності бринить.

Любов – не серце,її не зупинить,
любов – ядерце,що істину ростить.
Хто любов намагався заглушить,
тому нестерпно,ставало на світі жить.

Любов постійно,всіх мудрості навчає
і долю невблаганну,рясно щастям уквідчає.
Любов до совісті своєї,прислухатись заставляє
і на шлях до Бога,завжди вірно наставляє.

Любов – душі нетлінний скарб
вона для розуму дає талант.
Чим більще в ній яскравих барв,
тим щасливіший твій талан.

Любов – це істина стара,
що спопеляє гріх до тла.
Любов – це альфа і омега,
це саме те – те,що треба! 

       

   В різнобарв’ї кольорів,
сонця спектра променів,
під блискучий занавіс дощу,
несучи всім свою красу,
виходить королева злив,
справляючи чарівний вплив.
З нетерпінням всі її чекають
і радісно на небо заглядають,
її завжди весело стрічають,
тому й Веселкою називають.
Ось вона дугою в небі стала
землю й небо поєднала
і на них дещо схожа стала
форму їхню,в себе увібрала,
зверху куля,внизу пряма,
бо за горизонт вона пішла.
Через велич цю безмежну
її форму і красу,
цю величную персону,
що напоминає всім дугу,
Райдугою величають,
інше ім’я їй дали
райською дугою нарікли.
Це уже давно всі знають,
хто як хоче,так і називає,
і ніхто цим її не ображає.
–“Дивіться,я прийшла!
Королева злив і яскравих кольорів,
я вам радість принесла,
і в погоді безліч змін.”
– Каже вона всім.

Кожен колір,щось говорить
підсвідомість нам тривожить.
   Червоний колір самий верхній,
любові колір всім приємний.
Любов’ю він на вік єднає,
землю й небо прикрашає.
Погляди усі притягує до себе,
немовби промовляє він до тебе:
–“Подивись – це ж королева йде,
посміхнись,красу і радість вона несе”.
Червоний дарує успіх і активність,
червоний дає силу і емоційність.
Темперамент бурний,невгамовний,
та й шлях життєвий довгий,
цілеспрямованість і оптимізм,
хоча буває відсутнім реалізм.
яскравим полум’ям завжди горить і сяє
і ним він до тла всіх спопеляє.
Бо це колір живої крові,
вогню,нестримної любові,
агресивності,помсти і війни,
величності,радості й краси,
могутності,бажання влади,
захищеності від вроків і ворожби.
   Далі йде оранжевий прошарок,
сіяє золотистий його відтінок.
Несе благополуччя він
достаток і злагоду усім,
і на обличчях щирий усміх,
а в протилежної статі
гучний успіх.
   Жовтий – це колір сонця,
його яскравого лиця.
Символізує він свободу й щастя,
оптимістичне світосприйнятя,
дружність у стосунках ,
і добропорядність у ділах.
Інколи готовий підкоритись,
але підкоритись неминучому,
щоб лиш зігнутись,а не зломитись,
і завжди бути на коні везучому.
Це також колір стиглої пшениці
і запашної паляниці,
яку шануємо ми з молоду,
тому не відаємо голоду.
Це колір інтелекту,
розумової стимуляції,
і частинка нашого стягу
запорука розвитку нації
   Нище йде зелений колір,
це живої флори колір,
основа фотосинтезу
і живих створінь гінезису,
юності,надій і радості,
і недостатньої досконалості,
численних перемін у долі,
несподіванок й пригод у домі.
Це колір гармонії й балансу,
що стимулює ріст з першого сеансу.
Емоційно він пасивний,
зато цілеспрямований і сильний,
характер має волевий,
хоча не завжди впевнений.
Він потребує самоствердження,
шляхом влади досягнення.
Доля в нього хоч і перемінна,
зато завжди йому привітна,
бо труднощі перемагать він вміє,
лиш сонечко на весні пригріє,
а він,уже – ярко зеленіє.
Ну хто,за такого,не порадіє?
   За ним наступна стрічка голубіє,
вона,лишень про спокій мріє
і прагне рівноваги постійної,
і гармонії чарівної.
Спокоєм душа наповняється,
коли небесна голубінь споглядається,
тоді життя тече спокійно і повільно,
лиш далі манять нас не стримно.
Думки літають,у голові кружляють,
не збагнене – збагнуть бажають,
в тайни дивні,глибоко вникають,
там доброти і мудрості шукають.
На самоті,ми спокій собі маєм
і вірністю гармонії досягаєм.
Мудрість,вірність,доброта,
– це і є кров голуба,
благородного походження вона,
справедливістю наділена сповна.
І стрічка ця,є в прапорі у нас.
Наша нація — вищий клас!
   Під блакитним ми синій помічаєм
і його разом з усіма вітаєм.
Синій голубому,родич дуже близький,
дуже схожий,але більше водянистий,
чим темніший,тим більше одинокий,
замкнутий і загадковий,
але приємний і на успіх здатний,
бо мудрий і терпеливий.
Тому він може утихомирить кожного,
зробить спокійним,як плесо озера лісного.
Але в тяжкі хвилини бурі та негоди
вас можуть потопити буйні його води,
якщо під час великої розпуки
свої опустите ви,безнадійно руки.
Але хто здатний до науки,
той подолає всі ці муки
і щасливо далі заживе,
бо тепер і в шторм,і в штиль
він впевнено пливе,
з досвідом здоланих миль.
Синій у безкінечність нас веде,
там честь і добру славу принесе.
   І на кінець,самий нижній – фіолетовий,
його псевдонім самий ніжний – лавандовий.
Від землі він самий перший,
за довжиною самий менший,
чуттєвість він пробуджує у нас,
емоційність дарує повсякчас
і почуттів нестримну зливу,
а далі підпадіння чужому впливу,
але жорстокі реалії життя
вгамують емоції і почуття,
тоді лиш спокою й гармонії,
а не романтики сентиментальної,
буде прагнуть лагідна душа,
коли її обгорне невимовна туга
і навісне зловісна тиша,
вона  оцінить ваше розуміння друга,
і навчить розбиратись вірно
у ситуаціях скрутних,неодмінно,
і розум збагне тоді все чітко,
як і де поводитись нам необхідно,
В порпуровому енергія духовного зцілення
і психологічного відновлення.
   Отакі ці кольори
долі людської прапори,
під яким ходитимеш,
те і пожинатимеш.
А чи правда,а чи ні,
перевір це на собі.
Щоб кожен вибрать собі зумів,
все те,що тільки б захотів,
і існує розмаїття кольорів,
у нашій долі,а в природі і поготів.
Веселка в небі жваво виграє,
краплинок дощика все менш стає,
але королева з неба не зникає,
бо в ньому безліч ще води блукає
і сонечко ясне високо над нами сяє,
свої теплі промені водою омиває.
Вода безкрила по небу все літає,
королівська злива землю напуває,
вітер хмари розганяє,
вітер дощик проганяє.
Це не вітер і не протяг,
це її руки прощальний помах.
Королева так повітря колихає,
коли рукою до нас махає.
Прощається і поступово розчиняється,
до інших в гості наближається.
   Королево! Королево! Не зникай.
Королево! Королево! Ще раз завітай.
А щоб запомнить послідовність кольорів
вивчіть хоч один із цих рядків!

Чарівним Оберегом Життя,Здоров’я
Громадянам Служить Фізкультура.

Часто Обганяючи Життя Знання
Геніїв Сприймаються Фантазіями.

Через Опади,Жару Загниваються
Гарні,Спілі Фрукти.

Черезмірна Ощадливість,Жадібність
Завдає Громадянам Суцільних Фіасок.

Чарівне Обличчя Жінки Завжди
Гарантує Спокусливу Фігуру.

Чоловіки! Оберігайте Жінок,Зміцняйте
Граніт Сімейного Фундаменту.

Хмаринки химерні, дивної форми
дуже мінливі, дужим вітром гонимі,
дужим вітром гонимі з далекого краю,
з високого плаю, небесного раю.

Гонять вас шторми міняючи форми,
а ви чаруєте очі на кожному кроці,
на кожному кроці у безмежнім потоці
мандруючи в небі у власній потребі.



Вночі і вдень,ввечері і вранці
нам витанцьовують танці небесні посланці,
небесні посланці з цілого світу
витанцьовують танці під музику вітру.

Мерехтливий,сивий дощ періщить по землі,
буде каша й борщ на нашому столі,
на нашому столі пусто не бува,
бо небесні гості рясно землю напува.

Серед них бува, нагряне хмара грозова,
тоді грім гримить, луна по небу йде,
та-так по небу йде, що аж земля гуде,
ховайся хто є де, біда, як блискавка знайде.

А коли вийде сонце і усміхнеться у віконце,
на небі широко розтягнеться його усмішка ясна,
його усмішка ясна, це ж веселка чарівна,
все радіє,тоді,сповна, а особливо дітвора. 

У кожної хмаринки є непосидливі краплинки,
ох,ці непосидливі краплинки,які гарні створюють відтінки.
У небі сонце і вода,у небі хмаринка осяйна,
а та хмаринка осяйна,від нас кудись сплива.

 

І усмішку барвисту в даль з собою забира,
в даль з собою забира і теплу зливу променисту.
Будь-яка погода гарна і ясна, і хмарна,
будь-яка погода мила, і коли сонце, і коли злива.

Люди! На небо хоч інколи дивіться,
таку красу не варто пропускать
її ви у хмаринці роздивіться,
не лінуйтесь,ви її там відшукать.

У кожного на плечах своя є голова,
у кожного на чатах стоїть своя дорога.
Що заслуговуєм те маєм і не обминаєм,
що сієм те пожинаєм і споживаєм.

Хто ніжиться у любощах,
хто гартується у труднощах,
а хто одночасно все сповна
мусить спокутувать до дна.

Над собою ти тримай контроль,
Бог зі мною – це твій пароль.
Тільки тіло із душою грає свою роль,
із силою такою – ти сам собі король.

Для розвитку душі не має краще школи
де вчинки – вчителі,мудро ведуть уроки,
навчають досвідом,поволі,тіла тупоголові,
щоб були їх ролі – сповнені любові.

Життя – театр,а ми – актори
за сценарієм з гори,граєм свої ролі,
продовження не знаєм,до часу,до пори,
хоча відомі життя закони – ці творці долі.

Тільки власними зусиллями
і любові чистої – поривами
розвиваємо божественні властивості,
які закладені,як потенційні можливості.

Можливості різносторонього розвитку свідомості:
удосконалення прагнень і здібностей – індивідуальності.
Виявлення потаємної величі,сили і краси,
які заложені творцем у грудку глиняної маси.