Профіль

Oliviya

Oliviya

Україна, Тернопіль

Рейтинг в розділі:

Останні статті

Не тою

Я була для тебе не тою, котру ти хотів обіймати, котрій із кохання мелодій хотів ти стелити шовки. Я була для тебе чужою, якій залишалось ридати самотньо у ліжку холодній, де попелом стали зірки... Я була не тою для тебе, цілунками спрагло котру ти хотів би вкривати відверто від пальчиків ніг до повік. Навіщо ж ти дав мені небо, наливши у нього отрути? Убий мене! Краще померти, ніж бути не тою повік...

До лісу

Коли погано зовсім на душі, коли від найрідніших – ніж у спину, я згадую як давні спориші мені до лісу вкутують стежину. Там спокій. Небо грізно височить, гілля дерев тремтить несамовито. Там вітер не шепоче, а кричить, що хай там як, а треба далі жити! І я біжу. Туди де дикий рев. Втікаю від людей, як від вампірів. І хоч лякають очі з-за дерев, Але, повірте, люди гірші звірів. Від лісу величі час зупиняє біг, стихає розпач, у ...

Читати далі...

Першокласниця

До школи йду співаючи,летять пісні до хмар.Аж сяє, посміхаючись,в портфелику буквар.На сонці квіти ластяться,радіє вся земля.Тепер я першокласниця,тепер я не маля!Старанно буду вчитися,у школі, так і знай,щоб мною міг гордитисямій рідний милий край!

З Днем народження!

Приїхала сьогодні із села. Думала зайду на сайт, почитаю хороші вірші в честь Дня незалежності нашої рідної держави, а виявилось, що поетичні таланти не вітають своєї рідної землі???!!! Тож оскільки вчора я не мала змоги, а Тернопіль сьогодні теж гуляє, то я вітаю усіх зі святом!!!Українці і україночки!!!З Днем незалежності України!!!!!!!!Любіть свою державу, примножуйте її здобутки!Якщо кожен із нас посіє хоч одненьке малесеньке зерно любові, вкладе в нього працю і натхнення,то разом у нас...

Читати далі...

Емоцій вулкан

Я не сплю. Я ще й досі не сплю,хоч вже ніч біля ніг примостилась.Я сумую... Чи, може, люблю?Чи то сни я образила чимось?Як ти міг не писати мені?Як ти міг не дзвонити? Чекала...Цілувала приречено в сніі від розпачу мовчки кричала...Де ти був? Де ти був до сих пір?!Я ж тебе у нічнім стоголоссістільки звала, шукала між зір,що, в очах сліпота іще досі.Злюсь. Емоцій у серці кипитьсмертоносний вулкан. Пульс скажений.Пригорнув. Замість рисі умитькошеня стало лагідне з мене...

Обійми мене

Обійми мене, пригорни мене, я втомилась так втікати від байдужих слів, чорно-білих снів, де не вмієм ми літати. Обійми мене, заховай мене в серці від усіх, благаю! Я ж без тебе – тінь мрій і сновидінь, без твого тепла зникаю... Обійми мене, захисти мене від холодних злив, від вітру. Розмалюй життя з чистого листа в теплу сонячну палітру. Обійми мене, зацілуй мене наче вперше... і...

Читати далі...

Мрійливий дощ

Вмостився дощ на краєчку душі,постукав тихо, щоб не налякати.Він мерехтів, співав, читав вірші,просився ніжним шепотом до хати.Такий мрійливий був той дощ в ночі!У нього було серце із росинок,у нього були крила із парчі,а очі – з кришталевих намистинок.Навколо стільки радостей і див…Ну як йому не мріяти любов’ю?!І він летів. Він мріяв. Він любив.Весь світ ховав, де залишались двоє.Дивак. Романтик. Лився і тремтів, засліплював сльозами небосхили…О, як хотів, як дощ отой хотів...

Читати далі...

В хаті тиша

В хаті тиша. Самотньо так стало умить…Ніби й добре усе, а в душі чомусь вітер.Ще у серці щемить. Так болюче щемить!І рушник на іконі сльозину не витер…Скільки було дитячого сміху й пісеньще недавно у цій невеличкій світлиці,аж яснішав від щирої радості деньі зайчатами сонце стрибало по лицях.А тепер тільки тиша. За краєм столапохилившись сидять мовчки мама і татоі у Бога для діточок просять тепла,що усі розлетілись немов пташенята.Затужили рідненькі. Ні слів, ані дум.Сонце боязко їм заглядає в...

Читати далі...

Жовті кульки

Жабки вмить відклали справий поспішили на отаву,бо почули краєм вушокперешіптування мушок,які чули від зозульки,що згубив хтось жовті кулькиі тепер вони рядочкомтам, на березі ставочка.Гомоніли всі, хто звідки:- Може сонечка то дітки?Ну, а може, на осонніпогубив листочки сонях?Чи то перли золотистііз коштовного намиста?Обійшовши берег разомвсі пусті розмови зразупорозвіювали жабки:- Що ви! То цвітуть кульбабки!

Давно

А там ще й досі падають зіркиІ виростають крила за плечима... От тільки наші стоптані стежкиПозаростали тернами густими.І хай зірки давно уже тремтятьУ інших, не обпечених долонях.Ти знаєш, все одно одна зоряЛише твої щоночі пестить скроні.Ти не зважай, що я вже не лечу,Прийди. Порозганяй згустілі хмари.І, може, ми нап’ємось досхочуХоча б ще раз забутого нектару.І, може, ми хоч раз іще у вись,Нехай з поламаним крилом, злітаєм.Прийди. Посидь зі мною як колись.Бо я твоя. Давно. І ти...

Читати далі...