Дозволь помріяти про тебе як колись,
Торкнутись поглядом плечей твоїх, обличчя,
Відчути ноти осені незвичні,
Що у волоссі кружевом сплелись
І манять в вись…
Дозволь піти по краї неба-скла,
Осколки мрій мозаїкою скласти
І не боятись вижити чи впасти,
А догоряти всім єством до тла
Від рук тепла.
Дозволь мені не бачити. Візьму
Й помчу всліпу тебе до зір гарячих…
В коханні, віриш, не буває зрячих,
Тож в ньому легко звабити пітьму
Й лишить саму.
Дозволь любити! Так, як ще...
Читати далі...