Самотній вітер скиглив попід тином, набрякло небо в сірому манто, а холод, вовком виючи невпинно, весну вдягав у снігове пальто. Пронизливо і жалібно скрипіла стара верба над заспаним струмком і лиш підсніжник боязко, та сміло прощався із нудним зимовим сном. Поблідло сонце в хмарному галуззі, так й не напившись усмішок сповна, та все ж… один промінчик посміхнувся. Тобі. Від мене. Це прийшла весна…

І ніби сон як сон – не раз ти снив любов’ю, не раз горіла ніч від пристрасті й тремтінь, та тільки так як я, ніхто іще з тобою наївно не блукав у нетрях сновидінь. Не бійся, простягни мені на зустріч руку, з тобою так давно ми снили в унісон… Ти обніми мене й сердець незвичним стуком розбудимо весну квітчасту за вікном. Не раз тебе крізь сон п’янили аромати, не раз тобі у снах здійсняла мрії ніч, та лиш ніхто тебе не смів так цілувати, як я слізьми роси, торкнувшись твоїх пліч...

Читати далі...

Без тебе я наче у комі… Дихати як? Протяги в домі, Ранена ніч на прірву схожа Віриш чи ні, я так не можу! В світлі казок жити без тебе – Від цих думок вибухне небо, Від безнадій сонце зірветься… Віриш чи ні – ти моє серце! Заради любові скоряють планети &nbsp...

Читати далі...

Не залишай мене як гаснуть зорі в мереживі, що сутінки снують. Оті зірки в моєму небі-морі, без тебе сірим попелом стають. Не залишай мене як вітер в шибку мете сніги, а разом з вітром тим душа ридає, мов самотня скрипка, думки німіють від холодних зим. Не залишай мене як сніжний ранок уста-крижини тулить до грудей. Я так зігріти хочу той світанок, та леденію без твоїх очей. Не залишай мене як по краплині доплаче воском втомлена свіча, бо так важливо саме в ці...

Читати далі...

Дозволь помріяти про тебе як колись, Торкнутись поглядом плечей твоїх, обличчя, Відчути ноти осені незвичні, Що у волоссі кружевом сплелись І манять в вись… Дозволь піти по краї неба-скла, Осколки мрій мозаїкою скласти І не боятись вижити чи впасти, А догоряти всім єством до тла Від рук тепла. Дозволь мені не бачити. Візьму Й помчу всліпу тебе до зір гарячих… В коханні, віриш, не буває зрячих, Тож в ньому легко звабити пітьму Й лишить саму. Дозволь любити! Так, як ще...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Дай мені напитись із очей бездонних Лагідних усмішок, ніжності тремтінь. Вже давно відкриті мріям всі кордони, Ти прийшов до мене з трепетних ведінь. Дай мені відчути солод поцілунків, Я сп'янію вкотре і у них втоплюсь, А тоді воскресну відгомоном лунким Й по твоєму тілу морем розіллюсь. Ти вдихни у мене снів цілющу силу, Ангелом я стану сновидінь твоїх, І щоночі будуть лоскотати крила Лебединим пухом руки снів-доріг. Дай мені напитись із очей любові...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Самотній дощ в осіннім переливі На щемних віях зустрічі гойдався… Скажи, прошу, ти потім був щасливий, Чи так, як я – лиш тільки прикидався? Скажи, прошу, ти все забув, чи, може, Як я щоночі з’єднуєш серпанком Тенета мрій, щоб в зоряній пороші Хоча б у сні любити до останку? Та ні, мовчи… Не треба, слів не треба, Я слів тих – віриш? – перевчила сотні! А дощ тремтів в обіймах свого неба. В обіймах… але все ж, як я, самотній…

Спокійний джаз примхливої погоди оспівує , пробуджуючи щем, осінню мить небаченої вроди із ароматом пізніх хризантем. Кленове листя шарудить тихенько, снуючи килими серед доріг, а он каштан – розтулить нишком жменьки і каштанята падають до ніг. Таке високе синє-синє небо і сонце вигляда з-за чорних хмар… А вітер знов нашіптує про тебе – який же невиправний вінпліткар! Останні нитки бабиного літа зачепляться за вечір ще хиткий і світла мрія осінню сповита ледь чутним сном...

Читати далі...

[Приєднана картинка] У тебе ніч. Ти спиш і знову сниться тобі весна, заквітчана весна. Ну а на мене ніч осіння злиться, що не блукаю я у її снах. А я не сплю. Із ніччю у двобої то злюсь, то мрію… В голові бедлам… Якщо удвох не бути нам з &nbsp...

Читати далі...

На порозі сиділа жінка. Умивала поріг сльозою. А навпроти кричали «гірко!» і шампанське лилось рікою. А по той бік горлали «будьмо!», запивали горілку пивом. Там, повсюди занадто людно, біля неї ж – два старці дивом той поріг ледь переступали. Не лунали, захриплі дзвони – вже кричали! до всіх кричали! та їх чули хіба ворони, лиш лунав п’яний наспів дзвінко… Захлинаючись, що є сили на порозі до храму жінка за своїх діточок молилась…