І знову сум. Закрався у думки, знайшов до серця двері потаємні, які колись на відстані руки ти не помітив. Чи занадто темні були тоді осінні вечори, чи просто не хотів ти помічати? Байдуже. Знов вечірні кольори співають небу осені сонати і тихий сум мереживом снують тоненькою струною так відверто… А я немов мозаїку свою щасливу мрію воскрешаю вперто. А я люблю. Люблю і все! Хоча, цих слів ти не чекав і не чекаєш, а я люблю… Любов – це не свіча, пробач, але із часом не згоряє…

[Приєднана картинка] Коли блукаєш ти в моїх думках, нічна зоря тремтить як в лихоманці, а вітер мрій танцює дикі танці і цілий світ тоді в моїх руках, коли блукаєш ти в моїх думках… Коли цілунком дихаєш мені у спину вітром, струшуючи листя, зриваючи з очей сльозинки чисті, я оживаю сонцем уві сні і оживаєш сонцем ти в мені! Коли приходиш ти у мої сни, сідаєш на краєчку мого ліжка, я п’ю до дна хмільну твою усмішку і небо вмить стає мені тісним, коли приходиш ти у мої сни...

Читати далі...

Запахло рідним татовим садком І пиріжками з маминим варенням, Налиті яблука й грушки тайком, Вітають із святим Преображенням. А там, за хатою, бджолиний рій Солодким медом ранок пригощає І тепла татова усмішка в цій Бджолиній хмарці знову оживає. Квітують чорнобривці й повняки З матусиного серця взявши цвіту, А ми малі з батьківської руки Їмо освячені дарунки літа. І затишок на серці, і любов Від спогаду, дитинством обійнятим. Спішу до церкви з яблуками знов І молюся за...

Читати далі...

Серпневий вечір. Скошена трава лоскоче плечі, шарудить за вушком, тихенько вітер пісню виграва, гуляючи по полю самотужки. Десь голос перепілки вдалині стихає, мов мелодія кларнету й вечірній джаз нагадує мені, що ти прийдеш, до мене знов прийдеш ти. Цілую світ устами із думок, вмиваю очі в росах вечорових і знов лечу! тремчу! і до зірок здіймаю крила радості любові!

Намалюй мені море, та так, щоб штормило. Сильний вітер і гнівні пориви води… А на березі ми. Вдвох малюємо крила Й не змиваються хвилями їхні сліди. А на березі ми. Не злякавшись негоди, навстріч вітру босоніж по мокрих пісках, міцно взявшись за руки, тамуючи подих, біжимо і сміємось як діти в казках… Намалюй мені море… Де гнатись не треба За придуманим щастям, за мрію у нім. Хай штормить і лютує роз’ятрене небо, А ми вдвох… і нам все ніпочім, ніпочім… А ми вдвох. Але ти не...

Читати далі...

Твій запах розвіює ніч, лишаючи слід на зап’ясті, а дощ стукотить у вікні: Не вдасться, не вдасться, не вдасться… Та я й не тримала тебе, не в цьому ж бо щастя й удача! А дощ… дощ не знає про це і плаче, все плаче, і плаче. Любов не буває гріхом, та як не грішити в любові? Ненавиджу! Злюсь! Всім єством чекаю тебе знову, знову… Засну. А твій запах і в сні чомусь на моєму на зап’ясті… і дощ стукотить у вікні: Це щастя, це щастя, це щастя…

[Приєднана картинка] Чи знаєш ти, про що шумлять ліси, коли над ними вітер гонить хмари і свище, наче рве струну гітари, а потім тихне в купелі роси? І скрізь мов чари… Чи знаєш ти, про що ліси мовчать, коли ранкові зорі догоряють й ромашки ясноокі заглядають у душу снів, де горде лелеча у синь злітає? Чи знаєш ти, які в лісів думки, коли листок тремтить у павутинні, волошка позіхає синя-синя, а пшениці співають їй казки немов дитині? Чи знаєш ти, про що шумлять...

Читати далі...

Ну що ж це за гризоти і за біди – У того кращий дім, у того сад, Он хата нижча й менша, ніж в сусіда, А в тих (подумай!) – мир в сім’ї і лад! У того – діти гарні та успішні, А в того не одне авто, а п’ять, У кума он вода і та чистіша, А в тих, ну просто жах, – в них кращий зять! І горло знов стискає заздрість чорна, І не дають дихнути жаб зо сто. Язик хоч добрий - меле наче жорна Усім кістки, бо ж він то без кісток. Ой, люди, що ж ви злу хороми звели?! Втамуйте заздрість, бо...

Читати далі...

Переболить. Мене ти вже не вперше жбурляєш в прірву розпачу й образ. А я встаю. А серце знов живе ще. Ніяк не розіб’юсь об скелі фраз. Сильнішим робить все, що не вбиває – ця істина давно вже не нова… Чому ж тоді надія помирає, а я її не хочу рятувать? Переболить. Я знаю. Мушу жити… Та іноді (візьму на душу гріх) так втомлює життя оте любити і хочеться подалі від усіх… Та ні! Не так! Я жити не втомилась! Кидай, жбурляй за тисячу світів, а я жива – літати я навчилась! Хоч...

Читати далі...

Зачерпну в долоні зірковУ порошу і її розсиплю в килим споришу, Поцілунок тиші в сутінок попрОшу і для тебе ним я в мріях залишУсь Позбираю ранків світанкОві рОси і збудую з того кришталЮ мости, волошкове літо заплету у коси, щоб для тебе небом синім розцвісти. Я тобою плачу і сміюсь тобою… Із твоїх зіниць я сонцем проросту і впиватись буду чистою сльозою, щоб з ковтком пізнати істину просту. Я не знаю нащо і чому не знаю вечори й світанки з тебе я пишУ, а в ночі знов зорі ...

Читати далі...