Дев'ята ранку, я вийшла на подвір'я і всілася на ганок батьківського дому з чашкою чаю. Матір поралася в молочарні, а батько з ранку поїхав до "бізнес-партнерів" з якими займається полями для ремонту трактору і підготовки до нового посіву. Сиджу собі, п'ю чай, аж з'являється матір і каже: "Ти уявляєш, дядько Іван Підмогильний повісився!.." Моя перша думка: "Так йому скотині й треба... Прости Господи... Але якого дідька він сам повісився, адже він належить до тих сволотин які переживають гарних людей!"...

  А тепер, з самого початку... Дядько Іван молодша дитина з родини старої гуцулки Соні, яка колись приїхала на Схід на заробітки, до нестями закохала в себе місцевого парубка Володю та так і залишилася тут.  В подружжя народилося троє дітей - Микола, Світлана і Іван. Микола одружився з кацапкою з сусіднього села і в них народилося двоє дітей - син та дочка (їхня дочка стала моєю однокласницею, а син однокласник моєї сестри). Світлана також вийшла за кацапа і народила дочку та сина (син став хрещеним моєї матері, оскільки ми дружили родинами). Дядько Іван взяв дівчину з сусіднього, українського села і привів на світ дівчат-двійнят та сина. Вся ця велетенська династія Підмогильних живе в цьому селі і є найбільш обговорюваним родом з найбільш дикими життєвими історіями. Хто знає, можливо діти баби Соні мають таку дивну вдачу через її гуцульську кров з відьомськими навиками. Або-ж причина в тому, що зло яке Соня чинить сусідам віддачою повертається на її нащадків тоді як сама баба спокійно доживає без хвороб і без проблем свої роки. Дядько Іван, - її улюблений молодший син був найбільш лихим з дітей, про те як він до напівсмерті бив свою дружину навіть коли вона була вагітна й досі ходять недобрі спогади, і те як він з дитинства лупцював своїх доньок теж займає не останню сходинку рейтингу його лихучості (про його зради, лінощі і п'яні дибоші я взагалі мовчу). Так ось, дядько Іван повісився і це стало головною новиною тижня аж в двох селах, в нашому і на Батьківщині його дружини, родина якої там доволі знаменита. Дивовижно, як багато чуток народилося навколо цієї трагедії... На Батьківщини дружини Івана відразу почали шкодувати самогубця, мов він вбився через свою лиху шльондру-дружину, мов він не витримав подружніх зрад і наклав на себе руки (все це розповіла наша далека родичка яка живе в тому селі), адже там ніхто не знає як жилося його дружині і що жодна нормальна жінка не буде накликати гнів і без того дурного чоловіка. А ось в нашому селі, де дядько Іван жив і чудив всі як один кажуть: "Собаці - собача смерть", ті ж хто більш стримані тихо кажуть: "Це його горілка загубила"... Словом, хоч і вважається, що не можна про покійного казати погано, але тут ніхто не знає чим хорошим можна згадати цього покійного... Проте, моя стаття не про це, а про похорони на які я ходила... На першу годину дня я разом з батьком поїхала до будинку баби Соні де повісився дядько Іван, батько пішов до чоловічої компанії, а я приєдналася до жіночої, там знаходилася  дружина мого хрещеного батька. В цій компанії зібралися сусіди баби Соні, які знали про деталі самогубства дядька найбільше.Не буду розповідати все, та найбільше мене приголомшила розповідь про реакцію баби Соні на самогубство її сина (далі цитата дослівно): "Дураку - дурна смерть..."
   Як і годиться, після перемивання кісток покійному і його матері, яку до-речі вважають винною у всьому, почалися розмови про консервації, про дурних корів і про цілющі властивості полину, словом велися типові світські бесіди. Та, найдивовижніше те, що ще до того як винесли покійника навколо двору зібралося майже половина села, а коли труну повезли до цвинтаря до процесії приєдналося ще людей тридцять і ще три авто тихенько їхали позаду. Тож, йду я в цій довжелезній шерензі і слухаю бесіди людей які давно не бачилися один з одним (а похорони, як і весілля є чудовими нагодами зійтися ) і тепер жваво мололи язиками. Мій батько ішовши з якимось чоловіком обговорював добрива і врожай соняшнику, трохи далі обговорювали помідори і кепський врожай картоплі, а далі до мене доходили розмови і спогади знайомих самогубця які згадували закривавлене обличчя його дружини після того як він її побив, а викладачка німецької мови все примовляла який дурень дядько Іван адже його смерть принесла купу проблем, і справа навіть не втому, що він помер, справа в тому, що його дружина і так зараз виплачує кредит, і ще й на його похорони довелося позичати гроші... Тож, йду я з цим натовпом людей, декого я не бачила кілька років, слухаю плітки про односельчан і міркую... Я йду з п'ятдесятилітньою сусідкою  про яку знаю все... Я знаю про її недолугу і розпусну внучку Оксану яка ледве ліцей закінчила, знаю все про її двох дітей, знаю, що її другий чоловік неофіційно носить прізвище її першого чоловіка, що вона до смерті буде зневажати свого недолугого молодшого брата якого її батько любив більше, і знаю все про нього, а також про її батьків... Трохи далі йде вчителька німецької мови, вже не молода, однак, надзвичайно моложава жіночка яка в школі нас не вчила німецької мови, але з захватом розповідала про Германію. Коли я ходила до школи ця вчителька була молодою і тільки лінивий не обговорював її подружнє життя з братом нашої викладачки біології, яка до-речі також мала одне з перших місць в обговоренні її особистого життя, так само як наш директор школи про роман з завучем (матір'ю мого однокласника)  знали всі - від малого до великого. Трохи далі брів наш сільський голова про нероздільну любов до заробітчанки Василини пліткували всі, а потім пліткували про невдалий шлюб Василини з місцевим парубком, про жадобу батьків якого ходять легенди... Словом, не існує нічого, що можна приховати від односельчан, кожен з яких завжди прагне по-пліткувати один про одного, і байдуже чоловік це, чи жінка... В селі не має колишніх односельчан, є ті односельчани, які живуть в Харкові, чи в іншому селі. Однак, як далеко б ти не поїхав, чутки про тебе завжди повернуться до села з якого ти виїхав... І знаєте, в цьому є неперевершений шарм сільської спільноти, і цьому шармові може позаздрити будь-який міщанин, адже міщани так активно сидять в інтернеті і шукають нові знайомства аби не відчувати себе самотнім, аби створити ілюзію потрібності, бодай віртуальної, і якщо зайти на сторінку в "Контакті" породистого міщанина або міщанки  можна побачити більше чотирьох сотень друзів з різних пострадянських країн яких він ніколи в обличчя не бачив, а спілкування обмежилося кількома рваними фразами... Стільки ж друзів можна знайти і на сторінці колишньої селянки або селянина, однак, в тому спискові буде щонайменше шість випускних класів з їхньої школи (малишня яка ходила в перший клас коли ті вже вчилися в випускному класі), майже всі викладачі з тієї школи, а далі всі однокурсники з інституту (ліцею чи університету) і кілька друзів тих самих однокурсників...
   Колись, в одній з програм "Про життя", яка називалася "Село збоченці" збентежені історією міщани кричали "що ви за люди - все знаєте, і про все мовчите"... Так ми ж все знаємо, і в разі чого допоможемо (прихистимо побиту дружину з дітьми, чоловіки зберуться і наб'ють рило якомусь кривдникові, або всім селом скинемося на лікування хлопчакові з хорошої але бідної родини або позичимо гроші односельчанину з іншої бригади). А чи може котрийсь з міщан сказати, що він знає родовід всіх мешканців трьох сусідніх багатоповерхівок або навіть свого власного дому, чи може він без проблем піднятися на три поверхи вище свого, постукати в двері будь-якої квартири і попросити в борг двісті гривень на лікування?.. До біса, ми все знаємо і можемо якось діяти, а міщани нічого не знають і їм не цікаво, а коли вони й чують якісь підозрілі звуки в сусідній квартирі то завмирають причаївшись , аби не дай Боже  сусіди зі своїми проблемами до них не приперлися... І тепер питання, хто з нас більш грішний, ті хто цікавляться людьми які їх оточують і від так ніколи не почуваються самотніми, чи ті яким на все начхати, а їхній найближчий друг існує лише для того аби бухати разом... Скажіть люди мережі інтернет, ті які страшенно люблять ділитися своїми збоченими походеньками, розмірковувати про те які ви нещасні і ніхто вас не розуміє, поносите незнайомців за їхні політичні чи моральні переконання, чи маєте ви в реалі людей які спілкуються з вами і знають вас таких, які ви в мережі? Щось я дуже в цьому сумніваюся! В реалі ви відверто ігноруєте одне одного, навіть коли живете зовсім поряд, а потім жаліються на депресію через те, що їх ніхто не помічає... Боже, це могло б бути смішно, якби не було так сумно... В одній дев'ятиповерхівці не так і багато людей, принаймні менше ніж в такому селі де я виросла (офіційно в ньому приписано дві тисячі людей), а ваші діти знайомляться лише коли раптом починають вчитися в одній групі в інституті чи ліцеї, в вас навіть немає вартісних прикладів з життя аби спів-ставити їх з власними долями, аби поставити когось за хороший чи поганий зразок, аби навчатися на чужих помилках... Всі ваші приклади обмежені інтернет історіями або серіалами, а про власних знайомих чи друзів ви знаєте лише одне "добре, що вони є"... А ось вам зерно для роздуму - якщо завтра ви не прокинетеся, то скільки по-справжньому знайомих з вами людей, друзів  чи вірних ворогів прийде на ваш похорон...

Студію звукозапису у власній квартирі обладнав тернополянин Тарас Децик. Вони разом з друзями дублюють українською мовою популярні серед молоді іноземні фільми. Молоді люди дублюють кожного персонажа окремим голосом. Щоб записати деякі фрази, роблять десяток дублів - аби усе звучало найближче до справжнього голосу акторів. Свою аматорську студію хлопці назвали “Шибалин бушидо”. Шибалин - це село у Бережанському районі. Однак стосунку до нього хлопці не мають жодного, просто придумали таку назву.

Готовий продукт заливають в Інтернет і при цьому не отримують за свою роботу жодної винагороди. - Зараз працюємо над озвученням останнього сезону серіалу “Теорія великого вибуху”, - розповідає звукорежисер студії Микола Цап. - Також озвучували фільм “Шоу Трумена”. Українського перекладу цієї стрічки, виявляється, у мережі немає. Усіх акторів дублюють наші друзі. Тому у кожного персонажа є свій голос, і переклад виходить якісний.

Дорогої апаратури хлопці не мають. Технічне оснащення студії - мікрофон, дві пари навушників та комп’ютер зі спеціальною програмою. Тарас Децик показує свою студію - куток кімнати, відгороджений коциками та ковдрами. Полотнища створюють звукоізоляцію та знижують відлуння. Поруч з комп’ютером - пюпітер з надрукованим текстом. Перед ним - мікрофон та великі студійні навушники. Це звичайний мікрофон, але перед ним причепили ще саморобну мембрану - зі шматка капронових колгот та обруча для волосся. Це для м’якості звуку. Вважай, саморобне студійне обладнання. Але все добре працює, так, наче на якійсь нормальній професійній студії. Переклади молоді люди роблять самі або шукають на форумах. Більшість тексту перекладає наша подруга, - розповідає Тарас. - Хоча іноді бувають фільми з українськими титрами. Тоді ми користуємося перекладом звідти. Щоб дублювати фільм, молоді люди вкладають чимало часу та праці, однак жодної фінансової вигоди не отримують.

Просто хочемо, щоб люди могли дивитися фільми рідною мовою і до того ж у кращій якості, ніж якийсь російський переклад, - каже Тарас. - Від цього, думаю, набагато більше користі, ніж від тих, часом недолугих, титрів які на нашому телебаченні супроводжують російські фільми. Та і навіть це правило уже відмінили. Це ж справа нашого галицького гонору, як не як. Роблячи свій переклад та озвучення, ми підтримуємо та допомагаємо розвивати український продукт. Іноді, щоб голос виглядав правдоподібно, хлопці просто-таки перевтілюються на персонажів фільму. Один із персонажів серіалу “Теорія великого вибуху” одягав на лице протигаз.

Довелося мені читати свою роль у протигазі, - розповідає диктор студії Богдан. - Якось так вийшло, що у нас був точно такий же протигаз, як у серіалі. Вийшло реалістично, а головне - весело. Фільми, озвучені студією, можна безкоштовно закачувати в Інтернеті на сайті torrents.net.ua та ще в інших місцях. Щоб знайти їх достатньо, слід ввести у пошуку назву студії “Шибалин бушидо”.

   Ця стаття деякою мірою є продовженням до попередньої статі "Синдром великого міста", але тепер з загального, я волію перейти на особистісне... Мова піде про заступництво і заступників... Оскільки я працюю у досить великому робочому колективі томі маю змогу спілкуватися з людьми різних соціальних прошарків з різними життєвими пріоритетами, дізнаватися різні позиції стосовно однієї проблеми... Періодично я моделюю якусь життєву ситуацію і розпитую як та чи інша людина на неї відреагує... Тож, ситуація: пізно у вечорі ви йдете з роботи, заходити у свій район і в одному з провулків бачите як двоє б'ють одного - ваша реакція...
  А що треба робити?..
Спершу я напишу відповідь однієї пані яка належить до Свідків Ієгови... А відповідь дуже проста: "Ой... Навіть не знаю... А що треба робити?" Знаєте панове, це смішно!!! У вас на очах б'ють людину, а ви не знаєте що робити!? Я не кажу, що треба кидатися на захист бідолаги ризикуючи власним життям (мертві ви вже нікому не допоможете), але ж панове, на вулиці друге тисячоліття і в кожного в кишені як мінімум один мобільний телефон, невже так важко дістати мобільний і викликати міліцію!!! Але ж, доки та міліція з'явиться неборака заб'ють до біса, тому треба діяти швидко! Бігати і стукати по-квартирах з криками "Допоможіть - вбивають!!!" немає сенсу - людям начхати кого там вбивають, аби до їхньої квартири не дісталися. На цей випадок психологи рекомендують єдиний і безпрограшний варіант, кричіть: "Горимо!!! Народ, ми горимо!!!" - діє безвідмовно, адже життя чиєїсь людини це одне, а ось власне майно - це геть інше... А є ще один варіант, як сказала моя знайома: "Я це називаю - пустощами..." Треба просто стати за рогом і здавлено кинути: "Шухер! Менти йдуть..." У зловмисників спрацює елементарний інстинкт самозбереження і вони навіть не подумають про те, хто це крикнув...
  А може сам винний...
  Є ще одна категорія людей - принципові... "Я не йду за натовпом! - кажуть вони. - Бо натовп то тупа скотина яка за першої ж нагоди задавить тебе і навіть не подивиться, що пройдеться по живій людині..." Ще вони кажуть "Я зневажаю людей бо вони егоїстичні і меркантильні істоти - кожну людину можна купити за десять срібняків і примусити забути про гідність..." А особливо мені подобається вираз: "Чого я буду когось рятувати, а може він сам винен..." Цікаво, а якби такій принциповій людині сказали: "На тобі сто гривень і гарантію конфіденційності - іди виклич міліцію..." Шановні "принципові" обійшовши стороною людину яка потребує допомоги, ви автоматично входите до "клубу сірої маси" якій начхати на всіх окрім власної жалюгідної шкурки... Чи може людина, яка проігнорувала як іншу людину забивають мов худобу вважати себе такою, що має гідність?.. Якщо ви гадаєте, що "так" - то у вас дуже сильно викривлене розуміння гідності... Я вже мовчу про гуманність... Люди зараз розуміють антигуманність лише коли розмірковують на тему "Політики - гади, вони знущаються над народом...", " Ой бідний я нещасний, бо з рокфеллери з мене кров смокчуть мов упирі... А сусіди-іроди будять мене о четвертій ранку своїми тупаннями - ніби коні бігають по-квартирі!!!" - цим обмежується розуміння людей про антигуманні дії... Решта ж - витребеньки для тих, кому нічого робити... "А, що як він сам винен і йому зараз роздають за заслугами..." - "А, що як ні? А, що як зграя тупого бидла просто вирішила побити якогось молодика, який на їхню думку ніс сумку не з того боку? А, що як в того молодика у дома молода дружина і мала дитина? А, що як матір дізнавшись про таку жахливу смерть своєї дитини піде і наковтається таблеток з горя, бо в неї вже нікого не лишилося? А, що як... А, що як?.. А що як завтра ви вийдете зі своєї роботи пізніше ніж зазвичай і на вас накинеться двоє громил яким ви не сподобалися через колір вашого пальто? - Приємно вмирати за 500 м. від власного під'їзду і на останньому диханні, лежачи на брудній вулиці бачити як за ріг швидко забігає якийсь чоловічок аби його не помітили ті, хто з вас дух витрушують?" Тваринна жорстокість сліпа і для того аби вирватися, їй не обов'язково мати серйозний привід - головне знайти відповідний об'єкт... І, чи маєте ви право обирати - кому жити, а кому - ні? Може той кого лупцюють і справді заслужив, але, чи гідні Ви це визначати, чи може хай у цьому розберуться уповноважені органи...
  Мені ніхто не допоміг... Чому я повинен...
 А, ось це вже геть окрема категорія людей... З такими сперечатися доволі складно, переживши напад якихось гопників лише через те, що в них шарф був неправильного кольору і при цьому бачивши як свідки просто проходили повз, вони виробили чітку настанову: "Мені ніхто не допоміг, то чому я повинен?"... Тут можна сказати лише одне - невже ви хочете бути такими ж сволотами, як ті, хто пройшов повз? А уявіть, коли б хтось свого часу заступився за вас? Гадаю за заступництво ви були б вдячні принаймні кілька років... Невже ви не хотіли б, аби вас пам'ятали за дійсно благородний вчинок - навіть якщо до цього, і після цього ви нічого подібного не робили і не зробите...
"Зона сутінків"
В США з 60-х і досі виходить дивовижний серіал, який називається "Зона сутінків", цей серіал вирізняється з-поміж інших ти, що кожна серія є ніби ілюстрацією до приказок, вона несе повчальний характер і намагається якимось чином змінити зашкарублу людську свідомість і примусити задуматися, чи правильно люди живуть... Одна з не надто нових серій була присвячена приказці: "Перш ніж зрозуміти людину - походи в її черевиках"... Тобто, перш ніж зрозуміти людину - ввійди в її ситуацію... Головний герой став свідком того як група бандитів напали на темношкірого, і хоч він міг його врятувати просто відкривши дверцята свого автомобіля, та він полишив бідолагу і поїхав собі далі... Наступного дня, зі статті в газеті він дізнається, що то був професор університету якого забили до смерті... І тут дивовижним чином герой білошкірий герой поступово сам стає темношкірим і зрештою опиняється в такій самій ситуації, що й той професор - його лишають на розправу купці бандитів... І коли герой вже помирав, раптом повернувся в ту фатальну ніч коли залишив темношкірого на поталу розлюченим хуліганам... Та переживши страх того бідолаги він і хвилини не вагався чи треба йому допомогти - ТРЕБА, і край!
   Перш ніж зрозуміти людину - походи в її черевиках...

Міське явище.
"Синдром великого міста" - так називають це явище американці... Ну, американці називають його коректно, нормальні-ж люди називають його просто, але більш влучно "міський пох*їзм" (вибачте за грубість, але не існує слів які можуть означити більш м'яко таке поводження )... Що це за явище? Я розповім про нього на основі практичних досліджень деяких соціальних програм, власного досвіду і досвіду моїх ближніх... Тож, поїхали!..
   Вперше я почула про цей термін в одній з американських програм,  для його  демонстрації за приклад взяли експеримент проведений в Нью-Йоркові... Посеред білого дня в одній з точок авеню (широка вулиця) одного з нью-йоркських районів було встановлено кілька прихованих камер і розроблено невеличку виставу в двох діях... Вистава дуже проста: чоловік близько п'ятдесяти років, досить посередньої зовнішності йде авеню разом з людським потоком несучи в руках паперовий пакет з апельсинами і раптом непритомніє... Звичайний трудовий день, широкою вулицею снують люди - кожен у своїх справах, і раптом один з пішоходів падає... Минає хвилина, друга... Пішохід лежить, але ніхто на нього не зважає і людський потік не припиняючи свого руху оминає "дивний об'єкт" лише зрідка кидаючи в його бік порожні погляди... Нікому навіть в голову не прийшло приділити хвилину свого часу аби дізнатися, чи "об'єкт" взагалі живий... Але зачекайте, це лише перша частина експерименту... У другій частині на "сцену" виходить ще один актор... Тож, кілька годин по-тому, та сама гамірна авеню, та сама ситуація, але тепер до "знепритомнілого" підбігає ніби-то стурбована громадянка яка починає усіляко допомагати йому... І, о диво!!! Раптом авеню застигло і згуртувалося навколо чоловіка, йому допомагало піднятися щонайменше троє осіб, а ще з-пів десятка бігали довкола і збирали апельсини які розсипалися з його пакету...
   "І що?.. - скажете ви - це ж американці, вони всі ідіоти і егоїсти..." "Справді?.." - відповім я... Та ви спершу дослухайте до кінця... Подібний експеримент свого часу проводився в одній з програм Стогнія, але там акцент робився на соціальному положенні "непритомного"... Тобто, був "потерпілий" одягнений у бідний одяг і "потерпілий" у досить не поганих одежах... "Посередність" пролежала край дороги майже годину і люди просто проходили повз нього, а за цей час можна було десять разів померти від інфаркту... "Клієнт по-дорожче" так пролежав понад 20 хвилин доки до нього не підійшла група молодиків (хто-знає, може планували обібрати) і побачивши, що дядько живий подалися своєю дорогою...
А тепер увага, особиста думка Опівнічної щодо "синдрому великого міста"... На цьому порталі я зіштовхнулася з двома статтями де під цим синдромом автори мають на увазі: "колосальний інформаційний тиск який щодня відчувають мешканці мегаполісів, і який призводить до депресій..." і далі бла-бла-бла про те які міщани бідні і нещасні через напругу на роботі і інформаційне завантаження у дома... Я вже шостий рік живу і працюю в Харкові, який не можна назвати маленьким містечком, спілкуюся з корінними харків'янами і людьми які прожили у цьому місті десятиліття і знаєте, що насправді тисне на міщан - мозок набитий дебільними серіалами і телешоу... А робота... Ну, кому ви про це говорите!? Відпрацювавши свої 8-12 годин на зазвичай нудній і абсолютно безвідповідальній роботі частину якої просиджують у "Контакті" сіра маса сідає в метро  тягнеться по-домівках де приймає ванну, готує напівфабрикати і завантажує мозок новою "дозою" тупих російських серіалів про якихось слідчих під прикриттям... Депресія, а як же без неї, коли ти міняєш прогулянку свіжим повітрям у паркові Англійського типу тупим просиджуванням перед монітора... Але, знаєте в чому іронія, маса кожен з індивідуумів якої з таким щирим захватом ладен розповідати про благородність і відчайдушність якогось кіношного персонажа в житті не здатен навіть руку подати незнайомцю який  перечипився і впав, або поцікавитися як почувається людина яка лежить у невідведеному для лежання місці... Та коли індивідууми збиваються в натовп вони перетворюються у безлике тіло під назвою "стадо" яке здатне реагувати лише коли хтось з нього виявить зародок лідерства і "спрямує стадо" - саме це демонструє нам дослід американців... Ну, американський дослід - хоча б дає надію на можливу зміну настрою у соціумі, а ось слов'янський досвід показує, що наш менталітет у глибокій... Ямі...
   Практичний досвід ближніх...
Прийшла я нещодавно з роботи до дому і не встигла переступити поріг квартири як моя молодша сестра починає скаржитися і лаятися російськими матюками просто не тямлячись від збентеження. Висловившись вона нарешті розповіла про причину свого кепського настрою... Все почалося у ранці коли вона їхала в вагоні метро на роботу... Стоїть вона собі, з ранку як завжди настрій депресивний (телевізора нема, роботу ненавидить, електрочайник до сказу доводить і взагалі все задовбало і спати хочеться)... Тож їде вона і нікого не чіпає, аж раптом парубок який стояв перед нею похитнувся і знепритомнів... Вона тільки й встигла, що схопити його під руки і разом з ним сісти на підлогу вагону... Тож,  сидить моя сестра і оніміла від збентеження озирається довкола тримаючи голову непритомного молодика на колінах... "А вони стоять втупивши телячі погляди поперед себе (далі йде потік нецензурної лайки)... Відморозилися!!! (знову лайка) І роблять вигляд ніби нічого не трапилося!.. Я вже не витримала і почала кричати... А вони знаєш, що зробили?!. Повідходили у боки і знову відморозилися..." Зрештою якийсь дядько не витримав гучних приріканнь моєї сестри (а варто відзначити, що коли вона нерву голос в неї стає нестерпно високий, особисто в мене волосся на потилиці дибки стає) і вставши з місця допоміг їй посадити непритомного на сидіння після чого сестра могла спокійно приводити молодика до тями з допомогою води яку купила шляхом до метро... Коли ж він більш-менш отямився, моя сестра жартома запитує нещасного : "Ну, що курили з ранку?.." "...А він подивився на мене розгубленими очима і слабеньким голосом відповідає: "Я... Каву попив..." і бачу парубок знову "від'їжджає"... " Далі розповідати немає сенсу, але факт лишається фактом, люди які пишно пусто-дзвонять про своє благородне радянське минуле яке нібито виховувало в них високі моральні цінності - просто по-розходилися у боки і увімкнули режим "ігнорування"... Це надзвичайно яскраве підтвердження карикатури на яку я наштовхнулася в одного блогера, все дуже просто - вагон метро з пасажирами і міркування кожного сходяться до однієї думки: "Ну, що ви сидите тут потупивши телячі очі!  Однорідна сіра маса!.. Один я мислячий і індивідуальний, а ви всі - худоба..."
  Мій власний досвід...
   Мій власний досвід надзвичайно виразно показав наскільки глибоко в'ївся соціальний пох*їзм в голови міських мешканців, наскільки природнім він є для них і наскільки смішними є їхні дорікання типу - "У містах усім на всіх наплювати і від цього почуваєшся самотнім і непотрібним навіть у натовпі..." Питання - "А особисто Ви зробили бодай щось аби це виправити?.."
   Їду з роботи в годину пік, стою в досить заповненому вагоні метро і читаю книгу... Аж раптом мені стало кепсько... Відчуваю, що зараз знепритомнію... Звісно ж, молодик який сидів не надто переймався тим фактом, що я двічі мало не впала але і в мене не було сил бодай щось сказати, я намагалася встояти і молилася аби не втрати свідомість прямо в вагоні... Щойно потяг зупинився я мов п'яний бугай кинулася на двері, а вже на платформі відключилася... Крізь чорноту відчула як хтось мене підхопив за плече і вклав на лаву... Скільки так пролежала не пам'ятаю... А ось, що чітко пам'ятаю, так це невдоволений чоловічий голос який привів мене до тями: "Спати в метро не можна..." Перша моя думка була, що це певно охорона метрополітену, але ж ні... Піднімаюся, а то пробурмотів вже не молодий пан який сидів до мене спиною і чекав на свій потяг... Як би ж я не була тоді така слабка... В мене питання до таких "розумників"... Дівчина вдягнена як офісний працівник, у окулярах, з інтелігентною зовнішністю лягла на лаві... То, що мать вашу, вона віддала останні гроші на костюм і тепер немає де спати, тому вирішила виспатися в метро!!! І це хвалена чоловіча логіка?! Чи може для більшої переконливості в тому, що людині кепсько їй треба впасти на підлогу і битися у передсмертних конвульсіях?! Чомусь охоронцям метрополітену, які проходили повз я не здалася сонною і вони відразу ж побігли за допомогою...
    Гадаю, додавати щось, уже немає жодного сенсу... "Синдром великого міста" - це по-суті синдром однієї людини (і я не виражаюся фігурально) яка не вважає за потрібне піклуватися про когось окрім себе, свого сина-роздовбая, дочки чиї клубні тусовки треба оплачувати, або онука якому на десятиліття ви хочете придбати новий ноутбук, а для цього треба напружено працювати - решта ж хай котиться до бісової матері... Або, чи є вам якесь діло до непритомного юнака коли через 15 хв. почнеться ваш улюблений серіал, а ви ще в вагоні метро...
   Синдром великого міста - це пох*їзм однієї людини...

25 октября, одесская телерадиокомпания "Круг" заявила о полном отключении ее от эфира в областном центре.

"Сегодня городская власть полностью отключила Круг от вещания в кабельных сетях", - заявил заместитель гендиректора ТРК Олесь Янчук. Он отметил, что 21 октября ООО "Сана плюс" - кабельный оператор, подающий сигнал "Круга" в центр города - письменно сообщил телекомпанию о том, что при подаче в Национальный совет по телевидению и радиовещанию заявления на переоформление лицензии провайдера программной услуги, государственный орган якобы исключил "Круг" из программной концепции. "25 октября Сана плюс отключила телеканал "Круг" от эфира. Исчез сигнал "Круга" также и в кабельных сетях (компании, - ред.) "Реноме", фактическим владельцем которого является Сана плюс", - сказал Янчук, добавив, что таким образом сигнал телекомпании исчез со всех кабельных сетей города. По его словам, руководство "Круга" обратилось в Нацсовет за объяснениями, однако в ведомстве отметили, что впервые слышат об этой ситуации. Янчук добавил, что "Круг" направил в Нацсовет письменный запрос, ответ на который пока не получил. "Насколько нам известно, Сана плюс принадлежит Алексею Гармашу - отцу депутата Одесского горсовета от партии "Батькивщина" Виталия Пушкаря, который был включен в избирательный список близкого к мэру Костусеву партии "Батькивщина" с целью воздействия на нежелательные телеканалы", - сказал Янчук. Он добавил, что коллектив "Круга" расценивает это как саботаж с целью угодить Костусеву. Ранее телекомпания обратилась к Президенту Виктору Януковичу, Генпрокуратуре, АМКУ и председателю Одесской обладминистрации Эдуарду Матвийчуку с просьбой разобраться в удалении ее из эфира в двух из 4 районов Одессы - Суворовском и Киевском, обслуживающие операторы Черное море и Бриз. Сигнал в этих сетях исчез 18 октября. В сентябре Костусев обратился с иском в Приморский райсуд о взыскании с двух одесских телекомпаний - "Круг" и "Новая Одесса", а также председателя общественной организации Демократический альянс Алексея Черного 100 тыс. гривен морального ущерба за распространение информации о получении Костусевым материальной помощи более одного млн гривен из городского бюджета в 2010 году. Позднее Костусев подал в суд два иска на 100 тыс. гривен против "Круга" о защите чести и достоинства. В свою очередь, "Круг" обратился в Приморский суд с просьбой взыскать с Костусева 1 млн гривен за ущерб, нанесенный деловой репутации телеканала. А 22 октября стало известно, что народный депутат от Нашей Украины Андрей Парубий направил на имя генерального прокурора Виктора Пшонки депутатский запрос, в котором просит проверить законность отключения от эфира телерадиокомпании "Круг".

                                Газета "Вечірній Харків"

 В Україні відбудеться акція «Не бійся»: компанія «ПростоПрінт», виробник футболок «Спасибо жителям Донбасса», ініціює акцію протесту в кожному місті України і готує другий Майдан 22 листопада.

Про це заявив директор компанії Денис Олейніков у відеозверненні до української влади. Він звертається до Президента України Віктора Януковича, прем'єра Азарова, глави МВС Могильова та інших представників влади, розповідаючи про те, що вони зробили з Україною сьогодні. Денис Олейніков повідомив, що він і його однодумці планують відвідати кожен обласний центр країни впродовж місяця. Крім того, 22 листопада в Україні очікується другий Майдан, в якому візьме участь близько 200 тисяч осіб.

«Ми починаємо формувати мобільні групи спротиву на місцях. Ми будемо вчити людей не боятися ваших псів і корумпованої міліції та податкової. Ми навчимося чинити опір і відстоювати своє майно, права і життєві цінності», — заявив Денис Олейніков.

Ну, що, повоюємо? Хто як хоче, а я нашкребу грошей і якщо плани на нову революцію 22-го не скасуються поїду до славної столиці...

Нещодавно прийшла з кінотеатру "Боммеръ" після перегляду манхеттенських короткометражок і перебуваю у надзвичайно піднесеному настрої не зважаючи на те, що ходила туди без компанії і тому була позбавлена задоволення обговорити побачене... Для тих хто не знає скажу, що цей фестиваль вирізняється з-поміж інших тим, що найкращу короткометражку визначають самі глядачі шляхом голосування... Що ж, загалом короткометражки не були схожі на артхаузне кіно хоч фестиваль позиціюється саме як подія в світі артхаузу тоді як в реалі я побачила досить світське і навіть попсове кіно...
  Від початку і майже до кінця я була впевнена у свому виборі фаворита адже тематика дуже мені імпонувала і на додачу під час перегляду наступних короткометражок не бачила нічого вартісного... Тож, фаворитом була стрічка шведського режисера Рубена Остлунда під назвою "Пригода біля банка" створена на основі реальних подій які спостерігав сам режисер разом зі своїм другом продюсером, а саме пограбування банка двома ідіотами-невдахами... І от стоять ці два спостерігачі біля банку і замість того щоб зателефонувати в поліцію кінофанати стоять і "приміряють" операторські плани в камері мобільного телефону аби зняти це пограбування якомога естетичніше, коли ж розбій не вдався і горе-злодіїв піймали прямо біля банку то товариші-кіношники продовжили свій шлях обговорюючи погану якість камери на дорогих мобільних телефонах...
"Пригода біля банку" відкрила короткометражний ряд і переглянувши більшу його частину, яку складали хоч і цікаві однак доволі примітивні за сюжетами стрічки я розслабилася і просто дивилася, аж раптом з'являється дев'ята короткометражка яка дещо похитнула мою впевненість у виборі фаворита... "Давид і Голіаф"... Стрічка також знята на основі реальної історії про те як під час Другої Світової війни єврея втікача врятувала від нацистських переслідувачів домашня вівчарка німецького селянина який потім допоміг єврею безпечно втекти, а вже згодом (після закінчення війни) коли цього селянина заарештували через підозри в нацизмі єврей допоміг йому розповівши військовим свою історію порятунку, девіз стрічки - "Пам'ятайте"... Зізнаюся, цей девіз і дуже симпатичний актор який непогано зіграв єврея-втікача підкупили мене мало не примусивши зрадити двох кінофанатів яких я розуміла, адже повилася б так само ставши свідком пограбування... Але... Тут я і досиділа до останньої короткометражки, абсолютно наплювала на двох попередніх фаворитів і поставила галочку напроти неї... І ось чому...
   "П'ятниця відплати",Єгипет, режисер Абу Бакр Шаки... Фільм цілком складається з документальних зйомок революції яка проходила в Єгипті узимку цього року... Звісно, якість зйомки не "ахті" але з монтажем режисер справився чудово адже завдяки цьому виразному екранному засобові він спромігся викликати в мене мороз по шкірі, і справа тут не в музиці, наведених числах загиблих революціонерів чи моторошних відео сутичок революціонерів з силовиками, справа в тому як він передав патріотичний дух єгиптян, їхнє піднесення та бажання щось змінити в житті їхньої країни,-  звалити тоталітарну владу аби мати змогу гордо називати себе єгиптянами... Властиво, що основна маса революціонерів це були молодь, дівчата та юнаки які на рівних вийшли на "барикади" пославши до дідька Америку і Європу вимагаючи, щоб ті залишили їх у спокої дозволивши творити революцію... І це не мої домисли це те, що лунало з вуст самих єгиптян... Так, єгиптяни терпіли свого "вождя" кілька десятиліть, аж доки нове покоління сказало "вам, старим пердунам це може і подобається, а ми не хочемо ростити своїх дітей як покірну худобу..." Після чого зібралися і посилилися на майдані... Одні "старі пердуни" кричали їм: "що ви робите, країну до кризи і до хаосу доводите, спокій і стабільність руйнуєте - іроди!!!", а інші казали: "вони не такі як ми, вони не мовчать і мають сили боротися, через що ми ними пишаємося..." Виразнішими за слова була лише радість народу після того як владу було повалено і вся країна сповнилася нестримною радістю святкування цієї події, а стіни на будівлях навколо площі були обклеєні листівками з натхненими закликами і визнаннями своїх помилок щодо віри в попередню владу... Та знаєте, одна листівка вразила мене особливо, адже колись слова написані на ній можуть стати знаковими для нас, оскільки наша влада продовжує коїти, що їй заманеться тоді як ми тихо поховалися по своїх цехах та офісах намагаючись швидкістю заробляння грошей хоча б наздогнати швидкість підвищення цін на наше, коли не життя то принаймні виживання... Ми тихо сидимо перед екранами телевізорів п'ємо чай або дешеве пиво і бурмочемо щось незрозуміле собі під ніс й серед цього незадоволеного гудіння і скарг можна розібрати лише уривки: "зає...ли під...си!... Ви коли с...ки останній раз в магазині були... Ви коли й...б вашу мать капусту купували... а квартплата просто зає...сь, дешевше об трамвай п...тся..." І цей словниковий понос тихо собі ллється тоді як наша влада з екранів вдовблює в наші тупі голови: "ви, що сліпі, чи глухі? Та ви живите просто офігітєльно!!! Голодуючі в Африці заздрять вам білою заздрістю, а ви тут ниєте не зрозуміло чого..." І так наша влада буде нас заспокоювати рік, другий, а після в президенти вибереться інший регіонал, а після нього знову пан Янукович (ось в Росії як хитро зробили, Мєдвєдєв і Путін рекомендують одне одного в нові кандидати на пост президента федерації ...), а після Януковича на престол сяде Янукович молодший якому вже місце замовлене... І років так через тридцять коли влада пустить коріння так глибоко, що простими мітингами її не скинеш, а життя стане таким нестерпним, що можна буде ридати кривавими сльозами сповнені відчаю діти почнуть кидатися під танки і гинути від куль... Ми ж, подібно до єгиптян почнемо оплакувати смерті молодих звинувачуючи себе через пролиту кров і клеїти на стінах листівки: "Прости Боже за те, що я мовчав..."

   Цю статтю мене спонукали написати доволі упередженні висловлювання представників чоловічої статі під час обговорення бородатих французьких жартів на тему "Чого насправді хочуть дівчата"... Правда блогер який їх виклав сам не очікував такої реакції... Та певно це й на краще, оскільки переважна більшість моїх читачів це представники чоловічої статі тож вам панове буде корисно дізнатися, що ж насправді коїться в маленьких, гарненьких голівках дівчат, які ви зазвичай вважаєте абсолютно порожніми...
   Так вийшло , що я народилася і виросла в соціумі і спілкування з представниками різних статей, національностей і вікових категорій є частиною мого життя, але на відміну від більшості представників прошарків суспільства я не підпадаю під вплив різних проявів упередження чи забобонів намагаючись розглядати питання з усіх його боків. Фемінізмом, який передбачає певний рівень чоловіконенависництва  я ніколи не страждала, іноді трапляються рецидиви соціопатії, але фемінізм - ніколи... Я люблю чоловіків, а деяких навіть поважаю і безперечною вважаю сильною статтю... Звісно всі чоловіки різні, іноді це - леви, а іноді так собі - хом'ячки... Однак і жінки не кращі, іноді - жінка, а іноді - курка, або чого краще і взагалі гієна... Але, милі мої чоловіки, ніколи недооцінюйте жіночий інтелект - це може коштувати вам життя...
   Почну з того, що вже кілька років я з певною періодичністю працюю в жіночому колективі (близько тридцяти осіб) і звісно ж не припиняю спілкуватися з найрізноманітнішими чоловіками... Мене завжди дивувало чому представники протилежної статі  так люблять повторювати, що нібито в моїй голові думки не властиві моїй статі і вікові, хоча спілкуючись з жінками я почуваюся цілком комфортно... І тут мене осінило - я виглядаю оригінально лише тому, що не соромлюся говорити з чоловіками на теми які інші жінки дозволяють собі обговорювати лише у відповідному, одностатевому колективі, а все через дурне висловлювання яке належить здебільшого чоловікам - "будь простіше і до тебе потягнуться люди"... Чоловіки нарікають на безмозкість або не логічність жінок навіть не задумуючись про те, що деякі з них не можуть собі дозволити проявити інтелект в їх присутності, аби не ставити чоловіка у незручне положення, адже впевнені - щойно він відчує себе обмеженим в інтелектуальному плані то втече від цієї жінки так швидко, що лише п'ятки блистітимуть і ще й кине через плече образливе: "Феміністка довбана"... Просто, одна жінка на подібну втечу ще й крикне навздогін: "Ну, й котися ідіот!", а інша сяде і почне плакати зі словами: "А я ж кохаю того ідіота..."
   Жінки - це неймовірні актриси по-житті і ще неймовірніші пристосуванки в відносинах з чоловіками,оцінивши чоловіка проникливим поглядом вони здатні оцінити, - кого хоче той чи інший мужчина: вишукану інтелектуалку, чи не надто розумне базікало... А парубки потім сходяться і хизуються в кого з них дівчина безмозкіша, але при цьому і не збираються їх полишати бо закохані... Питання - чому закохані? Точно не через їхні інтелекти, швидше через те, що чують таке приємне: "Ой, ти такий розумний, так багато знаєш...", але чоловіки навіть уявлення не мають, що в цей момент в голові жінки може крутитися дві думки: перша - "О, Боже! Я це чула вже сто разів... Сто-перший точно не витримаю". Друга - "Чувак, ти думаєш в мене інтернету чи кабельного нема?.. Як я тобі розкажу, так ти офігеєш"... А, що найцікавіше - жінки потім сходяться і розповідають одна одній якими засобами вони "приручають" своїх кавалерів, діляться досвідами, що треба говорити, а про що краще змовчати... Головний девіз - "Не показуй чоловікови, що ти розумніша або винахідливіша за нього!!!"... Жінки ж які порушують цей девіз (особливо у шлюбі) перетворюють стосунки на постійну війну статей яку зрештою хтось з них закінчує і стосунки припиняють своє існування...
   Секс на один раз... Зізнаюся, в мене викликає справжнє замилування коли чоловіки кажуть: "Ось я спокусив наївне дівчисько заради сексу на один раз..." ... Панове, ще не ясно хто кого спокусив (це по-перше), а по-друге жінки достатньо розумні аби свідомо чи не свідомо прийняти правила гри у "секс на один раз", і якщо ж ви вважаєте її за це шльондрою або наївним дівчиськом, то хто тоді ви? Мабуть жигало, або цілковитий бовдур... Бо коли жінці потрібні стабільні і тривалі стосунки вона ніколи не віддасться чоловікові на першому побаченні (це щоб ви знали), тому, вас просто використовують аби втамувати "голод"...
   Дієти і фігура... Що ж, насправді є дівчата які не задоволені своєю фігурою, але зізнаюся в колективі де я зараз працюю таких лише дві (з майже трьох десятків жінок) - я, і дружина харківського футбольного арбітра... І якщо я з цим борюся просто - просто не їм, то вона інакше, працює для того аби оплачувати походи у фітнесцентр і в ювелірні крамнички (має слабкість до прикрас)... А інше моя подруга взагалі задоволені своєю повнотою, адже вона має 3-й розмір бюсту і коли був період, що вона схудла її чоловік глянувши на 2-й розмір почав бити на сполох мов: "Куди все ділося!? Негайно поверни все назад!!!"
  Принц на білому коні, або на чорному шевроле (на худий кінець)... Ну, це вже такий заїжджений міф ... Серед деяких жінок ходить приказка: "Принц!? Та для мене радість знайти чоловіка який хоча б зуби чистив..." Чоловіки, від вас ніхто не вимагає бути принцами на крутих конях, ви хоча-б доглядали за собою без жіночих клопотань і поводилися як джентельмени, то для жінок більшої радості не треба! Одна моя знайома сказала: "Я ніколи не мріяла про принца, мені б кухаря знайти... Аби я прокинулася у ранці після шаленої ночі, а він на кухні вже каструлями гуркотить... Я би зайшла на кухню, обцілувала його всього, а він мене ще й смачним сніданком нагодував..."
   Звісно, є жінки які нехтують чоловіками без квартири і авто, але з іншого боку по-справжньому чудовий і достойний чоловік здатний оволодіти жіночим серцем навіть якщо воно корисливе... Адже проти деяких чарів жодна жінка не встоїть навіть якщо чоловік живе на з'ємній квартирі і їздить на трамваї... Якщо ж жінка нехтує чоловіком то це означає, що він вартий набагато меншого ніж бажає і справа тут не в трамваї чи з'ємній квартирі справа у відсутності чоловічого шарму та мужності перед якою тане найхолодніше жіноче серце... І хай деякі жінки поводяться як феміністки або навіть вважають себе такими це означає, що вони просто не зустрічали чоловіків які б за силою волі і мужністю перевершили їх і це не їхня провина, швидше за все це провина чоловіків які своїм поводженням створили серед жінок думку ніби "всі чоловіки - козли" (яку особисто я не розділяю)...
 І на останок про жіночі думки... Моя співробітниця розповіла епізод зі свого життя довівши таким чином тезу "ніхто не знає що в ближнього в голові"... Молодою вона одружилася з чоловіком на хвилі шаленого кохання, і ось вони прожили кілька років разом і вона дізналася про його походеньки "на ліво", але йому про це не зізнавалася і продовжувала смиренно виконувати свої подружні обов'язки ніби нічого не відбувалося... І ось його день народження, привітати його прийшло щонайменше чверть сотні друзів і родичів для яких вона готувала сама... Як вона розповідала в той день вона майже нічого не їла і втомилася як рабиня але при цьому мусила відмінно виглядати адже вона господиня дому... І ось застілля, її чоловік сидить на "чільному" місці мов півень з золотими печатками на пальцях і товстим золотим ланцюжком на шиї тоді як вона стоїть поруч... Він поважно так каже: "Що ж жінко, мов і ти слово"... Господиня застигла з келихом в руці і перша її думка - "Щоб ти здох падлюка!!!" однак ніжно усміхнувшись вона підняла келих і мовила: "Будь здоровий чоловіченьку!!!"...

Велика в мене була перерва у скигленні на політичну тематику, але надихнуло мене повернення однієї зі співробітниць з відпустки... Почну з того, що співробітниця моя надзвичайно розумна і ерудована особа - росіянка за походженням яка свого часу вийшла заміж за харків'янина і стала українкою... І хоч потім чоловік перестав вважатися її чоловіком та вона не перестала вважати себе українкою при чому у повному значенні цього слова, - вона ще більша патріотка України ніж переважна кількість українських націоналістів, і не бажає це міняти не зважаючи на те, що досить заможні батьки кличуть її повернутися до Росії яку сама пані Єлена з неприхованою злістю називає вампіром... Пані Єлена (яку поза очі називають Говорун в аналогії з мультяшною "птахою-говоруном" ) активно цікавиться політичним життям як України так і Росії і може розповісти багато пліток як про харківських чиновників так і про сусідку з верхнього поверху.Її по-справжньому розізлила і обурила спроба чільних ввести російську мову і на цю тему пані Єлена пересварилася з половиною співробітників (це при тому, що вона російськомовна), а "передача" Чорноморського флоту її довела до сказу ... Тож, час відпустки пані Єлени припав саме на початок «саджання» Юлії Тимошенко і клопотань пана Азарова щодо ціни на газ і оскільки мені не було з ким обговорити ці теми я почала самостійно аналізувати все, що відбувалося на політичній арені, а останнім фактом я особливо зацікавилася і відверто кажучи надзвичайно тішилася… Щодо проблем пані Темошенко в мене були досить роздвоєні емоції, спершу я гадала, що наша правляча партія почала нерозумно цькувати опозицію і перетворювати її «суперзірок» на мучеників, що саме по собі ставить партію у невигідне становище не лише в очах народу але й Європи і є результатом кепського піару. Потім в мене виникла думка, що це звичайні маніпуляції із соціально свідомістю, тобто народ ототожнили зі зграєю голодних до видовищ псів і зі словами – «нати вам кісточку - побавтеся» відволікли всю увагу на опозицію і доки народ казиться і ганяється за власними хвостами продовжили спокійно робити свою справу… І як показав час, народ таки справді уподобився до зграї псів які зібралися довкола тієї кістки і почали ганяти один одного від неї навіть не думаючи про те, що там боротися немає за що, адже пані Тимошенко таки порушила закон і як сказав один мій знайомий економіст: «Якби на її місці був хтось інший, його б вже давно посадили»…  Особливе замилування в мене викликала реакція суспільства на заяву колишнього президента Ющенка щодо підписання  пані Тимошенко контракту на газ, в одну мить він з януківської підстилки перетворився на «дурника, але нашого дурника» тоді як пані Юлія з «мучениці» стала «московською шльондрою»… Але зараз не про це, насправді як я й гадала суд над Тимошенко лише відволікаючий маневр, а все найцікавіше і найважливіше відбувається далеко за стінами суду і для більшості людей залишається тільки фоном… Я ж-бо цим фоном дуже зацікавилася, адже запал з яким пан Азаров раптом став відстоювати газові інтереси України і плюватися в бік Росії усілякими дрібними погрозами та непристойностями не міг лишитися не поміченим, до того-ж попередня заява президента Януковича про те, що надалі Україна буде орієнтуватися на Євросоюз і взагалі викликала захват! Перша думка: «Ну ви жахнули! Внутрішня політика у вас вкрай кепська і антинаціональна, але ж як ви взялися за зовнішню! Невже ви й справді почали відстоювати національні інтереси перед Росією… Тобто як - справді?!»… Пан Азаров розпустив пір’я як павич, набрався хоробрості і раптом відростивши собі чоловіче достоєнство почав «махатися» з Росією! Потім в мене виникла інша думка, - а що як все це робиться аби показатися перед народом - «Ось ми які – бачите!!! Нам не начхати на потреби України і ми готові за них боротися навіть з Сатаною…» І доки моя бурхлива уява вигадувала все нові і нові цікаві причини такого дивного поводження пана Азарова, як з відпустки повернулася вище згадана пані Єлена і пояснила в чому насправді річ… А причини через які пан Азаров став камікадзе вкрай банальні – гроші… Але не ті про які ви подумали – не газові… Певно всі ви знаєте, що якби Україна не продавала свій власний газ у Європу за копійки, ми б спокійно могли самі себе гріти при чому платили б за це у тричі менше, натомість ми купуємо російський газ за просто смішну ціну (смішну в тому плані, що це істерично-божевільний сміх)… Однак, Україна джерело так-званого «побутового» газу гідного лише для соціальних потреб і не придатного для використання у промисловості (вони різняться за якостями), а для того щоб чисельні металургійні заводи функціонували потрібні спеціальні закупівлі з Росії…
   Ні для кого не таємниця, що всі партійні чиновники та міністри різних рівнів пов'язані між собою не лише кревними, а й набагато міцнішими грошовими путами і, що кожен з наших можновладців на комусь «сидить, звісивши ноги», а якщо прослідкувати походження цих зв'язків то з рештою ми вийдемо на далекий Донбас до металургійної промисловості , звідки власне й починається газова епопея… Тобто, якщо металургійна промисловість стає збитковою гроші втрачають абсолютно всі наші чиновники, а на даний момент вони таки втрачають гроші… А справа ось в чому… На відміну від України у Європу Росія  постачає газ за досить помірною ціною тож важка промисловість в них працює у звичному режимі зі звичними для Європи витратами, тоді як для України витрати у важкій промисловості зросли до піднебесних висот і все через блакитне паливо, тобто: витрати зросли, компенсувати їх не можливо, а відтак собівартість продуктів металургійної промисловості також зросли і автоматично втратили конкурентоспроможність… Ну, дивіться, нащо у Європі наш дорогий метал коли вони можуть купити більш дешевий російський і при цьому не постраждати через якість бо хоч ціна на український метал зросла - якість лишилася не змінною... І саме через це Азаров від імені промислових гігантів почав "махатися" з Росією адже треба терміново збавляти ціну на газ інакше українська металургійна промисловість почне втрачати гроші і пан Азаров також, шкода лише, що українцям від цього ні холодно ні жарко, адже щоб якось компенсувати втрати промисловості наші чільні змішують дорогий промисловий газ і дешевий побутовий, додають дві суми і саме цей газовий "коктейль" диктує нам ціну на комунальні послуги, адже ми платимо дві суми разом взяті... Весело - еге-ж? А народ успішно собі обговорює "жорстоке" поводження з опозиційним рухом навіть не замислюючись про те, що це всього лише не погано від-репетирувана вистава для глядачів на майдані... Щось подібне свого часу влаштовував Юлій Цезар для народу і доки той тішився з гладіаторських боїв він тихенько готувався до проголошення себе імператором, доки синод не завадив його планові... А от цікаво, чи в Україні з'явиться якийсь Брут, щоб зупинити дійство яке перетворює розумних індивідуумів на тупих, кровожерливих глядачів доки демократія розвалюється на частини...

    Нещодавній перегляд однієї з серій серіалу "Кості" підштовхнув мене до написання даної статті. Серія була про те як група вчених при університеті ім. Джеферсона були мимоволі втягнені у інтригу пов'язану зі смертю знаменитого 35-го президента США - Джона Кеннеді якого застрелили наприкінці 63-го року на очах сотень американців і хоч вбивцю Харлі Освальда було майже відразу затримано багато фактів з тієї справи лишаються під грифом "таємно" і викликають сумніви щодо причетності до його смерті саме Освальда. Смерть Кеннеді вважається чи не найбільшою загадкою США (майже як зона 51) і майже соромом для її народу адже сіє серед американців сумніви щодо демократії політичних сил і кидає тінь не лише на федеральні сили і ЦРУ, а й міністерство внутрішньої справ бо викликає в прихильників "всесвітньої змови" впевненість, що саме ЦРУ або МВС причетні до його смерті.
  Вже досить давно серед деяких людей в світі блукає певна фобія щодо теорії змови і навіть Карл Маркс висував таку теорію хоч вона стосувалася економіки, проте ця теорія серед звичайного населення викликає сильну недовіру до будь-яких владних політичних і навіть релігійних структур, яка межує з маніакальною, ба навіть серед моїх знайомих є люди які категорично не довіряють світовим лідерам базуючись саме на цій фобії. Дехто звинувачує у всьому масонів які нібито й досі панують у світі... Наприклад нещодавно в одній з передач я почула про присутність масонського знаку на українських гривнях (500 грн. купюра з пірамідою і оком на її верхів'ї є масонським знаком), і  почала міркувати наскільки це погано... Американці вважають, що немає більшого сорому для народу ніж приховування правди їхніми лідерами, але чи "так" це насправді адже існує вкрай чудова приказка "Менше знаєш - краще спиш", але не лише її можна назвати підтримкою в теорії всесвітньої змови...
  Людина може вірити в чудеса, в благородство, в демократію, в мир у всьому світі, у рай і пекло, але чи може хтось довести, наприклад, реальність сходження благодатного вогню на Пасху? Хто з віруючих може довести реальність цього дива - лише група священнослужителів, а між тим на цій вірі тримаються спокій і мир всієї планети, адже якщо стане відомо, що насправді вогонь не сходить з неба у заданий час і насправді якийсь зі священників таємно запалює його - це стане передвісником апокаліпсису, а відтак занурить всю планету в хаос, що призведе до зникнення цивілізації за лічені місяці, а те що вогонь не пече... Ну, ви знаєте, всі віруючі купують свічки при храмові, а існують хімічні сполуки які дають не лише фіолетове і зелене полум'я, але й полум'я яке не пече...
    Або, наприклад: до Землі рухається гігантський астероїд який досягне нашої планети наприкінці 2012-го року і повністю знищить її. Світові лідери про це знають, а серед звичайного населення блукають незрозумілі непідтверджені чутки які не мають особливого впливу на спокій населення. Що б було, коли б ви про це дізналися ще два роки тому... Ні, не так, що б було, коли світ про це дізнався два роки тому? А я вам скажу що - масові самогубства, хаос, паніка, терор, війни. В передчутті наближення кінця люди перетворилися на стадо худоби яка через безтямний жах і безвихідь перед небезпеку починає кидатися в прірву навіть не думаючи про те, що стрибок зі скелі стане смертельним... Чи хтось з вас наївно гадає ніби-то перед кінцем світу наступить мир у всьому світі? Нічого подібного! Ви ненавидите свого сусіда - до біса! Завтра планета буде знищена, Бога Ви ніколи не бачили, а відтак, чому б не піти і не вбити того сусіда! Ви ненавидите президента? Знайдіть того хто його ненавидить так само і разом підірвіть Верховну Раду або влаштуйте криваву баню в квартирі свого начальника який звільнив вас, а потім прикінчіть тещу або чоловіка який вас колись використав у якості матраца, а що? Перед загрозою тотального знищення закон і ввічливість стають неактуальними... Таким чином, коли б люди всієї планети дізналися про те, що в 2012-му році нас всіх знищить астероїд, ми б знищили себе ще в 2010-му... Мені прикро це казати, але люди в свої природі дикі, і якщо по-одинці кожна людина цивілізована, поміркована, глибокодумна і розумна то збираючись у гурт люди перетворюються у здичавілий натовп який знищує все на своєму шляхові і стримувати його здатний лише дуже сильний і жорстокий лідер. Я не говорю зараз про Сталіна чи Гітлера, я говорю про силу яка здатна координувати народ так, що він про це не здогадується, і мені байдуже чи це масони, чи тамплієри чи Біл Гейтс з Джоржом Клуні, та якщо саме вони дозволяють триматися шестимільярдному натовпові в межах пристойності - хай буде так! І хай всі президенти, прем'єр міністри і королі змовилися про те щоб приховувати від своїх народів правду про прибульців, дитину Ісуса чи гігантський астероїд, правду яка знищивши віру, упередження чи сподівання знищила б мету існування людей. Правду, приховування якої не дозволяє нашій планеті втонути в полум'ї відчаю, зневіри чи хаосу - хай буде так! І хай зараз ми скаржимося на всесвітню кризу яка з'явилася незрозуміло звідки (хоча подібна світова криза передувала Першій і Другій світовим війнам), ми не думаємо про те, що чекає на нас далі і, що через два роки ця криза здасться нам просто райським життям, ми просто живимо вирішуючи свої буденні справи скаржачись на політиків, податки, освіту, медицину. Не думаючи про те, що через два роки вулиці наших міст можуть залити ріки крові і засипати тіла мертвих сусідів, дітей, матерів - але чи стало б вам краще, коли б ви дізналися про це раніше? Ні. Тому не варто докоряти лідерам про те, що вони не відповідають на всі питання. Деякі катастрофи ми не здатні зупинити, адже той хто не хоче лиха, той не дасть йому статися... І не було б Другої Світової коли б німецький народ не хотів воювати... І якщо б американці не хотіли воювати вони б не йшли в армію яка знищує мусульман, і росіяни з українцями не воювали б в Чечні чи Афганістані... І якщо завтра китайці почнуть воювати з Європою, то це не станеться тому, що так захотіли їхні лідери - так захочуть самі китайці. Бо, якщо ви не хочете вбивати свого сусіда араба тому що так вам скаже зробити влада - то ніхто вас не примусить, хай що б вам та влада не казала, адже зараз за дезертирство не розстрілюють ...
   І на останок, чи ви знаєте що... Кеннеді став ініціатором багатьох міжнародних конфліктів і криз, і, що саме на час його керівництва припало загострення стосунків між США та комуністичними країнами... Кеннеді став одним з улюблених президентів американців хоч і міг стати ініціатором війни між США та СРСР, а порівняно з цією війною Друга світова здалася б просто дитячою забавкою... І хоч після того і була війна у В'єтнамі, але вона стала ніби громовідводом від набагато страшнішого лиха яке могло статися... Тому не докоряйте всесвітнім лідерам, якщо ви думаєте що зараз погано, подумайте - може бути і гірше, наприклад метеорит про існування якого ви навіть не здогадуєтеся і продовжуєте жити спокійним життям. А на те щоб покаятися перед смертю в вас піде максимум 120 секунд...