Відомостей про Ужгородський замок залишилось вкрай мало, а перші згадки про замкові укріплення датуються ІХ століттям, коли тут проживали білі хорвати . На горі над річкою Уж зводиться кам"яний замок в ХІ столітті, коли ці землі відійшли під владу Угорського королівства. 

Національний одяг – це вище поняття, ніж одяг регіональний, адже місцевий одяг репрезентує собою тільки одну частину України, а національний одяг всю українську, націю.
Національний одяг, мова, віра, звичаї – все це надійний захист від національного занепаду, який під чужинецьним пануванням зберіг наш народ. Національний одяг – це естетична база, на якій народні митці створили орнамент вишивок, мережива, які є свідоцтвом мистецького смаку та майстерності. Збереження національного одягу це глибоке почуття батьківщини та вірності традиції своїх батьків, культурно-історична спадщина наших славних старокняжих і козацьких часів.

Вишиванка — розмовна назва традиційної української вишитої сорочки. Багато варіацій дизайну вишиванки було створено у XIX сторіччі. Зазвичай їх виготовляли із саморобного полотна, яке ткалося на верстаті. Сама історія народної вишивки в Україні іде коренями в глибину століть: дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VІ ст., при дослідженнях показали ідентичність не тільки одягові, але і вишивці українського народного костюма XVІІІ-XІX ст. На жаль, пам'ятники української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, протягом століть безпосередній конкретний зміст символів на вишивках губився, але традиції їхнього використання не зникли. Детальніше тут

Біля села Невицьке в Ужгородському районі Закарпатської області збереглись частково будівлі Невицького замку. Його будівництво було пов’язане з активною проруською політикою угорських королів, зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід до Галича та Києва. 

Один з перших в Україні квадратних бастіонних замків родовий замок князів Радзивилів був побудований Миколою Радзивилом "Чорним" в 1558 р. Микола Радзивил отримав у володіння Олику і відразу ж дав селищу статус міста. Все тут зроблено з розмахом і шикарно: величезна площа (2,7 га), безліч кімнат (в палаці налічувалося 365 кімнат, як і днів у році), арки головних воріт вражали своєю пишністю, товщина стін від 3 до 5 метрів.

Троїцький колегіальний костелв Олиці побудований за проектом арх. Б. Моллі та Д. Маліверна в стилі єзуїтського храму Іль Джезу в Римі. Цей храм вражає своїм зовнішнім виглядом: величезний і розкішний. Троїцький костел був родовою усипальницею Радзивіллів.

На території садиби родини Косачів під Ковелем, де майбутня поетеса провела дитячі та юнацькі роки відкрито Літературно-меморіальний музей Лесі Українки (Лариси Косач). Батько П. А. Косач придбав тут ділянку землі і садибу в 1879 році. З 1882 року родина Косачів оселилася тут на постійне проживання. Леся Українка жила тут до кінця 1896 року, і незважаючи на довгі від'їзди, вважала Колодяжне своїм домом.

Хуст розташувався біля підніжжя гір неподалік від впадіння річки з неординарною назвою Ріка в Тису. Версій щодо походження назви міста багато, одна з них українського походження. Якось чорту захотілось вибратись з пекла. Він пробив головою землю посеред красивої долини і виліз на поверхню. Але одна біда, кінцем хвоста зачепився за землю. Виривався, виривався, але даремно, хвіст обірвався і залишився в землі. Чорт від болю закричав: "Хвуст!". Пізніше це трансформувалося на "Хуст". Поселення тут існувало вже у Х столітті і виконувало роль стратегічного укріпленого пункту, який контролював один з виходів з Карпатських гір у Середньодунайську низовину. 

Ніде раніше не баченим пам'ятником морякам, рибалкам і мандрівникам, які стали жертвами водної стихії, вирішено було надати вигляд величезного корабля, що пливе по морю, на верхній палубі якого знаходиться храм, названий ім'ям покровителя моряків і мандрівників - Святого Миколая. Храм, що нагадує за формою верхню частину великих військових кораблів з цокольними вікнами у вигляді ілюмінаторів - є вічним символом єдності земного та небесного життя кожної людини. Нависаючий над морем обрив на південь від храму нагадує носову частину корабля.