Оборвалась его жизнь внезапно,
как нить давно лежащего мотка,
И все прекрасно теперь знают,
Что он уже в пути на небаса.
Оборвалась его жизнь как ветка,
С давно уже усохшегося дуба,
И смотрит он нас улыбкой неба,
Наверное там легче ему будет.
Конечно, сколько лет прожить - отвага,
Но ведь вся жизнь летит как облака,
И всё равно пусть сколько ему было,
Хоть 80-т, хоть с малым 22-а.
На вулиці ллє сірий дощ,
В очах моїх блищить сльоза,
Ти знову не прийшов, ну що ж,
Мабуть залишуся одна.
В смітник усі делікатеси,
що готувалися з рання,
і мрії з голови, до біса,
нажаль таке сумне життя.
Чекала так твого приходу,
Та видно краще б в "Міст" пішла,
І навіть в отаку негоду,
Та щасливіша б я була.
Дзвінок. Не вже прийшов. Не вірю,
Біжу скоріше відчиняти.
Привіт, хоч й втратила надію,
Та все ж так рада обійняти!
Напившись у ріки кохання,
Вони не мов злітають в небеса!
Кружать над світом аж до рання,
Збирають трави у омріяних лісах.
Хлюпочуться у теплих переливах,
квітучих спогадів й бажань,
Дарують радість у весняних заливах
Рясних дощів і сонячних сіянь.
Малюють один одному картини,
Майбутніх діток, їхньої сім'ї,
Країну у якій вони щасливі,
Їх дім, садок й цвіт яблуні.
Просыпается утро, в тумане укрыто,
Наслаждясь прекрасной музыкой птиц,
Расскрывается счастье в кроватке тихо,
И улыбка влечет с двух еще сонных лиц.
