Ти завтра мене

Не шукай,

Мене не буде

У місті,

Піду я на гору

Синай,

Де хмари живуть

Барвисті,

Де небо чекає

Нас,

Все просто і без

Омани,

Де сиплеться пилом

Час,

І вітер розносить

Манну.

Образи, молю,

Не тримай,

Є й так негаразди

На світі,

Піду я на гору

Синай

Із древнім кущем

Говорити.

В замку Шарля Кастельмора

Не гуляються бали,

Миші з’їли все в коморі,

Млин – сусідам віддали.

І селяни вже забули

Як на панщину іти,

Став втопився у намулі,

В стайні – лігво самоти.

Парк не знає про забави,

Звір – неляканий в лісах,

Шарль свою воює славу

У віддалених краях.

Може й вже вмостивсь лежати,

Перевтомлений, в землі…

Зиск і з того будуть мати

Ненажери-королі.

Шарль Ож'є де Батц де Кастельмор - реальна історична особа, маршал Франції, герой книг та численних екранізацій. Правда відомий під більш родовитим прізвищем матері - д'Артаньян.
На фото - замок Кастельмор.

Якщо можеш – пиши, хоч трішки.

Двійко слів: як живеш і дата,

І листи відправляй хоч пішки,

хоч на хвилі морській горбатій,

черепахою, вітром, возом,

хоч би натяком, хоч луною,

Бо інакше я втрачу розум,

стану деревом чи стіною,

самоти переп’юся лишку,

до мовчання піду на страту…

Якщо можеш – пиши, хоч трішки.

Двійко слів: як живеш і дата.

Може ти голос забутих предтеч,

Може ознака мого божевілля,

Музо! Віддай-но загострений меч,

Буде у мене зі словом весілля.

Стану із ним лікувати сліпих,

Стану трусити роки та епохи,

Стану рубати пустих та дурних,

Може і сам зрозумію щось трохи.

Чуєш, як в небі голосить сурма,

Янгол читає невидимий треби?

Музо! Дай меч, бо у мене нема

Більш сподівань ні на кого, крім тебе.

Живу як всі. Чекаю дива.

Гадаю, сьорбаючи чай,

Чи прийде диво чорнобриве,

Чи скаже тихо: Зачекай,

Я поки що іще на небі,

Розмову з янголом веду,

Закінчу і злечу до тебе

І вже нікуди не піду.

Поговори зі мною вітром,

Холодним відблиском калюж,

Додай відтінків до палітри

Мовчазних днів, мовчазних душ.

Торкнися місячного сяйва

І янголу почисть крило,

Твоє добро не стане зайвим

(добро ще зайвим не було).

Врятуй мене від вигорання

Цієї тихої пори,

Моя печаль. Моє світання.

Поговори. Поговори.

Всі передбачення – туман,

Всі передбачення – омана,

Вербальна версія дурману

І пластир до душевних ран.

Солодкий супокою вир,

Бажання розчинитись в чуді,

То ж я скажу: «Все добре буде»,

А ти повір мені, повір.

Я вибив іскру. Розгорівся світ,

І темрява свою забула силу,

В нові слова складався алфавіт,

Мовчання тиші сходило в могилу,

Втрачав свою білизну папірець,

Життю раділа, мов дитина, мова,

Я віддавав усе, що дав Творець,

Бо золото і слава – не від Нього.

Такого не знайдеш

В розвалах книг,

Такого ніколи

Не скажуть в школі,

Зима – це не завжди

Коли є сніг,

Коли за вікном

Дерева схололі.

І не тоді, коли кров

Не дзвенить,

І не тоді, коли світ

Дрімає,

Зима – це іноді просто

Мить,

Коли у думках

Тепла немає.

Зимовий ринок. Бруд та біле.

Свідомість в натовпі несу,

Тепла та тиші просить тіло,

А вуха – сьорбають попсу.

Грошима зваблюють міняйли,

Жене собака горобців,

І циганчата-прилипайли

На совість тиснуть покупців.

Спіймав калюжу черевиком

(втомила вже халепа ця!)

Чиясь печаль не в’яже лика,

І хоче щось від продавця.

Квіткарка десь доп’яла айстри

Та пропонує їх без слів…

Пробачте пані, я вже настрій

На все, що мав, собі купив.