А уже за дванадцяту. Глухо.

Світить місяця в небі клейнод.

Ходить тінь опівнічного духу,

І шукає якихось пригод.

Щось за думку несміло тримає,

Може, вигадка дивна, чи згад.

Чай парує, бо кави немає,

І гірчить не лише шоколад.

День спрацьований. Сиро.

На душі – самота.

Підгодовую сиром

Золотого кота.

Кілька кроків до ночі.

Небо тане бліде.

Кіт тихенько муркоче,

А до рук не іде.

Кіт із мишкою гуляли,

І плиту охороняли,

І старались, як могли,

Щоб сардельки не втекли.

Зачароване поле.

До погибелі – крок.

Пропливають гондоли

Почорнілих думок.

І божественне тріо

Потомилось і спить.

Чом його, sole mio,

Ти не хочеш будить?

По бажаннях і хибах

Зло полізло на трон.

Шурхотіння і вибух.

І сміється Харон.

День за обрієм тоне.

Ніч підкралася близько.

Ми такі безборонні,

наче справжні дітиська.

Сяє місяця вензель.

Час лінується бігти.

Наче Гретель і Гензель

розкидаємо крихти.

Крихти світла у слові.

Крихти мислей гарячих –

у живої любові

не буває нестачі.

І гарячі долоні.

І нуртує утіха…

День за обрієм тоне.

Ніч підкралася. Тихо.

Уже немає стрілам ліку.

Летять тривожні голоси.

Ламають силу печеніги.

Тріщать щити.

Тріщать списи.

І сіль…

Ну звідки стільки солі?!

Вже скоро душу пропече!

Судьба згубилася у полі.

Кричить утомою плече.

Скінчилось віку полювання,

Тож не носити голови.

Тримайтесь, вороги, востаннє.

Ну, ось він я.

Іду на ви.

Прогрес не стоїть на місці,

він навіть спочить не ліг,

Ще років тому за двісті

й подумать ніхто не міг,

Що іншими будуть люди,

народять нові думки,

І срібло прийдешнім юдам

скидатимуть на картки.

Днів сліпих всемогутність.

Слів несказаних лід.

У твою неприсутність

мій занурено світ.

В ніч плететься дорога.

Час лежить тягарем.

Тільки крихітка Бога

у душі ліхтарем.

Дванадцять мишей

і у плямочку кіт

учора пішли

у далекий похід.

Якби повернулися ниньки

гуртом,

Ми б знали,

чи варто

дружити з котом.

О, скільки випито у Бахуса!

Як від вина кипіла кров!

О, скільки радощі та пафосу

було у плетиві промов!

Була красива кожна дівонька,

сідало небо на чоло,

у сон хилилося голівонька,

а глузду – зовсім не було.

мал. Пітер Брейгель-молодший