В Карпатах сніг, в Карпатах зимно,

в Карпатах небо, небо не

кресне золотом, не гримне,

з лісів виходить потайне,

що так давно уже не сниться,

та загубило в душу брід,

і чорний ворон на ялиці

дрилює чорним оком світ.

Ніхто-ніхто, ні янголи, ні люди,

Ні звір іще неходжених лісів,

Не зможе сотворить такого чуда,

Яке я сотворить тобі посмів.

І хай усе покриється снігами,

І блиснуть в небі зорі голубі,

Заклякне час і усміхнеться камінь,

Почувши слово, сказане тобі.

Напийся води

І йди,

Далеко, за сині

Гори,

Де рясно цвітуть

Сади,

Де зроду не знали

Горя.

Дорогу забудь

Назад,

Не стань моїй правді

Свідком:

Я сам собі світлий

Сад,

Я сам собі плід

І квітка.

Стояти – не перестояти,

Любити – не перелюбить,

Тут кожен день – велике свято,

І трохи менше кожна мить.

Не плач, не плач, повір в удачу,

Це наш настав, нарешті, час,

Я навіть сам тут вперше наче,

Я сам дивуюся щораз.

не слухай ніч бо буде плід пустим

не слухай день його слова мов камінь

під однооким небом голубим

розкиданий нерівними рядками

усе в диму усе довкруж в диму

трапунки вчинки постаті епохи

веди розмову з часом бо йому

брехать немає сенсу анітрохи

Жити хочеться

Знову і знову,

Просто жити,

Без всяких чудес,

Сонценятка

Священну корову

День припнув

До широких небес.

Хай гуляє собі,

Хай пасеться,

Хай-но дивиться трохи

Вниз,

От і ніч

Відлягла від серця,

От і жовтень

Подівсь кудись.

А день іде, а день ще тільки перший,

А скільки там сховалося за ним?

Актор не кожен так увагу держить,

Як день оцей із поглядом німим.

Чи тих фантазій, врешті, сяде піна?

Чи спинить хтось незвичного митця,

Чи інтермедій той яких підкине,

Повільно догорівши до кінця?

Не хочеться любити – не люби,

Не хочеш стін – знайди ключам роботу,

Іди туди, де сиві голуби

У душу заглядати стануть всоте.

Де вічність з неба дивиться німа,

Трава остання інієм багата,

І знайде там любов тебе сама,

І хліба дасть тобі і тим, крилатим.

Фото – відбракована обкладинка першої книги

Тиха колиска димів,

Світ непорочного дива,

Я би тебе не любив,

Та не любить неможливо.

Думи завмерли дзвінкі,

Солодко спить несказанне,

Хмарні блукають бики,

Чухають небо носами.

Обрій тримає свічу,

Птиця тікає за літом,

Тільки-от я не лечу –

Хто буде осінь любити?

І день крихкий, і літо вже не дише,

Життя новий зробило пірует,

Лягає час до весни на горищі

В кубельце з перечитаних газет.

Ідуть дощі некликані навшпиньках,

Повзе туман неляканий з боліт,

І люляє останню павутинку

В цупкім гіллі рожевощокий глід.