Не прокидайся...
- 01.01.22, 20:00
Не прокидайся.
Тиша тиш
У вікна дивиться і мліє.
Мовчить потомлена завія,
І все мовчить
Для тебе лиш.
За снігом сніг,
А там – сади,
За небом –
Небо тридев’яте,
Все налаштоване
Мовчати
І сон твій чистий
Берегти.

Не прокидайся.
Тиша тиш
У вікна дивиться і мліє.
Мовчить потомлена завія,
І все мовчить
Для тебе лиш.
За снігом сніг,
А там – сади,
За небом –
Небо тридев’яте,
Все налаштоване
Мовчати
І сон твій чистий
Берегти.

Ніч читає Псалтир,
Сяє місяць химерний,
На березі заснув
Зачарований крук,
І виходить на двір
Престарий Юленшерна,
Та ховає в тепло
Відпрацьованість рук.
Над горою вітри
Колихають заграву,
Там життя молоде,
Веселяться міста,
І в далекі краї
Неполохана слава
На корогвах несе
Золотого хреста.
І новим королям
Ще чомусь невідомо,
Що не зможе ніхто
Вікувать молодим.
Позіхає старий,
Топче сніг і солому,
І покручена тінь
Пританцьовує з ним.

чи то є ти чи то є просто вітер
і чим його привабило сюди
до тебе серце тягнеться радіти
крізь ночі неподолані льоди
і… тишина в душі немає крику
у ній щось непримітне залягло
прийшла зима здається що навіки
і шибкою вистуджує чоло

Це ж день, це ж день! Чого іще хотіти?
Бажань навіщо кликати примар?
У цьому зворохобленому світі
Вставати зранку – немаленький дар.
І неважливо – заметіль чи тиша,
Чи ясно, чи то дощ стоїть навскіс,
Хто на ногах, той значно щасливіший
За того, хто у ліжко міцно вріс.
Мал. Чаріна Анна

То був не я, то ніч була лукава,
Незвичного хотілося душі,
Душа шукала в дрімки переправу,
А сни її несли у комиші.
І звідтіля ніяк не йшлося, ніби
Її піймав на чари водяник,
І місяць в річці мовчки вудив рибу,
І хмарний янгол зорі в небі пік.

Пора, пора душі зробити свято,
Без приключок і зайвих заморок,
Пора піти за снами полювати
Туди, де кожен сам собі панок.
Куди не потикаються безчинства,
Де все таке знайоме і своє,
Світловолосе бігає дитинство,
І пряника солодкого жує.

Не засмучуйся, доволі
Спліном тішить несвяте,
Білий вітер в чорнім полі
Осінь мітлами мете,
І дощити вже не модно,
Тихо рипнувши дверми
Сходить сонце прохолодне
Кучерявої зими.

А де у душах надто мілко,
Де силу втратили слова,
Там верховодить цар Дурилко –
Пустопорожня голова.
В царя Дурилка охорона
Поволі губить береги,
Бо не дай Бог його корону
Колись поцуплять вороги.
Його міністри – скоморохи,
Його діла – ні те, ні се,
І слава сушеним горохом
Над вухом радісно трясе.

В Карпатах сніг, в Карпатах зимно,
в Карпатах небо, небо не
кресне золотом, не гримне,
з лісів виходить потайне,
що так давно уже не сниться,
та загубило в душу брід,
і чорний ворон на ялиці
дрилює чорним оком світ.

Ніхто-ніхто, ні янголи, ні люди,
Ні звір іще неходжених лісів,
Не зможе сотворить такого чуда,
Яке я сотворить тобі посмів.
І хай усе покриється снігами,
І блиснуть в небі зорі голубі,
Заклякне час і усміхнеться камінь,
Почувши слово, сказане тобі.
