Сверкает солнечный нектар

Росою на оградах,

И под ногами тротуар

Как плитка шоколада.

Лохматых тучек паруса

Готовы для полёта,

И рассыпают небеса

Весенних песен ноты.

30..03.2016

Дні як ночі – невпинні,

Порожні та кволі,

Репетиція ніби

Невблаганного страшного суду,

І вагається мить

Й запитання горить:

Як побачити сни,

Що не снились ніколи-ніколи,

Як побачити те,

Ким та з ким

Я ніколи не буду?

Як побачити те, що панує роками?

Як побачити те,

Що існує в моїй голові

І на волю лише

Виповзає рядками?

30.03.2016

Доба спливає вередлива,

Ще трохи – і вона мине,

І лине смуток чорнобривий,

Володар грішного мене.

Він мій й… не мій. Таке буває,

Але чомусь мені болить,

Тому зову до небокраю

Його з собою. Хоч на мить.

29.03.2016

Коли дивлюсь я на свої долоні,

То бачу там не лінії життя,

Я бачу мрії, чисті, безборонні,

Та щире за ті мрії каяття.

Щось стукає всередині тривожно,

Мабуть, думки, а, може, просто кров.

Кажу собі – «Не можна так, не можна!»

І роблю, як не можна, знов і знов.

29.03.2016

Ряды, ограды, эпитафии,

Дорожки в строгой простоте,

Икон дешёвых фотографии

На покосившемся кресте.

Застыла кошка полудикая –

Сбежать бы от чужих шагов,

И оплетает ежевикою

Остатки старые венков.

Многоголосое молчание.

И я молчу, как будто жду,

И осторожное шуршание

Вплетает ветер в лебеду.

29.03.2016

Чудові лики – все забути,

Та де їх взяти – я не знаю,

Я сплутав березень та лютий,

Тепер за це відповідаю,

І хрест несу незграбних почуттів.

28.03.2016

Уже не просыпаются во мне

Приметы сладкозвучного апреля,

И нужные слова окаменели,

И не звенят призывно в тишине.

Как лепестки отсчитываю дни,

И, как когда-то, больше не мечтаю,

А за людьми другими наблюдаю,

Пока ещё наивные они.

28.03.2016

Ми є не перші й не останні,

Чому ж так важко зрозуміти:

Нема дорослих у коханні,

У ньому всі – неначе діти.

У ньому всі такі сміливі,

Думки – бурхливі й хворобливі,

Що буде завтра – неважливо,

Аби сьогодні було диво.

28.03.2016

Куняє день. Вже спатоньки пора

І спрагле сонце воду п’є із річки,

І вітер в очереті завмира,

В росі дзеркальній хиляться порічки.

Дивлюсь довкруж. Весняний краєвид.

Зелені барви знов милують очі,

В душі скресає на хвилинку лід

І серце спрагле піснею лоскоче.

27.03.2016

Я знаю, в этом городе ты есть,

Хоть прячешься средь лиц, увы, ненужных,

Блестит дождей серебряная взвесь

Иль взгляд слепит огонь снегов жемчужных.

Ты где-то здесь. Смотрю по сторонам.

Чужой. Чужая. Все чужие снова.

И верить так не хочется глазам,

Но город будто кем-то заколдован.

И будто кем-то заколдован я,

Что всякий раз, тот проезжая город,

Ищу твой силуэт, печаль моя,

С надеждой на минуты разговора.

С надеждой хоть чуть-чуть, издалека,

Тебя увидеть в этом странном крае,

Но серых тел бездонная река

Тебя в себе, как прежде, растворяет.

27.03.2016