[Приєднана картинка]Так хочеться твого торкнутись дива, Хоч подихом, хоч порухом долоні, Допоки осінь світиться щаслива, Допоки день останній не холоне. Чужі лишити в небутті цитати, І, відбринівши днем переболілим, Так хочеться з тобою помовчати,І бути, як ніколи, зрозумілим.

[Приєднана картинка]Поле. Вітряно. Зимно. Небо струшує сніг. Всі думки – швидкоплинні, І немає доріг. Час блукає, гульвіса, Не лишає слідів, Виднокіл ляпку лісу На горба посадив. Скрізь шпарину останній Промінь сонячний збіг, І пропав до світання.Поле. Вітряно. Сніг.

[Приєднана картинка]А людині треба небагато, А людині треба тільки дрібку: Щоб зірки перелітали хату, На столі духмяну хліба скибку. Щоб світанок кожен був за свято, Із рожевим покривом туману, Щоб було кому «люблю» сказатиІ почути відповідь жадану.

[Приєднана картинка]Я знаю де існує рай, Не там, де янголи і хмари, А де з бандурою Мамай У божий світ пускає чари. О ні, він зовсім не чаклун, Хоча робити вміє чудо, Володар голосу і струн, І степовий козацький Будда, Живого спокою творець, Та ще й носій такого духу, Що всемогутній ПраотецьЙого пісні тихенько слуха.

[Приєднана картинка]Січневий день Покаже мовчки спину І місячного включить Ліхтаря, Душа злетить в далекі Палестини, За гостророгі гори Та моря. А в тих краях, Забувши про недолю, Про заздрощі, неправедне Та гнів, Народ мій, врешті, Вийшов вже на волю, Без пастирів злобивихТа рабів.

[Приєднана картинка]Не вір мені. Мої слова – це подих, Який щоранку ходить по воді, Він губиться в століттях І народах, Стоїть стовпом У Бога на суді. Не вір мені. Хіба такі бувають? Звичайно ні, Хіба що у книжках, Таких не кличуть, Бо таких не знають, Даремно не тримають У думках. Мене кохати – То себе труїти, Зі мною світ Розхитаним стає, В небесній розчиняючись блакиті… Не вір мені, а просто знай –Я є.

[Приєднана картинка]Зимовий парк, північна сторона, В каньйоні загубилися сторіччя, Сміється розмальована стіна Великим, задоволеним обличчям. Закутані у посірілий сніг Нового сну чека атракціони, Молодик точить свій жовтавий ріг, І блимають зіркові легіони. Відходить час без зайвих заморок, Фантазій тіні розкривають крила, І внутрішній ворушиться пророк,І знов бурмоче щось незрозуміле.

[Приєднана картинка]Великий світ. За верболозом біжить у безвість потічок, гризе колінцями чорнозем та ловить пам’ять на гачок. Хапає вітер за зап’ястя, музичить коників орган, та незабудкове причастя в блакитний зваблює туман. І пахне пилом, пахне літом, живою свіжістю води, а я іду великим світом,і не збираюся рости.

[Приєднана картинка]В котрій завтра сонце встане? Чи моїх торкнеться струн? Пошамань мені, шамане, Почаклуй мені, чаклун. Буде ясно? Буде сиро? Запитай-но у богів, Хай у бубна репне шкіра, Вийде дух із берегів, Хай повіється з вітрами, Стане тихим, наче мох. Пошамань мені, шамане,Дам бізона. Навіть двох.

[Приєднана картинка]Ніч. Замети і площа. Б’є на ратуші дзвін. Я рушаю на прощу У краї перемін. Бовваніють скульптури На краєчках дахів, Я складаю зажуру У таємний архів. Погляд містом стрибає, Зачепивсь за вікно, Господь є чи немає – Якось вже все одно. Сумнів більше не трощить, Не зворушує світ. Ніч, замети і площа,Перші видих і слід.