[Приєднана картинка]Коли в мені моє переболить, Кубельце тиша заплете з мовчань, Стара на порох розітреться хіть, Від гіркоти оклигає гортань, Коли струна утомиться моя, Коли у слові посиніє лід, Мені не вірте. То не буду я,А просто тіло, кинуте у світ.

[Приєднана картинка]Я сном розслабляю нерва, Тамую Морфею хіть, Якесь загуляле стерво Внизу, на дворі кричить. Йому б заповзти у ліжко, Хильнувши іще стакан, І дихати в стелю нишком, Ловити химер дурман. Чого ж воно ходить, хворе, Й ляка перегаром двір?.. І кривляться тихо зорі,І мій сатаніє звір.

[Приєднана картинка]Коли знаєш, що дні будуть віддані зливам, Тим, що загадки пишуть кругами по сивій воді, То хочеться бути хоч трохи щасливим, Та не творити причин для таємної сповіді. Бути людиною, в усіх її позитивних значеннях, Тішитись хмарами, вітром і навіть калюжами, І більш не просити в самого себе пробачення (явна ознака охриплого серця одужання). Погляди давні змінити, набридлі локації (сенсу й нового у них вже нема ані крихти), Вийти із тіні порожньої...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Чи добре в тебе все? Не знаю. І ти мовчиш, і я мовчу, Щоночі в небо поглядаю, Зірки рахую досхочу. Збиваюся. Тамую подих. Гарячим чаєм тішу кров. І чую: Бог іде по водах,Та гомін слухає дібров.

[Приєднана картинка]Сивий вітер гуде сонатами (от пригледів собі момент), Я торкаюсь небес стигматами, Бо на святість придбав патент. Дощ звалився на землю. Холодно. Що ж ви, люди, втекли, агов?! Ви хотіли спасіння? Ось воно, По хресту розливає кров. Хто мені допоможе, бідному? Хто повірив у силу слів? Чи між вами немає гідного?..Вибач, Боже, що так підвів…

[Приєднана картинка] Неполоханий ранок. Плита.Розпускаються газові квіти.Чи то день, чи погода не та,Що так хочеться в ліжку сопіти?Курить димом у пальцях сірник(все, своє відробив, бідолаха),Кран старий мов вичавлює сік,Час повзе як якась черепаха.Врятуватися б кави ковтком…Надто довго вона закипає…Почуваю себе сірником: Спалахнув, задимів і – немає.

[Приєднана картинка]Я хочу в мить, що подих чистий має, Де в небесах видзвонює блакить, Де ніч дощами в вікна заглядає І ранок жовтим листям шурхотить. Де лють і гнів дотримуються посту, Де відліком не бавляться роки, Де все так зрозуміло і так просто,І свіжість губ торкається щоки.

[Приєднана картинка]Зі мною говорив небесний голос, А я мовчав, а я не розумів, Як я зерно, чи буде з мене колос, Допоки сяє світло моїх днів? Допоки серце б’ється без упину, І подих шепотить в людських ланах, Чи випечуть з моїх думок хлібину,Чи просто пропадуть у бур’янах?

[Приєднана картинка]Іди за мною, люде мій, Забувши біль і труд даремний, В країну дум, країну мрій, Яку вимолював таємно. Іди, не бійся, я веду Скрізь пастку хижої пустелі, Тобі судилось на роду Нову побачити оселю. Отут життя вартує гріш, А там – цінуються таланти… Чого ж ти, люде мій, стоїшІ просиш видати баланди?

[Приєднана картинка]Помер чумак. Воли осиротіли. Застигла валка, скинувши шапки, Вже хрест стрункий чатує на могилі Та ріжуть небо жайворів крапки. Не кличе в мандри пил на видноколі, І день чужий, і ніч уже чужа, Не буде ані хліба, ані солі, Та іншого, чим тішилась душа. Для других далі житимуть стихії, Забуде всесвіт тіло молоде, Хіба що дощ осінній хрест обмиє,Та дикий мак улітку зацвіте.