[Приєднана картинка]Я вийду в місто, сяду у трамвай, У гумові долоні стукнуть двері, Наївне сонце звабить небокрай, Та проковтне, голодний, на вечерю. Старий маршрут накреслять ліхтарі, Сполоханий туман розріжуть крони, І буду до ранкової зоріЯ тішитися цим атракціоном.

[Приєднана картинка]Де ви, печеніги та кумани? У які помандрували сни? Чом тепер тиняються тумани Там, де випасались табуни? Хто в річки дивитиметься сині? Хто звеличить сонце золоте? Хто свободи пісню в небо кине Й на аркані здобич приведе? Хто вас з цих країв нещадно витер? Не мовчіть, мов брили крижані!.. Та у полі тільки виє вітер,І стовбичать баби кам’яні.* кумани - візантійська назва половців

[Приєднана картинка]Мій тихий світ Без зайвих запитань, Сполоханих надій, Примарних шансів, Мов музика із кроків Та бажань, З краплиною незвичних Дисонансів, Наповнений словами До країв, Із присмаком якогось Покарання, Прозорістю весняних Ручаїв Чомусь воліє зватисяКоханням.

[Приєднана картинка]Гуляє мороз прозорий, Безмежність чаклує сном, Мій дім погляда на зорі Гарячим своїм вікном. Внизу, на дорозі сніжній, Загублену тінь несе, І знову мовчить Всевишній.Напевне, сказав усе.

[Приєднана картинка] Я вчора був у тій порі,Де свята дух блука,І дружно ходять звіздаріТа славлять малюка,Де розкидає небо сніг,Кусає морозець,Де час не знає слова «біг»,І не гризе сердець,Де завжди тішаться зорі,Шанують ніч і день,Літають янголи вгорі І просять ще пісень.

Все, що буде, уже колись збулося: Кохання, розпач, пустка та думки, І стрічки райдуг небу у волосся, І по землі розсипані роки. І гомін вулиць у буденних датах, І феєрверки у святкових днях, І пошуки в своїх координатах, І втрати у реаліях та снах. Розбурхані й приборкані стихії, І, в першу чергу, у самих собі, Овації й каміння у подіях, Що у великій селяться юрбі. Морозні ночі, сонце у колоссях, Безглузді вчинки, читана мораль – Все, що буде, уже...

Читати далі...

Шепочуть щось в подвір’ї протяги І, ніч наповнюючи стуком, Кудись біжать безсонні потяги, Несуть і зустріч, і розлуку. По давній, звичній траєкторії, Яку непросто поміняти, Несуть світи, несуть історії Скрізь полини та шурхіт м’яти. Я дам свої! У мене тонами Історій тих, яких завгодно! Не берете. І зорі гронами Над головою. Прохолодно.19.06.2016

В конце весны, когда вползал на брюхе Под горизонт оранжевый рассвет, Когда о лете подтверждались слухи И начинался облачный балет, Когда в росе зелёное умылось, А красное натягивало сок, Я спал ещё, и мне привычно снилось, Как осень свой читает монолог.16.06.2016

Ніхто не хоче згаслого вогню, Всіх вабить блиск, його хиткі принади, Та з блиском часто плутають брехню, Але цього достатньо вже для стада. І мастить вуха солоденький спів, Для того в когось вистачає хисту, І йдуть стада двоногих баранів За блиском, що без полум’я та змісту.15.06.2016

Я люблю дощ у темного вікна І простір штрикать поглядом безсонним, Коли вночі невидима стіна Змиває пил зі скла та підвіконня. Я люблю твою посмішку тоді Знімати з фотографій пожовтілих, І щось мені говорить, що біді Не місце тут, що ти заговорила Її своєю посмішкою так, Що та забула про свою роботу, І я шукаю новий спосіб як Тобі за ту віддячити турботу. Я люблю дощ… 15.06.2016