Де вітру холодне віяло І грушка тремтить хитка, У полі ворон насіяла Велика чиясь рука. І думки тріпоче свічечка: Що душу отут трима, Коли вже немає літечка І осені вже катма?[Приєднана картинка]

Цей сон про Вас І наче не про Вас: То посміхнеться, то тихенько зникне. Вже осені розтрачено запас, І грудень загляда у сині вікна. Іще душа не вицвіла моя. Іще слова не загубили змісту. І сон цей – я. А може і не я Із пам’яті розірваним намистом.[Приєднана картинка]

Літав би сніг – не до літання. Була б зима – зими нема. Кульбаби зірочка остання До неба погляд підніма. А небо… небо непрозоре, А сонця – наче й не було. Там тільки вітер хмари оре, І тане ворона крило.[Приєднана картинка]

Трохи вогко і зимно. Небеса – невеселі. Ходять подихи димні У городній пустелі. Не ворушиться слово. День від інію сивий, І Мойсей гарбузовий Всіх давно уже вивів.[Приєднана картинка]

Загубився місяць по дорозі, Темно так, хоч сонечко вмикай, Певне, залишився вдома Бозя І малину кидає у чай. Якби вийшов, то було б все ладно, І світився б серпик у вікні, Тільки Бозі нині листопадно, І так само, може, як мені.[Приєднана картинка]

Не говори про втрачене, досадо, І про минуле теж не говори. Ходімо краще до старого саду, Що підіймає віти догори. Він все пізнав: і розпач, і надію, Плоди любові, слів порожніх дим. Тепер, он бачиш, осені радіє. Чого ж не порадіти разом з ним?[Приєднана картинка]

Співаче, натягуй струни, Нудьгу годувать не варт! Я кидав сьогодні руни, Вони обіцяли фарт. На захід, за морем сірим, Де дзвони гудуть церков, Гуляти моїй сокирі І пити удосталь кров! Там золота, кажуть, гори! Там повно всіляких втіх, Повітря лікує хворих, І безліч дівок струнких! І всі, до холери, юні, Й дістануться всі мені! Співаче, натягуй струни! Бо ж руни не брешуть, ні?[Приєднана картинка]

Тримали хмари небо на долонях, І ліс скидав старий, пожовклий лах, За тим селом, де розпускався сонях, І прорізала річка давній шлях. Пливла журба, холодна і безсила, І жовтень був, і середа була, За тим селом, де пам’ять оніміла І, як той сонях, тихо відцвіла.[Приєднана картинка]

Зійшла зоря у тихий сад, Цілує яблуні умиті. Холоне стиглий виноград, І час продовжує сивіти. Тупцює відгомін доби. А ти мовчи, не треба слова. Ти просто слухай і люби Цю потайну осінню мову. [Приєднана картинка]

Мовчала ніч. Ходили містом духи. Дерева ворушилися в імлі. А із небес спускались білі мухи, Які не долітали до землі. Холодних снів тремтіли тихо крила. Безсоння мляво вікнами цвіло. І некваплива осінь жовтеніла, Та клала руки на моє чоло.[Приєднана картинка]