Потворний привид Вічної зими У вікна заглядає, Шкірить ікла. Бо він лихий Від того, що є ми На цій Землі, І досі ще не зникли. Він хоче крові. Він без жертв – ніхто. Його дратують Розуміння лиця. І тішиться Верховне Шапіто, Нікчемним блазням все «яка різниця?»[Приєднана картинка]

За сріблотканим океаном, Де пахнуть цитрусом віки, Прозорим ранішнім туманом Мої клубочаться думки. А в небі – крила лебедині, А у квітках – бджолиний труд, Тож не шукай мене, людино, В холоднім натовпі отут.[Приєднана картинка]

А хмари йшли із моря воду пити, І щось шуміло поруч, у ліску, А ми на пляжі, ще маленькі діти, Величні замки зводили з піску. В нас не було і крихітки печалі, Дзеленькав сріблом кожен голосок, Бо ми не знали, ми іще не знали Наскільки ненадійний той пісок. [Приєднана картинка]

Не тлій зажурою, Адаме, І безнадією не тлій: Земля вагітніє плодами, Вона прекрасна, друже мій! Тож не ховай у сльози очі, Без того вистачає смут, Едем є скрізь, як сам захочеш І не поскупишся на труд.[Приєднана картинка]

Сьогодні вечір добрим є. Сьогодні вечір – старомодний: Неквапно час копитом б’є, І світ до радості голодний. Повільно падають зірки, Душа мугикає колядку. Тепло торкається щоки, Тепло безмовності і згадки.[Приєднана картинка]

Пішли дивитись грудню в очі, Він у лісах давно заліг, Де ієрогліфи сорочі Зоря насипала на сніг. Там вітер довгі монологи Читає тіням самоти, Там в кожнім дереві – епохи, Живі історії, світи! Там кожне судження – пророче, Усі незлагоди – мов дим. Пішли дивитись грудню в очі, Пішли мовчати разом з ним.[Приєднана картинка]

У цій звичайній, ніби, даті, У переораному дні, Безмежне море благодаті Відчути випало мені. Летіло сонце у блакиті, Манячив ліс на стороні, Я був живий у цьому світі, І світ живим був у мені.[Приєднана картинка]

У сузір’ї Великого Котика Від сметани кругліють животики, Зграї рибні пасуть, А коти не живуть, Тільки миші – Така от екзотика.[Приєднана картинка]

А це було ще восени: Змінивши кожушину, Маленький зайчик бачив сни Про тридцять три морквини, Про сад на березі ріки, Про запахи медвяні, І не водилися вовки У тому сні морквянім.[Приєднана картинка]

Поснули вулиця і хата, Поснула біла алича, У небі хмарні дитинчата Уже не грають у квача. А до світанку ще не близько, А для потіхи настрій є, І поле міряє зайчисько Та снігу спати не дає.[Приєднана картинка]