Пливли човни у небі білопінні, Везли кудись перейдені часи, І ліс дививсь волого і шипшинно На поле, що згубило голоси. А в полі тім, за пагорба окрайцем, Де сонця падав соковитий плід, Доба у ніч скакала диким зайцем, І у ріллю вкарбовувала слід.[Приєднана картинка]

Де нещодавно журавлі На крилах несли втіху, Зима літала на мітлі, І світ трусила сміхом. Світивсь крижинками мороз, А в голубій долині Стояв самотній верболоз, І бачив сни осінні.[Приєднана картинка]

Холодне небо металеве Повільне цокання хвилин. Повзе дорога черешнева Межи розораних долин. Сидить зоря на небокраї, Доба рушає за поріг, Де дивний сад мене чекає, І навіть яблучко зберіг.[Приєднана картинка]

Позолотили верби коси, І у тепла немає сил. Цвітуть останні медоноси, Бо й досі вірують у бджіл. Вже журавлі відголосили, Та поховались за крайсвіт, І павуки плетуть вітрила, І теж збираються в політ.[Приєднана картинка]

А вчора було Не так, А вчора було Літо, І сонця горів Мак На зламі цього Світу. Роздолом туман Ліз, Останнім теплом Дихав, І синім дививсь Ліс, І думав про щось Тихо.[Приєднана картинка]

Місяць. Ніч. Переїзд. Світить вогник зелений. Хмара втратила хвіст Над покрученим кленом. Тут усе мов у сні, Біль та глузду судоми, А на тій стороні Щось чека невідоме. Непрочитаний зміст. Непроторенний вимір. Місяць. Ніч. Переїзд. Світить вогником вибір. [Приєднана картинка]

чи осінь стоїть холодна чи літо приносить втіху кохання – це завжди немодно кохання – це завжди тихо це та насолода драйвом якому нема заміни кохання – це завжди сяйво це сходження на вершину воно для душі природне воно не мина безслідно… упасти не дай в безодню бо звідти тебе не видно мал. Томаш Ален Копера[Приєднана картинка]

Небесна нотка сивини. Вечірній час іде насилу. Мовчать осінні ясени Над тротуаром спорожнілим. Пускає срібло водограй. Бруківки сяє шоколадка. І чути: стомлений трамвай Везе кудись про літо згадку.[Приєднана картинка]

Там, де годують нагаями, Де совість втрачено і стид, Там щедро родить холуями, І на шляхетність недорід. Там шлунки правлять голосисті, Там глузд здоровий крутять в ріг, І плаче потайки нечистий, Бо навіть він отак не зміг.[Приєднана картинка]

Вибігали думи на толоку, І дивились хмари з висоти, І було до осені пів-кроку, Тільки не хотілося іти. Десь отут, у посивілім літі, Де тече медами сонця схід, Я не встиг на повну оддзвеніти, І не зміг промовчати, де слід.[Приєднана картинка]