Подорожником вишиті
Візерунки доріг,
В них життя моє криється,
Що прожити не зміг.
І у осені заспаній,
І у жвавій весні,
Я був щастям не кликаний
Навіть в доброму сні.
Від людей не ховаючись,
Не цураючись справ,
Світлим мріям не зраджував,
І горів, і бажав.
Я був щиро упевнений
У всесиллі добра,
І незвичне вирізьблював
Гострим вістрям пера.
Та в мовчанні оглухлому
Маю пустку та сніг,
Що вкриває, як ковдрою,
Візерунки доріг.