Профіль

rutzit

rutzit

Україна, Кам'янець-Подільський

Рейтинг в розділі:

Скребётся сердце, просится...

Скребётся сердце, просится: «Пора! Туда, где нет ни славы, ни желания», Но здесь моя не кончена игра, Не все ещё померкли ожидания. Подыскивает жизнь сама причал Воспетой мною некогда обители, Но глупости не все ещё сказал, Ещё не все меня возненавидели. Ещё не брошен небом к алтарю, Не стал героем жертвоприношения, И потому свечусь и говорю Нелёгкие даруя впечатления.

Подорожником вишиті...

Подорожником вишиті Візерунки доріг, В них життя моє криється, Що прожити не зміг. І у осені заспаній, І у жвавій весні, Я був щастям не кликаний Навіть в доброму сні. Від людей не ховаючись, Не цураючись справ, Світлим мріям не зраджував, І горів, і бажав. Я був щиро упевнений У всесиллі добра, І незвичне вирізьблював Гострим вістрям пера. Та в мовчанні оглухлому Маю пустку та сніг, Що вкриває, як ковдрою, Візерунки доріг.

Нема поетам спокою у мирі

Нема поетам спокою у мирі, Та є у цьому користь все одно: Словами торувати шлях у вирій Для тих, кому злетіти не дано. Там, тільки там омріяна домівка, Обіцяні пророками краї, І я стелю слова, немов бруківку, Та чи підуть по них людей рої?

Не любиш. Знаю.

Не любиш. Знаю. Що іще сказати? Не купиш серце і не продаси, Та почуття продовжують хитати Жаданого покою терези. Та почуття продовжують кричати, Шукати те, що викликало їх, Бажаючи на мить заколисати, Та радощів почути тихий сміх. Та якщо доля – мачуха, не мати, Її здолати неможливо гнів. Не любиш. Знаю. Що іще сказати, Коли уже немає навіть слів?

Я люблю - вот и всё.

Ночь. Ломает. Несёт Из ничто. В никуда. Непонятная, странная сила. Я люблю – вот и всё, Остальное – вода. Не смешно. Примитивно. Не мило. Вроде бы не дурак, Не хулитель всего, Не диктатор, затёртый веками. Я люблю. Как же так? Почему? Для чего? И зачем я был избран богами? Где же край колдовству? Где же нужный ответ? У тебя и спросить-то робею. Я люблю и живу, А иного и нет, Молчаливой загадкой твоею.

Глухої ночі звістка чорнокрила...

Глухої ночі звістка чорнокрила Встромляє в спокій пам’яті ножі, І вітром осінь знов заголосила, Й заплакала віршами від душі. Думки ламають всесвіту основу – Така за чисті помисли платня… Я осінь цю переживаю знову Вже майже рік. Щотижня. І щодня.

І вибухала осінь листопадами

Спокушений солодким принадами, Туман душі летів до виднокола, І вибухала осінь листопадами, І вибухало серце листопадами, І вибухали рими листопадами, Фарбуючи дивами все довкола. Виблискуючи в небі міріадами Минулих літніх днів, таких колючих, Жила красива осінь листопадами, Жило красиве серце листопадами, Жила красива рима листопадами Та скарбом почуттів непосидючих.

Осіннє

Наповнений небаченим всесиллям, Листками тихо вітер шарудів, І ляскали дощі по жовтим хвилям Засмучених та сонячних лісів. І хмари у небеснім зоопарку Шукали сон, звичайний теплий сон, Тримала осінь характерну марку, Черговий перейшовши Рубікон.

Гарного тобі... Доброго тобі...

Гарного тобі ранку! Доброго тобі ранку! Погляду любого й милого На золотім світанку. Гарної тобі долі! Доброї тобі долі! Всього, що я бажав собі, Й не зустрічав ніколи. Гарного тобі… Доброго тобі…

Мушу

Я знаю, це – смертельно, але мушу, Не кожному трапляється в житті Можливість розпинати свою душу На сторінках вибілених хресті. Я знаю, хвороблива ця потреба Щодня жбурляти сотнями ідей, Та нас рятує небо й тільки небо, А хто його врятує від людей?