Збиралися миші

На місяць летіти,

Там сиру, казали,

Найбільше на світі!

А котики в інший

Збиралися путь,

Бо знали, що в лісі

Сосиски ростуть.

Де сивочолий дуб,

де галаслива сойка

ховає у дупло

сякі-такі скарби,

Знімає вітер з губ

солодкий присмак зойку,

І пропливає тінь

відбутої доби.

Сплітаються думки

у дивний візерунок,

І тиша до небес

відлуннями гука,

Загублені слова,

осінній подарунок,

Складають ланцюжок

забутого рядка.

мал. Яна Барткевича

Ох, як несправедливо

влаштовано цей світ,

У нім літає миша,

і не літає кіт!

Але коти із небом

насправді не чужі,

Тож, лізуть на дерева,

бо льотчики в душі.

У невідомому столітті,

Що щойно вийшло із пітьми,

Збирав плітки холодний вітер,

І щедро сіяв між людьми.

Минули дні, гіркі й щасливі,

Все до майбутнього звика,

Плітки і досі галасливі,

А правда знов неговірка.

А ми неначе нетутешні.

Парадоксальні. Неземні.

Стоять замислені черешні

в нерукотворній пелені.

Якусь мелодію розлито,

ще не спотворену людьми,

Бо їх нема й немає світу.

Є тільки дотики. І ми.

Без найменшого вагання,

вигнувши хвоста,

Миша йшла на полювання

зранку на… кота.

Взяла різочку солону,

погляд – без страху.

Хай нявчить у себе вдома,

а не на даху!

Сонце нещадне. Сухо.

Сіють тополі пух.

Бджілка дзижчить над вухом,

перевіряє слух.

Котить пшениця хвилю,

просить душа води.

Ноги уже безсилі,

хочуть лише лягти.

Кличе у тінь дрімота.

Впертість не має слів.

Жайвір знайому ноту

десь у траві згубив.

Небагато людей

На планетіUA

Шлях туди непростий,

Немиттєвий.

Більше лізуть в діру

МалороскрапкаRU,

Там морозиво, кажуть,

Дешеве.

Нерозірване коло.

Передзвони кайданів.

Десь, напевне, є воля

за великим туманом.

Ходить в гості до слави,

і поводиться гідно,

Та за млою халяви

волі зовсім не видно.

Котик йшов до магазину

Купувать собі хлібину,

Ну а там мишуська біла

Майже все уже скупила.

Залишились кавуни,

Й нащо котику вони?