Бери моє,
від щирої душі,
Тут є усе,
що дозволяє мрія.
Мені на серце
руку положи.
Ти чуєш,
як Тобі воно радіє?
Благослови
зайти за небокрай,
І на шляху
здолать усі проблеми.
А чом я сам –
про теє не питай,
Хіба я сторож
братові своєму?
Луни ходять городами,
жовтим світиться пруг.
Чуєш, пахне пригодами,
мій малесенький друг?
Небо схоже на згарище,
тож рушаймо до зір!
Миша й кіт – не товариші?
Ти базікам не вір.
Степ заворожений. Пусто.
Вітер гортає думки.
Місяць запалює люстру
над поворотом ріки.
Хмари неначе поснули.
Долю малює звізда.
А на могилі минуле
юність свою вигляда.
Людвіг Нявкатий,
Його Пелехатість,
справжній король,
повелитель у хаті!
Служать Йому
і дорослі, і діти,
Навіть бабуся
готова служити!
Бідкалась мишка:
- Ото срамота!
Зовсім мені
зіпсували кота!
Спи, маленький, будь ласка,
час настав добрих див:
Розповім тобі казку
про мишей та котів,
про веселі пригоди,
про удачу та сміх.
Чуєш, сон тихо ходить?
Він сьогодні про них.
У Чорному лісі – зима і вовки,
І боязко надто, і холодно дуже.
Там чорні сидять на деревах круки,
І дивляться мовчки в самісіньку душу.
В палаці казковий живе Берендей,
Ключі у коморі від літа ховає,
Та в Чорному лісі немає людей,
А отже і підлого в ньому немає.
Коли душа неопалима
не знає спокою вночі,
Тендітна муза вносить рими
в старій торбинці на плечі.
З печальним поглядом ікони
дає торбинку і тоді
до ранку калатають дзвони
і Всесвіт ходить по воді.
А буває іще насниться,
що у всесвіті цьому є
не якісь незнайомі лиця,
а одне. І, чомусь, твоє.
Ще парує у безвість кава,
і зірковий пульсує арт…
І сміється тихцем уява,
бо працює старенький жарт.
Як від рання і до рання
у котів було змагання:
В кого до сметани вдача,
хто солодший сон побачить,
хто пролізе на горище,
в кого вуса цікавіші,
в кого більші хвіст і пиха…
От мишам була потіха!
Чи вас мільйони,
чи тільки триста,
Хто б вас не водив
під своїми знаменами,
Великі люди великі змістом,
тільки не кількістю,
тільки не генами.
Великі люди
душею ошатні,
Вони не сіють
думок полову.
Великі люди –
самодостатні,
І слава для них –
звичайнісіньке слово.
Вони не рахують
грошей та віку,
Хіба це комусь ще
допомагало?
Великі люди
такі великі,
Що їх на фоні миршавих –
мало.
