Квітне місячна заграва,

Розіллялась навкруги,

Ти печаль, а не забава,

Ти не літо, а сніги.

Ти не пісня великодня,

І не зоряні світи,

Та мені твою безодню

У житті не обійти.

Ти зі свого задзеркалля

У мої приходиш сни.

Я кричу в твоє провалля,

Та не чую і луни.

Я – палаюче-яскравий,

Та тобі не до смаку,

Ти – печаль, а не забава,

Білий сніг в моїм віку. 

Ты будешь помнить, даже если я

Уйду туда, откуда не приходят,

И тайно этим миром верховодят,

Ты будешь помнить, светлая моя.

Ты будешь помнить, кто ты для меня,

Хоть это не болит тебе, не ноет,

И лишний раз собой не беспокоит,

И мы с тобою даже не родня.

Ты будешь помнить до последних дней,

И знание нести, в себе скрывая,

А будешь ли жалеть – того не знаю,

Хоть для меня нет знания ценней.

Ты будешь помнить – всё, что дали мне,

И большего я сделать не посмею,

А то, что досказать я не успею,

Морозом нарисую на окне.

У безмятежности

Такие нежности,

Благополучности

И милозвучности.

Свежо дыхание

И расстояния

Не давят силою

И не унылые.

Там нет страдания,

Но, жаль, желания,

Пусть не преступные,

Мне недоступные.

На зламі непритертих поколінь,

Приховувала сенс небесна сила,

Пливли хвилини в сиву далечінь,

Напнувши свої зоряні вітрила.

Йшли в небуття забуті племена

Та згадували з сумом про минуле,

І вічність обплітала сивина,

І пам'ять покривалася намулом.

Та поки світ на порох не зітлів,

І вітер не розніс, немов полову,

Я разом з ним пручався і горів,

Життя його підтримуючи словом.

Не бесконечна автономность,

Есть край у самопогруженья,

В борьбе за собственную скромность

Корёжит мироощущенье.

Изменно всё, что слыло вечным,

И путешествуют границы,

Но улыбаются беспечно

Некстати выбранные лица.

Наивные…

Подобны чувства палачу,

И он бесстрастно убивает,

Ты слышишь, я тобой кричу!

Кричу напрасно. Понимаю.

Не отдавай всё сентябрю,

Пусть даже манит он умело,

Ты ж видишь, я тобой горю,

Хоть до того тебе нет дела.

И до тех пор, пока живой,

Не прерывай моё дыханье,

Ведь ты же знаешь, я тобой

Подсчёт веду существованью.

Вітри ганяють хмари батіжками,

Хвилини ніч безсовісно краде,

Малює осінь жовтими мазками,

Вкрапляючи червоне де-не-де.

Злітаючи над осінню думками,

Пливу я у обіймах теплих хвиль,

І вічність розмальовую словами,

Не знаючи, чи варто це зусиль.

Блестит асфальт, как будто лаковый,

Осенне – холодно и дождь,

Минуты слишком одинаковы,

Что где какая – не поймёшь.

Вторичен день, хотя и знаковый,

Вторит себе осенний арт,

И только я неодинаковый,

Чужой и лишний. Нестандарт. 

Незнаних почуттів бажаєш вволю?

Забути про рутину вічних справ?

Кохання хочеш справжнього? Ти болю

Ніколи у житті не куштував.

Не мають сенсу сліз прозорих ріки,

Очікування, віра – все дарма.

Від мук тілесних вигадали ліки,

Від мук сердечних – пігулок нема.

Кохаючи, забудеш ти про міру,

І всесвіт понесеться шкереберть…

Що, вже ідеш? То не забуть про ліру,

Вона печаль вгамовує. На чверть.

В холоднім світлі осені пожеж

Я гріюсь тільки думкою єдиною:

У добрих почуттів – немає меж,

Погані – помирають із людиною.

І у моїх, на ласку бідних, снах

Живуть надії, програшом нескорені,

У добрих почуттів терновий шлях,

Тому їх небагато попід зорями.

Тому вони дорожчі за життя,

Хоча за нього море крові пролито,

Цінуйте, люди, добрі почуття,

Їх не придбати і за щире золото.