Профіль

rutzit

rutzit

Україна, Кам'янець-Подільський

Рейтинг в розділі:

У відлунні зажурених слів...

У відлунні зажурених слів

В’януть серця палаючі квіти,

Я би небо тобі прихилив,

Аби ти не боялась злетіти.

Я би повінню вимив цей світ,

Я добро би, нарешті, прославив,

Я жбурнув би надію у цвіт,

Я би долю на місце поставив.

Розтопив би бездушності сніг,

У жорстокості вирвав би жало,

Я зумів би усе, що не міг,

Якби ти цього трохи бажала.

Несплетене не може розплітатись

Несплетене не може розплітатись,

Не може бути волею тюрма,

Як я не можу сам собі зізнатись,

Що все, що наробив – усе дарма.

Підвладний нерозгаданій химері

Продовжую я прагнути мети,

Малюючи червоним на папері

Знайомих слів небачені сліди. 

Ховав даремно здогадку блискучу

Ховав даремно здогадку блискучу

Від себе, від допитливих людей,

Та ти була для мене неминуча,

Світанком після мороку ночей.

Моїм гірким й непроханим уроком,

Єдиним куснем хліба на столі,

Була ти одкровенням, я – пророком,

Останньою Кассандрою Землі.

Желтела по-осеннему трава

Желтела по-осеннему трава,

И яблоки стучались в землю глухо,

И отлетали в прошлое слова,

Которым не хватило раньше духа.

И память за словами теми вслед

Отправиться всё время норовила,

Звенел хрустальным небом тихо свет

И солнца в нём пульсировала жила.

Надежды были слишком далеки,

Не покорившись силе заклинаний,

И плыли по течению реки

Венки несостоявшихся желаний.

Бежал октябрь занятой толпою

Бежал октябрь занятой толпою,

Какой-то ею двигал интерес,

И музыкант, согнувшийся дугою,

Выпиливал на скрипке полонез.

Жгли уши неотточенные звуки,

Не тётка голод. Только всё равно

Пустыми были и глаза, и руки,

И в душах было пусто и темно.

У новых дней знакомы лица

У новых дней знакомы лица,

Знакомы басни под хмельком,

И ветер, что в окно стучится

Большим, но мягким кулаком.

Оскомину набили, пресны

Что малый мир, что целый свет,

Знакомо всё. Неинтересно.

Другого, к сожаленью, нет.

Уходя в тишину

Уходя в тишину, оставляйте открытыми двери,

Пусть за вами никто не пойдёт,

Пусть всем будет и тут хорошо,

Даже если уход не составит особой потери,

Даже если не будет никто от того сокрушён.

Даже если в попытках добиться не вызрело толку,

Не сплелось, не сроднилось, и тенью не стало живой,

Уходя в тишину, не забудьте оставить хоть щёлку,

Чтоб на мир посмотреть, где цвели и взрывались душой.

Уходя в тишину, не ленитесь оставить на память

Что-то тёплое, милое, малое, меньше зерна,

И не будут тогда сожаления глупые ранить,

И не будет съедать за порожнее время вина.

И тогда улыбнётся вам, строгий обычно, апостол,

Золотые ворота откроет во всю ширину,

Вам останется лишь поступить откровенно и просто –

Не забудьте себя на земле, уходя в тишину.

Мене Ви не покликали до раю

Мене Ви не покликали до раю,

Навіщо божевілля Вам в раю?

А я не знаю, що іще чекаю,

Даруючи мелодію свою.

А я не знаю, що у ній такого,

Що чують люди виключно своє,

Що там знайшли величного й п’янкого?

Чим серце полонило їх моє?

І я себе і мучу, і караю,

І невідомо нащо ще пою.

Мене ж Ви не покликали до раю,

Навіщо божевілля Вам в раю?

Пігмаліон

Шепочеш «Ні» світанками на вухо,

Душі не крають пісня та мольба,

Ти мій ковток повітря і задуха,

Єдина в світі радість і журба.

Моє неперевершене творіння,

З тобою сяє небо в унісон,

Ти – смерть моя і, разом, воскресіння,

А я всього лише Пігмаліон…

Люди, не умирайте

Не всякое может быть вечным,

Гораздо всесильнее прах,

Но, люди, не умирайте,

Прошу вас, не умирайте,

Живите в добрых делах.

 

И время, и солнце, и небо,

Останутся в прошлых мечтах,

Но, люди, не умирайте,

Прошу вас, не умирайте,

Живите в добрых словах.

 

Закончится всё то, что было,

И в красках, и в полутонах,

Но, люди, не умирайте,

Прошу вас, не умирайте,

Живите в улыбках и снах.

 

Когда-нибудь каждый узнает,

Что прячет господь за дверьми,

Но, люди, не умирайте,

Прошу вас, не умирайте,

Живите и… будьте людьми.