Життя продовжується, а обдумане - цінується
- 21.06.21, 11:47
- Ми любимо тебе, Україно!
Прес-служба Апарату Верховної Ради України
06 червня 2021, 07:00
Вітаю представників засобів масової інформації з професійним святом - Днем журналіста!
Ваша робота вкрай важлива та потрібна для українського суспільства. Адже ви не лише інформуєте та допомагаєте вирішити різноманітні соціальні проблеми, а й виступаєте посередниками між владою та громадськістю.
З моменту проголошення незалежності України і по сьогодні журналісти відіграють важливу роль у становленні демократичних процесів у нашій державі. Адже ви є тією рушійною силою, яка змушує владу йти назустріч змінам та реформам.
Висловлюю подяку всім журналістам за їхню роботу, професіоналізм та сприяння у розвитку демократії. Бажаю завжди цікавих проектів, високих рейтингів та вдячної аудиторії. Проте найголовніше - залишайтеся неупередженими та щирими у своїх діях!
Богдан Гордасевич коментує: Заслужено всіх журналістів на презирство засуджено.
Зато і президента на сайті Президента України подають ось таким безголовим і це взаємна НЕ любов
може самі перевірити фото-звіт з святого дійства Шевченкіани
https://www.president.gov.ua/news/glava-derzhavi-ta-persha-ledi-vzyali-uchast-u-vruchenni-naci-68613
Як герой свого часу, Тарас Шевченко уже тоді був в центрі уваги багатьох дослідників, які вивчали його життя та творчість, визбируючи по крихтах різні артефакти, які могли стосуватися такої видатної фігури для цілого народу. Водночас довкола його постаті виникали численні міфи, які стосувалися здебільшого літературної творчості Кобзаря. Скажімо, серед багатьох галичан в ті часи побутувала думка, що текст національного гімну “Ще не вмерла Україна” належить перу Тараса.
Якщо з літературною спадщиною Шевченка дослідникам було простіше дати собі раду завдяки характерному стилю, збереженим автографам віршів та щоденнику, то ідентифікувати його художні твори було значно складніше.
Тепер існує цілий перелік із понад 400 картин та ескізів, яким свого часу приписували авторство Тараса Шевченка. Серед них був і так званий “Портрет українського селянина” — олійна картина, яка була придбана в Києві та опинилася у приватній збірці польського краєзнавця та літератора Францішка Гавронського на псевдо Равіта, який мешкав у той час у селі Лозова біля Львова.
Невдовзі після ювілейної дати роковин смерті Шевченка в літературно-науковому додатку до газети Kuryer Lwowski “Na ziemi naszej” з’явилася публікація, в якій Равіта-Гавронський описував картину, власником якої він став, і розмістив її фоторепродукцію.
“Куплено її було в Києві на розпродажі майна, що залишилося після смерті І.М. Сошенка, колишнього вчителя малювання 2-ї Київської гімназії з 1858 року. Продавець, ім’я якого стерлося з пам’яті, переконував, що це була робота пензля українського поета Тараса Шевченка”, – написав він в опублікованій замітці.
Дослідник зауважив, що таке твердження може бути цілком правдивим, адже Іван Сошенко та Тарас Шевченко підтримували приятельські стосунки ще з часів спільного перебування у Санкт-Петербурзі, де вони навчалися в Академії мистецтв. Вони товаришували між собою до часу заслання Шевченка до Оренбурга і зберігали добре знайомство потім.
За даними Равіти-Гавронського, улітку 1846 року під час поїздки Шевченка на Україну він відвідав містечко Ніжин на Чернігівщині, де в той час працював вчителем малювання Сошенко з платнею 4 рублі на місяць. “Ймовірно, до того часу належить портрет, який ми репродукуємо. Вихор життя поніс Шевченка далі, а ескіз залишився у Сошенка і тільки після його смерті був проданий”, – припустив дослідник.
Таку гіпотезу власник загадкової картини аргументував також спогадами Чужбинського (український історик та етнограф Олександр Афанасьєф-Чужбинський супроводжував Тараса Шевченка під час його поїздок в Україну, – авт.), в яких він писав, що Шевченко робив багато замальовок місцевих людей, але, куди вони поділися — невідомо.
“Ці припущення, попри свою правдоподібність, не мають свого головного підтвердження — певності, яку дає підпис художника на картині. Про щось певніше можна буде говорити, коли буде глибше вивчено образотворчу діяльність Шевченка”, – зауважив при цьому Равіта-Гавронський.
Дослідник відзначив, що вже в часі придбання продавець картини звертав увагу, що картина виконана в стилі, яким користувався Тарас Шевченко. Але на думку Гавронського, це теж ще не є підтвердженням його авторства, оскільки Шевченко, як незалежна творча натура, не користувався одними формами та шаблонами, а застосовував у творчості різні дороги, відходячи від настанов учителів.
У післямові до замітки Гавронський-Равіта додав, що на тильному боці картини, який був заклеєний папером, він виявив напис, зроблений олівцем: “Работа Т.Т.Шевченка. Сошенко” . Хто і коли зробив цей напис дослідник з’ясувати не зміг.
“Відсутність авторського підпису ще не є спростуванням, Рафаель та Рембрандт рідко підписували свої роботи, а хвацькі маляри пишуть його за звичай великими літерами”, – іронічно при цьому зауважив Гавронський, зазначивши, що портрет селянина з-під Києва міг би зацікавити дослідників біографії Шевченка, а в випадку підтвердження авторства, стати важливою пам’яткою для українців.
Місце знаходження цієї картини, автором якої, зрештою, Шевченка так і не було офіційно визнано, тепер невідоме.
З відкритих джерел відомо, що Францішек Гавронський-Равіта був відомою постаттю в тогочасному краєзнавстві, досліджуючи насамперед українсько-польські стосунки з часів козаччини. У 1892 році його родина переїхала до Львова, де Гавронський став власником кількох кам’яниць, а вже через два роки збудував собі невеличку віллу в Брюховичах.
У 1901 році Гавронський-Равіта переїхав до маєтку в Лозині, звідки через 10 років написав згадану вище замітку про картину Шевченка до львівського видання. У 1911 році краєзнавець виїхав із села, повернувшись спершу до Львова, а звідти – до Кракова. Першу світову війну він перебув у курортному містечку Закопане. Якою була доля загадкової картини під час усіх цих переїздів, встановити не вдалося.
Наскільки такий образ близький до реальності? Наші уявлення про цю субкультуру насамперед ґрунтуються на фольклорних творах. Натомість об’єктивних першоджерел — артефактів чи документів — практично немає. Зрозуміти суть феномену допоможе археологія усталеної міфології. Отак, знімаючи шари з оригінальних переказів і пізніших вигадок, спробуймо добратися до чогось правдивого
Попередники: андрус, антек, босан
До середини ХІХ століття ми не натрапляємо на термін “батяр” ані у пресі, ані в літературі. Хоча напівкримінальне середовище, звісно, в Галичині вже тоді існувало. А Львів часто називали “кримінальною столицею бабці Австрії”.
Маріян Ольшевські. Батяр, 1911 р
Року 1785 в комплексі колишнього монастиря Святої Бриґіди облаштовано в’язницю, звану “Бриґідками”. Історик Станіслав Шнюр-Пепловський писав, що постійні “мешканці” цього будинку серед інших особливостей мали власну говірку. Найдавнішим її слідом була пісенька про злодія Андруся.
Вона починалася такими словами:
Andrus, Andrus, jaki ty ubogi,
Kiedy ci dziagaj manele na nogi!
Dziaga manele — означає “вдягати кайдани”. Сучасний історик Ігор Чорновол слушно зауважує, що цитовані вище слова дуже нагадують українську народну пісню “Ой джиґуне, джиґуне, який ти ледащо…”
На слово “яндрус” натрапляємо і в українських джерелах. Саме так Іван Франко називає міських люмпенів в оповіданні “Яндруси” та повісті “Лель і Полель”. Він також вживає низку слів, які потім вважали батярськими — зокрема слово “жлоб” у значенні селянина.
Герої твору Йосифа Дзежковського “Куґлярі” 1845-го також спілкуються характерним для пізніших батярів балаком. Шнюр-Пепловський називає тогочасних волоцюг босанами або бухачами. Ще раніше ці слова записали Карл Естрайхер і Генрик Фельштинський. Останній ще в 1860-х уклав словник босанської або лемберзької мови. Ось декілька прикладів звідти:
Утаємничений босан називався блятом або блятним, а профан — фраєром. Найбільше значень мало слово “клявий” — хороший, прекрасний, великий, новий, вишуканий.
На початку ХХ століття часто використовували термін “антек” або “антик”. Можливо, він походить від чоловічого імені Антек, тобто Антон. Особливо поширеним це слово було на Личакові, найбільш кримінальному передмісті, де діяла парафія Святого Антонія.
Педагог Степан Шах згадує, що діти того періоду активно засвоювали манери й фольклор антків. Його товариші в академічній гімназії співали пісні передміськими діалектами, супроводжуючи їх відповідною комічною мімікою та ритмічними рухами:
Antek na harmonji gra, — tra-ra-ra,
On przebiera klawo zna, — tra-ra-ra,
Ciesz si, bracie, pki czas,
Skoro tutaj na zabawe wa…
На хвилі популярності
Найімовірніше, слово “батяр” походить від угорського betyar, себто негідник, волоцюга, розбишака. У широкий вжиток воно увійшло з легкої руки сатирика Яна Ляма (1838—1886). Він був автором низки новотворів для польської мови, названих лямізмами: тромтадрата і тромтадрація — на означення пустослівної чи пафосно-патріотичної риторики, ґоґо і ґоґусь — іронічно піжон, денді, а насправді — рогуль, жлоб.
Незабаром слово проникло і в українську мову. У популярній свого часу пісеньці, присвяченій вбивству імператриці Єлизавети 1898-го, йдеться:
Якийсь батяр нехрещений,
В Парижі роджений,
Запхав пані цісаревій
Шпіндель затруєний.
Перший популяризатор масового образу батяра — гумористичний журнал Pocigel. Від 1911 року постійними героями його нарисів стали батяри Юзько Чухрай і Сташко Заливайко. Незабаром подібні персонажі виникли в інших часописах подібного формату: Heca, Baze, Kabaret.
У 1930-х комічний образ батяра витворювали на радіо. Надзвичайно популярною у всій Польщі була програма “На веселій львівській хвилі”. Головні герої — батяри Щепцьо і Тонько, ролі яких виконували актори Казімеж Вайда і Генрик Фоґельфанґер. Тексти для них писав Віктор Будзинський. До початку Другої світової війни зняли три комедійні фільми про пригоди Щепця і Тонька: “Буде краще”, “Волоцюги” та “Серце батяра”.
Однак чи справді все було так романтично? У спогадах про міжвоєнний Львів фіксуємо й більш приземлений образ. Уродженець Левандівки, футболіст Олександр Скоцень пише:
“Був це елемент, що протягом цілого свого життя жив з колізії з правом і поліцією. Жили вони у злиденних домах-халупах на периферіях міста, в декількох міських робітничих дільницях та почасти в середмістях. Їм були властиві всякі веселощі, пустощі, безжурність. Жили, щоб фраєра, жлоба обкантувати, кажучи на їхній мові. Не гордили і крадіжкою. На ґранду не ходили, мокрої роботи не виконували. Час від часу один другого пошнітував, а як треба було — безжалісно пхав лезо ножа під ребро в серце, і наступала дінтойра. У списку їх характерних прикмет знайдете такі чесноти: безстрашна, аж до безумства, відвага, сміливість, показна, неудавана хоробрість, амбіція і честолюбство. Між ними були і справді чесні люди, які лише із-за довкілля привикли до тої ферайни, до їхньої мови, якої не так то було легко розуміти. Батяри мимо своїх пустощів і частого безділля гордилися своєю готовістю допомогти потребуючому. А навіть, коли треба, не шкодували життя”.
До слова, перше видання спогадів Скоценя в Україні 1992 року мало назву “Львівський батяр у київському “Динамо”.
Чи тільки львівські?
Батяр став символом розгульного Львова, який “не для кожного здоровий”. Творення цього міфу почалося ще на початку ХХ століття. Спочатку образ був маргінальний і навіть легковажний. Ґабрієля Запольська так характеризувала одного героя оповідання “Смерть Феліціяна Дульського”:
“Виразний тип личаківського бандита-горлоріза. У Парижі цей вид молоді називається апаші. По-нашому, як національний продукт — польський брат, по личаківсько-львівському — батяр. Їх спільні риси: спання під голим небом і ніж за халявою. Іноді, щоб сховатися від поліції — зайняття посади асенізатора або сторожа у власниць, які все ще перебувають у розгубленості щодо поняття рівності прав так званих людей”.
Остаточно Львів “закріпив” за собою батярів у міжвоєнні роки. Польський патріотичний літературний треш оповідав, що саме ці персонажі в листопаді 1918 року допомогли перемогти українців.
Але свої маргінали існували і в інших містах.
“Були батяри в Коломиї, Тернополі і Бориславі, — пише Юрій Тис-Крохмалюк. — Але найкращі типи, найбільш “расові”, були таки у Львові. Не тому, що вони до певної міри “столичні”, а тому, що з них промінювала завадіяцька енерґія і непересічний гумор”
Чому найвідомішими стали саме тутешні батяри? Насамперед через колоритний міський фольклор, зокрема пісні. Львів був єдиним великим містом Східної Галичини, тож саме тут найраніше виникло середовище “професійних” злодюжок і жебраків.
Але від кінця ХІХ століття почався стрімкий розвиток інших міст краю. Сприяли цьому прокладення залізниці, поширення освіти, зростання організованої злочинності. Серед цих останніх процвітала і своя таємна говірка. На межі з ними постійно балансували міські розбишаки.
Локальні варіанти: іванки та махабунди
Різновидом міських маргіналів можна вважати іванків або йванків у Коломиї. Особливо таких персонажів “шанували” селяни, які приїжджали до міста торгувати на ринку. Йванки любили зачіпати продавців, щось у них поцупити, вихопити з рук чи завдати якоїсь шкоди.
“Ото приїде якийсь вуйко з Заболотова чи з Пістиня, а один іванко коломийський йому пах рукою по солом’янці. Вуйко за ним з батогом, а за йванком лиш закурилося. А тим часом інший іванко вже потягнув у вуйка з возу пару яблук чи яєць, або й солонину”, — оповідає сучасний краєзнавець Микола Савчук.
Можливо, йванки були колишніми слугами або наймитами багатих коломийських євреїв. Невипадково у львівській ґварі слово “йванити” означало красти. Ув’язнення ж — не тільки цюпа, а й Іванова хата.
Інший локальний варіант — махабунди Тернополя та околиць. Це слово дотепер вживають у Файному місті. Діалектолог Олекса Горбач вважає, що воно походить від перекрученого німецького wagabond — волоцюга.
Серед махабундів були і відверті злодії, і так звані порядні. Між ними постійно точилися бійки, — згадує 90-річний тернополянин Юрій Пуківський.
У тернопільській міській говірці трапляються слова з арґо батярів Львова, але іноді в іншому значенні:
А у специфічно тернопільськими були такі слова:
А у Станіславові, Перемишлі чи Бориславі міських бешкетників також називали батярами.
13 травня 2021 року - 11:53
Триває процес узгодження умов зустрічі Президента України Володимира Зеленського та Президента Росії Володимира Путіна, але поки зарано озвучувати деталі. Про це розповів керівник Офісу Глави держави Андрій Єрмак у коментарі РБК-Україна. |
https://www.president.gov.ua/news/odniyeyu-z-tem-mozhlivoyi-zustrichi-prezidentiv-ukrayini-ta-68421
13 травня 2021 року - 13:18
Президент Володимир Зеленський взяв участь у презентації Кіберцентру UA30, створеного на базі Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України з метою захисту державних інформаційних ресурсів, об'єктів критичної інфраструктури та українського кіберпростору загалом. |
https://www.president.gov.ua/news/prezident-oznajomivsya-z-mozhlivostyami-kibercentru-ua30-yak-68425
13 травня 2021 року - 14:31
Президент України Володимир Зеленський привітав укладення урядами України та Французької Республіки чотирьох рамкових угод на загальну суму понад 1,3 млрд євро. Ці документи були підписані в межах візиту до України міністра економіки, фінансів та відновлення Франції Бруно ле Мера. |
https://www.president.gov.ua/news/glava-derzhavi-pro-pidpisannya-ramkovih-ugod-mizh-ukrayinoyu-68429
13 травня 2021 року - 19:18
Керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак на зустрічі з послами «Великої сімки», Швеції та Європейського Союзу поінформував дипломатів про останні ініціативи нашої держави щодо мирного процесу для припинення війни на Донбасі та щодо реформи корпоративного управління державними компаніями та підприємствами. |
https://www.president.gov.ua/news/andrij-yermak-proviv-zustrich-z-poslami-g7-shveciyi-ta-yes-s-68433
13 травня 2021 року - 20:14
Заступник керівника Офісу Президента України Ігор Жовква провів робочу зустріч з державним секретарем Міністерства закордонних справ Естонії Йонатаном Всевіовим. |
https://www.president.gov.ua/news/igor-zhovkva-obgovoriv-z-derzhsekretarem-mzs-estoniyi-bezpek-68437
13 травня 2021 року - 21:56
Президент України Володимир Зеленський взяв участь у відкритті нової будівлі Київської школи економіки (Kyiv School of Economics, KSE) у столиці. |
https://www.president.gov.ua/news/prezident-ukrayini-vzyav-uchast-u-vidkritti-novoyi-budivli-k-68441