Нещодавно у мене проскочила така фраза: "На мою думку президенти повинні бути або такі, як Володимир Путін, або такі, як Віктор Ющенко"
Вважаю, що у цій фразі сказано досить багато: розумний авторитаризм або проблемний демократизм.
Правильно сказано: "Кожен народ вартий своєї влади". Росії, з її органічним прагненням мати царя-батюшку,  дуже повезло, що знайшовся Володимир Путін, який зумів її ухопити, обхопити і захопити. І сам Путін дав собі точне визначення "державного менеджера",  аби не користуватись іншим давнішим терміном - "диктатор", тобто тимчасовий (!) правитель з надзвичайними повноваженнями. Щоправда ці повноваження Путін надав собі сам і дійсно врятував Росію, а те, що він добровільно поділився владою з Медведєвим - робить авторитет Путіна як державника ще більшим: держава не повинна бути залежною від життя однієї людини!
А Україна не захотіла мати у себе царя-батюшку Путин-2 в образі Віктора Януковича! І народ, саме народ обрав до влади Віктора Ющенка. Не схотів народ України, щоб ним хтось одноосібно керував. Ну а потім, як годиться у нас, всі, у тому числі й автор цих рядків, починають ремствувати, що Ющенко поганий президент, бо слабо керує державою. І водночас, я певен, дуже багато людей знову віддадуть свої голоси за  Віктора Ющенка саме за цю його рису - не бажання централізувати під себе державний устрій в Україні. І навпаки ця риса притаманна Віктору Януковичу і ще більше - Юлії Тимошенко, тому всі їх теперішні рейтинги ніщо в порівнянні з мізерним рейтингом Віктора Ющенка, який саме тому і мізерний, що Ющенко його не "надуває".
Одночасно не можна закинути Віктору Ющенку повну відсутність волі чи характеру, бо він добився перемоги у дуже важкій і небезпечній боротьбі за посаду Президента України і переміг! Потім було теж чимало складних подій, як конфліктна відставка Юлії Тимошенко,  меморандуми з Віктором Януковичем та "Національної довіри", розпуск Верховної Ради, припинення кількох спроб "повзучого державного перевороту", особливо в часи небезпечного тандему Януковича-Мороза. Все це говорить, що Віктор Ющенко далеко не слабохарактерна людина. Але і явно не диктатор.
Найбільшою вадою Віктора Ющенка є, на мою думку, дуже слабка кадрова політика, або якщо точніше - повна її відсутність. Якщо в часи Кучми кожне призначення та звільнення держслужбовця, силовиків рівня офіцера чи суддів, голів сільрад - буквально все контролювалось президентською адміністрацією і особисто Кучмою, то за Ющенка тут пішла повна анархїя, де кожен держкерівник робив що йому заманеться: своя рука - владика. Дуже частим стали випадки призначення на значні посади людей без жодного фахового досвіду, належної освіти та знань, але ж то "перевірений партійний товариш"!
Також прикро, що відсутній належний поступ та опіка з боку президента Ющенка в питаннях молодіжної політики, а це є  майбутнє нації! Майбутнє Української Держави! Молоді спеціалісти буквально пролазять в державне управління і то завдяки різним закулісним зв’язкам, а не по справедливому конкурсу. Міг би тут існувати патронат президента Ющенка? Міг, але, на жаль, його нема. Пам’ятники - це добре, дуже добре, але важить, щоб було покоління, яке б їх вшанувувало.
Я вже не берусь за зовнішню політику, бо не фахівець, але й там втішного маємо не багато. Навіть Польша втратила всяку цікавість до нас, а Євросоюз - і того більше! Всі блоки і співдружності у летаргійному стані. Ну а Росія - як Росія: з нею дружба, що служба. Такі ось зовнішні справи.
Але є дві речі, які є найважливішими в позитивних здобутках Віктора Ющенка: він зберіг цілістність України і зберіг демократію. Те що загроза відходу Сходу України у варіант "Придністров’я", а за ними і Криму існував - засвідчує зібрання у Сіверодонецьку! Справився. Зараз ці тенденції значно ослабли. А чергова загроза демократії в Україні минулась зовсім недавно з невдалої спроби узурпувати владу "широкою коаліцією ПРіБЮТ" депутатами ВРУ. Знову ж відверта розмова двох Вікторів повернула Україні демократію, коли вибори - дійсно вибори і ніхто не знає наперед можливих результатів! Це і є основний показник демократії, а не формальна наявність виборів з так званою системою "вибору без вибору".
Не знаю, як кому, але для мене саме ці дві речі були найважливішими 2004 року в боротьбі за Президента України Віктора Ющенка: Україна і свобода!
Зараз Україна є Суверенною Унітарною Демократичною Державою де мої свободі держава (!) не загрожує, тому я продовжую казати: "Ющенко - так!"

автор вірша Ярослав Чорногуз

Одягну я тебе на світанку,
Наче світла у душу віллю,
Українська моя вишиванко,
Я тебе до безтями люблю.

На тобі, чарівна одяганко,
Знаки світлих і сонячних врун,
Щоб торкалася ти, вишиванко,
До душі найтаємніших струн.

Ти за пояс заткнеш і шляхтянки
Дорогий, найсучасніший стрій.
Сама Леля тебе, вишиванко,
Прикрашала квітками із мрій.

Не архаїка ти, що як бранка,
У музеї забута висить.
Вічна модо моя, вишиванко,
Я щодня тебе прагну носить.

Крізь пітьму лихоліть, до останку,
Я твій образ у серці беріг,
О квітуча моя вишиванко,
Ти народу мого оберіг.

Степан Бандера і проголошення Акта відновлення Української Держави 

30 червня 1941 року у м. Львові

1 січня в Україні традиційно відзначають чергову річницю дня народження видатного громадського і політичного діяча, загальновідомого лідера Організації Українських Націоналістів - Степана Бандери. Цього року виповнилося рівно 100 років від часу появи на світ божий 1909 р. в с. Старий Угринів на Станіславщині (тепер Калуський район Івано-Франківської області) в сім'ї сільського пароха о. Анрія Бандери та матінки Мирослави з роду Глодзінських другої дитини і першого сина, якому дали ім'я Степана.

Багато чинників сприяли формуванню особистості Степана Бандери в якості лідера і великого патріота України. З одного боку важкі умови далекого від достатку сільського життя привчили його з малечку до праці і життєвих труднощів, особливо після втрати у 11-літньому віці матері. Не маючи міцного здоров'я і ще з дитинства захворівши на ревматизм кісток, Степан проте, будучи старшим серед братів, зумів стати для них захисником і водночас навчився керувати людьми. З іншого боку атмосфера в родині українського священика греко-католицького обряду була сповнена любов'ю до рідного народу і краю. Так після проголошення 1 листопада 1918 року Західно-Української Народної Республіки о. Андрій одразу пішов до лав Української Галицької Армії служити польовим капеланом. В подальшому в домівці Бандер повсякчас заїжджали на гостину провідні діячі українського визвольного руху в Галичині, отож малий Степан був знайомий і всотував в себе ідеї націоналізму фактично від їх першоджерел.

Важливим етапом в житті Степана Бандери став період навчання з 1919 по 1927 роки у Стрийській гімназії, що прославилась як визначний осередок плекання українського патріотизму і супротиву польському шовінізму. Від самого початку Степан Бандера включився в український націоналістичний рух спершу в юнацьких формуваннях, а з часом перейшов до безпосередньої підпільної боротьби. Не зважаючи на слабе здоров'я Степан Бандера з 3 класу стає членом «Пласту». Водночас він приймає дієву участь в роботі Товариства «Просвіта» і дуже активно займається розповсюдженням нелегальної націоналістичної літератури, організовує акції саботажу урядової насильницької полонізації українців. Так що після завершення навчання у Стрийській гімназії Степан Бандера вже був цілком сформованою особистістю і доволі помітним лідером серед націоналістичної молоді, а тому після переїзду до Львова, де він у вересні 1928 року поступив навчатись до Політехнічного інституту на агрономічне відділення, швидко розпочав роботу в підпільній діяльності ОУН одразу після її створення і незабаром очолює референтуру пропаганди в Проводі ОУН в Краю.

У віці всього 23 роки Степан Бандера стає Крайовим Провідником ОУН на Західно-Українських Землях і на той час діяльність організації набрала особливо значного розмаху. Відповідно посилювались репресії з боку польської влади, а найбільше - після вбивства членами ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. У червні 1934 року Степана Бандеру заарештовують і після двох судових процесів у Варшаві та Львові його засуджують спершу до смертної кари, яку замінюють на подвійне пожиттєве ув'язнення. Тільки з початком 1 вересня 1939 року Другої світової війни з розгрому Польської держави німецькими та радянськими військами, Степан Бандера опиняється на волі і знову підключається до діяльності ОУН. В лютому 1940 року Степан Бандера збирає своїх прибічників у Кракові, де проголошує про створення «Революційного Проводу ОУН». Від того часу веде свій поділ ОУН на «мельниківців» та «бандерівців», проте агресивна активність останніх зробила прихильників Степана Бандери більш відомими.

Як тільки розпочалась війна поміж Німеччиною та СРСР і 30 червня 1941 року бандерівцями на чолі з Ярославом Стецьком було проголошено у Львові Акт про відновлення Української Держави, - одразу німці заарештовують Степана Бандеру й до самого закінчення війни утримують його у концтаборі Заксенхаузен, разом з Андрієм Мельником та іншими провідними націоналістами. За цей проміжок часу в радянській тюрмі в липні 1941 року органами НКВС був розстріляний о. Андрій Бандера, а в німецькому концтаборі Освенціум (Аушвіц) від рук польських капо 1943 року гинуть два молодші брати - Василь та Олександр Бандери. В лавах Української Повстанської Армії загинув наймолодший Богдан Бандера, а сестри Марта-Марія, Оксана і Володимира Бандери були репресовані радянською владою і заслані на довічне поселення до Сибіру.

На прикінці війни німці за клопотанням гетьмана Павла Скоропадського звільнили з тюрем всіх вцілілих на той час українських націоналістів у тому числі і Степана Бандеру. Він знову починає свою активну діяльність в роботі ОУН вже за кордоном і продовжує цю боротьбу до останньої хвилини свого життя, коли 15 жовтня 1959 року у Мюнхені підступна рука убивці-кедебіста не завдала смертельного удару вірному сину українського народу - Степану Бандері. Вічна йому пам'ять і шана по всі часи, як і всьому роду Бандерів - вічная пам'ять і слава.

Багатовікова боротьба української нації за відновлення втраченої Незалежності має велику кількість видатних подій. Між ними особливе місце займає підготовлений Організацією Українських Націоналістів з ініціативи її Провідника Степана Бандери Акт проголошення відновлення Української держави 30 червня 1941 року у Львові. У XX столітті то була третя спроба повернути Україні її волю та незалежність. З нагоди цієї дати пропонуємо читачам рядки з майбутньої книжки Євгена Перепічки «Ідеї Степана Бандери та сучасність».

Напередодні Другої світової війни українські сили були роз'єднані, не сконсолідовані. ОУН проявила ініціативу до консолідації усіх українських сил, і 1941 р. у Кракові було скликано нараду українських патріотичних діячів (ОУН Мельника відмовилася брати участь у нараді). Було створено Український Національний Комітет (УНК). Керівництво довірено генералу Всеволодові Петріву, першим заступником став В. Гербовий.

Коли почалася війна, 23 червня 1941 р. представник Бандери передав німецькому уряду в Берліні меморандум і резолюцію Другого Великого Збору руху Бандери. В меморандумі було дано негативну оцінку окупації України німецькими військами. Відзначалось, що питання Східної Європи може бути вирішене «не через тривалу військову окупацію», а через створення Української держави, суверенної в усіх областях. Економіка України має бути абсолютно незалежна, без центру в Берліні. Україна повинна мати свої збройні сили.

Напередодні війни ОУН Бандери організувала похідні загони (6-8 тисяч осіб), які були поділені на три групи: група «Північ» мала опанувати Київ і Київську область; група «Центр» йшла на Харківщину; група «Південь» просувалася у напрямі Криму й Одеси. Завданням похідних груп було йти за фронтом і першими проголошувати відновлення української державності, створювати місцеву українську владу - самоврядування, організовувати її культурні та господарські функції, розбудовувати на місцях мережу підпільної ОУН, провадити повсякденну боротьбу з окупантами та роз'яснювати завдання і програмові засади ОУН Бандери.

Група, яка складається з 15 осіб, мала особливе завдання: якомога скоріше дістатися Львова і проголосити там Акт відновлення української державності. Група з честю виконала своє завдання. Прибувши у Львів після обіду 30 червня 1941 р., уже увечері вона скликала представницькі збори в Народному Домі (площа Ринок, 10).

Національні Збори прийняли Акт відновлення української державності та декрет про призначення Голови уряду. На цю посаду обрано першого заступника Голови Проводу ОУН Ярослава Стецька. Засідання Національних Зборів було публічне, транслювалося на площу перед Народним Домом, де зібралося багато львів'ян.

З проголошенням Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року почався процес державного будівництва. В тому ОУН дала українській історії великий позитивний приклад. Відразу після проголошення Акта новообраний Голова уряду Ярослав Стецько дав розпорядження І.Равликові організувати українську міліцію для встановлення і підтримання порядку в місті та охорони важливих об'єктів: електростанції на Персенківці, Головної пошти, радіостанції та державних інституцій (ратуші, будинку уряду) тощо. В місті було встановлено ідеальний порядок, не було ні грабежів, ні мародерства.

Почала працювати електростанція, місто було забезпечене цілодобово електроенергією. Відновлено рух трамваїв. Працювали всі продуктові магазини, здійснювався вільний продаж товарів без карткової системи. Водночас Я. Стецько дав розпорядження пустити в рух радіостанцію і негайно передати повідомлення про відновлення української державності. В радіоповідомленні було сказано «не складати зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада». По радіо передано Пастирський лист - благословення Митрополита Андрея Шептицького. Проводилась велика благочинно-господарська акція Греко-Католицької Церкви: були створені пункти милосердя, де роздавали безплатно триразове харчування немічним, бідним і сиротам. Відновила роботу охорона здоров'я. Почалися масові поховання жертв нелюдів НКВД;

Націоналісти передбачали, що гітлерівська Німеччина негативно поставиться до відновлення Самостійності України і відповість репресіям. «Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року і розпочате ним державне будівництво - це були дії, виконані революційним порядком, і заздалегідь було відомо, що Гітлер відповість на них безоглядними репресіями... За саме передання УНКомітегом радіоповідомлення про Акт 30.06.1941 р. члени УНК були гестапом ув'язнені», - писав згодом Степан Бандера. І далі продовжував, що Берлін не хотів «...відразу викликати боротьбу українського народу проти себе» і зайняв тактику обіцянок і зволікань. Гітлерівська Німеччина прагнула втягнути Україну у війну проти СРСР.

Про події у Львові передала львівська радіостанція, німці були розгублені такою дією націоналістів. Радіопередача було перехоплено у Кракові, проте УНК надрукував інформаційний бюлетень, у якому повідомлялося про події у Львові в такій невиразній і хаотичній формі, що німці не знали, де правда, а де неправда. Представник ОУН Бандери в Берліні В. Стахів передав повідомлення міністру закордонних справ Рейху про створення українського уряду у Львові.

У Кракові заступник держсекретаря Кундт, суддя Брюлов, керівник генерального губернаторства Фегель та полковник Бізанц 3 липня викликали на допит Степана Бандеру і членів УНК Гербового, Андрієвського та інших українських політиків. Кундт повідомив, що український уряд у Львові не був створений за згодою Німеччини. Рейх і вермахт не є союзниками українців, і тільки «фюрер - єдиний... керує боротьбою, ми не союзники, ми завойовники російсько-радянських територій». Також він спитав Степана Бандеру, чи він відповідає за проголошення Незалежності та створення уряду, на що Степан Бандера сказав, що він дав наказ ще до початку війни взяти владу, створити свою адміністрацію та український уряд. Він як Голова ОУН, що стоїть в авангарді боротьби, має право так діяти. На це Кундт зазначив, що «це право належить німецькому вермахту і фюреру, який завоював цю країну. Тільки він має право встановлювати уряд».

Бандера взяв на себе всю відповідальність і заявив: «...даючи розпорядження, я не спирався на жоден наказ, ні на жодну угоду німецьких чиновників, а тільки на мандат, який отримав від українців». 5 липня Степан Бандера був арештований, почалися репресії та масові арешти націоналістів.

Ярослав Стецько після арешту 4 серпня 1941 р. на допиті в гестапо заявив: «Як заступник ОУН і голова Українського уряду, посту, з якого я не уступив, я несу повну відповідальність за проголошення відновлення Української держави і за наслідки, які з того випливають...

Я не узгоджував проголошення української державної влади з жодною німецькою установою. Я перебрав справи уряду на наказ Провідника ОУН.

Я звелів ввести в дію львівську радіостанцію і дозволив радіопрограму. Наказ заволодіти радіостанцією був відданий краєвим провідником ОУН ще до початку війни з Совєтським Союзом у рамках загального плану революційної діяльності ОУН на випадок війни».

А тим часом по всій Україні продовжувались події, започатковані у Львові, що підтверджують архівні документи Райху. З рапортів поліції і СД, надісланих у Берлін 17 липня 1941 р., відомо, що вся діяльність групи Бандери добре спланована й організована. «Група Бандери організувала так звані пропагандистські групи, котрі, як тільки важливу місцевість займають німецькі війська, негайно влаштовують маніфестації за незалежність і створюють на місцях автономні адміністративні органи. Крім того, вони поширюють оголошення, листівки, а часто й нелегальні газети, в яких публікуються заклики, виголошені по Львівському радіо... й проводять пропаганду тільки на користь Організації Українських Націоналістів (ОУН), а точніше - групи Бандери». Такі самі повідомлення надходили і з Запоріжжя: «Щойно біля 8 жовтня 1941 р. появилася тут перша група Бандери... Ці особи намагаються знайти ключові пости в адміністрації (муніципалітет, допоміжна поліція і т. п.)». Для забезпечення революційної діяльності групи Бандери мали добре налагоджений зв'язок із друкарнями, тут вони одержали всі необхідні бланки посвідчень («аусвайсів», паспортів тощо).

Групи Бандери готувалися до збройної боротьби, їм було дано наказ збирати і складувати зброю. «Члени ОУН отримали завдання розшукати російську зброю і боєприпаси та заховати їх, щоб вони не потрапили до рук німецького вермахту. Коли настане сприятливий момент, вибраний керівником ОУН і коли будуть оформлені групи партизанів, почнеться наступ проти німецьких окупаційних військ».

Проголошення Акту відновлення української державності змусило німців відкрити свої карти щодо ставлення до суверенності України. Гітлер неодноразово заявляв, що земля до Уралу має належати Німеччині.

Незважаючи на тяжку боротьбу проти двох профашистських імперій, гітлерівська геббельсівська пропаганда всюди повідомляла, що Гітлер визволяє Україну, а українські самостійники - ОУН Бандери - «допомагають большевикам», що українські націоналісти завдають шкоди Україні. Московська большевицька пропаганда цинічно тріскотіла про співпрацю ОУН Бандери з Німеччиною. Корнійчук брехав на сторінках большевицької газети «За радянську Україну», що, мовляв, «Гітлер покликав на поміч зрадників українського народу - петлюрівців, ОУНівців, гетьманців».

У тяжких умовах у запіллі було організовано систему заготівель, переробки й магазинування продовольства для УПА. Виробляли медичний спирт для оброблення ран і виготовлення ліків, перев'язувальні матеріали, мило, шкіру для взуття та багато іншого, ураховуючи навіть регенерацію паперу для підпільних друкарень. У майстернях виготовляли і ремонтували зброю, взуття і одяг для вояків УПА. Підпільне підприємство в Демані випускало карти для командирів УПА, копіюючи та перекладаючи трофейні карти.

Створений в запіллі Український Червоний Хрест опікувався пораненими, обслуговував населення. Навіть за совєтської окупації ОУН дбала про ремонт сільських шкіл та нормальну діяльність. 

Українці воювали на два фронти і не шукали приятелів у чужих держав, не йшли на співпрацю, а воювали зі зброєю у руках проти гітлерівської Німеччини та комуністичної Москви. Справжня самостійницька політика мусила йти власним шляхом, не спираючись на політику імперій.

підготував Богдан Гордасевич

30.06.2009 р

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ГРОМАДСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ   "ФРОНТ   СПРАВЕДЛИВОСТІ" Епіграф: Десь впадеш, невідомий, в бою, Та для смутку немає причин, Бо значили дорогу твою Ідея і Чин Галина Гордасевич Я, громадянин України - Гордасевич Богдан, об'являю ВІЙНУ. Війну за СПРАВЕДЛИВІСТЬ. Я звертаюсь до всіх бажаючих в Україні стати добровольцями у боротьбі  "ФРОНТУ   СПРАВЕДЛИВОСТІ"! Прошу зголошуватись і починати формувати підрозділи, полки, угруповання, армії. Ідея боротьби чітка: якщо не Я, то ХТО?! Якщо не ЗАРАЗ, то КОЛИ?! СПРАВЕДЛИВІСТЬ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ ПОТРІБНА НАМ ВЖЕ! І встановлювати справедливий лад нашого життя повинні ми самі, а не хтось там з "обраних". Бо чого варта встановлена справедливість, як і чесність та порядність наших народних обранців - ми вже неодноразово могли пересвідчитись. Тому я не вірю, що хтось може зробити мені моє життя таким, яким я його хочу мати. І що для інших це зробить - я так само не вірю. Поняття "справедливості", як відомо, є виключно індивідуальним і особистим фактором, тому що не буває справедливості взагалі як ідеальної величини, що підходить усім однозначно і рівномірно. Всі події і факти ми завжди оцінюємо за виключно власними критеріями розуміння справедливості. І якраз сумарна кількість індивідуальних визначень справедливого створює справедливість загальну. Щоб життя  довкола нас набуло обрисів більш справедливого суспільства, чим воно є наразі, то потрібно не вдома чи перед знайомими висловлювати тільки на словах своє незадоволення від різних несправедливостей вашого і нашого буття, а потрібно братись і активно виправляти несправедливе на справедливе. Так і тільки так! Одному це зробити важко. Правильно: важко, - тому що зло завжди тримається купи і перемогти його можна теж тільки гуртом, об'єднавшись в громади. Зло завжди агресивне, тому перемогти його можна також тільки активною дією і зорганізованим поступом. Зло розчиняється і ховається в обширі суспільства, тому і вичищати його потрібно не епізодичними акціями-боями, а фронтально по всій території одночасно. Тому і саме тому потрібно всім нам в Україні  ФРОНТ   СПРАВЕДЛИВОСТІ. ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ГРОМАДСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ "ФРОНТ СПРАВЕДЛИВОСТІ" Головним завданням цієї громадської організації я вбачаю у впровадженні механізмів громадського контролю і співробітництва простих громадян з органами влади всіх рівнів, як необхідної  ланки у створенні та нормальному функціонуванні громадянського суспільства в Україні. Потрібно не просто боротись з конкретними порушеннями, а упереджувати  їх системну появу. Реалізація цього задуму має наступні напрямки: а) захист прав простих громадян у їх взаємовідносинах з органами влади, правова допомога і просвітництво; б) захист  органів влади і чиновників від свавілля керівництва і впливу сторонніх чинників у процес їх діяльності, зокрема прийняття популістських рішень для збереження посади або під тиском чийогось лобіювання локальних вигод, відповідна просвітницька робота; в) безпосередня участь у формуванні органів влади та контроль за їх діяльністю в першу чергу через постійний моніторинг діяльності власних представників та відстеження на відповідність дій і результатів інших діячів згідно передвиборчих і посадових зобов'язань. г) співпраця з іншими громадськими та іншими організаціями по створенню суспільства достатньо справедливих взаємовідносин громадянина і держави. Свою особисту участь у роботі ГО ФС я вбачаю у сфері культурно-масової діяльності. Пропоную наступні заходи і свою співучасть в їх реалізації: 1. Редакційна та організаційна діяльність в роботі: - інтернет-сайта; - інформаційного вісника; - видавничої діяльності та розповсюдженні різнопланової агітаційної літератури; - організації та проведенні різнопланових форумів, конференцій, з'їздів; - видання у перспективі всеукраїнського громадсько-політичного тижневика. Богдан Гордасевич КОМЕНТАР Всіляка нова ідея на своїх початках виглядає дещо дивною, як і її автор, проте з часом  вона стає звичною для більшості, отже стає нормальною. Загалом, до ідеї "Фронт справедливості" можна поставитись, як до звичайної ролевої гри, зміст якої полягає у дієвому впливі окремої особи на довколишній світ з метою його поліпшення. У нас багато людей, які знають, що робити іншим, особливо керівникам держави, але коли справа доходить до них особисто, то вони бідкаються на свою бездіяльність однаково: "Ну, а що я можу зробити?" Таким хочеться задати зустрічне запитання:  "А ти пробував хоч щось зробити? Дрібницю, але хоч якусь конкретну дію, вчинок - пробував?" В тому і є проблема: розумних і знаючих людей у нас багато, а людей дії - обмаль. Особливо, якщо це стосується громадських і суспільних проблем. "Що я - крайній"- думає кожен і чекає, аби хтось зробив те, що міг зробити і він. Але той інший думає так само, і ще інший - теж, отож і виходить, що нікому зробити корисну суспільну справу. Відповідно, всі дружно дивуються, чому довкола так багато несправедливості. Є гарне прислів'я: "Якщо б кожен господар прибрав коло своїх воріт - вся вулиця стала б чистою".  Інакше кажучи: хочеш змінити світ - почни з себе. Почни змінювати на краще те життєве середовище, яке тебе оточує. А для того, щоб тобі було з ким порадитись, пошукати підтримки, поділитись власними думками, ідеями, інформацією, досягненнями тощо - звертайся до новоствореної всеукраїнської мережі громадського об'єднання "Фронт справедливості". Будь-яка суспільна справа неможлива без ідейного стрижня, що її об'єднує і фіксує. Для  "Фронту справедливості" головною ідейною засадою є УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІОТИЗМ. Як відомо: націоналізм - це любов до своєї нації, а патріотизм - це любов до своєї держави, тому до участі в діяльності "Фронту справедливості" запрошуються в першу чергу ВСІ ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ, але й громадянам інших держав відмови не буде, якщо вони хочуть попрацювати на користь Держави Україна. Для кожної суспільної організації існує ряд деструктивних чинників, які перекреслюють початкові ідейні засади.  Найнебезпечними, на мою думку, є так звані "вождізм", "сектантство" і "маніпулювання з боку ". "Вождізм" - це коли один або кілька чоловік з керівництва стають одноосібними керманичами організації без жодного впливу і контролю за їх діями з боку маси рядових членів. Іноді, коли в цьому керівництві організації знаходиться справді обдарована людина, рядовим членам навіть довподоби такий стан справ, коли всі визначальні рішення приймаються за них і не треба перейматись цими  глобальними проблемами, а залишається тільки  виконувати вказівки і пожинати досягнення. Але побудова цілої структури з опертям на одну чи кількох осіб небезпечне тим, що їх зникнення або підміна стає руйнівним фактором всієї організації. "Сектантство" - це коли організація перетворюється в силу, яка придушує особистість в її індивідуальній неповторності. Це починається з принизливої селекції "прийому-виключення" в членство, а в подальшому обов'язковість виконання рішення більшості членів організації для меншої частини інакодумців. Сумнозвісне "партія дала наказ" не має права на існування. Треба  раз і назавжди визначити, що будь-яка суспільна організація - це є механіз, а не суб'єкт! А до механізму потрібно ставитись відповідно: якщо потяг рухається в непотрібному вам напрямі, то з нього виходять, а не пробують переконувати завернути потяг туди, куди вам потрібно. Нарешті, кожна успішна організація має небезпеку зацікавлення нею "третіх сторонніх сил" зокрема спецслужб, які через різні методи впливу та інфільтрації агентів у керівні органи можуть суттєво вплинути на підконтрольність діяльності організації згідно їхнім бажанням. Виходячі з вище сказаного, Громадське об'єднання "Фронт справедливості" не матиме централізованої структури з усталеним членством. Це має бути інформаційно-координаційне об'єднання різноманітних суспільних організацій чи просто формацій для узгодження планомірності та співпраці в їх діяльності по розбудові громадянського суспільства в Україні. Принцип роботи ГО ФС доволі простий: виноситься на обговорення ідея конкретної справи, оголошується набір добровольців і з них починає формуватись виконавча команда. Кожна така група має бути цілком автономна і самодостатня для обраної дії. Звітність керівництва і його зміна відбувається тільки в межах цієї команди за власне прийнятими умовами внутрішнього статуту. Але для всіх команд обов'язковим буде звітність перед громадськістю в цілому. Доброволець кожен окремо визначає чим і як він хоче займатись, вказує, які має можливості і навички, а тоді в разі співпадіння інтересів його і організаторів акції, з ним укладається письмовий "контракт взаємодовіри",  де має бути чітко обговорено головні моменти співпраці та участі добровольця, після чого він стає повноцінним бійцем команди.   Це буде цілком умовний формальний момент, що не матиме жодних юридичних наслідків чи інших подібних зобов'язань, тому що основним "документом" всіх взаємостосунків у ГО ФС буде вербальне СЛОВО ЧЕСТІ. Якщо особа добровільно узяла на себе конкретні зобов'язання і дала Слово Честі їх виконати, але не виконала, тобто зрадила, стала дезертиром, тоді ця особа втрачає довіру бо вона є БЕЗЧЕСНОЮ.  Її вилучають з складу команди (віртуальний "розстріл за зраду") і більше НІКОЛИ не залучають в інші справи ГО ФС. З ЧОГО ПОЧИНАТИ? Починати, звичайно, треба з себе. Армія формується з рядових одиниць, тому якість кожного окремого бійця має бути якнайвищою. Найкраще - рівня "профі", тобто професіонала своєї справи. Це рівень здорового індивідуалізму, коли особа сама визначає свою спеціалізацію та рівні фізичної і психічної підготовки. Простіше кажучи: не хтось муштрує рекрута до потрібної кондиції, а він сам себе готує і приходить практично сформованим бійцем, якому для участі в конкретній акції потрібно пройти тільки додаткові спеціалізовані тренажі та освоїти технічне забезпечення. МИ – АРМІЯ ДОБРОВОЛЬЦІВ! Відповідно основою всіх стосунків у нас є принцип взаємоповаги. Всі є рівними і підлеглість є просто добровільним підпорядкуванням згідно рольовим обов'язкам. Другий етап: освоєння території. 1. Збір інформації: місцевість, населення, устрій, персоналії тощо. 2.  Місцеві  особливі проблеми: безробіття, корупція, кримінал, узурпація влади тощо. 3. Визначення власного плану справедливого вирішення місцевих проблем  і пошук однодумців щодо цього. Формування своєї команди і її підготовка до дій. ( якщо маєте бажання розпочинати діяти одразу з вирішення всіх глобальних проблем держави і світу – це пароноя чи шизофренія і не до нашого руху, а до медиків) 4. Починати робити якісь конкретні  громадські справи найпростішого характеру. 5. Легалізація в мережі "Фронту справедливості" заявкою про свою діяльність на місцевому рівні і про бажання підключитись до певних акцій в загальному масштабі. (якою буде мережа Фронту справедливості – покаже час) Третій етап: регулярна повноцінна добровільна праця в якості складової ланки-учасника Громадського об'єднання "Фронт справедливості". Уклав в робочій редакції ці положення 11 березня 2007 р. Богдан Гордасевич. Проект було законсервовано після появи майже аналогічного під назвою „Народна самооборона” на чолі з Юрієм Луценко, але оскільки все скінчилось реально нереальним, тобто нічим, тому спробую запустити проект вже зараз самотужки. Наголошую: його головним завданням є спонукати створювати окремі автономні осередки на місцевому рівні  в боротьбі за справедливість. Ідея чітка і проста: ми тут живем і нам вирішувати, як жити! Нам треба встановлювати правила і закони, та слідкувати за їх дотриманням, щоб було добре жити більшості, а не меншості. Біда наших державних мужів у тому, що вони не можуть зрозуміти, що жити у відносно справедливому суспільстві при менших особистих статках значно краще, аніж мати гори грошей і добра у суспільстві соціальних антагонізмів і криз. Наші депутати всіх рівнів не хочуть розуміти, що їх призначення - творити правове поле СПРАВЕДЛИВЕ ДЛЯ ВСІХ! А вони переважно займаються т.з. "дерибаном", тобто творять правове поле під власні інтереси і надбання, а потім самі щиро дивуються, якщо до них починають ставитись несправедливо, коли переобирають інших депутатів на їх місце, а це ж просто елементарна відплата за їх "кишенькову" законотворчість. Не розуміють наші депутати, що коли творити СПРАВЕДЛИВІСТЬ ДЛЯ ВСІХ, ТО СПРАВЕДЛИВІСТЬ БУДЕ І ЩОДО ТЕБЕ ОСОБИСТО!

 

Я маю право мати право

Слова з одної сатиричної пісеньки у Львові періоду 90-х років "Я маю право мати право" були спрямовані проти декларативних прав, які наче б то мали всі громадяни СРСР за Конституцією та іншими законами, але в реальних життєвих умовах практично всі ті права були повною фікцією.
По закону народ мав всі важелі державного керівництва, але насправді владу в країні узурпувала КПРС, комуністична партія, в структурах якої і вирішувались усі питання державного життя.

Загальновідомо, що так звана "сталінська конституція" 1936 р. була за своїм змістом сама демократична в тогочасному світі, але як дотримувались її норм в Радянському Союзі - загальновідомо: зовсім не дотримувались. Саме тоді і виник термін "телефонне право", який розкривав суть тогочасної правової системи, де все йшло не за нормами писаного закону, а за нормами внутріпартійної комуністичної доцільності і все вирішувалось по телефону між керівниками певних рівнів влади. І тоді виникло усвідомлення у правлячих кіл, що закон існує не для них, а для сіроми, тобто простого народу.

Ця біда залишилась у спадок і в керівних верхах самостійної України, що за часи президенства два терміни Кучми переродилось у відкриту корупцію і вседозволеність посеред правлячої номенклатури і як наслідок - повного правового нігілізму в країні. Законодавчий процес керувався не нормами узгодженого для всієї спільноти права, а обслуговува потреби на данний час виключно правлячої купки людей. Хіба не показовим є те, що коженого разу перед новими виборами депутати Верховної Ради України приймали новий Закон про вибори, щоб зробити все, аби знову залишитись при владі.

Прийнята у 1996 р. Конституція України не стала цементуючим законом для суспільства хоч на певний період, а одразу була дискредитована самим президентом Кучмою, який у першу річницю її святкування привселюдно визнав недоречними багато положень в підписаній нещодавно ним же Конституції України. Всі його подальші спроби щодо внесення змін до Конституції остаточно дискредитували цей Основний Закон джержавного устрою, що і призвело до загальнодержавної політичної кризи.
Загрозливі антизаконні процеси 2004, що спровокували суспільне повстання в Україні, яке отримало назву "Помаранчова революція", і нещодавня спроба "конституційного перевороту" через внесення "законних змін до Конституції України" шляхом змови народних депутатів ВРУ - остаточно показали необхідність створення нової Конституції України і прийняття її на всеукраїнському референдумі, після чого всі зміни можливі також тільки через референдум і через певний часовий проміжок в 1-3 роки, а не щомісяця. Просто треба підготувати добрий якісний документ, який би не потребував змін. І це стосується не тільки Конституції України, але і всього законодавчого процесу в України, бо до мало не кожного закону у нас приймаюсть ще надцять законів зі змінами та поправками, що надзвичайно ускладнює дотримання і виконання законів без порушень.

Отже одним з головних завдань на теперішній час є необхідність розробки нової Конституції України, до чого і закликаю всіх бажаючих.
Налаштування нормального і головне реально діючого правового середовища в Україні без пустопорожніх декларацій і законів, які ніхто не виконує, - одне з головних завдань української спільноти на теперішній момент.
Ми маєм не просто право мати право, а мати реально діючі права!