Про що ти мрієш, квітко, Коли звертаєш пелюстки до сонця на світанку? Куди летиш, лелітко, Як спалахне в агонії багаття наостанку? За чим сумуєш, зоре, Коли ти позираєш вниз крізь темряву чорнильну? Як ти вируєш, море, Що берег б'єш шалено та багатохвильно?..

Коханння, як народжуєшся ти?

Зникаєш згодом у які світи? Чому так радісно та щемно водночас, Коли вогнем ясним обпалюєш ти нас? Чом порожнеча й спопелілі рештки Лишаються по тому, як підеш ти? Очікують на тебе і шукають люди - 

Бува, тебе нема, та інколи - є всюди.

Если нас тобой сложить - Мир взорвётся, Как сверхновая звезда, И мы разлетимся с тобой В разные стороны. Если нас с тобой отнять - Мир превратится В пустынный и холодный белый карлик. Так что же лучше?..

Я в плену у тебя; Пожимаешь плечами - тебе всё равно. Всё твержу, что люблю; Ты не веришь. "Всё - блажь!" - уверяя. Я молю - отпусти! Но не можешь: "Ведь я не владыка".  Заклинаю - люби!- И молчанье... Что думаешь ты?......

 

Злетімо! Наші крила - то пісні, Що у серцях вирують навесні. До сонця посміхнімосьі хмарок; Летімо через терни до зірок!  В польоті ніжність нам сприя,  Моя підтримка - ти, а я - твоя.  Не бійся впасти, з вірою лети!   То - сила крил в дорозі до мети. Кохання -наш керманич пильний. Лише не обертайся, вниз не позирай, Та серця свого сумнівом не край. Політ почнімо вільний, спільний!.....

©Cтепанська Марина (SMG)

Послухай!.. Небо дихає нічне

Могутньо, але стримано та тихо. Долонями відчуй - пульсують зорі; Життя у всесвіті триває... Дивись! - бубнявіє, нуртує Щось, ледь вловиме оком...  Межа між літом і весною...  Ридає та радіє серце!........

©Степанська Марина (SMG)

P.S. писалось давно. але тема вічна

Ти куштував мене -  Вершки ванільні з шоколадом.    Солодкий і сунично-запашний     Був поцілунок твій;     Його я смакувала,     Не в змозі відірватись,     Побоюючись, що невдовзі     Лиш денце доведеться облизати...

    (20 жовтня 2001р.)  

©Степанська Марина (SMG)

"Ніколи...вдвох...навіки...ні..."

Дощ пише й пише на  вікні.

Імла, безлике небо і сльотаво.

Коханий, то лише уява!..

Ти припадаєш до грудей щоночі.

Кохаю! Ко-ох-ха-ах-аю-аю!.. -

Десь глибоко відлунює пророче;

Під ранок із судомами вщухає...

"Любов - бов - дур - дур - дум - бум - бом!.."

Дощ зрідка бумка за вікном.

Кохання ...є...ще буде...проминуло...

Обличчя потьмянілі. Спогади поснулі.

Сум нидіє по закутках оселі...

Пробуджує і збуджує до млості

Твій дотик, що чаївся у постелі.

Очікую... І знову - ти! Раптово. В гості.

(4-5 листопада 2000р.)

©Степанька Марина (SMG)

 На днях дочка сказала :

-Мне не нравятся девочки.

После этого, естественно, последовал мой вопрос:

-А мальчики?

Конечно, мальчики нравятся. можно было и не спрашивать. Но моё любопытство вело меня дальше.

-Почему тебе девочки не нравятся?

-Потому что они дуры!

Этого я не ожидала. И продолжала задавать вопросы:

-А почему же дуры?

Ответ последовал такой, что я перевариваю его до сих пор:

-Потому что они выходят ЗАМУЖ!

После этого я не могла не спросить:

-А ты замуж не будешь выходить?

Ответ:

-БУДУ!

И что вы скажете?!