Сьогодні - любиш ти - кого? Сьогодні - серденька твого Чия рука торкнеться? А пам'ять - лиш займеться - і гасне... В передчутті прекраснім Вседайної свободи. Всесяйної!.... Що згодом переросте - в твою лиш - пам'ять... І серце знов запалять Чиїсь хвилини І пекучі дні... А я... - лежу на дні тих спогадів твоїх, які зовеш ти - гріх! Які звучать: табу! Шукаєш ти рабу Отих бажань твоїх, Обіймів молодих, Цілунків у хмелю І слів легких "люблю..." А далі...

Читати далі...

Не спокушаю. Лиш - мовчу. Лише - зітхаю тихо серцем. На себе - накричу - в собі. Ні слова - це тобі... Не стану я лихою, І підступною, І злою... Лиш постану Назавжди тихо Пам'яттю твоєю... Зітреться лихо Ущент з журбою, щезне біль. Розтане маревом в тобі Цей час - для мене - незабутній! Не стане нас... Лиш я в спокуті Ячіти буду до світанку. Й весняним тихим ранком Піду за обрій в небуття, В моє схолоджене життя...

Перетворюсь на хмару сиву, Увись злечу, підіймусь вгору, РозчУхраю тифозну гриву - І дощ створю із клаптів грому. Поллюсь - солОдко чи солОно - За комір цівкою весняно, Заполоню тебе полоном - Всерадісний і всекоханий! І дощ, мов згусток полинОвий, Ударить в груди - там, де серце, Згадаєш ти, як світанково Хотів до хмари зір простерти... Набудусь вдосталь я грозою, Запам'ятаюсь крапель градом... І поміж мною і тобою Надією весняно впаду.

Така незріла ще душа! Ще не достигла на осонні... А вже летить, вже поспіша Схопити почуття спросоння. А їй би дозрівать на гілці, Вбирати сонця кольори І насотать в клубок промінців, Вплестись в мереживо кори... Та прагне - відірватись! - й гучно Шугнути вихором в імлі, Закалатати дзвінко й влучно І спалахнуть на неба тлі. Згоріти зразу - й без останку, Снопами іскор засвітить - Щоб відродитися на ранок, І знову - зріти, й знову - жить.

Солоний смак мені не сниться. Я бачу лиш солодке в снах - Мед, сливи, яблука в гілках, І сОлодко мені вже спиться. Гіркий же присмак відійшов, Залишив сОлоду стежину. Накину наспіх одежИну І дожену, щоб не пішов. Не добре, коли скрізь медово. Хоч дрібку болю залишу я, І радість дрібно затушую, І усміхнуся загадково...

ЗахолодИла у спекотне літо Усі свої слова... І буду - неминуче й сліпо У душу смерть вливать... І трунок той - такий жадАний! Омию ним всі давні рани І рани стиглі... А десь - тихенько квилить Потрощене, Побите, В душі моїй сповите Кохання. Воно скалічене цим трунком! Понівечене злим гатунком, Відмічене розлукою жорсткою - Й тобою!

Знову дощ... Знову - зболені схлипи Крапель з даху І крапель з очей. І такий задощілий Цьогорічний цей липень, І з небес - що не день - Знову смуток тече. Крапотить безнастанно Він по серцю чиємусь, Умиває обличчя, І вуста, і думки... І роз'ятрює рани - Так підступно й нечемно, І сплітає у цівку Дощовиту роки... Смуток - геть! Дощ - на радість, напевно... Він омиє знічев'я Душу й серце чиєсь. Так дощить недаремно - Й по самотнім деревам, І по пам'яті крапле, Й хтось у...

Читати далі...

Лицар у латах Із срібла зорі Меч золотавий З надії тримає. Мчить він крилато - День на порі, Погляд ласкавий Сонця шукає. Вітер огорне Тіло міцне, Здибиться мрія Стрілами щастя... Світ іще чорний - Та не засне, Він не посміє Легко так здатись. Вперто торує Здиблений шлях В пошуках злету, Істини, долі. Й схлипів не чує... Та десь в світах Кине монету Жеброму в полі.

Забутися - В тобі забутися - Я не бажаю. Ні заблудитися, Ні розгубитися Й дійти до краю Своєї совісті, Своєї пам'яті, Свого мовчання. Лише - забути. Все забути. Твої зітхання І доторки твої - Такі розпутні! І не почути, Затулившись, Слова забуті. Та ти уперто будиш - Розбуджуєш, Пробуджуєш, Роздмухуєш, Розбуркуєш, Розтуркуєш... І знову будеш Ковзати по межі Мого терпіння, Котитимеш По пам'яті каміння, Моститимеш, Складатимеш Споруду, Якої у душі моїй Не буде.

Давай забудемо про все - Про те, хто ми у цьому світі, Про небо, землю, сонце, вітер - Хай лиш кохання нас несе... Давай забудемо, що нас Тримають міцно інші пута - Нехай летить душа розкуто На ніжно-пристрасний Парнас... Давай з'єднаєм наші душі, Відкинем тиху ворожбу... Пил забуття вже тче журбу, Й бажання заметіллю душить! Давай - зірвемось у буран, І закружляєм диким смерчем! Минуле і майбутнє - стерто... Й байдужість - то легкий обман. Давай...

Читати далі...