Почему-то мне немного грустно... Одинокой я себя не чувствую, да и забот разных достаточно, занять себя есть чем. Но грусть какая-то зыбкая, неуловимая, легкая, как паутинка, окутывает сознание. Может, это всего лишь - влияние осени? Моей любимой осени... С её свежим, терпким, душистым ароматом - листьев, дождя, мокрой уставшей земли, с акварелью розово-синих облаков вечернего неба, последних солнечных пятен на деревьях, с тоскливыми голосами птиц и заунывными...

Читати далі...

По самому краєчку свідомості бродить моя душа. Поривається от-от впасти за межу, злетіти униз, у незнану прірву підсвідомого... Розривається на тисячі шматків, витравлюється зсередини трунком твоїм, тим, який ти влив усередину мене. Хочеться голосно кричати, надірвати зв'язки, волати щосили, звіриним риком розривати нутро, вивертатися назовні, хрипіти у агонії, розчинитися у безкінечності, щезнути... Ось яку отруту ти влив мені у душу. Вона знищує мене зсередини, поступово, але неминуче вірно...

Читати далі...

Алаверди - тобі. Алаверди... Ковток вина Ковток води Ковток життя Ковток любові... Краплина - поту, А друга - крові. Краплина сонця, Дощу краплина. ...Моя печаль Твоя провина... Букет хмільний Чудового вина Ковток... На етикетці - імена...

Всесильна! Сильна... На...половину Понівечена. А на іншу - Розквітла! Наполовину - дівчина, Наполовину - літня... Безглузда і легковажна, Мудра і виважена... Мені так важко, ой, важко! - Не стати - навіженою... Химери хитаються у свідомості, Стискають мозок спогади. Серце стугонить, Б'є судомою... А я - читаю гороскопи І прогноз погоди. І, здається, що уже - всесильна! Наполовину - сильна, слабка - наполовину... Й уже - ні пам'яті, ні смутку...

Читати далі...

Сто рецептів почуттів, Сто рецептів - болю Сто твоїх і моїх - світів І лиш один - любові... Сто митей самотності, Сто років мовчання, Сто табу і умовностей, І лише одне - кохання. Сто доторків, сто цілунків, сто гарячих у серце комет, сто мелодій, сто малюнків... Сто кроків - назад, і лиш один вперед...

Стерти твій номер із телефонної книжки... Стерти тебе - із пам'яті і із життя... Зв'язати сталевим обручем груди - і ночами плакати нишком, І визбирувати зернята чорного жалю і каяття. Розправити крила увечері - й тихо злетіти з вікна, залопотіти униз... заячіти, заскиглити, затужити... У груди - безжально й відверто так - б'є весна! а мені - без тебе - просто не хочеться жити...

Весна булахолодною й далекою,Туманом духм'янілаі дощем.Дражнила першоюоманливою спекою,Й снувала в серцізамокрілий щем.Вогке повітрядихало застудою,Тополі дихаливідлунням полину...І свіжим духомвходило у грудиЧекання на любов - і на весну.Така - очікувана,І така - невтримна!І хмарами солодкими - хмільна.Реальна - ось! - І десь - така незрима,Моя, любов'ю зібгана,весна!(написане навесні....)

Мовчиш? Мовчиш! Мої слова - то біль, то розпач, вічна мука. А завтра - знову ти засклиш душі озера. І розлука постане болем - злим, холодним поміж словами у жалю... І йтимуть викупом голодним три слова - я тебе люблю...

Чому, скажи мені - чому - я знов пишу тобі - пробач? В гіркім задушливім диму Сную очима сивий плач. Ятрю думки, виймаю серце... Перечитала сто разів твоє - написане, і - стерте, Все те, що ти сказать не смів... Моє - написане у спразі, Коли душа, мов звір, кричить... Твої...мої... слова - не справжні! ...Холодні сполохи душі...

Ти кажеш, що сумна - занадто, В словах ще болю - забагато, В житті ще радості - замало. Ішла... спіткнулась... впала... Болить! Та я - не плачу! Ні! Не думай, я не плачу! Хоч серце нищиться в вогні, Ти сліз моїх - не бачиш. А що тобі кажу - то все Снігами завтра занесе. І я - сміюсь! Радію в зливі Буденних сіростей щасливих! Пульсую райдужно! Й хай здасться Тобі мій сивий сум - за щастя...