Павло Васильович належить до людей, чий рід проливав кров за свої національні переконання – Олег Володарський

Буремні події Першої світової війни та національно-визвольні змагання 1917-1923 років змінили суспільну свідомість українців та піднесли їх на якісно новий рівень. Жваве політичне і національно-культурне відродження в Наддніпрянській радянській Україні у 1920-х роках, зростання політичних і культурних національно-демократичних сил на західноукраїнських землях напередодні Другої світової війни – усе це стало наслідком національної революції в 1917-1921 роках.

Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Микола Міхновський, Михайло Грушевський, Юліан Бачинський першими обґрунтували потребу створення самостійної Української держави. Їхні ідеї розвинув ідеолог українського інтегрального націоналізму Дмитро Донцов. Він народився у м. Мелітополі (сьогоднішня Запорізька область), навчався в університетах Відня та Львова, став одним із засновників Союзу Визволення України, активно працював як редактор «Літературно-наукового вісника» та «Вісника», друкував свої твори не тільки у місцевій пресі, але й німецькій, швейцарській та польській періодиці. Важливий вплив на формування національного українського світогляду мали програмні праці: «Підстави нашої політики» (1921 р.), «Націоналізм» (1926), «Де шукати наших історичних традицій» (1938) та інші. Саме Дмитро Донцов обґрунтував тезу про необхідність творення нової когорти – «людей нового Духа; … нової еліти, людей із основними прикметами нового лицарства: з мудрістю, шляхетністю і відвагою» 1. Головні тези Донцова взяла на «озброєння» підпільна «Організація українських націоналістів», яка постала в 1929 р. внаслідок об’єднання різних українських націоналістичних угруповань на західноукраїнських землях та у Східній Європі. ОУН стала найбільш впливовим політичним рухом у Західній Україні в 1930-х роках.

(Джерело – https://eukraina.com/publ/society_politics/druga_svitova_vijna_vidatni_ukrajinci_borci_za_nezalezhnu_ukrajini/13-1-0-193)

Голова Тернопільського обласного відділення всеукраїнського об’єднання ветеранів Павло Васильович Сливка. Непросто у щоденній метушні життя пам’ятати і шанувати своїх героїв. З гідністю та вдячністю. Ще складніше не забувати тих наших сучасників, котрі на власні очі бачили величезний відрізок історії України. Тих, хто попри пильний нагляд червоних комісарів, все ж зумів донести до нас зерна культури та генетики, передати нам дух пам’яті предків. Тим, завдяки кому ми маємо змогу стати іншими.

Спокійне і просторе приміщення Тернопільського об’єднання ветеранів. Стіни пронизані історією. Мудрий та привітний погляд Павла Васильовича Сливки. Ще років 10-15 тому такий погляд здавався мені проявом недовіри та відстороненості.

Сьогодні, переживши більше 100 «Сповідей», я категорично впевнений – це погляд людей, чий рід проливав кров за свої національні переконання. Це назавжди залишається в генетиці роду. Не усвідомити цього – значить зрадити пам’ять предків.

Сьогодні такі люди втомлено і ледь помітно посміхаються, водночас обережно і делікатно дивляться в саму суть співрозмовника. І якщо ти українець, вони будуть говорити… М’яко, виховано, чесно.

Та якщо в твоїх думках, молитвах і справах немає України, вони просто тебе не побачать. Привітаються, перемовляться кількома фразами і підуть далі любити свою країну. Для них тебе не існує. Вони не люблять фальш. Вони українці в Україні ціною смертей та страждань своїх предків. Для них майбутнє України – це дань пам’яті тим, хто залишився позаду і зобов’язання перед тими, хто буде йти після них.

Раптом у розмові ми дізналися, що Павло Васильович тривалий час очолював відділ у справах релігії міської адміністрації.

– Ми зможемо об’єднатися? Християни – католики та православні?

– Ми мусимо це зробити. Та це буде надскладний процес.

Була правда. Справжня, складна і болісна істина – нас розрізали тупим комісарським тесаком на клапті. Нам відрізали коріння та знищували молоду, здорову лозу, культивуючи заражену червоною пліснявою. Та ми, усім смертям наперекір, живемо, молимося, воюємо. Ми посміхаємося, ми віримо, ми любимо…

Для таких людей Україна – це мрія, котрою вони живуть та дихають. В їх присутності нам не треба непокоїтися за своїх дітей та онуків. Вони самі прочитають над ними молитву і, перехрестивши їх услід, промовлять: «Слава Україні!»

Павло Сливка. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/fkHIUiMRUgU

Вчитель за освітою отець Микола і сьогодні навчає мові українських дітей – Олег Володарський

Молитва до Пресвятої Богородиці в чудотворній Іконі Зарваницькій

(Складена Митрополитом Атаназієм Шептицьким)

Місце Божого й Твойого вдоволення я прийшов посітити, Мати милосердія, щоби м узрів велич благодати. Тобі дано Богом, непостижиму Твою славу й невисказане милосердя, в котрому я недостойний желаю Тебе почитати. Ти достойніша всякої чести, Ти наповнена Божими ласками, Ти Царице неба й землі. Недужі через Твоє посередництво отримують здоровлє, пригноблені горем удаються до Тебе, дізнають полегші; всі, що Тебе в молитвах почитають і Твойого Покрова шукають, осягають у Тебе ласки. За приміром тих і я, недостойний та скаяний, удаюся до тебе, Пречиста, в надії Твойого милосердя й невисказаної Твоєї благодати. Подай мені, як і іншим грішникам, на цьому місці Твойого вдоволення поміч і заступи мене, недостойного, перед Твоїм єдинородним Сином, Господом моїм Ісусом Христом, справедливий гнів за мої прогрішення переміни на милосердя й відпущення. Не дай мені погибати в гріхах, но Ти, яко джерело ласки, подай богацтво цьої ж ласки мені прохаючому; дай окаянному, котрий Тя молить, в імені Сина Твойого Єдинородного, щоби м удостївшися Твоєї любові, міг з Тобою Його славити в вічні віки. Амінь!

Отець Микола Медюх – священник Марійського духовного центру «Зарваниця». При згадці таких святинь української землі виникає потреба самотнього пілігрима підійти якомога ближче до ікони Матері Божої Зарваницької і помолитися. Обійняти серцем світ, відкрити стомлену душу і пошепки промовити слова, котрі почує Богородиця. Маленький вогник свічки, відблиск святого полум’я життя, котрий зігріває ікони та спраглі душі, яким вкрай необхідна розмова із праматір’ю любові та милосердя.

Побачити високо в небі знаміння Матері Божої, всією душею усвідомити силу тієї любові, котра попри всі біди та негаразди має жити в кожному з нас. Не фізичної смерті слід боятися. Духовної. І саме це усвідомлення підштовхує тебе до паломництва по тих місцях, де чудотворна присутність Матері Божої відчувається найсильніше.

Під час зйомок гуцульського циклу «Українська Шамбала» ми разом зі знімальною групою насолоджувалися гостинністю родини Коржуків – Марії Василівни та Василя Васильовича. Минуло більше півроку, а я й досі з ніжністю згадую час, проведений у них, а також привітність та щирість цієї родини. І одразу із пам’яті виринає, як незатишно та неспокійно мені було в молитві, поки не підняв очі і не побачив на стіні ікону Матері Божої Зарваницької. При першій же згадці в молитві цього святого образу, душа полинула до неба. Неймовірне відчуття тепла та любові поглинули мене.

В молитві ми повертаємося до самих себе. В дитинство. В той стан чистоти та щирості, коли дивишся на світ і від душі посміхаєшся. Молитва дарує нам уміння бути щасливими. Не тим секундним щастям, котре дарує задоволення нагальних потреб і котре невдовзі перетворюється на муку від неможливості отримати більше, а тим внутрішнім, усвідомленим, всеохоплюючим щастям, котре абсолютно не залежить від зовнішніх факторів. Щоденна молитва дарує нам свободу. Позбавляє нас залежності від задоволень, жадібності до насолод, натомість навчаючи любові та щастю, невичерпним джерелом котрих є наша душа.

– А якщо твоя віра – це просто казки та вигадки, – запитали колись мене.

– Навіть якщо так, яка ж сильна і добра казка. Я в неї вірю! Вірю, наче дитина. Наче хлопчисько, котрий, сумуючи за матір’ю, чекає на неї в напівтемній квартирі і вірить в те, що вона невдовзі прийде з роботи і вони знову будуть разом. А самотність більше ніколи не буде темною хмарою вкривати твою душу.

Я обіцяв тоді Марії Василівні вклонитися іконі Матері Божої Зарваницької. Я говорив, а вона дивилася на мене і Вірила. Спокійно. Мудро. По-материнськи. Ми живемо в одній країні. На одній землі. Ходимо під одним небом, молимося одному Богу. Католики та православні.

З часу першої «Сповіді» з Миколою Мединським і подальшими з Василем Мандзюком, Юрієм Поповичем, братами Андрієм і Миколою Квич, з капеланами Іваном Гунею, Володимиром Топоровським, Романом Болехівським в моїй свідомості розмилися кордони між католиками і моїми кровними православними вірянами Київського патріархату. Це мої рідні українці. Це мої рідні ікони, молитви та псаломи.

У мене є лише молитва до Господа про єднання мого Українського Храму. Я, як простий вірянин, не маю права обговорювати цю тему, віддавши це питання на Волю Божу. Але я СВЯТО ВІРУЮ, що рано чи пізно це відбудеться. Це буде свято єднання та любові. Це буде духовна перемога моєї рідної жовто-синьої Нації.

Манява, Почаєво, Зарваниця, Печерськ – це все осередки святинь, котрі молитвою монахів можуть цілодобово славити Господа і молити про мир та щастя в Україні. Це крок до майбутнього України.

Територія Зарваниці, осяяна місячним світлом вражає особливою, незвичною красою.

Нас гостинно прийняли в готелі духовного центру, а під час вечері до нас приєднався отець Микола Медюх, з яким ми домовилися про «Сповідь» вранці. «Сповідь» на очах у Нації і Бога. І уважними очима святих, котрі дивляться на нас з ікон. Це дисциплінує. Це не дає права на лукавство та байдужість, котрі стали однією з основних хвороб сьогоднішнього суспільства.

Ранкове сонце ще не встигло розігнати вранішній туман, коли ми увійшли до храму і розпочали бесіду. Високий білий храм, святі образи і богомільні українські душі.

Вчитель за освітою отець Микола і сьогодні навчає українських дітей. Він викладає українську мову. Бог і Україна – це дві константи його життя, роботи, молитви. І саме цьому він навчає майбутнє покоління українців. З якою вірою та любов’ю він відкриває свою душу учням і як обережно та ніжно він доторкається до їхніх душ. Це надвисока форма служіння Нації і Богу, котра стала самою суттю цього українця.

Він проводжав нас із теплом та сумом в очах… А я навіть не міг сумувати через прощання, адже в той день я дізнався, що в нашої Нації є величний оплот віри, я наситив душу молитвою перед старовинною іконою та познайомився з істинним служителем Нації і Бога. І це усвідомлення залишиться зі мною назавжди, де б я не був.

Микола Медюх. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/x8Z9Rgpw6wc

До складу Верховної Ради України IX скликання по багатомандатному виборчому округу від партії «Опозиційна платформа – За життя» потрапило 37 народних депутатів. Серед них (36-им номером) і Олександр Сталіноленович Качний. Так, той самий Олександр Качний, який під час місцевих виборів 2015 року на свій смак та розсуд поміняв результати волевиявлення жителів Київщини і «завів» до Київської обласної ради депутатів, які отримали далеко не найбільшу кількість голосів. Таким чином політична партія «Опозиційний блок» стала єдиною політсилою, яка провела зміни своїх обранців до колегіального органу Київщини…

Серед кандидатів, які мали б зайти до Київської обласної ради внаслідок рішення виборців, зафіксованого протоколами виборчкому, у Київоблраду потрапили тільки «перший номер» спиcку Олександр Качний та кандидат по 49-му виборчому округу (Таращанський район) місцевий аграрій Микола Фурдичка, який отримав 25,5% (3 389) голосів.

Замість решти чотирьох лідерів рейтингу: Юрія Грицуна, Григорія Бондаренка, Руслана Пірського та Володимира Гламазди, до Київської обласної ради стараннями Олександра Сталіноленовича потрапили пенсіонер Юрій Чередніченко (12 місце у списку), президент Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецвисотмонтаж-БУД» Валерій Ксьонзенко (16 місце), заступник завідувача Центр правових досліджень гендерної політики Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України Світлана Береза (19 місце) та Фізична особа-підприємець Сергій Мазепа (29 місце). Відмовитись від мандата депутата обласної ради спонукав людей саме Олександр Качний. Ось що про це розповів журналістам одного з вітчизняних видань Володимир Гламазда: «З питанням, чому ми написали заяви потрібно звертатися до голови обласного осередку нашої партії Олександра Сталіноленовича. Я обурений тим, що після виборів він навіть не подякував за пророблену на місцях роботу, яка вплинула на загальний рейтинг партії».

Чи не повториться історія цього разу? Раптом і в керівництва політичної партії «Опозиційна платформа – За життя» в особі співголови політичної партії Вадима Рабіновича, співголови політичної партії Юрія Бойка, голови політради та голови стратегічної ради політичної партії Віктора Медведчука та голови виконкому політичної партії Сергія Льовочкіна виникне таке ж бажання, як свого часу у Олександра Качного, і вони вирішать перетасувати колоду нардепів-списочників? Куди побіжить Олександр Качний з криками «Рятуйте!»? Буде шукати прихистку у Юрія Бойка чи слухняно візьме ручку та, підкорюючись партійній дисципліні, напише заяву про відмову від мандату депутата Верховної Ради України? До речі, парламент, на наше переконання, від того тільки виграє. Бо за креатурою Качного міцно тримається клеймо: «Людина Януковича». Залишатися «людиною Януковича» і боротися з наслідками того злочинного режиму… то, напевно, найбільший глум в новітній історії України.

Інна КУПРІЄНКО

ВІЧЕ – збори вільних людей у Давній Русі, на яких обговорювались і вирішувались важливі громадські справи. Розвинулося з народних зібрань у східних слов’ян, описаних візантійськими істориками VI століття. Цей архаїчний інститут народовладдя набуває нових форм і змісту в часи завершення будівництвава Давньоруської держави наприкінці X – поч. XI ст. Віче уперше згадується під цією назвою в літописі біля 997 р. (Білгород). Зі встановленням сильної князівської влади віче утвердилось як колективний орган місцевого самоуправління, а з перебігом часу стало брати участь і в державних справах. У 1024 в Києві віче відмовило братові Ярослава Мудрого Мстиславу Володимировичу, який хотів сісти на престол; в 1068 р. скинуло київського князя Ізяслава Ярославича і посадило полоцького князя Всеслава Брячиславича. Джерела дають підстави вважати, що віче було органом надзвичайним, вирішувало найважливіші питання міського і державного життя: війни і миру, закликання і вигнання князів.

(За матеріалами https://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія:Проект:Енциклопедія_історії_України/Статті/Віче)

Заступник міського голови міста Тернопіль Леонід Бицюра пізно вночі повернувся із відрядження, а вже о сьомій ранку ми зустрілися в осередку тернопільської «Просвіти», щоб знімати «Сповідь».

Кава. Дві цигарки підряд. Чоловіча і щира бесіда. Розмова з людиною, котра присвятила себе служінню Нації.

Багатогранна людина – політик, письменник, юрист, еколог, продюсер. Все це грані цільної, яскравої особистості – сильної, зібраної, цілеспрямованої, наче натягнута тятива.

Старі наративи та налаштування суспільного життя сприймаються дірявим лахміттям на фоні його усвідомлення і сприйняття майбутнього своєї країни. Він наче стріла готовий зірватися в експедицію за своєю мрією. А його мрія проста і зрозуміла – нова Україна.

Він постійно серед людей. Навколо нього діти, волонтери, добровольці, священики, митці, науковці. Дивлячись їм в очі, розмовляючи з ними, він розуміє і відчуває, що потрібно змінювати формат соціального розвитку держави.

Він знає свою націю. Любить її. І найважливіша грань цієї любові – він душею відчуває людей, котрі живуть з ним на одній землі.

Сьогодні ми не до кінця усвідомлюємо процеси, що відбуваються серед нас. Стратегії майбутнього – це те, що у передових країнах ретельно планують, а потім вибудовують, не шкодуючи ані коштів, ані зусиль. Це ті ідеї, навколо яких об’єднується суспільство. А ми продовжуємо робити ту ж саму історичну помилку, створюючи ідеї без стратегій, мету без методів і, як наслідок, замість того, щоб об’єднатися заради майбутнього, знов і знов маємо «на два українці – три гетьмани».

Велика політика перетворюється на фальшиві ігрища інтегрованих манкуртів. Лише тому, що ми самі це дозволяємо. Скільки крові, пролитої найкращими нації знадобилося для того, щоб відродити в собі УКРАЇНСТВО? На превеликий жаль, недостатньо. Ми намагаємося будувати майбутнє на повітряних замках шоколадних обіцянок, потім на дотепних жартах і екранній харизмі вигаданого, неіснуючого персонажа.

А що таке Україна? Де вона?! Саме з цим запитанням я їжджу Україною, намагаючись відшукати її посеред нас. Відшукати в очах, в серцях, в душах. І знаходжу. Знов і знов знаходжу. Ми, українці, Є. Ми тут. Ми разом із нацією.

Саме тому «Сповідь» з Леонідом Бицюрою стала такою знаковою для мене. Етнічний українець, котрий усвідомлює як завіти предків, так і відповідальність перед майбутніми поколіннями.

Наша сила в єдності. Та нам нав’язують, в нас культивують роз’єднання та розбрат. Схід та Захід, православні та католики – все це штучні, уявні, неіснуючі перепони. Так само як і численні політичні партії та платформи, у стінах яких стирчать червоні вуха кремлівських ідеологів. Свідомість пересічного українця перевернута догори дригом ворожими фейками, пропагандою та маніпуляцією. Саме тому ми висимо в повітрі, безнадійно хапаючись то за шоколадних, то за зелених.

На сцені політичного театру маріонетки розсипаються жартами, цукерками, лайкою та порожніми словами, екзальтовано трясуть вилами та уявними гранатами. А за кулісами цього театру абсурду досвідчені кукловоди руками цих же маріонеток нарізають золоті батони нашого майбутнього собі в кишеню, спускаючи передвиборчі обіцянки в золоті унітази.

Ми, українці, ніколи не були монархістами. Цар та ручні бояри – це не наша, не українська ідеологія. Це паразитична структура, котра має бути винищена.

ВІЧЕ. Віче, як об’єднання сильних, самостійних, досвідчених, усвідомлених лідерів. Для яких існує лише Бог і Україна. Інакше в нас не вийде. Вже 28 років не виходить.

Час закулісних ігор минає. Нас змінив Майдан. Найкращі з нас мають забути про себе, дивлячись в очі українцям, перед портретами Небесної Сотні, та перед фото загиблих на цій війні мають взяти на себе відповідальність. Той, хто не впорається – піде з гідністю. Сам. А ті, хто здужають, навіки будуть вписані в нашу історію золотими літерами.

Інших шляхів немає. Вони були перекриті тоді, коли розгодовані до українських політичних лідерів комсомольці та піонери стали переналаштовувати націю з тисячолітньою історією на обслуговуючий персонал для самопроголошеної еліти.

Ми вже не маємо змоги пробачати політиканство. Є або НАЦІОНАЛІСТ з генетичним правом стояти на варті інтересів Нації, захищаючи їх до останньої краплини крові, сил та сталевої віри, або маріонетка, яка в руках досвідчених ляльководів паразитує на нашій знекровленій Нації.

Зумієш їх нарешті відрізнити, жовто-синій? Зумієш врешті-решт усвідомити, що ніхто не прийде і не потягне нас за чуба до кращого майбутнього? В України є лише ми, українці.

Ось такими рядками вилилося відлуння «Сповіді» зі справжнім націоналістом Леонідом Бицюрою. Діалог на двох рівнях – словами і душами. Зумій його почути, жовто-синій. Тобі це вкрай необхідно.

Леонід Бицюра. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/kqOWCLEsClc

Начинаем серию публикаций в рамках журналистского расследования в отношении рейдерского захвата Одесского домостроительного комбината расположенного на бывшей улице Промышленной, а ныне Боровского, 31. В этом деле задействован мощный коррупционный клубок, вернее кубло, которое мы разворошили и обязательно разрубим как Гордиев узел, а также сделаем достоянием публики преступную деятельность всех тех, кто в этом замешан, от малой и до самой крупной «рыбины».

Видео: https://youtu.be/SI_SPF6tqZk

Фигурантами истории (действующими лицами этого фарса) выступают, начиная с низшего звена — так называемые активисты (титушки), чиновники разных уровней, госрегистраторы, ликвидаторы, правоохранители в лице высшего руководства полиции Одесской области и непосредственно сами рейдеры, бывшие арендаторы, их имена и послужной список озвучим, покажем в полном объёме и поэтапно.

Видео: https://youtu.be/wdh-ad9S53g

Следует отметить, что очевидные факты и вещи были оставлены без внимания контролирующими органами, такими как прокуратура, полиция, НАБУ и ряд других инстанций, а медийное поле в прямом смысле забетонировано недостоверной и порочащей людей информацией, как оказалось Одесса не всегда шутит.

Начиная с того периода правоохранительные органы в Одессе по открытым уголовным производствами проявили полную бездеятельность и халатность в досудебном расследовании преступлений рейдерской банды под прикрытием.

Единственным органом государственной власти, который встал на защиту предприятия, стало Министерство юстиции Украины, однако коррупционная система сводит на нет всю работу Министерства юстиции Украины в Порядке рассмотрения жалоб в сфере государственной регистрации.

Приютили змею за пазухой

В нашем случае предприятие ООО «Строительная компания Гиперион» является потерпевшей стороной. Активный рейдерский захват имущества предприятия начался в январе 2018 года. Однако этому предшествовала определенная подготовительная работа. Все началось с того, что говоря простым языком, приютили змею за пазухой.

В 2014 году к собственнику предприятия приходит некто Николай Слободенюк и очень просит сдать в аренду часть производственных помещений, а это около 3-х тысяч гектаров, включая оборудование на миллионы. Поговорили, обсудили, согласились и заключили договора.

В дальнейшем эти договора аренды заключались каждый год от различных юридических лиц, где учредителем был тот же Николай Слободенюк. Последний договор аренды был заключен 1 января 2017 года с ООО «ТРАНС ЮГ СЕРВИС» сроком на один год. Эта фирма арендовала площадку для размещения производственного оборудования — бетонно-смесительного узла (БСУ). В частности, вот что входило в этот комплекс:

•        недвижимое имущество и производственное оборудование — место под хранение инертных материалов (площадью 2000 кв. м., участок №1);

•        приемное устройство инертных материалов в области №1;

•        подземная галерея со всем оборудованием от участка №1 до преклонного конвейера;

•        внешний наклонный конвейер;

•        устройство для распределения загрузки инертных материалов в бункера бетоносмесительного узла (каретка);

•        фундамент под бетоносмесительные узлы (БСУ);

•        место под хранение химических добавок — 72кв. м;

•        место для стоянки авто бетоно-смесителей в рамках отведенной площадки площадью 252 кв. м;

•        места для замывки авто бетоно-смесителей, площадью 60 кв м. и 315 кв. м;

•        бытовое помещение — 15 кв. м;

•        помещение мастерской — 36 кв. м;

•        емкость для воды — 20 кубометров;

•        передвижной военно-бытовой пункт без шасси.

Объект аренды передавался для размещения бетоно-смесительного узла 2006 года выпуска. Он используется арендатором для производства бетонной смеси с последующим ее вывозом и продажей в больших объёмах.

СПРУТ идет в атаку

А вот когда пришло время возвращать арендованное имущество законному владельцу, Слободенюк решил присвоить это имущество и, заручившись поддержкой «черных» регистраторов. КП «Регистрационная служба Одесской области» — Махортова и Манюты сфальсифицировали документы.

Подделанные документы

А 30 марта 2018 года при поддержке активистов-оборотней и титушек стали воплощать план по рейдерскому захвату имущества предприятия. Рейдеры привлекли для преступного деяния ОО «Национальное сопротивление», охранное агентство ООО «СПРУТ» под руководством Урайчика Д.С. и под прикрытием «общественности» в лице Коломийца Анатолия Гамзатовича — председателя одесского обособленного подразделения «Международная антикоррупционная ассамблея», активного члена Блока Петра Порошенко. Он активно использует весь ресурс БПП, а именно по инсайдерской информации подкупает судей хозяйственного и административного судов Одесской области.

Видео: https://youtu.be/3gvToS13aSM

Подъехав на машинах, эта группа рейдеров, видно на видео, перелезла через забор, обезвредила пожилого охранника и захватила предприятие. Полиция никак не реагировала на это преступление. А в дальнейшем прокуратура и другие органы отпирались банальными отписками.

МаскиШОУ КОРД – под дуду Головина

Прошло четыре месяца, 28 июля группа специального реагирования КОРД при поддержке и в присутствии начальника полиции Одесской области Дмитрия Головина, в 9 часов утра врываются на основное предприятие. Они устраивают избиение и издевательство шокированных сотрудников, производится обыск без объяснения причин.

Видео: https://youtu.be/twjisFGvl3k

Кроме того среди полиции находятся активисты в гражданском. Этот произвол продолжается на протяжении трех дней. Людей держат в нечеловеческих условиях в автозаках и камерах временного содержания. Потом всех отпускают, но и по сегодняшний день продолжаются, вернее затягиваются, судебные тяжбы в отношении ветеранов «Айдар», которых по непонятным причинам обвинили в хулиганских действиях, об этом говорит их адвокат:

Видео: https://youtu.be/fxHGp4B5TIg

Действующие лица из состава преступного кубла – не все в сборе

1.      Начальник полиции Одесской области Дмитрий Головин, отстранен и находится под следствием;

2.      Рейдерские адвокаты – Кравченко Игорь, Епихина Юлия;

3. Слободенюк Николай – бывший арендатор, а сегодня благодаря «черным регистраторам» уже стал собственником;

4.      «Черные» регистраторы Одессы – Махортов Игорь и Манюта Сергей, с фальсифицировали право собственности в пользу рейдеров;

5.      Почему бездействует полиция и прокуратура, коль Министерство юстиции стало на защиту собственника и отменило все действия лжерегистраторов?

6.      Бывший депутат Килийского районного совета активно помогал рейдерам захватить предприятие. Он верный друг и товарищ черного адвоката Кравченко Игоря в грязных проделках.

7.      Арбитражный управляющий – Колмыкова Татьяна вошла в ОПГ и продала рейдерам железнодорожную ветку, у которой есть зарегистрированный собственник.

СБУ запобігли масштабній злочинний діяльності одеських рейдерів-реєстраторів

Видео: https://youtu.be/i6Se-QDychc

Видео: https://youtu.be/ih0uwwAm_No

Алексей Воронцов

Продолжение следует…

Документы

Заява про злочини, які вчинялись державними реєстраторами КП «Реєстраційна служба Одеської області» — Махортовим Ігорем Олександровичем та Манютою Сергієм Васильовичем

П’ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА

Источник

Протоієрей Микола Бабій усвідомив себе невід’ємною частиною величної, хоч і втомленої війною України – Олег Володарський

Отче мій! Навчи мене не тільки вірити в тебе. Навчи мене вірити тобі завжди... Отче мій! Навчи мене просити тебе. Ти можеш дати мені все і в одну секунду. Ти можеш дати мені стільки, що цілий Всесвіт не вмістить! Отче мій... Та чи буде це добре для моєї душі? Бо лиш ти один знаєш, що буде добре для мене. Отче мій... Навчи мене повторювати після всього: «ХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...»

Отче мій. Навчи мене не турбуватися про завтрашній день. Про їжу на моєму столі, про тепло в моєму будинку. Бо ти один піклуєшся завжди про мене. Отче мій. Навчи мене, що все від тебе. Що якщо ти допустив щось, від чого я в своєму маловірью пролила багато сліз-то ти вів мене через шлях, що став мені екзаменом.

Отче мій. Навчи мене більше дякувати тобі. Веди мене дорогою. Я завжди як маленька дитина візьму тебе за руку, закрию оченята і йтиму за тобою. Отче мій... Я відламаю шипи з твого тернового віночка. Щоб менше плакала Матінка Божа. Отче мій... Навчи мене...

Митрофорний протоієрей Микола Бабій. Духівник волонтерської групи «Схід та Захід єдині», настоятель храму Преображення Господнього міста Шумськ Тернопільської області.

Влітку 1894 року 15-річний Сосо Джугашвілі приїхав у Тіфліс вступати до духовної семінарії. Вважається, що це був вибір його матері: вона хотіла, щоб син став священиком. Ніхто ніколи не сказав ані слова про те, як до цього ставився сам Сосо, котрий на той час вже був зовсім не дитиною. Чи хотів він стати священиком, чи був він релігійним? Про це достеменно нічого не відомо, окрім того, що в Горі, як і пізніше в семінарії, він залюбки співав в церковному хорі. В більш пізніх розповідях мемуаристів зазначається, що ще в Горі Сосо став атеїстом і навіть читав Дарвіна.

За матеріалами https://secrethistory.su/788-seminarist-dzhugashvili-1894-1899.html (переклад авторський)

В цьому і полягає підступність червоного тирана. Він розумів, що глибоковіруюче та богомільне населення Заходу України буде складно змусити скоритися режиму. Тому разом з численним вбивствами та засланнями він насаджував кремлівську церкву, котра, прикриваючись хрестами та іконами, і досі служить лише кремлівським вождям.

І метастази цього впливу ми не в змозі вилікувати навіть на п’ятому році війни. Сьогодні не тільки Почаївська Лавра досі перебуває під кремлівським патріархатом, а й по всій Україні рясним квітом розквітло засіяне червоним режимом насіння. Ворог підступний та маніпулятивний, а ми, в своїй щирості та добросерді, не звертаємо на це уваги. Та вже не можна ховатися від цієї правди. Вона наздогнала нас вибухами снарядів на Сході та анексією земель на Півдні. Вона позбавила нас права на байдужість та неусвідомленість.

Ті, хто сьогодні не усвідомить себе частиною величної, хоч і втомленої війною України, а Україну невід’ємною частиною себе так і залишаться ніким. Блідою тінню на узбіччі. Тут і зараз твориться історія. І для того, щоб не бути перемеленим її жорнами, ми маємо чітко розуміти хто ми є. І одне з найнагальніших завдань – повернути собі УКРАЇНСЬКИЙ ХРАМ, а свою душу до українського храму.

Отець Микола на самому краю цього складного протистояння. Це надзвичайно складна праця. Духовна. На рубежі між війною та миром він не дає тим, хто в тилу, забувати, що в країні війна, а тим, хто на фронті, навпаки, дарує часточки миру у вигляді волонтерської допомоги, аби наші воїни не забували заради чого вони там.

Це не просто служба. Це служіння, в якому розчиняєшся до останньої краплини душі. Вислухати. Зрозуміти. Пояснити. Знову і знову рятуючи людські душі від пекла відчаю, зневіри, байдужості, ненависті. В усе це треба вкладати душу. Відкривати серце назустріч кожному. Ворог, і зовнішній, і внутрішній, прагне знищити тіло і душу. А ми служимо Господу і віруємо в Нього. Ми сильніші. Наша сила в любові.

Історичний біль ще турбує нас. Та ми маємо не пропустити його далі. Маємо залишити в милому, передавши наступним поколінням любов та милосердя.

Скромність та щирість отця Миколи заспокоювала та насичувала душу. Це була шоста «Сповідь» в той день. Та втома абсолютно не відчувалася. Після програми отець Микола підійшов до ікони і перехрестився. Цей момент неймовірно мені запам’ятався.

Непростий, тернистий шлях веде нас до Храму. Треба мати сили для нього. Оманливо-легким та підступно-приємним здається нам шлях в пекельні обійми сатани.

Складно навчитись цінувати випробування і дякувати Богу за них. Складно пробачати ворогів своїх і молитися і за них також. Та лише навчившись цьому можна стати по-справжньому щасливим.

Микола Бабій. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/JriYAUwocsg

МОЛИТВА ЗА ЗЦІЛЕННЯ ТІЛА

Ісусе, твої руки і ноги були пробиті. Пробитий був також Твій бік. Усе було пробите, щоб ми могли бути зціленими, і наше тіло, храм Святого Духа, очищене. Ісусе, через Твої терпеливо знесені терпіння, зціли нас! Зціли нетерпеливість наших хворих і тих, хто доглядає за ними. Ти знаєш, як страждання може зробити нас нетерпеливими. Віднови любов до нас, щоб ми могли зносити біль так, як Ти.

Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами! Ісусе, ти прийняв терновий вінок на голову і Тебе били по голові. Завдяки Твоїм ранам і вінкові із терня, зціли болі, які я маю в своїй голові.

Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами! Ти закривав очі. Віднови зір сліпим.

Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами! Ісусе, Ти слухався Свого Батька, Ти слухався Його Слова і прославляв Його Своїми устами. Віднови наш слух і мову. Зціли німих і глухих.

Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами! Ісусе, Своїми руками і ногами, пробитими цвяхами, зціли всякі види паралічу. Відкрий також усі стиснуті в кулаки руки.

Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами! Ісусе, Тобі відкрили груди і пробили Твоє серце. Зціли наше хворе серце, проблеми з кровообігом, кров’ю і кістками.

Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами! Ісусе, ти страждав невинно. Я молюся за тих, хто страждає через байдужість безсердечних і зарозумілих. Зціли їх, Ісусе!

Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами! Маріє, ми з Тобою біля підніжжя Хреста. Ти знаєш наші скорботи, проблеми і болі та як страждають наші душі. О Мати Утіхи, як я дякую Тобі, що не є один(одна)! Я дякую Тобі, що Ти зі мною у болях і на хресті. Я простягаю до Тебе свою руку, я посвячую своє життя Тобі, так щоб я міг(могла) стояти біля Хреста Твого Сина.

Мамо, ось Твої слова: «Дорогі Діти! Я хочу день за днем одягати вас у святість, доброту, послух і любов Бога, щоб ви з кожним днем ставали красивішими і достойнішими свого Господа. Дорогі Діти, слухайте мої послання і живіть згідно з ними. Я хочу вести вас»

О Маріє, Мати з ніжним серцем, огорни нас, приготуй нас, омий нас, щоб ми були готові служити нашому Господу Ісусу і служити один одному. (Помоліться: «Отче наш», «Богородице Діво», «Слава Отцю»)

Хай благословення миру, любові, милосердя і духовного та фізичного здоров’я зійдуть зараз з Хреста на мене і на цілий світ! В ім.’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми волонтер Богдан Неділь

Під’їжджаючи до будинку Богдана ми побачили жвавого малюка, котрий біг нам назустріч. У молодшого сина Богдана настільки живі та цікаві оченята!

Ми зайшли на подвір’я, де нас зустрів Богдан із дружиною, Наталією. Любляча родина, двоє діток. І два інвалідних візки – у батька і у старшого синочка…

Ми з Богданом виїхали за ворота і сіли під горіхом. Подивилися в очі одне одному і розпочали «Сповідь». Хвороба вразила тіло Богдана, та він вірує так, що перехоплює дух. Це суть українства, коли випробування не ламають, а загартовують. Дивлячись на таких людей, бачиш не фізичну слабкість, а сталеву волю.

Він дивився на мене довго, вивчаючи. І не промовив ані слова. «Я радше помру, але не зраджу Україну», – бачив я в його очах.

Яке право маємо ми з тобою, жовто-синій, скаржитися, коли посеред нас є такі, як Богдан, котрий ДІЄ, не покладаючи рук ані на мить?! Яке право на байдужість до війни і Батьківщини маємо ми, коли поруч із нами палає Україною Богдан Неділь?!

Настає новий час. Нова епоха. Зараз навіть слово «патріот» відходить у минуле. Націоналісти. Або так, або відійти на узбіччя історії і не заважати відбудовувати Україну і Українство. Машина змін вже запущена і вона знищить будь-які перепони, що стоять на шляху до відбудови нашої державності, не важливо будуть вони колорадські, шоколадні чи зелені.

У суспільстві процесінг одужання. Усе фальшиве, байдуже, жадібне відмирає та вимирає. Ми втратили довіру до ЗМІ, котрі маніпулюють нами на замовлення «згори». Та, на жаль, разом з цим ми втрачаємо довіру один до одного. Саме на це розраховують і зовнішній, і внутрішній ворог – на роз’єднану, слабку Україну. Даремно. Нація перероджується. Кров, котру проливають найкращі, не дає можливості бути слабким, байдужим, безвольним. Навпаки, в пекельному полум’ї війни виковується інший, потужний і генетичний характер усвідомлення УКРАЇНСТВА. Замість недовіри і страху – рішучість та безкомпромісність. Замість слабкості та байдужості – ВОЛЯ і ВІРА.

Там, на віддаленій околиці Кремінця, серед мальовничих пейзажів стоїть будинок УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ. І голова сім’ї, Богдан Неділь, замість того, щоб жаліти себе або на щось скаржитися, вже п’ятий рік поспіль молиться і збирає допомогу для наших воїнів. Лише хвороба тримає його в тилу. Та він теж учасник цієї війни. Воїн.

Звертаючись за допомогою, він нічого не просить для себе чи хворого сина. Лише для тих, хто на фронті. Для мене це еталон служіння нації.

Але я не сказав про найважливіше. Наталя Неділь – дружина Богдана – той виняток, коли просто не вистачає слів, а будь-які фрази здаються недолугими, кострубатими. Просто зазирни в ці очі, жовто-синій. Просто подивися на неї… На ту, хто дає сили, надихає на щоденну боротьбу. На ту, хто присвятив себе сім’ї, дітям, Богу та Україні. Хто вимолює ночами чоловіка та дітей. Хто говорить з Богом кожним своїм рухом…

Ми підіймалися вгору від Кремінця, виїжджали із тінистого тунелю дерев і їхали відпочивати. Я мовчав. Подумки я ще був на тому гостинному подвір’ї, де нас пригощали кавою після «Сповіді»… Є такі емоції, такі усвідомлення, після яких ще довго «збираєш себе докупи»… Я їхав і читав Молитву, посміхаючись УКРАЇНСЬКОМУ СОНЦЮ, що сідало за небокрай.

https://youtu.be/Wmhc7YyxXOg

З-поміж депутатів Київської обласної ради стати парламентарем пощастило лише одному – Олександрові Качному. Його обрали нардепом за списком «Опозиційної платформи – За життя» (ОПЗЖ). Жоден інший депутат облради не пройшов до ВРУ за списками партій, а 14 обласних обранців, які змагались у 9-ти мажоритарних округах на Київщині за право перейти до парламенту, вибори програли, пише Рух ЧЕСНО.

Голова фракції «Опоблоку» Микола Фурдичка не може відповісти, хто зайде на місце Качного до складу облради. Сам Качний повідомив Рух ЧЕСНО, що ще не міркував над тим, у якому комітеті Верховної Ради хотів би працювати, але, за його словами, має багато ідей щодо законопроектів за різними напрямами.

За попередніми даними ЦВК, за списком партії ОПЗЖ до новообраного парламенту пройшли перших 37 кандидатів у народні депутати. Передостаннім прохідним, на 36-му місці у списку партії, є депутат-прогульник Київоблради Олександр Качний. Він має досвід досить тривалого головування в Київській облраді, а також був заступником голови облради.

За час перебування на посаді очільника облради Качний став фігурантом кількох антикорупційних розслідувань. Так, КОР з дозволу голови ради Качного віддала 30 тис. га лісу Дніпровсько-Тетерівського лісгоспу біля Сухолуччя в користування ГО «Товариство мисливців та рибалок «Кедр». Засновниками «Кедру» є Юрій Бойко (перший номер у списку ОПЗЖ) та екс-нардепи від «Партії регіонів» Володимир Демішкан і Сергій Тулуб. Юридична адреса клубу була в селі Нові Петрівці, де розташоване «Межигір’я».

Окрім того, за керівництва Качного ТОВ «Томилівська дача» отримало в користування на 25 років мисливські угіддя площею майже 5 тис. га на території Білоцерківського району. Облрада нібито одержала від Держагентства лісових ресурсів матеріали, де йшлося про погодження землевласників і землекористувачів району. Однак це не відповідає дійсності, оскільки жодних погоджень власники ділянок, які увійшли в межі переданих фірмі мисливських угідь, не давали. Рішення ради скасували в судовому порядку.

Згідно з електронною декларацією, за 2018 рік Качний не заробив ні копійки доходу, проте за рік його заощадження від продажу нерухомості в 2017 році зменшилися на 107 тисяч гривень.

В облраді 7-го скликання Качний був членом комісії з питань ЖКГ. На запитання Руху ЧЕСНО, чи визначився політик, у якому комітеті ВРУ волів би працювати, він відповів, що ще навіть не думав про це. А стосовно перших законопроектів, котрі внесе до розгляду новообраної Ради, каже, що має багато напрацювань за різними напрямами.

Згідно із законом, Качного в облраді має замінити той кандидат у списку «Опозиційного блоку», який був першим непрохідним у 2015 році. В «Опоблоку» в Київоблраді доволі дивна ситуація: фракція складається лише з шести депутатів, а останній, хто отримав мандат за списком, – прогульник Сергій Мазепа був 34-м у списку кандидатів від партії. Тобто 28 кандидатів, котрі обиралися (і деякі з них одержали понад 10 тисяч голосів виборців), з тієї чи іншої причини написали заяви про відмову від депутатського мандата.

Схожа ситуація простежувалась і в інших радах. Наприклад, у Харківській міськраді, коли 12 кандидатів від партії «Відродження» відмовилися від мандатів на користь двох соратників Геннадія Кернеса, чий рейтинг був доволі низьким.

Зазвичай така ситуація виникає тоді, коли кандидати від партії заздалегідь пишуть заяви й домовляються, що, хай як проголосують виборці, до ради мають потрапити конкретні політики.

Ані нинішній голова фракції «Опоблоку», прогульник Микола Фурдичка, ані Качний, який очолював фракцію до кінця 2018 року, не дали відповіді, чому так сталося та хто може стати наступним депутатом Київоблради.

«Якщо кажуть, що восени будуть перевибори в місцеві ради, то я взагалі не знаю, хто погодиться на такий короткий час», – каже Качний.

Наступним потенційним депутатом облради є В’ячеслав Беседін.

Відповідно до інформації на сайті ЦВК, у 2015 році Беседін був директором ТОВ «Віджес Трейд». Ця компанія має лісопильню, здійснює обробляння та збут деревини. У 2017 році їй анулювали свідоцтво платника ПДВ через неподання декларації. Також це ТОВ має податковий борг з 2018 року в розмірі близько 6 тис. грн.

Чи стане саме Беседін наступним депутатом облради від «Опоблоку», наразі не відомо. Можливо, знову заради вигіднішого представника його змусять відмовитися від мандата, як це було 2015 року з його попередниками.

Нагадаємо, Рух ЧЕСНО проаналізував, скільки депутатів Київради піде до парламенту та хто їх може замінити. Окрім того, оприлюднено мапу переможців у мажоритарних округах та проаналізовано наймасштабніші програші кандидатів від «Слуги народу».

Загалом до парламенту 9-го скликання в мажоритарних округах пройшли 40 чинних нардепів, з яких тільки 5-м списочникам удалося перемогти на мажоритарці. Жоден із 13 нардепів, які балотувалися на Київщині, вибори не виграв.

Джерело

У свій 25-й рік капеланства він не відчуває і краплі втоми попри непросту службу – Олег Володарський

Молитва-поручення дітей Господу

Милосердний Господи Ісусе Христе, Тобі поручаю дітей наших, що Ти їх нам дарував, сповни ж молитви наші. Прошу Тебе, Господи, спаси їх шляхами, які Ти сам відаєш. Убережи їх від вад чисельних, усякого зла та гордині, і нехай не торкнеться душі їхньої ніщо, противне Тобі. Але віру, любов і надію на спасіння даруй їм, нехай стануть вони у Тебе обраною оселею Духа Святого, і нехай буде їхній життєвий шлях святий і непорочний перед Тобою. Благослови їх, Господи, щоб кожної миті свого життя вони прагнули виконати Твою святу волю, аби Ти, Господи, завжди міг перебувати з ними Духом Твоїм Святим.

Господи, навчи їх молитися Тобі, щоб молитва стала їхньою опорою, відрадою в скорботі й утіхою життя їхнього, і щоб молитвами їхніми спасалися й ми, їхні батьки. Ангели Твої хай оберігають їх неустанно. Нехай будуть діти наші чуйні до горя ближніх своїх, і хай сповнять вони Твою заповідь любові, і якщо согрішать вони, то сподоби їх, Господи, покаятися перед Тобою, і Ти, по Своїй невимовній милості, пробач їх. Коли ж завершиться їхній земний шлях, то прийми їх у Свою Небесну Обитель, і хай приведуть вони туди із собою й інших рабів Твоїх вибраних.

Молитвами Пречистої Твоєї Матері Богородиці й Приснодіви Марії, святих (перечислити святих покровителів) і всіх святих помилуй нас, препрославлений Господи з Безначальним Твоїм Отцем, Пресвятим і Благим, і Животворящим Духом Твоїм, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

Протоієрей Михайло Кокора, настоятель храму Воздвиження Чесного Хреста у селі Романівка Требовлянського деканату Тернопільсьі області, капелан, засновник капеланськоі служби в Тернопільській області. Отець Михайло – капелан з 1994 року. Був у витоків надважливої сьогодні духовної опори Нації – капеланської служби. Вони просто живуть на війні. Рвуться душею туди, на передову і заспокоюють душу лише молитвою.

Отець Михайло нагадав мені мого вчителя фізкультури. Він неймовірно любив дітей і, щиро віддаючи нам цю любов та повагу, навчав нас любити та поважати себе та оточуючих. Живі, мудрі очі і бажання не образити, навчити, поділитися знаннями та досвідом.

На обличчі сумна посмішка і втома. Уважність та чуйність. Це те, до чого так прагне зболіла душа – до батьківського розуміння і прийняття тебе такого, як ти є, з усіма вадами та чеснотами.

Мудрий в Господі, він прийде на допомогу сам. Зігріє теплом батьківського серця і уважно вислухає. Поділиться часточкою душі. Не дасть заслабнути. Не дозволить. Подивиться на тебе суворо і ти, наче дитина, пожалієшся йому на те, що в тебе в черговий раз не стало сил уберегтися від гріха.

Хіба таке буває – сувора ніжність? Чи навпаки – ніжна суворість. Це Божа мудрість, коли ти бачиш світ в цілому, не розділяючи його на великих і маленьких, сильних та слабких. Коли ти просто його обожнюєш.

Це те, що так відрізняє нашу націю – любов до всього, що нас оточує. Ми щирі та добрі діти своєї землі. В цьому наша Божа велич. Господь дарував нам неймовірно родючу та багату землю і пам’яттю предків заповів нам любити її всією душею, всім своїм великим українським серцем.

Отець Михайло любить світло. Він захоплюється фотографією. Часто працює руками. Займається господарством. Жива людина. Жвава. Надзвичайно енергійна. Поруч з ним дуже затишно. На жаль, я не мав вдосталь часу, щоб досхочу поспілкуватися з цією людиною.

Проте я побачив те, про що хотів би написати. Він надзвичайний батько. Отець Михайло спокійно і мудро відповідав на запитання, проте коли ми говорили про дітей, від нього наче линуло світло. Таке враження, що саме в цей момент його душа була повністю відкрита. Душа гордого та люблячого батька. Так іноді буває, коли діти виростають, а ти раптом усвідомлюєш, що не можеш дихати без них. Постійно згадуєш, як вони вчилися ходити, як вони зростали… А ще знаєш, що доросле життя часто буває суворе. І ти раптово хапаєшся за телефон, щоб просто почути їх голос, котрий запевняє тебе, що в них все гаразд.

Я в свої 50 років раптово змінився. Завжди вважав, що хлопчаків слід виховувати суворо, а зараз все частіше став говорити своїм дорослим синам: «Люблю! Помолюся за тебе. Мені тебе не вистачає».

Старішаю? Ні, скоріше нарешті усвідомив, що вік прийшов не один, а разом із усвідомленням того, що по-справжньому важливо в цьому житті. З нетерпінням чекаю на онуків. В моєму домі і в моїй душі для них приготовані найкращі місця.

В очах отця Михайла я бачив відлуння власних думок. Чи може в мені лунали відголоски його почуттів. Він не говіркий. Священик, котрий живе на війні, береже кожне слово та знає йому ціну. Слова молитви рятують не тільки життя, а й душі. Господь дарував нам щастя любити. Прокинутися вранці, відкрити очі, звернутися в молитві своїй до ікон і відчути в тій молитві душі людей, котрими ти живеш.

У свій 25 рік капеланства в ньому не відчувається і краплі втоми попри непросту службу. Лише вогонь віри в очах. Віри сильної, непримиренної, істинної. В нього мудра, усвідомлена душа, при тому скромна та совісна.

Серед Нації відроджується свята любов до Бога. І тисячолітня довіра та відданість рідному УКРАЇНСЬКОМУ ХРАМУ. Господи, вклоняюся тобі за віру твою… всі ми діти твої.

Михайло Кокора. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

Я хочу сповідатися в найбільшому моєму гріху, отче Андрію – я не знав своєї Батьківщини, я не знав своєї мови – Олег Володарський

Молитва до Пресвятої Богородиці

О Маріє, Моя Матінко і Моя Царице! Жертвую Тобі мою душу, моє тіло, моє життя і мою смерть, і все, що наступить опісля. Все покладаю в Твої ручки. О моя Мати! Огорни мою душу Твоєю дівочою мантією і даруй мені ласку чистоти серця, душі і тіла. Оборони мене Твоєю силою проти усіх ворогів, а особливо проти тих, що ховають свою злобу під виглядом добропорядності. Скріпи мою душу, щоб біль не міг її зламати. Мати Ласки, навчи мене жити в Божій ласці. Амінь!

О Маріє. Страшний меч прошив був Твою душу. Ніхто Твоїх терпінь не знає, окрім Бога. Твоя душа не ломиться, вона – хоробра бо вона – з Ісусом. Люба Матінко. Приведи мою душу до Ісуса, бо лише тоді я зумію перенести всі випробування і покарання. І тільки в єдності з Ісусом мої маленькі жертви будуть милі Богові. Найлюбіша Мати! Не переставай навчати мене про внутрішнє життя. Нехай меч терпіння мене ніколи не зломить. О Пречиста Діво! Влий хоробрість в моє серце і стережи його. Амінь!

Отець Андрій Курило, капелан, настоятель храму архістратига Божого Михаїла, села Кам‘янки, Тернопільської області. Останнім часом мене неймовірно притягує до ікони Матері Божої. Мені складно це пояснити. Є в цьому милосердя і каяття. І усвідомлення своєї власної сповіді, котра інколи повертає мене в ті миті життя, коли було дійсно погано та складно.

Якби ж тоді мені була відома та зрозуміла Молитва. Якби хоч хто-небудь допоміг мені, розказавши, що навіть найсильніші біль, тугу та страждання можна вилікувати молитвою. Якби ж із самого дитинства, з народження мене привели до ікон та привили мені віру в Господа!

Є люди крайньої сили. На них зупиняє свій вибір сам Господь. І що б ця людина не робила, без спілкування з Богом в неї порожня душа та невпинний біль на серці. І нічим іншим це не лікується. Лише Молитва та піст. Я намагався лікувати це голодом. Не міг інакше. Муки були такої сили, що я не міг їсти та спати і лише псалми та молитви заспокоювали душу.

Ми часто проводимо час із сином. Спілкуємося, готуємо, розважаємося, розмірковуємо. І от одного разу моя дитина зізнається мені в тому, що йому часто буває неспокійно. Миті хвилювань, незадоволення собою та оточуючими… Мені чомусь закортіло дізнатися, в який саме час з ним це зазвичай стається. Він назвав час моєї вечірньої молитви. Саме в цей час я молюся Господу, відмолюючи свої родові гріхи.

– Ти молишся? – спитав я у нього.

– Так, – відповів він мені тоді, – але графік роботи занадто напружений. Інколи не встигаю.

Я прошу за нас усіх у Господа. Ми маємо відмолити гріхи тих, чия кров тече в наших жилах. Ми можемо навіть нічого про них не знати. На жаль, люди не живуть каяттям, а душу використовують лише для гедонізму. Не служіння і каяття.

Країна воює, синку. Вмирає та народжується. Плаче та вірує. Молися, мій рідний! Це складно проте життєво необхідно. Інакше не можна, розумієш?

Діти прийняли «Сповідь» як часточку моєї душі, віддану служінню Нації і Богу. Вони побачили, як я відсторонився від усього мирського, метушливого, хаотичного.

В моїй країні війна. Саме тому молитва і Бог. І обов’язково молитва за Мир і Любов. За усіх нас. За воїнів, волонтерів, за загиблих та осиротілих. Ти візьми це в душу, жовто-синій, і обов’язково живи. Живи і пам’ятай про них усіх. І про нас також. Так в душі народжується Бог. Так зароджується милосердя. Саме так привертає до ікон Матері Божої. Наче птаха, що летить у вирій. До тепла материнських сліз.

Капелан Андрій Курило зараз зовсім поруч. Наша з ним спільна «Сповідь» перед Богом і Україною, перед дітьми та священиками стала більш ніж просто діалогом чи інтерв’ю. Відбулася розмова душ.

Я не припиняв з ним діалог. Я не закінчував сповідатися ні перед одним священиком, з яким мав «Сповідь». Моя «Сповідь» перед Нацією і Богом триватиме 500 програм. П’ять книг. Всі куточки моєї величної, барвистої Батьківщини.

Та мені необхідно сповідатися в найбільшому моєму гріху, отче Андрію – я не знав своєї Батьківщини, я не знав своєї мови, не знав СПРАВЖНЬОЇ історії нашої нації. Не знав. Каюся. А сьогодні хочеться кричати від болю. Адже саме через мою байдужість, байдужість мого покоління на цій лютій, гібридній війні гинуть найкращі. Йдуть від нас назавжди, аби молитися за нас звідти…

Каюся, отче Андрій! Вам, військовому священику, капелану, котрий уважно і по-батьківськи дивиться на мене і бачить щирість моїх переконань.

У нас відбулася свідома, виважена бесіда про те, яким має бути кожен з нас, щоб ми припинили помирати. Ця розмова потрібна. Потрібна Нації. Особливо за участю тих, хто щодня молиться за мир і любов. Благословіть, отче…

Андрій Курило. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/qqAsTh8zaJU