Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Перша чатина тут, друга тут, третя тут.

Далі буде вестися мова не від головного героя, а від автора.

Після того як Олег (назвемо його так) запроторив своє шкільне кохання, можна сказати, на самий край землі, він заспокоївся. Олегові стало бридко за свої вчинки, про те виправляти все він не збирався, так само не збирався мститися тій, яку дуже сильно кохав коли навчався в інституті. Та доля вирішила інакше, хоч він в неї і не вірив.
Її звали Аліна, незвазаючи на свою тендітну зовнісність вона займалась важкою атлетикою. Вона мала сильний характер, силу волі та цілеспрямованість. Дякуючи цьому вона досягла великих успіхів у спорті і стала досить відомою!
Однго дня Олегові прийшло запрошення на церемонію вручення нагород за великі досягнення та розвиток спорту на волині. На той час Олег мав чим пишатися! Щоденні важкі тренування та робота над собою дали свої плоди, ознаки ДЦП майже зникли! Тим більше  нас герой любив славу, любив бути в центрі уваги, тому дуже зрадів цій події. Та він навіть не підозрював що на церемрнії буде Аліна, хоча й міг здогадатися! Олег слідкував за кар`єрою Аліни, переважно з ЗМІ, тому міг припустити що на такому заході буде вона.
Так сталося що на церемонії Аліна побачила Олега тоді, коли він виголошував свою промову. Вона сиділа і не вірила власним очам, це був той самий хлопець який в інституті до неї залицявся. За кафедрою стояв впевнений в собі чоловік, з широкими плечима, дорогому піджаку та дикцеєю радіоведучого! Сумніваючись вона в когось спитала ім`я, того чоловіка що на сцені, їй таки підтрвердили що це саме він.
Після урочистої частини, вона таки наважилась до нього підійти. Вони розговорились, спочатку розказували хто що здобув, потім почали згадувати студенські роки. Він намагався бути спокійним, проте всеридині нього була буря. Олег дивився в її чорні очі, на її посмішку і його сердце тікало десь в п`ятки, він ще й досі її кохав!
Аліна зрозуміла що Олег такий же сильний духом та характером як вона, саме такий чоловік їй був потрібен, він зможе захистити її від всіх бід та напасть! Вона взяла справу в свої руки, вона відчувала вину що поступила з ним так в минулому, він їй тоді подобався про те він був інвалідом! Вже за тиждень вони почали зустрічатися.
Був початок літа, Олег давно мріяв про авто з відкідним верхом, Аліна допомогла з вибором. Це став їх улюблений автомобіль. Вони любили їздити з відкритим верхом вулицями нічного луцька, йому подобалось коли потік повітря куйовдив її волося, їй також це подобалось. Цим авто вони поїхали на Світязь.
Олег нарешті був щасливий! Він багато чого добився в житті, його поважали, поряд з ним була дівчина його мрії. Він хотів бути чесним з Аліною, тому йому не давали спокою його жорстокі вчинки.
Тоді був чудовий день, погода була хороша а Світязь теплим! Цілий день вони купалися, засмагали, їли морозиво. Над вечір вони пішли трохи поспати щоб потім прийти на Світязь і подивитися на захід сонця.
Вони сиділи в двох на березі Світязя, міцно обійнявшись вони спостерігали за заходом сонця.
- Я погана людина! - сказав він, дивлячись в її ніжні чорні очі.
- Не говори так! Ти найкращий! - спробувала заперечити вона.
- Зараз я тобі все розповім...
Він розповідав а вона слухала і мовчала, після закінчення розповіді вона мовчки встала і пішла в номер готелю, він залишився на березі...

Кінець залишаю відкритим. Ви напишите свій кінець, який вам довподоби!

Відчуваю що доріс вже до того, щоб вести блог на більш серйозних порталах!
Щойно зайшов на ЖЖ, оформлення сайту відверто не сподобалось! Твітер походу трошки не те. На аналогічних нашому сайтах теж не хочеться.
Хочу запитати де ще крім ай.юа ви ведете блоги?

 Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Перша частина тут, друга тут

Я їхав. Я просто їхав і обмірковував те що щойно вчинив. Прокручував в голові її реакцію, реакцію оточуючих, реакцію працівниці загсу. Хм.. Напевно це в неї перший такий випадок. Думав наскільки це жорстоко по відношеню до Юлі. Проте, спіймав себе на думці що мені її зовсім не шкода! Більш того, мені це навіть сподобалось! Про спробу самогубства я дізнався аж через два місяці, але ж нічого! Жива!
Відчуття було cхоже на те, коли я виграв свою першу гонку. Я причинив таку ж біль, як причиняли мені! Звичайно, вони це робили не навмисно, про те мене це не хвилювало! Я вирішив взятися за Олю!
На той час вона жила нудним сімейним життям, виховувала восьмирічного хлопчика і варила їсти для свого чоловіка невдахи, який тинявся по шабашках щоб якось прокормити свою сім,ю. Мені заважав її чоловік і я вирішив його послати! Ну кудись подалі! Одного вечора я зайшов в генделик, де він час від часу "зависав", взяв плящину і вже через дві години ми були найкращими друзями! Виявилось що в автомобілях він трохи тямить і я зробив йому пропозицію від якої він ну просто не міг відмовитись! Дякуючи моїм зв,язкам, я його влаштував автомеханіком в "Мentos Ascania Racing", ця команда якраз збиралась на чемпіонат WRC, аж на 9 місяців! Мені цього вистачало з головою! Після його відїзду, я взявся за Олю на повну котушку! За те що я плацевлаштував її благовірного, її ставлення до мене змінилось в позитивний бік. Все йшло як по маслу, я став часто бувати в неї в дома, подружився з її малим, став часто катати його на своїй новій Субару Імпрезі, найняв для нього няню щоб Оля мала більше часу... На мене! Виявилось Олю цікавило культурне життя: картини, виставки, вистави і таке інше. Я цим і вирішив скористатись!  Ми були на всіх культурних заходах області, обходили всі музеї і виставки, не пропускали жодної вистави!
Під виглядом термінових справ, мені вдалося затягнути її на тиждень в Київ. Цей тиждень в києві для неї виявмвся казковим! Ми ходили скрізь де тільки було можливо, на всі культурні заходи які  відбувалися в той час, найбільше їй сподобалось в театрі опери та балету. Я показав їй те життя про яке вона завжди мріяла.
Я ні як не міг придумати як їй помститися за невзаємне шкільне кохання, проте ідею мені підказала вона! В них були проблеми з житлом, вони вже десять років жили разом з її батьками та старшим братом в одній хаті. Коли повернувся до дому її чоловік з кругленькою сумою на банківському рахунку я підкинув йому ідею купівлі власного житла і сказав що допоможу. Він погодився, бо приймацьке життя ох яке не солодке! Я знайшов їм новозбудований, двопорехвоий, зі всіма зручностями будинок, про те він був в найвідаленішому селі- 45 км від райцентру. Там навіть клубу не було, та й доріг теж! Оля була проти, вона взагалі вмовляла чоловіка ще назбирати грошей і купии квартиру якщо не в луцьку, то хоч в райцентрі. Про те я таки переконав її чоловіка купити той дім!
Оля дуже хотіла міського життя, вона хотіла квартиру, ліфт, кабельне ТВ, покупки в супермаркеті та регулярні відвідування театру і кіно! Натомість вона отримала будинок в забитому селі, майже гектар городів і худобу. Її чолвіка більше не взяли механіком в ралі команду, більш того, я постарався щоб в райцентрі його ніхто не взяв на роботу, та і її теж! Хороші зв,язки це страшна сила! Згодом вони завели коника, чоловік став пити і стали вони звичайною сільською сім`єю. Я ж більше до них не навідувався.

Далі буде...

Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Перша частина тут

Після інституту вирішив закинути ті амурські справи, через які я стільки настраждався і почати втілювати свою мрію! Автомобіль! Перше що я зробив - записався в тренажерний зал. Жорсткий режим тренировок і правильна дієта давав свій результат, я ставав сильнішим! Через півтора місяці на тілі вже почав зявлятися "рельєф" з м,язів! З пенсії по інвалідності та з зарплати від роботи, я нашкріб на свій перший автомобіль. Я придбав десятирічного Фольксваген Гольф. Декілька місяців їздив без прав, та згодом нзвазаючи на всі неприємності, перепони, та ДАІ я все ж отримав права! Коли вже почував себе впевнено за кермом, почав брати участь в вуличних гонках та аматорському ралі. Мої гонки знімали на відео і викладували на Ютюб, таким чином мене помітив сам Євген Червоненко і взяв під свою опіку! Я став досить відомим в області. Від дівчат не було відбою! Проблема сексу пропала, про те справжніх почуттів не докого не відчував.
Так сталося що в моє авто потрапила Юля, моє перше кохання. Вона намагалась зі мною фліртувати, "строила глазки" і так далі. Раптом в мене виникла думка "А чи не помститися мені їй за те що вона причинила мені в дитинстві?". Ну і завертілось! Спочатку дозволив їй себе звабити, потім я мав її в себе закохати! Квіти, кіно, романтичні поїздки, швидкість, моє авто та популярність зробили своє діло, день весілля був назначений! Загс, довгий білий лімузин, гості, квіти, хтось щось говорить за обручкі, вона з шикарною зачіскою і просто неземною весільною сукнею яка облягає її шикарне тіло і я, високий брюнет з широкими плечима та в дорогому костюмі. І ось вона, та мить коли питають чи згодні, після її відповіді, коли настала моя черга відповідати...
Я тримаючи її руки дивився в її очі, в яких було видно що вона до нестями в мене закохана, я згадував дитинство. Як вперше її побачив, як намагався добитися її уваги, як з мене глузували друзі після всіх моїх невдач. І ось вона тут, в весільній сукні, згодна зі мною хоч на край світу! Я відпускаю її руки, набираю повні легені повітря і на весь зал, щоб всі почули, кажу "Ні!" Жвавим крокаом виходжу з приміщення, сідаю в своє авто і їду геть!
На другий день Юля потрапила в лікарню, вона порізала собі вени, добре що її вчасно знайшли!

Далі буде...

Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Вони сиділи в двох на березі Світязя, міцно обійнявшись вони спостерігали за заходом сонця.
- Я погана людина! - сказав він, дивлячись в її ніжні чорні очі.
- Не говори так! Ти найкращий! - спробувала заперечити вона.
- Зараз я тобі все розповім...
Коли мені було 8 років, я в перше закохався! Закохався я в сусідку, на рік за мене меншу. Про те нічого доброго з цього не вийшло, я їй не подобався, вона мене ігнорувала. Всі мої спроби добитися її уваги закінчувавлися невдачами, стало навіть ще гірше, вона перестала зі мною спілкуватися! Її звали Юля.
Потім була школа, штарші класи і все таке. В кінці 8-го класу я закохався в дівчину з протилежного класу, це було на останній дискотеці перед літніми канікулами. Ну літом я забув про неї, а от з 1-го вересня 9-го класу, я пішов в наступ! Виявилось  що я можу писати вірші! І поїхало! Квіти, вірші, записки, якісь причини щоб зайти в її клас (хотів навіть перевестись), пісні на дискотеках в її честь! Але нічого не приносило результату. Так тривало аж до випускного. Потім хто куди, всі розїхались. Вона зі своєю золотою медалю поступила аж на другий рік після випуского, в той же рік вона вийшла заміж і народила дівчинку. Її звали Оля.
Далі був інститут. В кінці 2-го курсу, їдучи в маршутці на пари, я помітив дуже незвичайну і красиву дівчину, на моє велике здивування і радість - вона доїхала до самого інституту! Згодом там я з нею і познайомився. Десь на 5-ий день знайомства я розповів їй про свої почуття до неї. Реакція була вже до болі мені знайомою, відповідь "Ні". Після того вона нвіть вітатися перестала! Звичайно, я робив спроби налагодити з нею спілкування, про те все було марно. Тоді я спробував її забути, але не зміг! Так і мучився до кінця навчання в інституті.

Далі буде...

                                              
Сьогодні закрився український сервер гри Ікаріам. Закрили по простій причині, Українці не надто користувалися платними послугами, в результаті Німці не мали доходу з цього серверу. 
За той час що я провів граючи в цю гру, я дізнався про людей багато нового! Наприклад я ніколи не подумав що навіть в браузерній грі, люди можуть бути на стільки підлі та жорстоки! Проте я дізнавася що в грі може бути справжя дружба! Ікаріам, це гра в якій можна знайти багато друзів, або ж купу ворогів! Мені подобалось спостерігати за "срачем" в алянсах. Як дві людини, лідери по натурі, ділили владу. Також було багато приколів, різних хохм! Я не шкудую що грав в цю гру!
Більшість моїх соалів перейшли на російські сервери. Там до речі в честь закриття українського сервера, відкривають новий! Я ж вирішив що з закриттям укр серверу, закінчиця і моя епопея в цій грі! Можливо через декілька років, коли мені стане сумно і не буде чого робити, я знову почну грати в цю гру. Про те я сумніваюсь що таке станеця, хіба що якщо знову відкриють український сервер.

Ех... Все таки класна була гра!

Мля, як боляче! Боляче від без виході, боляче від розумміня що ніколи з Нею не буду, боляче від нездатеості щось зміниити. Я ніколи не зможу її обійняти, відчути її запах волосся і зануриттись в їх хвилі. Її ласкава пошмішка ніколи не буде адресованна мені. Боляче від того що Вона не знає який я, який в мене характер, що я люблю, про що мрію.
Я зробив дві помилки, тепер шкодую! Жаль що нема машини часу, чи хоч би змоги зупинити час. Ми ніколи не будемо говорити годимами по телефону про все і в одночас ні про що, вона мені просто ніколи не зателефонує. Най болючіше думати про те що вона не зімною через одну причину, в якій я не винен і з якою я нічого не можу вдіяти. Мені набридла ця біль і надія на не здійсненне. Як би не ота грьобанна причина, ми б були ідеальною парою. Про те якби не та причина, я б її ніколи не зустрів! Чому не можна повернутися на три роки назад і зробити все по іншому? Ви не уявляєтете як важко бачачі її в онлайн і розуміти що навіть привітатися з нею не можеш, чи бачачи її в унівєрі просто посміхнутися!

Чому всі фільми та книги закінчуються однаково? Хеппі Ендом! Це з не правда! В реальному житті такого не буває! Навіщо дурити людей? Після всіх моїх дій і периживань, після того що я пережив просто зобовязанний настати хепі енд! Та навіть за законом ймовірності він вже мав би настати! Хочеться вити від цієї не справедливості!

Перейдіть по цьому посиланні http://www.novy.tv/reporter/biz/2011/01/21/19/00.html і подивіться відео.

Чувак звичайно молодець! Респект йому!
Про те в мене виникло інше питання: як багато дівчат змогли б з ним зустрічатися? Уявіть що така людина в вас закохалася! В неї є якийсь шанс добитися взаємності?

Сесія на носі, про те так впадляк шось вчити. Деньок цікавий видався. Отже спробую відворити його

Встав о 04:30, ну відповідно ранку. Трохи роздуплився, пішов в бедрум (в сенсі ванну), ну туди-сюди черга дійшла до зубів. Взяв щітку намочив, беру тюбик пасти а він сука порожній! Мля, шо робити? Дихнув в крушку, смердить! Ну, думаю, вігня! Сполоснув рот простою водою, по шурував щіткою. Дихнув, смердить, але менше  Нічо, думаю, прорвусь! Приїду в Луцьк-куплю жвачку Проснулась Мама, я й кажу шо пасти нема. Ну кароче паста знайшлась, просто її забули витягнути з продуктової сумки. Зуби почистив, дихнув, не смердить! Ура Далі впринципі нічого цікавого не було, дві години в Еталоні, наушники-в них музичка (переважно реггі ), і смердучі сільскі алкобразерс які їдуть на роботу, загалом як завжди.
Вже їдучи по Луцьку вирішив що в унівєр пішки не піду, вийшов на зручній зупинці-там маршутки легко ловитит. Ну кароче прочекав я свою одинацятку десь з 25 звилин, замерз сука! Власне я поїхав маршуткою по одній причині, цією маршуткою мала їхати дівчина яка мені подобається і яка менне відшила два роки тому... Ніхера  собі як довго  Просто в неї вчора був бйоздік і я хотів купити їй квіти. Ну мої очікування виправдались, на одній із зупинок зайшла вона. Ну все, далі продумою план дій: приїхати в унівєр, сходити на п,ятачок купити квіти і знайти ганца щоб їй ті квіти вручив. Все просто! Приїхали, вона пішла на пари а я на пошуки ганца! Та не тут то було, знайомих нуль! Походив, зі пів години жодного знайомого прогульщика! Видно що сесія на шнобелі, всі стараються на парах хоч в останні дні побути. Ну вирішив ганца знайти потім а зараз піти по квіти, бо залишилось пів годни до перерви. Пішов, купив, прийшов, якраз перерва. Квіти завбачливо залишив на посту охорони, ну щоб з ними не світитись. І як знав! Зайшов в їдальну, бачу сидить вона а за іншим столиком потенційний ганєц! Ну  підішов, пошепки розрулив ситуацію,на моє здивування він погодовся! Ура! Та правда нічого не вийшо, чувішка впала на мороз і квіти не взяла. Або вона щось запідозрила, або просто захотіла пограти в Міс Недоторканість. Я готував себе до такої ситуації, але все одно настрій різко погіршився і захотілось додому.
Квіти не пропали! Сьогодні бйоздік в моєї кураторши, от їй я їх і подарив, помимо тих що складалися групою.
Одну пару проседів, далі впадляк! Ну думаю відпрошуся і поїду на на 13:00 додому, по планам в дома мав бути о 15:00. Половину пари проседів і гайда на автостанцію, підхожу до каси по білета, а мені в відповідь "Рейс відменнений". Млять... Наступний через пвтори години! Сука! Знав би краще на парі залишився 300 гривень за таксі давати не хочеться, та й каси такої з собою немає. Ну загалом прокукав я півтори годинни на вокзалі, дочекався свого автобуса, який запізнився і геть вбитий о 16:40 забрався додому. Зараз думаю чи їхати завтра на пари, чи може ну його нах...

Більшість підводять підсумки 2010-го року, я теж. 2010-ий особисто для мене був просто хєровий, навіть скажу більше, цей рік був найгірший в моєму житті!

 

А, забув. Всіх з Новим Роком!