Профіль

sonce-33

sonce-33

Україна, Черкаси

Рейтинг в розділі:

Пошук


Поиск заметок «філософська лірика» в архіві користувача «sonce-33»

Пробудження

                      Насті Нікітіній присвячую


 Потомлений місяць під ранок скорився –

Завис в верховітті надгризеним сиром.

І гомін у полі увись покотився

Дзвенячим пташиним нескореним виром.

 

Вдихаю на повну пянкого повітря,

Милуюся шалом квітневої млості.

Літаю, мов голуб, купаюся в світлі

Старого, як Всесвіт, величного сонця.

 

І все це безмежжя в собі уміщаю,

Захоплююсь величчю Божого світла.

Я небо усеньке, мов книгу, читаю,

І хочеться жити! Так хочеться жити!

                                         Лариса Журенкова



Оптимістичне

Коли від болю стиснуться вуста, 
Обпалиться душа від світу, 
Я і  тоді горітиму до тла, 
Бо не бажаю просто тліти.

Коли спаде із мене білий цвіт, 
І старість підійде зрадливо, 
Я все одно любитиму цей світ
І буду все одно щаслива.

Коли ж мене тихенько позове
В краї далекі потойбіччя, 
Тоді побачиш в розчерках небес
Моє усміхнене обличчя!


Христос воскрес!

В той день ішов Він на Голгофу, 
Ніс на собі животворящий хрест.
Народ Йому кричатиме вже потім:
- Христос воскрес! - Воістину воскрес!

Тоді ж тягнув Він непосильну ношу, 
За ним товпилася  юрма пуста.
А Він кривавим умивався потом, 
Від спраги тріскались вуста.

Саднили рани на руках Месії, 
 А від важкої ноші ноги гнулись.
І розуміла, плачучи, Марія, 
Що від Ісуса люди відвернулись…

А розпинали, Господи, як страшно!..
- Терпи, Ісусе! - шепотів до Себе.
Байдужий  натовп хоронив  довчасно - 
Холонуло від сліз зчорніле Небо.

Принизити хотіли: смерть ганебна, 
Бо розіп'ятий, бачте, на хресті...
А Він гріхи усіх прийняв на Себе, 
Спаситель людства, Мученик Святий!

Сьогодні світ хрещений йде до Бога, 
Слова лунають із землі й небес
(Як їх не вистачало на Голгофі…)
- Христос воскрес! - Воістину воскрес!

  Христос воскрес, дорогі читачі й блогери!

Вітрам не спотикатись об мости



Ніхто із нас не зміг сказать: "Прости..." -
Ми руйнували, що  створили.
А вітер спотикався об мости, 
Які безжально вдвох палили.

Кривавили в агонії тіла, 
Стриміли в них отруйні стріли.
І пульсували в жилочках слова:
"Не так прожить життя хотіли..."

Між перемог, досягнень і невдач
Ми ненароком зустрічались.
Злітало з уст моїх палке: "Пробач..."
У відповідь: "Прости" - зривалось.

Та різними шляхами нам іти, 
Зустрівшись, мовчки усміхатись.
Об спалені, зруйновані мости
Вітрам уже не спотикатись...

Впокорена у раму

Завіса. Настає фінал.
Відіграно життєву драму.
Кохана? Муза? Чи жона
Була впокорена у раму?

Та в рамці простір затісний, 
Не вистачає жінці вітру.
Так взимку хочеться весни, 
У темряві - денного світла...

І раптом  посеред пітьми
Наповнилося млостю тіло, 
Змахнула, ніби птах, крильми - 
Й, о диво дивне, полетіла!

Хмеліла, як від доброго вина, -
І гоїлися давні рани.
Щаслива, посміхалася вона,  
Та плакала бездушна рама...

Душа


Їй ріжуть струни по одній - 
Вона страждає, 
Ридання стримує на дні - 
Та знову грає!

Здається дивом це мені:
Минають дати...
Виходить, й на одній струні
Ще можна грати!


Фарбую будні

Сьогодні - як вчора... І так дні за днями...
Даремно вдивляюсь в життя об'єктив.
Жонглює юрма не м'ячами - словами.
Де сірість в фаворі - зника позитив!

Здається мені: щось я ємне втрачаю,
І хочеться час зупинити на мить.
Ще вчора - було, а сьогодні - немає...
І тоскно на серці, і в грудях саднить.

Про ницу буденність згадала усує.
Де ж настрій подівся, що прозою став?
Беру пензля в руки - світ в жовтий фарбую,
А потім - в блакитний. І  він засіяв!



Дорівнятися... хоча б до себе....

                               ...а тільки смутно, що не можеш ти
                               своїм життям до себе дорівнятись.
                                         Леся Українка. "Лісова пісня"


 Від слів стомилась, що стримлять у горлі,
Від тиші, що поволі мозок тисне.
Від вчинків, що розстрілюють "сьогодні"
Й лишаються луною на узвишші;

Одноманітності затертих буднів,
Впокорених у звичні рамки "треба"...
І стерти хочеться з душі полуду
Та "дорівнятися"... хоча б до себе...

Якась незрозумілість

                                                          

Якась незрозумілість підсвідома
І недосказаність прожитих літ....
Чи заморозки в липні, чи утома,
Чи погляди впокорені на світ?

А зазирни лишень в душі криницю -
Німим докором стиха промовля:
- Тримаєш у руці дрібну синицю,
А мрієш в снах про диво - журавля!"



Природа не підвладна людині


Гриміли літаки, гули машини,

Де в муках народився  чоловік,  -

Внизу ж асфальт довбала комашина

І равлик свій будиночок волік.

 

Людина бомбами трясла планету,

Саднили вирви – рани ножові.

Та гупали в садах важкі  ранети

І схлипували коники в траві.

 

Вона не жде визнань і нагороди.

Подібно сонцю, небу і зіркам,

Одвічна мудрість сивої природи

Людині  не підвладна  і вікам!


 Планета людей. - Страница 3 - Форум Politicon. Новости Украины, России, Беларуси

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
9
попередня
наступна