Профіль

sonce-33

sonce-33

Україна, Черкаси

Рейтинг в розділі:

Пошук


Поиск заметок «конфесійна лірика» в архіві користувача «sonce-33»

Гріхи. Заздрість

Уже в Едемі не було людини,
Спокутувала гріх свій на землі.
Чи навесні тоді цвіла калина
І чи  роїлись над кущем джмелі?

А як, напевно, птиці щебетали
І теплий легіт музику творив!
Довірливий, не знав тоді ще Авель,
Що брат його уже приговорив...

Де заздрість чорна - Бога там немає,
Де розрахунок - там зника любов...
Від братньої руки хитнувся Авель -
І пролилась на землю чиста кров...

Спливло відтоді не одне століття,
Загрузло людство в соромі й гріхах.
І множаться, як гусінь на суцвітті,
Ті ж каїни на зрошених грунтах...




Янгол і юрма




Ніс янгол чистий свічечку в руці,
Вона яскраво у пітьмі палала.
Напевно, уявляв хвилини ці,
Як праведні до раю потрапляли.

Пусту ж юрму на манівці тягло:
Хто за життя уже вважався тліном,
Хто в любощах згорав, хто сіяв зло,
Перед нечистим падав на коліна...

Хтось крила ближньому навік підтяв,
Ще й вихвалявся: так йому і треба!
А інший крав,  дурив, брехав, вбивав
Й молився про перепустку до Неба...

Диявол спокушав: "Покинь свічу!
Оця юрма вогню твого не варта!
Витай у небі і радій життю,
Про те не думай, що там буде завтра.."

Не слухав янгол: він любив людей,
Сльоза котилась по щоці у нього.
У безтілесного посланця із грудей
Лилась молитва... Й серденько кололо...




Худ. Марина Кутявіна

Нічна гроза

Тебе, о Гсподи, молю
Спинить розбурхану природу.
Молитву  в темряві творю,
Щоб обійшла мою господу.

"Довірся, - Ти мені сказав, -
Усе в Моїй, дитино, волі:
І Світло Боже, і гроза,
І небо, і вечірні зорі..."

Хоч грім опасисто-басистий
Уперто блискавки жбурляє,
А я в руці Твоїй, колисці,
Немов дитина, засинаю.

Сліпий ліхтар біля аптеки
Поволі  про своє  скрипить.
А ген далеко вже, далеко
Гроза ображено бурчить...



Христос воскрес, дорогі мої християни!

Важкий ніс хрест. Цвіла весна.
Душа наповнена любов'ю вщерть.
Та до видовищ жадібна юрма
Не доросла до надлюдських пожертв.



Он влачил свое сердце...

            Блажен, кто верует... (Библия).

Он влачил свое сердце по тонкому льду
И молился Тому, Кто и Сила, и Власть:
- О мой Бог! Помоги (я до цели дойду!)
Сохранить свое сердце, во тьме не пропасть!

И коль верной душой мил и люб я Тебе,
Не позволь, чтоб кружилось вокруг воронье.
Может, я упаду, но в неравной борьбе
На устах будет имя святое Твое.

Так шагал, под ногами поскрипывал снег.
Вдруг предательски лед молодой затрещал.
Прижимая к груди сердце, мил человек
Имя Господа Бога в молитве шептал.

Потемнело в очах - и исчез белый свет.
...Божий отрок очнулся на том берегу.
Улыбался Владыка с высоких небес,
Громко сердце стучало на чистом снегу!





* Блаженный
1. Благополучный, благоденствующий, счастливый (о человеке, времени, событии).
2. только полн. В христианстве: такой, который отказался от всех мирских ценностей, житейской мудрости и рассудочной ясности в общении; юродивый (обладающий даром прорицания). Василий  Блаженный. Б-ая Ксения Петербуржская. // Традиционный эпитет святого, одинаково почитаемого православной и католической церковью. Б. Августин.