Профіль

sonce-33

sonce-33

Україна, Черкаси

Рейтинг в розділі:

Пошук


Поиск заметок «любовна лірика» в архіві користувача «sonce-33»

Вітрам не спотикатись об мости



Ніхто із нас не зміг сказать: "Прости..." -
Ми руйнували, що  створили.
А вітер спотикався об мости, 
Які безжально вдвох палили.

Кривавили в агонії тіла, 
Стриміли в них отруйні стріли.
І пульсували в жилочках слова:
"Не так прожить життя хотіли..."

Між перемог, досягнень і невдач
Ми ненароком зустрічались.
Злітало з уст моїх палке: "Пробач..."
У відповідь: "Прости" - зривалось.

Та різними шляхами нам іти, 
Зустрівшись, мовчки усміхатись.
Об спалені, зруйновані мости
Вітрам уже не спотикатись...

так дивляться, коли уже не люблять...

 Так дивляться, коли уже не люблять,
Лиш поглядом німим ковзають злегка.
І очі голубі вже не голублять,
Замість полону настає полегкість.

Не прилітають лебедями мрії,
Тьмяніє почуттів крихкий папірус.
Так дивляться, коли вже відболіли,
Коли здолали нездоланний вірус.



Великі древні народи 卍 Зникнувші цивілізації 卐 Таємниці історії - Сторінка 37 - Форум міста Лохвиця

Твої слова

Твої слова - мелодії дощу,
У них покоїться надія.
Я смуток свій на волю відпущу,
Прочахле серце відігрію.

Твої слова - це плетиво із див,
Палаюча огненна ватра.
Ти у мені вчорашню розбудив -
І я повірила у "завтра".

Твої слова... Їх чую знов і знов.
Яке солодке те "кохаю"...
Пірнаю з головою у любов -
Чи ж випливу, чи ні - не знаю)



Миттєва зустріч


Тремтіла тінь на кінчиках повік,
Вона як йшла - мелодії плелися!
Зненацька жінку вгледів чоловік -
Завмер від здивування й зупинився.

Так і стояв. Парфумів ніжних шлейф
Залоскотав у грудях чоловіка.
Красиво хід творила дама треф,
Збагнув зненацька, що пропав навіки.

Прийшов до тями - двері відчинив
Мужчина, що заплутався в шуканнях.
- Дозвольте бути поруч, - говорив, -
Дозвольте вас оберігати, пані!

Ледь піднялися кутики губів
У жінки, що тримала орхідеї.
Почув від неї лише кілька слів:
- Спасибі, що притримав двері!

 

Давно не дихала тобою

Я так давно
Не дихала тобою,
Не куштувала уст,
Із присмаком двобою.
Не зазирала в очі,
Смутку повні,
Не гладила щоночі
Твої долоні.
Не поринала в тебе,
Упавши в небуття,
Не просиналась поруч,
П'янка від каяття.
Не дмухала на вії.
Все ставлячи на карту,
Я не благала Бога
Так віддалити завтра...