Ролик не новий, але пізнавальний. Газети як в Гаррі Поттері.

Зараз ведеться багато розмов про сланцевий газ. Добре це, чи погано?

Виблискуючи вогнями в нічній темряві розрізав океанські хвилі потужний, комфортабельний, розкішний лайнер.

Ведений досвідченим капітаном, «Титанік» рухався назустріч своїй загибелі.

Виблискуючи наче коштовний діамант, в просторах Всесвіту рухається космічний корабель під назвою «планета Земля». Ведена капітанами цивілізації, капітанами людства, рухається вона ... Куди? До катастрофи чи до світлого майбутнього?
Сьогодення не обіцяє нічого хорошого. Ми можемо побачити, що незалежно від професіоналізму сучасних лідерів людства, наша планета здригається від техногенних катастроф, від стихійних лих, від боротьби за владу, від воєн, конфліктів, від невгамовної жадоби бізнесменів, які заради швидкого прибутку знищують нашу планету. Релігійні війни, конфлікти - внутріконфесійні, міжконфесійні не залишають віруючим людям теж надії на хороше лідерство, лідерство, яке призведе до щасливого майбутнього.
Є дуже гарний вислів про те, що професіонали будували «Титанік», любитель - побудував ковчег.
«Титанік», який будували професіонали і обіцяли, що, в разі аварії він протримається на плаву не менше трьох діб, за три години зник під хвилями океану. Професіонали, які обіцяють стабільність зараз і в майбутньому, не можуть контролювати ситуацію на нашій планеті.
Де ж той ковчег? Ковчег, який витримав хвилі Всесвітнього потопу і чому він витримав ці хвилі? Тому, що його будівельником і лідером був Творець. Той, хто вів його, хто вів його будівельників, був Той, хто піклується про спасіння людей.
Але де ж у наш час знайти цей порятунок, де ж у наш час цей ковчег?
Звичайно, кожна людина, яка реально мислить, може побачити, що наша планета і наша цивілізація схожа на людину, вражену багатьма хворобами, хворобами фізичного характеру, хворобами моральними, духовними, і звичайно, такій людині місце в лікарняній палаті і дуже мало надії на вилікування. Ну, ніяк не можна сказати, що людина, яка так сильно страждає, дуже скоро чудесним чином одужає. І люди, які мають реальний погляд на життя, не чекають особливо райдужних перспектив. Вони шукають порятунку, вони шукають рятівника, спасителя. Цей Спаситель був, але яким чином відбувалося Його пришестя на Землю, в яких умовах це все відбувалося? Було б добре зробити невеликий екскурс в історію.
Коли Ісус Христос був на землі, існувала потужна релігійно-політична система - Іудейське царство. І релігійно-політичні лідери цієї теократії свято вірили в те, що вони - божі люди, що вони ведуть народ по божому шляху. Але що сказав Божий син? Він сказав, що він прийшов до своїх, а свої його не прийняли. Коли сталася дискусія про храм, Він сказав: «Зруйнуйте цей храм і за три дні я відбудую його». Він говорив про храм Свого тіла.
Релігійним вчителям Він сказав, що своїми заповідями, своїми переказами ви зруйнували Божу заповідь (відкинули її). Так, релігійні лідери, які стверджували, що вони є частиною, лідерами божого народу, виявилися недієздатними. Вони занадто далеко відійшли від Істини, від Закону, який був даний Мойсеєм.
Ісус Христос, коли почав будувати на землі нову споруду, духовну споруду, Храм свого тіла, почав обирати своїх послідовників не з лідерів, не з еліти. Це були прості люди, люди, які любили істину, люди, які шукали Бога.
Чи змінилося щось у наш час? Звичайно, змінилося. Та Церква, яка була заснована Ісусом Христом, за його ж передреченням, перетворилася на потужну релігійно-політичну систему, яка була з часом названа католицькою церквою, потім розділилася на православну, а пізніше роздрібнилася на багато течій. І ці течії, хоча сповідують християнство, дуже часто конфліктують між собою і екуменізму досі досягти не можуть.
Тут взагалі не йдеться про те, щоб критикувати когось чи судити когось. Звичайно, цьому всьому буде дана певна оцінка. Але варто згадати слова апостола Павла. Він сказав, що справжнім фундаментом або основою, на якій варто будувати церкву, є Ісус Христос, є Його вчення. І якщо хтось на цьому фундаменті буде будувати свою будову з золота, або з дорогоцінних каменів, або з дерева, з соломи - вогнем все перевіриться. Під час Суду все буде перевірено. І встоїть тільки той Храм, який зараз існує. Де він? Він скрізь і в той же час він ніде. Ніде, бо Ісус Христос показав, що Бог уже не знаходить інтересу в будь-якій людській споруді або в якій-небудь людській конструкції - будь то релігійне будівля чи релігійна течія, релігійна конфесія. Він почав творити храм тіла Свого, Храм тих, чиї імена записані на небесах. Храм, в якому КОЖЕН може бути членом цієї Церкви, у якій Ісус Христос є Головою.
ВИ - храм Бога живого.
Первосвященик не потрібен, бо ВИ царське священство. Якщо Ви присвятили своє життя Ісусу Христу, якщо Ви присвятили своє життя служінню Богу, віддали себе в жертву, значить, ВИ і є священиком у цьому храмі. Тому, істинна Церква ніде - в тому сенсі, що в кожній релігійній течії, у кожній церкві є люди, які люблять Боже Слово, і, бачачи цей дисонанс між офіційною догмою церкви і вченням Ісуса Христа, вони або виходять з цієї церкви, або просто не підтримують тих практик, які є в тій чи іншій релігії. Дуже багато з них перебувають не обов'язково в релігійних системах. Дуже багато людей, які живуть дійсно по совісті, по закону Божому, закону, написаному на серцях, знаходяться поза релігійними конфесіями. І коли Ісусу Христу сказали, що ось, є ті, які проповідують, але вони не з нами, Христос заборонив робити їм якесь зло. Тому, що Він сам був вигнанцем. Вигнанцем з тієї релігійно-політичної системи. І ті, які стали Його послідовниками, точно так само були вигнанцями. Апостол Павло вже свого часу відчув на собі неприязнь лідерів тих же зборів, які він заснував. Апостола Івана не хотіли приймати в християнських церквах.
Ті люди, які трималися правди, не приймалися тими, хто хотів влади. Народжені по тілу не сприймають тих, хто народився за духом.

Тому Ісус Христос каже: «Ось, Я стою під дверима та стукаю. Хто почує Мій голос і відкриє Мені двері, Я ввійду до того чоловіка, і ми сядемо з ним разом вечеряти ».(Откр.3: 20) Що це означає? Це значить те, що якщо ми відкриємо своє серце для Правди, відкриємо своє серце для Христа, тобто, для Слова Божого, Біблії і приймемо Його як керівництво в нашому житті, Ісус Христос увійде в наше серце Своїм Духом, і цей Дух буде вирощувати в нашому серці плоди Духа: радість, мир, довготерпіння, віру, надію. Такі люди стають новою особистістю, новим творінням. У нас всередині зароджується нова людина - та людина, за образом Христа, який буде угодний Богу і який буде врятований. Та людина, яка є частиною тіла Христового, в якому Христос є Головою, він стає частиною Храму Христового. І тому це ті люди, чиї імена записані на небесах, і вони дійсно успадкують Царство Боже.
А що таке Царство Боже? Це не їжа і не пиття - це радість, мир і праведність у Дусі Святому. Хто цим служить Богу, той йому приємний. Власне, вже ТЕПЕР така людина може перебувати в цьому царстві і мати зв'язок з Небесним Царством. Тому, що це одне і те ж, це стан постійного блаженства, миру, любові та радості.
Ці люди вже зараз є скрізь і Христос їх знає. Він знає своїх людей і в той час, коли Він повернеться, Його ангели оберуть їх від чотирьох кінців землі, і вони перебуватимуть з Ним, з Ісусом Христом навіки.
Тому вже тепер не потрібно прагнути за тими цілями і тими цінностями, які нам пропонує цей «потопаючий» світ. Було б смішно під час загибелі «Титаніка» фарбувати якусь каюту, переставляти меблі. ... Не варто зараз слухати політиків і займатися створенням нових партій, проведенням реформ, побудовою нового суспільства. Немає сенсу в будинку, що горить, або в потопаючому кораблі проводити реформи. Навпаки, треба знайти ту шлюпку, той ковчег, яким є справжнє Царство Боже, всередині себе формувати нову людину, яка живе по совісті і щодня жити так, щоб бути приємним і угодним Богу.
Звичайно, набагато легше, напевно, раз на тиждень або кілька разів на тиждень піти до церкви і там показати себе праведним і істинним. А набагато важче і набагато складніше кожну хвилину вести боротьбу зі своїми плотських нахилами, кожну хвилину вести боротьбу за те, щоб ставати новою людиною, кожну хвилину, як казав свого часу Чехов, «видавлювати з себе раба».
Ось це ТЕ заняття, яке дійсно цінне в Божих очах: ставати новою особистістю, ставати частиною нового суспільства, небесного суспільства, для якого цінності цього минаючого світу є нікчемними. Тому було б дуже добре, щоб ми визначилися, де ми стоїмо, тому було б дуже добре, щоб ми дійсно слухали це попередження і шукали порятунку.
Капітан Сміт, коли отримав попередження про те, що «Титанік» входить в зону льодової небезпеки, проігнорував це попередження, відмахнувся від нього і, покладаючись на свій досвід і на свою самовпевненість, наказав прямувати далі тим же курсом з тією ж швидкістю. Чи будемо ми такими ж? Чи будемо ми відмахуватися від попередження і вірити тим лідерам, які нас ведуть. Або ми все-таки підемо за Ісусом Христом, за тим Лідером, який ХОЧЕ нас врятувати, який віддав за НАС Своє життя.
Це залежить від кожного з нас.
http://www.youtube.com/watch?v=32Hs2V_4miU

Духовні цінності

Любомир Гузар «Дзеркало тижня. Україна» №29, 22 серпня 2012,

Минає двадцять перший рік існування самостійної, незалежної Української держави. Ранні дев’яності роки минулого століття позначались вибухом надії, неймовірної ейфорії. Після десятиліть, а властиво — століть дуже складних обставин життя, здавалося, що для нашого народу починається новий порядок, настає золота доба. Але так не сталося.
Настрої в народі визначають зневіра та відчай. Чомусь у нас сьогодні не все грає. На якій підставі? Правдоподібно, найглибшою причиною такого стану є матеріалізм, не як теоретичне філософське вчення, а радше як неймовірна практична зажерливість. На це звернули увагу предстоятелі трьох українських традиційних Церков (УПЦ, УПЦ КП, УГКЦ) у своєму Зверненні 1 грудня 2011 року. Справді, куди не глянемо, всюди одна й та сама музика.
Останніми роками значно зросла кількість українських мільйонерів. Може, само собою це було б не найбільшим лихом, бо для народу добре мати багатих людей, але й тут якось не все ладиться. Адже дуже велика частина населення впродовж тих самих років убожіє, відчуває брак засобів для нормального, спокійного, вповні захищеного щоденного життя, як це личило б громадянам багатої країни, про що дедалі більше й гучніше говориться. Мабуть, кожному зрозуміло, що зацікавлення засобами щоденного життя дуже відрізняється від жадоби матеріальних благ та тих привілеїв чи проклять, які приносить із собою непомірне багатство.
На багатьох ділянках суспільного життя за найвище добро поставлено матеріальні блага. Влада, чинна чи бажана, зосереджена на збагаченні, радше власному, ніж народу. В політичному житті за місце у списку кандидатів треба чимало заплатити, а мажоритарним кандидатам не можна вірити, бо себе продадуть. Фальсифікація «волевиявлення», як і збирання підписів чи проведення зібрань, уже відкрито і безсоромно оплачується ще далеко до самої дати голосування. Уми високих посадовців зациклені на фінансах: кредити, інвестиції, сплата податків, пенсії, соціальні виплати тощо. Тим часом слухачі їхніх заяв відчувають щораз більшу прірву між словами та дійсністю. Велика індустрія старається задавати тон державній політиці виключно задля збагачення кількох родин. Щасливий той, кому вдасться відбитися від рейдерського нападу. Середні і малі підприємства борються за своє існування. На всіх рівнях фінансових відомств усі справи можна легко залагодити за кілька годин, поклавши наповнений умовними одиницями конверт на стіл відповідного чиновника. Земельну ділянку, навіть якщо на ній містилася історична будівля або вона законом відведена під культову споруду, можна віддати під комерційне використання. Свободою слова володіють власники ЗМІ. Відсоток державного бюджету на науку та культуру мізерний. Натомість від перших класів початкової школи до закінчення вищих студій треба платити: за вступ, за переведення з курсу на курс і випуск, а академічним ступенем можна прикраситися навіть без зайвого навчального зусилля.
Що вже казати про судову гілку влади: народ не має довір’я ні до правозахисних, ні до судових установ. Багатій людині не потрібно турбуватися про свої манери керування автомобілем. Навіть якщо їй і трапиться когось поважно «потурбувати», вона тим не переймається. Одне слово, все вище сказане — це дуже прикрий образ нашої дійсності: за гроші і задля грошей можна все. Як твердять старші і молодші громадяни — в Україні купується і продається все. Тому цілком закономірно, що найбільшою цінністю вважається гріш.
Двадцять років життя, навіть у власній незалежній державі, не дали бажаних плодів. Матеріалістична філософія життя себе не виправдала. Незважаючи на багато милозвучних заяв, котимося до гіршого. Настав найвищий час шукати інших підходів до здорового суспільного життя, інших цінностей, за якими буде можливо розвивати справді здорове суспільне буття.
То що ж нам робити? Потрібно звернутися до інших цінностей, перевірити їх, щоб переконатися, чи можуть вони гарантувати позитивний розвиток, солідну основу для тривалого розвитку. Визначення таких цінностей — це не пошуки в темряві, це радше ствердження досвіду суспільств і народів, які на таких цінностях успішно будували своє суспільне життя. Це завдання провідної верстви суспільства, так званої інтелігенції, — належно представити такі цінності. Популярно називаємо їх духовними, але не в слові таємниця їхньої вартості, а в змісті. Нижче подаємо конкретні приклади, що ці так звані духовні цінності собою являють. Відразу видно, що вони нас уводять в інший світ. Ось вони:
Погляньмо на самих себе. Хто ми? Звідки взялися? Чи наше існування має якесь значення? Чи маємо якусь питому гідність? Чи можемо щось пізнати і зрозуміти? Чи можемо щось бажати та щось постановити? Чи можемо свобідно вибрати напрям нашого життя? Чи маємо якісь здібності? Чи маємо якісь таланти? Чи маємо змогу щось осягнути? Чи можемо щось доброго вчинити? А куди прямуємо? Який зміст і яка ціль нашого життя?
Спробуйте відповісти на всі ці питання, і напевно здивуєтесь, наскільки великою є ваша гідність. А тепер зробіть наступний крок.
Якщо ви належно зрозуміли свою власну гідність, то чи гідність вашого сусіда менша за вашу? Якщо вас варто вшанувати, то чи менше треба шанувати вашого сусіда? А якщо вам вільно щось зробити, то чи вашому сусідові менш вільно? Якщо ви людина віруюча, то вище наведені питання постануть перед вами ще яскравіше. Але навіть якщо ви не вірите у Творця, то вам відкривається розуміння дійсності, а перш за все — розуміння самого себе, про яке людина, хоча б власник цілої гори золота, навіть не мріятиме. Отже, маємо приклад однієї духовної цінності — природа людини. Коли її приймаємо, світ починає видаватися цілком інакшим.
Трапляються ситуації, і то, на жаль, не аж так рідко, коли громадянин щось стверджує, а чиновник це спростовує. Який наш висновок? Хто з цих двох не каже правди? Якби вони обидва говорили правду, наскільки б змінилася якість суспільного життя! Ось вам і друга духовна цінність — говорити правду. Як прекрасно, коли перестають торгувати правдою!
Живемо в такий історичний період, коли поінформованість є дуже важливою частиною суспільного життя. Йдеться про якість уявлень, достовірність, об’єктивність, здоровий глузд, позитивний підхід до життєвих проблем. Чи не такими повинні бути засоби масової інформації?
Уявімо собі ситуацію, де ви чиновник, ваші повноваження чітко визначені, як і ваші обов’язки-завдання. До вас приходить громадянин, котрий викладає свою потребу, яку ви без зайвих ускладнень, без жодних вимог особистого характеру ретельно та без зволікання залагоджуєте. Чи щось таке можливе? Спробуйте — і здивуєтесь, що цей громадянин відійде щиро задоволений, з погідною усмішкою на обличчі, а ви відчуєте справжнє внутрішнє задоволення.
Уявімо собі іншу конкретну ситуацію, де ви викладач. За декілька років ваші студенти нестимуть відповідальне служіння на різних ділянках життя. Є два шляхи, якими можна досягти бажаного результату: студент регулярно платить і безперебійно переходить з курсу на курс, не завдаючи собі ані найменшого клопоту, щоб чогось навчитися. Інший студент завзято працює, не зіпсутий поганим прикладом своїх багатих батьків, але зі щирим бажанням колись належно та відповідально послужити потребуючим. Кому з цих двох ви б хотіли допомогти, і в який спосіб — руйнуючи чи будуючи його характер?
Існує ціла низка соціальних зобов’язань, які уможливлюють і в свій спосіб задовольняють життєві потреби громадян, — це двосторонні відносини громадянина та держави. Громадянин виділяє свою фінансову пайку для загального блага: утримання шкіл, забезпечення охорони здоров’я, культурних установ, благодійних установ тощо. А держава, зі свого боку, захищає права своїх громадян, перш за все щодо належного забезпечення та інших умов для нормального особистого, сімейного та громадського розвитку. Є стан, який треба назвати суспільною справедливістю, де вона забезпечена на ділі, а не тільки на словах: там панує мир.
Ми дещо сказали про духовні цінності. Те, що сказане, дуже відрізняється від переконань, які тепер панують в Україні. Якщо щиро бажаємо докорінно змінити напрям розвитку нашого суспільства, мусимо змінити систему цінностей. Мусимо це робити всі разом. Велике питання, яке перед нами стоїть: чи всі ми насправді цього бажаємо? На жаль, складається враження, що ні.
Але я як християнин, а не як пустослівний політик, щиро надіюся — проти надії таки сподіваюся, — що рано чи пізно всі ми без винятку таки зберемось, сядемо разом і розпочнемо справді творчу, підкреслюю — творчу, розмову.
zn.ua
http://dt.ua/POLITICS/duhovni_tsinnosti-107478.html

 Вельмишановне панство з блогерів і всіх інших, хто читає чи проглядає мої дописи тут або деінде, - як я вже зазначав в минулому, я використовую цей ресурс просто для оприлюднення своїх матеріалів. І все! Мені тим Інтернет і цікавий, що я можу розмістити що хочу і забути, тобто не думати як далі донести думку суспільству - вона вже є доступна для всіх бажаючих, отож можу спокійно рухатись далі.

Далі буде Майбутнє і мене турбує, яким воно буде. Маю тверде переконання, що в житті нічого не відбувається просто так спонтанно: все має певний збіг сукупних обставин, серед яких можливі випадковості, але спільний знаменник всеодно буде закономірним. Не буду зараз обтяжувати всіх прикладами і доводами - їх безліч. Хочу сказати про інше: я викладаю свої знання і роздуми тут для спільного використання всіма, хто того забажає - ото і все.

Також хочу зазначити, що я не претендую на те, щоб бути найрозумнішим за всіх - а навіщо воно мені? Мій імператив дії походить з іншого: якщо я втаємничую свої розумові знахідки в собі через завищену самокритичність, то зроблю зле, бо не мені вирішувати, що є насправді мудре, а що - не дуже.
Все вирішуєте ви, мої читачі. Знайдете собі цікаве і корисне - добре, але як не станете читати - теж не пропадете, як і я не пропаду з того.
Я дуже полюбляю притчу про сіяча, що розкидує зерно, але в кожної зернини своя доля і не кожному зерняті дано прорости і вирости до повноцінного колоса.
Як ще люблю повторювати іншу сентенцію: - Якщо врожай поганий - всеодно треба сіяти знову і знову.
Моя робота як я її вбачаю: засівати думками українські інтелектуальні грунти. Я плекаю УКРАЇНСЬКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ЕЛІТУ МАЙБУТНЬОГО.  Придумав для цього віртуальний проект Соціальна партія України "Гарт" (СПУ "Гарт") http://gartua.io.ua/ - з тим і буду рухатись далі.

З повагою - Богдан Гордасевич.

20 років НЕЗАЛЕЖНОСТІ!!! Дякуємо ВАМ, Шановні панове президенти, міністри, депутати...

Прокинувшись від дурного сну сьогодні рано мені захтілося списати в людей якою б вони хотіли бачити Україну в найближчому майбутньому? А де можна про це запитати, звичайно на українському порталі, яким користуються всі активні люди. 

Тому, я б дуже просив вас всіх поставитись до Опитування поважно та щиро, дайте свою відповідь. 

Якою Ви б хтіли бачити Україну в найближчому майбутньому?

Загубив Новий Рік засніжені крила...

Десь забуло Різдво свою шаль...

Звідкись лине небачена сила...

Мою радість змінила на жаль...

Не принесе мені фея вуглинку...

На свято тільки серце заболить...

Минуле вже майнуло без зупинки...

Майбутнє ще тільки летить...

Хай спогади закутають ялинку...

Дитячі хай вкриють пісні...

Засніжену тримаю валентинку...

Це ж іскра у серці моїм...

Все тихо біжить, як за помахом чарів...

Вже й я - це  не я давно...

Вже доля вдягла намисто з коралів...

Перепони сховались на дно...

Ти вже не повернеш колишнє...

Хоч навіть воно й золоте...

Розвій свою спогадів тишу...

І прийде майбутнє твоє!!!

Леська Щастя

дуже важливо: чи бачите ви своє майбутнє в Україні і як?