Недалеке майбутнє

     Мої вітання всім вам друзі! Радий повернутись у ваше щире та дружнє оточення, щоб пересвідчитись, що ви у мене є, всі у доброму здоров’ї. Принаймні, я цього вам від душі бажаю!

     Вибачайте, що починаю своє спілкування не із кримських альбомів, де мені нарешті пощастило побувати, а із події мого рідного міста. В Тернополі відбувався дев’ятий всеукраїнський фестиваль «Тернопільські театральні вечори». Саме під завершення його і повернувся я додому.

     Протягом п’яти вечорів, на двох сценах, дев’ять театральних колективів представляли свої дебютні роботи. Не можу не поділитись враженнями від заключного спектаклю, що поставлений Львівським академічним театром ім. Заньковецької. Це авторський і режисерський дебют однієї і тієї ж людини, Ореста Огородника, що має назву «Останній гречкосій». Спектакль здобув відзнаки (серед яких головний приз), по трьох номінаціях. Чим же вразив він мене? Ото ж, коротко про сюжет твору.

     Для значної частини суспільства початок наступного року, року ринку землі, викликає занепокоєння та настороженність. У п’єсі досить вдало відтворено те, що відбуватиметься на селі, якщо все ж таки землю почнуть продавати. Щоправда, більша частина дії змальована в дещо наївному та навіть фантастичному світлі, бо за землю… дають великі гроші. Дають. Але ж для когось вона пісок, глина, перегній…, гроші, а для когось – невід’ємна частка мікросвіту, який ми називаємо людською душею. Вона - лоно матері, що живить душу, формуючи її такою як у прадідів-гречкосіїв. Порвати пуповину, означає збідніти духовно для одних, а для інших це означає трагедію, крах, кінець.

     В силу життєвих обставин абсолютна більшість дійових осіб вже давно цю пуповину порвала. І сім’я старшої дочки, що проживає у місті, і змучена сільським життям та чоловіком-пияком молодша, і вся деградуюча сільська масовка, що тиняється без роботи, напідпитку... Та батьки стоять твердо на своїй позиції. «Та як же це? За Австрії про свою землю дбали, за Польщі про свою землю дбали, за совєтів також дбали… аж у Сибір за це повивозили, а тепер взяти і продати???» - швидше сама себе запитує шокована мати. А діти оглухли, почувши яку суму обіцяють. Батько, головний герой, ще непохитніше стоїть на своїх переконаннях. Його монологи, це крик душі про те, що станеться в майбутньому: «Бог створив Адама із землі. Ми, нащадки Адама, землю продаємо. Що продаємо? Кого продаємо? Себе! Себе продаємо!!!».

Коли на сцені з’являється покупець, депутат ВР, олігарх, дія набирає більш реалістичного змісту. Почувши різке заперечення батька про неприпустимість такої авантюри, столичний гість чинить в дусі часу. «Цю землю я отримаю і без твого підпису. Тому що ти є ніхто! Ти просто – гречкосій! Причому останній»…

     Розв’язка твору трагічна. Але не стану викладати усіх подробиць, оскільки є серед друзів такі, що планують переглянути виставу у себе в Львові.

     П’єса за жанром трагікомедія. Проте її гумор, це гірка самоіронія, сміх над безвихідною ситуацією, у якій опинилось село.

     Народ який сміється над собою, здатен вижити, - говорить вислів оптимістів. Дай то Боже!

     P.S. У фестивалі взяли участь два театральні колективи  з Києва, а також драматичні театри з Херсона, Луцька, Хмельницького, Івано-Франківська, Коломиї, молодіжний театр Тернополя і згаданий вище Львівський.