хочу сюди!
 

Татьяна

51 рік, терези, познайомиться з хлопцем у віці 50-58 років

Замітки з міткою «нквд»

"Жаль, что НКВД мало расстреляло националистов и бандеровцев"

"Жаль, что НКВД мало расстреляло националистов и бандеровцев", - КПУ


Народный депутат от КПУ Евгений Царьков считает, что загоны НКВД мало расстреливали националистов в советское время.

Об этом он сказал в эфире программы "Шустер live", сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на ЛБ.

Так, на одну из реплик политических оппонентов Царьков* сказал: "Жаль, что НКВД мало расстреляло националистов и бандеровцев".Слова коммуниста вызвали острую дискуссию и осуждение в студии.

В Естонії судять НКВДиста

Без строку давності. В Естонії судять 86-річного НКВДиста.
Прокуратура направила в Пярнуський повітовий суд справу 86-річного Яна Пяхна (Jan Pahn), якого звинувачують в причетності до депортації естонців до Сибіру наприкінці 1940-х років. Про це повідомляє газета Postimees.

Влада вважає, що Пяхна, що працював оперуповноваженим Хийумааського відділення міністерства держбезпеки Естонської ССР, навесні 1949 року брав участь у впізнанні 14 сімей, які підлягали висилці з острова Хийумаа. Це кваліфікується як геноцид і напад на цивільне населення.

Двох людей Пяхн заарештував особисто, а ще шістьох доставив в порт Лехтма, звідки їх наступного дня відправили до Татарського району Новосибірської області. Всього, за даними звинувачення, на підставі його свідчень до Сибіру було вислано 41 людину, зокрема вагітну жінку і двох дітей до 12 років. Вісім осіб померли на засланні.

Відповідно до естонського законодавства, участь в депортаціях вважається злочином, що не має терміну давності.

Можна тільки уявити скільки таких от пяхнів, котрі сотнями тисяч відправляли українців у Сибір та Казахстан, живе на нашій землі... (Як відомо в НКВД-КГБ "бувших" співробітників не буває.)

Радянська історія

Я не бачив цього відео раніше, тому гадаю, хтось також не бачив це фільм. Показані докази як комуністи нищили нації, цілі народи, разом з фашистами шматували Європу. 9 травня для мене не день перемоги, а ще один день пам'яті мільйонів загиблих та закатованих комуністами.

Фільм показаний на державних телеканалах Литві, Латвії, Естонії, України, Білорусі, Польщі, Словенії, США . Не показаний та більш того, заборонений у Росії.

http://video.yandex.ua/users/al-tkachenko2012/view/2?ncrnd=2371

На скривавленій землі.

Олександр Пагіря  
 
Під час відступу Червоної армії влітку 1941 року війська НКВС провели масові екзекуції в’язнів. І не тільки
в Західній Україні, а й у Вінниці, Харкові та Криму
Відступ Червоної Армії з території України влітку–восени 1941 року ознаменувався багатотисячними колонами військовополонених, безладною евакуацією місцевого населення, форсованою мобілізацією, спаленими мостами, зруйнованими підприємствами, засобами комунікації, міськими й сільськими об’єктами, отруєними запасами продовольства та води. До того ж він залишив по собі гори трупів розстріляних і понівечених в’язнів внутрішніх тюрем НКВС, показавши чи не в найгірший спосіб обличчя сталінського режиму. Червоний терор у перші дні війни проти заарештованих «контрреволюційних і антирадянських елементів» охопив широкі простори від Карело-Фінської Республіки, Балтії, Західної Білорусі та України до Бессарабії, Криму й окремих районів РРФСР, ставши одним із елементів, що характеризували, за визначенням американського історика Тімоті Снайдера, «криваві землі».

На момент, коли напала Німеччина, внутрішні тюрми НКВС УРСР були переповнені в’язнями. Станом на

початок червня 1941 року в них утримували 72 тис. 768 людей за загального обмеження у 30 тис. 753 особи.

Там сиділи політики, релігійні діячі, представники інтелігенції, колишні чиновники та військові, вихідці з

«буржуазії», «куркулі», активісти національно-визвольного руху, кримінальні злочинці та побутові арештанти.

22 червня 1941 року у зв’язку з початком нацистської агресії Наркомат внутрішніх справ та прокурор СРСР

видали директиву про переведення тюрем, таборів та колоній примусового утримування на воєнний стан.

Було заборонено звільняти в’язнів, в особливу категорію виділено «польський контингент, німців та

іноземних підданих», яких належало зосередити в зонах із посиленою охороною. Також передбачено було

заарештувати всіх осіб, підозрюваних в антирадянській діяльності, які могли становити небезпеку для

більшовицького режиму в умовах німецької окупації.

Читайте також: Історія однієї в’язниці.Тюрма на Лонцького: чиєї правди більше?

ТРАГЕДІЯ ГАЛИЧИНИ Й ВОЛИНІ

На початку німецько-радянської війни в тюрмах Західної України перебувало багато людей, заарештованих

більшовицькими каральними органами в ході радянізації інкорпорованих до складу СРСР територій Галичини,

Волині та Північної Буковини за результатами «визвольних походів» Червоної армії в 1939–1940 роках.

Першого тижня війни заповненість в’язниць у західному регіоні УРСР збільшилась у півтора-два рази. Органи

НКВС та НКДБ за відповідними інструкціями з центру арештовували всіх підозрюваних в «антирадянській та

шпигунській» діяльності. Зокрема, у Львові після 22 червня чекісти влаштували справжні облави на

мешканців міста, вбачаючи в кожному другому повстанця й шпигуна.

У перші дні війни органи державної безпеки УРСР намагалися вивезти заарештованих із прифронтової смуги

в глиб території. 23 червня 1941-го начальник тюремного управління НКВС республіки Філіппов направив

командирові 13-ї дивізії НКВС полковнику Зав’ялову план евакуації в’язнів із західного регіону. Зокрема,

передбачали вивезти 23 тис. 236 осіб, для чого необхідно було мати 778 залізничних вагонів. Однак

блискавичний наступ німецьких військ, проблеми із транспортом та активізація націоналістичного підпілля,

яке спорадично атакувало тюрми з метою визволення в’язнів, поставили радянські каральні органи перед

неможливістю реалізації плану. Після кількох звернень керівництва українського НКВС до Москви по

інструкції звідтіля надійшла телеграма: потрібно було «згідно з розпорядженням Лаврєнтія Бєрії, за списком,

затвердженим прокурором, розстріляти всіх осіб, що перебували під слідством, засуджених за

контрреволюційні злочини за ст. 170 Кримінального кодексу, та осіб, які здійснили розтрати, а підслідних та

засуджених, які не проходять за цими статтями Кримінального кодексу, – звільнити».

За винищення політичних в’язнів від самого початку війни взялись у прикордонних тюрмах – у Перемишлі й

Добромилі. Надалі з повним розмахом страти арештантів здійснювали без суду за вказівками місцевого

тюремного начальства. Їх убивали в камерах, на подвір’ях в’язниць, в урочищах за межами міст, над

шурфами шахт тощо. Катівські технології варіювалися від застосування вогнепальної зброї та бронетехніки –

через відрубування частин тіла – до закопування живих людей у землю й подекуди варіння в казанах.

Від 23 червня розстріли проводили чимдалі інтенсивніше, спочатку індивідуально за викликами на прізвище,

а потім цілими групами. В останні дні перед відступом радянських військ в’язнів страчували без списків,

подекуди просто в камерах  за допомогою автоматів і гранат. Щоб приховати передсмертні крики жертв від

міських жителів, екзекуції виконували під шум автомобільних і тракторних двигунів. В’язні намагалися

повставати, однак зазвичай їхні виступи закінчувалися суцільними розстрілами. Деяким арештантам

пощастило втекти, скориставшись панікою та безладом радянських військ, що відступали. Окремих –

звільнили оунівці під час організованих повстань.

Про масштаби червоного терору на початку війни в умовах відступу Червоної армії із теренів Західної України

свідчать очевидці: «…Львівські «Бригідки». З розкритих навстіж брам доноситься трупний запах. На подвір’ї,

в коридорах, у підвалах – стоси трупів. Усі вони зі слідами тортур. Проломлені черепи, відрубані ноги, руки,

скручені колючим дротом тулуби, спотворені обличчя». «У Самбірській тюрмі було знайдено багато трупів,

помордованих у жахливий спосіб. Деякі з них мали в устах ганчірки й пісок, інші попідрізувані нігті на пальцях

рук, пошматовані й повирізувані пояси шкіри з обличчя, повиколювані очі, повідрізувані носи, повибивані зуби

і т.д. У жінок були відрізані груди, порозпорювані животи, повиривані жмути волосся, перед стратою їх усіх

зґвалтували».

Загалом у перші тижні війни в тюрмах Західної України було страчено близько 22 тис. осіб. У в’язницях

Львівської області (на той час до її складу входила тільки північна половина теперішньої. – Ред.) (Львів,

Буськ, Городок, Комарно-Рудки, Щирець, Бібрка, Жовква, Кам’янка-Бузька, Судова Вишня, Яворів, Лопатин)

було розстріляно 4 тис. 591 людину, у трьох в’язницях Дрогобицької (Дрогобич, Самбір, Стрий) – 3 тис. 301, у

тюрмах Станіслава – 2 тис. 500, Луцька – 2 тис. 754, Рівного – 150, Дубно – 1 тис. 500, Ковеля – 195,

Тернополя – 1 тис., Перемишля та Добромиля – 2 тис. в’язнів. більшість із них були українці, невеликий

відсоток становили поляки, біля 10% – євреї-сіоністи.

ЕТАПОМ НА СМЕРТЬ

Евакуацію ув’язнених вдалося провести тільки в окремих містах, однак більшість арештантів так і не

дісталися до місць призначення. Транспортні засоби використовували лише для вивезення цінних речей і

товарів, а переважну кількістьц в’язнів етапували пішки. Із «маршів смерті» вижило тільки 214 осіб. Решта

дорогою були страчені або ж загинули від нападів авіації супротивника (їх плутали з регулярними військами,

що відступали). Зокрема, з Чорткова Тернопільської області було евакуйовано 954 в’язні, із яких дорогою

розстріляли 123, а з Умані – 767. Відомо про 110 осіб, вивезених етапом із Західної України й полеглих від

чекістських куль у Биківні поблизу Києва. У рідкісних випадках начальник конвою через складну ситуацію

відпускав своїх бранців на всі чотири сторони (так трапилося на Хмельниччині). Тих, кого евакуювали

залізницею, дорогою підривали або ж знищували в брутальний спосіб. Так, зокрема,сталося 7 липня 1941року

із політв’язнями з Коломиї та Буковини, яких на станції Заліщики Тернопільської області викинули з

поруйнованого вибухом моста в річку Дністер.

Інші категорії в’язнів були або переміщені до тюрем і таборів тилових районів, або звільнені відповідно до

указу Верховної Ради СРСР від 12 липня 1941 року. Тоді в місцевостях, де було оголошено воєнний стан,

випускали на волю осіб, засуджених на терміни до трьох років за так звані побутові злочини. А ще амністії

підлягали кримінальники.

Після вступу німецьких військ, коли двері в’язниць повідчиняли, перед західними українцями постала

жахлива картина комуністичного терору. Нацистська пропаганда досить успішно використала факти масових

розстрілів задля посилення антибільшовицьких та антисемітських настроїв серед місцевого населення у своїх

інтересах.

Свідчення очевидців та імена замордованих періодично публікували в українській, польській та німецькій

пресі окупаційного періоду, місця злочинів фотографували й фіксували на відеоплівку.

ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНЦІ

Утім, трагедія невільників тюрем у західних областях була не єдиним брутальним злочином комуністичного

режиму перед панічним відступом із теренів республіки. Масова ліквідація в’язнів у перші тижні війни

відбулась у Вінниці, де загалом більшовики знищили 9 тис. 439 осіб – переважно громадян, заарештованих

під час Великого терору 1937–1938 років. поблизу Харкова, у селищі П’ятихатки перед відступом радянських

 військ було замордовано 8 тис. в’язнів, серед яких виявились і польські офіцери. Під час евакуації з Криму

НКВС вдалося до масового переслідування й арештів серед цивільного татарського населення. 31 жовтня

1941 року в день здачі Сімферополя чекісти розстріляли в камерах усіх політичних в’язнів. Після вступу

німецьких військ у міській тюрмі НКВС було знайдено тіла жінок та дітей, убитих разом із чоловіками.

Схожу картину червоного терору бачимо в Ялті, де 4 листопада 1941 року енкавеесівці перед відходом

знищили всіх ув’язнених у тюрмі. Крім того, у Криму вони розстрілювали місцевих жителів просто на міських

 вулицях та дорогах, вбачаючи в них потенційних ворогів і гітлерівських посібників. Так, сталося між

Алуштою та Ялтою і в містечку Карасубазар.

Масове вбивство політичних в’язнів на початковому етапі німецько-радянської війни стало дієвим засобом

знищення опонентів сталінського режиму під виглядом безладного відступу радянських військ та органів

більшовицької влади на схід. Не дивно, що під цю категорію не потрапили кримінальні злочинці та божевільні

психлікарень, яких масово випускали з місць утримування в перші місяці війни.Дії каральних органів проти

арештантів підпадають під категорію військових злочинів відповідно до норм тогочасного міжнародного права, зокрема Гаазьких конвенцій 1899 та 1907 років,

дотримання яких повсякчас декларував Радянський Союз у ході Другої світової війни. Масштабні страти

в’язнів у перші тижні німецько-радянського збройного протистояння справили шокове враження на українське

населення, особливо західного регіону, яке після повернення більшовицького режиму 1944 року не змогло

пробачити йому варварських злочинів і довгий час живило повстанський рух, що боровся за незалежність

України.

ДО РЕЧІ. Досвід Литви

Після розпаду Радянського Союзу Литва розпочала слідчі дії проти злочинців комуністичного

режиму, причетних до масових убивств в’язнів 1941 року.Зокрема, Шяуляйський територіальний суд

2001-го видав постанову про притягнення до відповідальності колишнього співробітника органів НКВС

Пєтра Раслана за злочини проти литовського народу, засудивши його до довічного ув’язнення.Однак

виконанню цього рішення завадила Російська Федерація, взявши екс-чекіста під свою опіку. Це стало однією

з причин, чому 2004 року Вітаутас Ландсберґіс змусив президента своєї держави бойкотувати

святкування Дня Перемоги в Москві.

Мистерия времен.


                                      


                         Лаврентий Берия создал спортивное общество Динамо.Это
                         название уже давно изжило себя.Пора дать новое название
                         известному спортивному клубу.

                    
                                        Лаврентий Берия,
                                        Смертей феерия,
                                        Коль из доверия,
                                        Ты вышел вдруг.
                                        Пусть непогода,
                                        Найдём урода,
                                        Врага народа,
                                        Замкнём мы круг !


                                        Создав Динамо,
                                        Сказал он прямо,-
                                        Это не драма,
                                        А мой оплот !
                                        Чекисты вроде,
                                        Живут по моде,
                                        Курок на взводе,
                                        И жизнь в расход !


                                        Коль честь задета,
                                        Не жди привета,
                                        Пенсне надето,
                                        Мчит "воронок ".
                                        В застенках звуки,
                                        В крови все руки,
                                        Репрессий муки,
                                        Бьёт молоток !


                                        Времён мистерия,
                                        Предел терпения,
                                        Лаврентий Берия,
                                        Второй Нерон !
                                        Людей потерянных,
                                        Судьбой осмеянных,
                                        Властью расстрелянных,
                                        Добился он.


                         

22 червня. Політика пам'яті

Крутішої армії, ніж радянська в світі ніколи не було. Лише в ній бували випадки, коли розстрілювали вже призваних до армії солдат, виключно через то що для них зброї не вистачило, або тому, що вони були українцями. Хворим і слабим краще то не чути. Злочини НКВС у 1941 році.

http://www.youtube.com/user/vosvoboda


25%, 1 голос

75%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

На Ивано-Франковсковщине обнаружили следы зверств НКВД.

 Нигде в мире не находят таких страшных свидетельств зверств сталинского НКВД, как на Прикарпатье. Вот и в этот раз в аккурат в день подписания президентом Украины В.Януковичем Закона о Знамени Победы опять страшная находка вблизи села Пшеничники Тисменицкого района Ивано-Франковской области.

 Тут весь набор, явно  свидетельствующий о зверствах преступной банды маньяков. А поскольку именно на этом месте стоял
, согласно рассказам жителей, с 1939 по 1941 год   гарнизон НКВД, то всё ясно как день Божий. Они!  Это всё они натворили - НКВДисты эти. Есть там и про матерей, убитых с  дитятками на руках. Без этого не обходится ни одно обвинение против  преступных организаций.

 Местные историки из "Мемориала", горя  негодованием, ещё поведали миру что жертв не только пытали, но и  расчленяли. Зачем это было делать сотрудникам НКВД, не уточнили. 

 Других версий, кроме той, что там "поработали" НКВДисты, "мемориалисты" не  предложили. О том, что была Вторая мировая война и что в тех местах  зверствовали отряды ОУН-УПА и что именно они вырезали польское население от стара и млада, ивано-франковские исследователи истории видать  забыли. Бывает. С ними такое бывает.

 И как мы все выжили в том НКВДистском аду?

Эдуард Джафаров.

http://joff.ucoz.ru/blog/na_ivano_frankovskovshhine_obnaruzhili_sledy_zverstv_nkvd/2011-05-22-539

1944 год. ТРАГЕДИЯ ТАТАР с Арабатской Стрелки.

Или   "А БЫЛ ЛИ РАСПЯТЫЙ МАЛЬЧИК?". look
 
"Про те, що невелика частина татар залишилася на кримській землі всупереч всім Постановам, влада згадала лише в 1945 р. 
Чекісти прийшли в жах, уявивши собі, що з ними зробить Вусатий Господар, коли йому донесуть...
Протягом доби всіх татар зібрали на одній з пристаней, повантажили їх у трюм старої баржі – і відбуксирували її до середини Азовського моря. Потім відкрили кінгстони. Верхні люки були закриті.
Після цього поверхню моря кілька годин борознили катера конвою – на всякий випадок, чи не спливе хто? Автомати були спрямовані на воду, але марно, вона була мертва, як і ті, хто навічно під нею залишився. Не випливла жодна людина...".
===


Эту страшную историю – то ли легенду, то ли Эхо Настоящего Преступления – довелось услышать о событиях 1944 года. Вроде бы в мае, когда обезлюдел Крым, и о крымских татарах напоминали только названия опустевших селений...– на Арабатской стрелке жизнь почему-то шла по-прежнему: о ее немногочисленном населении, в том числе и о ТАТАРАХ, просто... ЗАБЫЛИ. 
Вспомнили через несколько месяцев – а ведь уже отчитались "наверх" о проделанной работе!!! 
И тогда кто-то из сметливых работников "органов" нашел выход: несколько десятков людей погрузили на баржу, вывезли в море – и затопили.

Теперь трудно разобраться, откуда пошла эта история: ЕСЛИ ВСЕ ПОГИБЛИ, КТО РАССКАЗАЛ ОБ ЭТОМ? 
Но предположение, что в мае упустили из виду несколько крохотных селений, имеет право на жизнь – не исключено, что на Арабатскую стрелку не сунулись потому, что СЧИТАЛИ ЕЕ УЖЕ НЕЖИЛОЙ.
====
Что ж, надо разобраться! 
Как историк-профессионал, начал с поиска и изучения ПЕРВОИСТОЧНИКА информации.

Возьмем солидный труд, среди издателей которого Национальная академия наук Украины, Институт истории Украины, Главная Редакционная коллегия научно-документальной серии книг "Реабилитированы историей", Государственный Архив СБУ, Каменец-Подольский госуниверситет!!! 
Полное название - "Крымские татары: путь к возвращению. Крымскотатарское национальное движение (вторая половина 1940-х – начало 1990 годов) глазами советских спецслужб", часть первая, Киев, 2004 г.

Этот случай изложен на переходе с 9-й на 10-ю страницы. 
Это – ВСТУПЛЕНИЕ к сборнику документов, написано составителями Юрием Данилюком и Олегом Бажаном, под общим названием: "С памятью о прошлом, и во имя справедливости", и Вступление документов не содержит
Документы непосредственно публикуются с 65-й страницы.

*** Но именно на это издание ссылаются многочисленные другие публикации!!! 
В ссылках этих публикаций – и про крымских татар, и про сборник документов...– КАЖЕТСЯ, ВЕСОМО! 
Но на последующих страницах документов – не упоминается случай, описанный на первых страницах Вступления...
===

А может, надо искать упоминания о трагедии В БОЛЕЕ РАННИХ ПУБЛИКАЦИЯХ?
Нашел и такую! Более ранняя информация: сборник дотошных исследователей С.Червоной и М.Губогло. "Крымскотатарское национальное движение". Том II. Документы. Материалы. Хроника. / Ред. М.Н.Губогло, С.М.Червонная, Серия: "Национальные движения в СССР", ЦИМО – Москва, 1992, 328 страниц.

Читаем: 
"1945, июнь, Трагедия на Арабатской стрелке: Последняя группа крымских татар, забытых на полуострове (рыбаков с Арабатской стрелки) вывезена на барже в Азовское море и затоплена в море".
Страница 285. Раздел III. Хроника основных событий, связанных с развитием крымскотатарского национально-освободительного движения(1917 - 1991 гг.). Составитель С.М.Червонная. 
*** Именно на эту страницу ссылается в своей "Крымскотатарской энциклопедии" Рефик Музафаров, том первый, страница 63. 
*** Но сразу одно, и большое НО! 
*** Исследователи НЕ ССЫЛАЮТСЯ ВООБЩЕ НИ НА ЧТО!!!
 
Всё же сомнение не давало покоя во время многочисленных походов по Арабатской стрелке... Хотелось найти жителей, живших в военные годы на Арабатке. 
Поездка в Геническ успехом не увенчалась. В местном краеведческом музее никаких материалов по крымским татарам на Арабатской Стрелке НЕ ЗАФИКСИРОВАНО.

Что касается местных жителей, то по официальной информации этого музея, в военные годы многие отсюда переехали на материк – по собственной воле, или по выселению румынскими войсками, которые на Арабатке имели свои укрепления – И ВСЕХ ЖИТЕЛЕЙ ВЫГНАЛИ С БУДУЩЕГО ПОЛЯ БОЯ. Поэтому местных жителей Арабатской Стрелки времен Великой Отечественной найти не удалось.

Но вот все же удача!!! 
Оказалось, что проблемой "арабатского случая" занимался ведущий крымский краевед и знаток памятников, Владимир Гуркович.

В одной из статей он сказал: 
"Могло ли это быть в реальности? Берем в руки бесстрастное статистическое исследование "Список населенных пунктов Крымской АССР по Всесоюзной переписи 17.12.1926 г.", изданное в Симферополе в 1927 году. 
По этой переписи, в 16 населенных пунктах Арабатской стрелки проживало: 
- 1997 русских, 
- 75 украинцев, 
- 6 болгар, 
- 3 грека, 
- 1 немец 
- и 1 человек из категории "прочие".
*** И ни одного человека из графы "татары"!!!

В мае 1944 года количество жителей Арабатской стрелки стало ещё меньше – мобилизация 1941 года, угон на работы в Германию, выселение немцами-румынами населения из прибрежной зоны в 1943 году.

Важно отметить, что за период с 1926 по 1944 годы НЕ ЗАФИКСИРОВАНО НИКАКИХ ЗНАЧИМЫХ МИГРАЦИОННЫХ ПРОЦЕССОВ ТАТАРСКОГО НАСЕЛЕНИЯ из других районов Крыма – на Арабатскую Стрелку! 

Поэтому с большой уверенностью можно предполагать, что Национальный Состав жителей Арабатской Стрелки на май 1944 года был ИДЕНТИЧЕН ПЕРЕПИСИ декабря 1926 года (в пропорциональном отношении), и никаких крымских татар там не появилось!
 
Одним словом, в мае 1944 года, при всем рвении душегубов мирного татарского населения, ТРЮМЫ БАРЖИ ЗАПОЛНИТЬ БЫЛО НЕКЕМ!". 
===
Подробнее можно прочитать здесь = https://www.liveinternet.ru/users/4768613/post329211046МИФ ИЛИ РЕАЛЬНОСТЬ? О КРЫМСКИХ ТАТАРАХ, УТОПЛЕННЫХ В 1945 ГОДУ НА БАРЖЕ В АЗОВСКОМ МОРЕ.

Богдана Світлик-Литвинко – “Марія Дмитренко”.

З циклу "Підслухане і підглянене"

– Чоботи мусять бути хороші, “англіки”, як ваші пани носили. Або такі, як ваші бандерівці грабують, – засміявся високий, кремезний боєць до блідого, зігнутого шевця, що вернувся якраз з артілі і сідав при блимаючій свічці за роботу для себе.

На лавці оподалік чекав ще другий клієнт, також червоноармієць. На слова “бандерівці” він стрепенувся.

– Чи ти лише справді певний, що “грабують”? – з застановою кинув він.

– Як же ж ні? – здивувався перший. – Що ти, газет не читаєш, доповідей не чув? Партія ж давно викрила їх.

– Ой, бреше нам ця “партія”, бреше! – вибухнув другий. – Гляди, – додав він, добуваючи з кишені зімнятий, добре “вичитаний” шматок.

Дві голови приблизилися до світла і нахилилися над витертим папером.

І поплили слова прості, рідні, немов давно забута пісня, немов якась правда, загублена у душі, а тепер знову віднайдена; про криваві сльози народні, про потоптану, зганьблену дорогу Україну, про борців сміливих невгнутих, що піднялися мститися за народне горе. Голови схилялися над жовтим платочком [шматочок — О.С.] все нижче, цікавіше, і серця билися все згідніше. Спадали з душі якісь окови, визволявся гордий, прадідний, вільний дух. Ішли звільна якісь торжественні народини.

– Віддай це, ви арештовані! – вдерся нараз чужий звук.

Два бійці побачили спрямоване на них дуло автомата енкаведиста, що станув на порозі сусідньої кімнати, невиданий дотепер. 

Та скорше, як блиск ока, пала на дуло чиясь рука. Боєць “з летючкою” борикався з енкаведистом. Боєць “з чоботами” хвилинку вагався. Він швидким рухом сягнув до пістолі і сухим пострілом закінчив опір.

Обидва бійці переступили тіло, схопили шапки і відійшли в ніч, залишаючи двері відкритими. В їх душах щось п’янко співало; вони переступили все минуле, вродилися до нового життя і хрестилися ворожою кров’ю.

На смерть переляканий швець стояв над скорченим тілом, що лежало, як повний мішок, і зажурено хитав головою:

– Чи це мусіло статися якраз у [мене]?

Він автоматичним рухом закрив двері; вітер гасив свічку.

Кацапи - люди з перевернутими мізками.

мізки догори раком. Прості речі перекручують у абсолютно іншу площину - протилежну.


Один з сотен тисяч прикладів -

 всі нормальні люди мріють знайти своїх колишніх катів - і помститися їм. Наскільки це можливо.

у їбанутих кацапів це все навпаки - "хай живуть палачі і їх нащадки! Бо це все враги хтять вбити наших палачів  -

а ми  -не хочемо. це все врагги хотять розкрити наших палачів"!

.

https://ok.ru/video/261307109779?fromTime=211

а ми, руцьке генетичне рабье, помовчимо...мовчало рабье кацапське завжди...і потакало.

щоб їх убивали. вони самі цього собі хтять. щоб їх і зараз убивали... Бо мовчать і потакають убивцям своїм.