Ще серцю хочеться доріг
У листопад. Ще любі серцю
Осінні сповіді вітрів
Під срібні дзвони й спів у церкві.
Та їх все менше – тих бажань…
Думки – осінні листолети:
І осінь жаль, і трішки жаль
Себе невдалого поета.
Уже ровесниці мені
Про душу радять більше думать.
Чи не тому такі пісні,
Як пізня осінь, повні суму.
Коли все встигло відцвісти?
Невже це я – у тім свічаді:
На клен осінній схожий так
В холодну пору листопада.
Гілки та стовбур… Постарів...
Ото хіба що душу тішать
Церковні дзвони, шал вітрів.
І спогади про дні колишні.
Колись прогляне даль доріг
У листопад, де дзвін і вітер:
Церковний дзвін і шал вітрів,
І осінь – осінь в цілім світі.
Вже літ та літ, але вона,
Як перше звідане кохання,
Милує око. Дзвін луна
Під тужне вітру завивання.
Чи не тому болить душа
У мудру пору листопаду,
Що все минає: осінь теж
Життя залишилось позаду.
А вітер – вітер наздогін:
Як сам колись – палкий та дужий.
І тільки дзвін – церковний дзвін,
Як ті ровесниці, – про душу…
