Моя дорога людино! Я хочу нагадати тобі, що я люблю тебе і не забуваю про тебе. Вчора я слідкував за тобою, коли ти говорила зі своїми друзями. Я чекав, коли ти заговориш до мене. Я чекав … Надвечір я хотів зробити тобі несподіванку, тож розмалював небо, коли заходило сонце… І чекав …  Я бачив, як ти засинала вчора ввечері і так хотів торкнутися твого чола, але лише нечутно поцілував твою подушку і твоє лице промінням місяця. І чекав… аби хоч трішки з тобою поговорити. Скільки подарунків я приготував для тебе, але, на жаль, денна метушня захопила тебе… і мої сльози залишилися краплями дощу…

      А сьогодні у тебе сумний вигляд. Ти така самотня. У мене болить серце, бо я тебе розумію, як ніхто… І у мене були приятелі, які мною знехтували… Але ж як я тебе люблю! Я намагаюся будь-яким способом тобі це доказати, -  зеленою травичкою чи білим снігом, шелестінням дерев чи запахом квітів. Взиваю до тебе через громи, через шум струмочків. Навчаю пташок пісень любові. Огортаю тебе теплотою сонця. Моя любов до тебе глибша за найглибше море, вища і сильніша від кремезної скелі. Я знаю, що життя буває складним…Я це дуже добре розумію і прагну подати тобі руку допомоги… Мій Отець так близько і завжди готовий тобі допомогти. Ти тільки поклич мене… Запроси мене… Поговори зі мною… Відкрий мені свою втомлену душу… Я прошу тебе лише про одне – не забувай про мене… Я маю багато чим з тобою поділитися. Але запам’ятай – вибір за тобою… Я буду на тебе чекати… Бо я тебе дуже-дуже люблю…Можна?...       

или мои впечатления от випассаны:

Випассана – искусство медитации и сосредоточения, искусство жить, а значит быть здесь и сейчас.

Это просто и трудно одновременно. Наша сила жизни там, где наши мысли, а наши мысли очень часто летают где угодно, но не здесь и сейчас, а значит мимо жизни, ведь реальность творится именно в сию минуту.

Випассана – это работа с астралом и менталом – главная задача практики - успокоить их, непомерно разбушевавшихся в наше очень темпераментное и заводное время, и очистится от страданий – от кармы, что давлеет над каждым.

Випассана - это искусство Тишины и Великого Безмолвия…Ведь именно так успокаивается ум… он хоть и делает порывы улететь, но сосредоточение на дыхании его удерживает здесь и сейчас…

Вдох-выдох. Вдох-выдох…

Как только ум успокоился, он становится острым и чутким. Именно такой ум готов отследить вибрации каждой клеточки тела, но до этого еще далеко, еще надо научиться беспристрастно и отстраненно, как хирургу, делающему операцию,  отследить боль или приятные ощущения на теле, «голые» участки (где нет ни боли, ни особо никаких ощущений). Когда это пережито, ум готов идти дальше… А дальше самое интересное – сама випассана во всей своей красе – жесткое условие – не сделать ни одного движения (по возможности), садясь в медитативную позу, и-и-и … плавное отслеживание ощущений на теле, ощущений разных и никаких оценок хорошо или плохо….никаких!  Так на себе переживаешь   закон непостоянства различных вещей в нашей жизни – аничча. Все проходит – и хорошее и плохое… и это учит не привязываться ни к чему.

Почему дыхание? Почему боль?

Потому что дыхание – это единственный процесс в организме, которое происходит независимо от нашей воли. Это процесс,  который мы не можем ни особо желать – о, какое дыхание… еще и еще хочу дыхания! Дайте мне больше дыхания – оно мне так нравится! Ни отвергать – это было бы глупо - попробуйте не дышать вообще… Этот процесс  жизненно необходим и происходит, как бы сам по себе, и он непрерывный, поэтому его не нужно контролировать. В нормальном состоянии дыхание ровное и гармоничное, поэтому сосредоточение на  дыхании гармонизирует человека почти сразу и настраивает на работу, на то, что он должен выполнять в этот данный момент времени здесь и сейчас.

Почему мы должны терпеть боль? Потому, что наблюдая именно этот процесс, который рано или поздно тоже заканчивается (ибо это космический закон(!), нужно только запастись силой воли и терпением… и, пожалуй,  верой - верой в себя, что все сможешь, и  в действие вселенского закона, ибо он все же объективный и не зависит от чьего-либо желания), выходят все негативы - и этой жизни, и прошлых. Во время болевых ощущений выходит санкара (информация, осевшая на наших тонких телах, в результате привязаннойте или непринятий). НО при одном условии – ваша беспристрастность, то есть неоценка этого процесса «хорошо\плохо», «хочу еще\не хочу больше». Все это две стороны одной медали – это действие другого закона космоса – закона влечения и притяжения. Страстно желая чего-то, мы запутываемся еще больше в пристрастиях (порождая все больше и больше санкар). Не желая принять что-либо, отвергая, запутываемся еще больше в своих страданиях (снова порождая все больше и больше новых санкар отвращения). А как часто в жизни многие страдают именно из-за того, что не получают желаемого – хочу-хочу-хочу!!! Хочу то, это, и того и другого, и все сразу .. В общем, знаете.. все мы хоть раз да испытывали нечто подобное на себе… И что? Были ли мы счастливы от этого?.. Нет.. Каким великим страдальцем себя ощущаешь в эти минуты… Такое впечатление, что весь мир против тебя…. Я тут понимаешь, страстно желаю, и ничего не происходит.. а у других…  и-и-и еще больше несчастья вливается в нашу жизни - так можно продолжать до бесконечности… Но рано или поздно ваша душа призовет вас, чтобы вы сделали выбор между жизнью и страданиями, чтобы вы сказали стоп – больше никаких страданий, и возможно вы тогда придете на випассану , и сами все переживете и прочувствуете. Ведь истинна лишь та мудрость, которая пережита нами самими. Этому учит випассана.

Итак, когда боль появляется на теле – нужно просто принять это и тихо (спокойно и уравновешенно, не порождая новых санкар) возрадоваться, что карма  страданий выходит и рассеивается, а она может рассеяться именно при условии неоценки данного процесса!

Так же и с приятными ощущениями – чтобы вышла карма пристрастий – надо просто наблюдать процесс и ничего больше.. никаких оценок и новых желаний.. это важно! Иначе работа не будет выполнена, а скорей наоборот.

Бояться не стоит! Миллионы людей, что прошли эту практику за это время (а времени достаточно - 2, 5 тысячи лет!) ВСЕ прошли через это, а значит и вы пройдете, если захотите, конечно.

У меня тоже были страхи – не высижу – старые спортивные травмы коленей! Какое там часовое сидение в позе лотоса!!! Нет!!… это могут только абсолютно здоровые люди! Но желание пережить то, что пережил Будда, познать випассану во всей своей первозданности, познать Будду в себе, двигала меня вперед. Только так как Будда..и никаких стульчиков! (а такое острое желание взять стульчик возникло после первой жесткой медитации – адитаны, когда нельзя шевелиться ровно час). Но было трудно представить себе Будду,   сидящим на стульчике…. Никак нельзя было представить.. и потому, раз я дала обет и согласие на медитацию Твердой Решимости, решила сидеть и наблюдать… Аничча… - все проходит!…  И, была вознаграждена – во-первых, эта победа над собой подарила радость и уверенность  в себе; во-вторых, когда боль все-таки проходит (это может быть не за одну медитацию, ведь наслоений негативов у нас о-очень много – за эту жизнь наберется, а ведь хотелось бы и за прошлые еще почиститься), можно уловить вибрации во всем теле и ощутить его полностью – сегодня здесь и сейчас! Это надо просто пережить самому, потому что это не описать! И, тем более, ощущения у каждого свои! Это важно! Потому, если вы созреете на випассану, главное правило – забудьте все, что я здесь описала, и начните с чистого листа – у вас все получится!

После окончания курса, когда нам разрешили общаться, мне стало ясно, что там было много таких, как я – каждый со свое проблемой в жизни и со здоровьем (и с коленями в том числе J). Трудно было всем! Все испытывают боль. Даже здоровые люди, ведь высидеть час без движения, действительно трудно, но реально!! И даже с больными коленями!! Да, пусть не сразу, на 7-8-9 день сидели практически все. И это здорово! Потому что победа над собой – самая сладкая победа! Потому, что посмотрев в глаза своему страху, видишь, как он растворяется и исчезает. Еще бы, ведь таков закон вселенной – все проходит… Аничча!

Так же, я прочувствовала на себе еще одну мудрость - когда ты сама преодолеваешь страхи, выдерживаешь дисциплину, другие смотрят на тебя и говорят себе: «вот, она может.. и я смогу»….  Когда закончилась практика и ко мне подбежала моя соседка  по комнате и по залу для медитации, которая практически все время была рядом и потому  видела все – как я встаю утром в 4 утра, как иду на медитацию в общий зал (можно оставаться было и в своей комнате, но я твердо знала зачем я сюда приехала), как я сижу и не шевелюсь….  Она взяла меня за руку и сказала «Спасибо тебе, что ты была рядом!», потому что своим примером (как выяснилось) я показывала ей, что все возможно. Все по силам! Конечно, старые студенты сидели очень красиво, они были нам всем примерами, но когда равный тебе (такой же новичок) может, тогда и ты понимаешь, что все возможно, надо только преодолеть иллюзию страха в себе. И как важно в жизни быть примером… но, особенно важно, каким примером!.. а ведь я не пыталась этого делать.. я просто работала с собой, мне была важна победа над собой… а кому-то это тоже помогло одержать свою победу. А ведь мы в повседневной жизни всегда  для кого-то примеры… но никогда не задумываемся какие примеры, а ведь так тоже порождается карма, если наш пример оказался не очень удачным…

Вот так випассана научила меня быть внимательной и бдительной ежесекундно. Она позволила мне на себе пережить и осознать многие мной любимые дзен буддистские мудрости, которые теперь по праву стали моей мудростью…

Вот так не на словах, а на деле, можно познать свою природу, тем самым познать мир. Так познал себя Будда и потому стал Буддой (Просветленным) и потому оставил нам эту практику, что бы все люди избавились от страданий.

Пусть Все Живые Существа Будут Счастливы!

Випассана в Украине - сайт

Не осуждай людей ты никогда напрасно,

Умей прощать, другим желай добра,

И защитит тогда тебя Господь от всех напастий,

И от любых болезней исцелит тебя.

Пусть даже ты идёшь дорогою тернистою,

Но если в твоём сердце огонёк любви горит,

Не бойся ничего-ведь Богородица Пречистая

От всех печалей и невзгод тебя хранит.

Что впереди?Что день грядущий нам готовит?

Груз прошлого оставь-всегда иди вперёд.

И верь-ты не один,и что бы не случилось-

Будь благодарным Господу за всё!

Спасибо,Господи,за этот вечер,

И за светил небесных неугасимый свет,

За ту любовь,которой сердце наполняешь,

Ведь ничего дороже в жизни этой нет.

                                       Прости,о Господи,что я не то искала,

                                       Томилась в темноте душа моя,

                                       Прости,что страсть любовью называла,

                                       Для мира бренного жила,не для тебя.

Прости,о Господи,за твои раны,

И за удары грозные бича,

Не гвозди твои руки разрывали,

Их разрывала злость моя.

                                        Тебя не судьи осудили,

                                        Моя гордыня-главная судья,

                                        К кресту тебя мои грехи прибили,

                                        Ты муки смертные терпел из-за меня.

И вот стою я пред тобою,

Что ж сделать,Боже,для Тебя могу?

Лишь только о прощении Тебя молю я,

И лишь слезами искуплю свою вину.

                                           Спасибо,Господи,за это утро,

                                           За первый лучик солнца,золотой рассвет,

                                           Спасибо,что позволил мне проснуться,

                                           А в сердце только тихое" Люблю" в ответ...  

Ми створені всі для любові,

Без неї не можемо жити.

Того,хто для нас став Любов"ю,

Як можемо ми не любити?

                                    Коли налилось моє серце

                                    Тривогою і журбою,

                                    Ти ніжно його торкнувся,

                                    Й омив своєю сльозою.

Так довго душа страждала

Від холоду й лютого болю,

Ти,наче промінчик сонця,

Її освітив любов"ю.

                                    І на незримих крилах

                                   Лечу я кудись у безмежність.

                                   І тільки одне питаю:

                                  О,Господи,де ти?Де Ти?

Твій голос промінням світла

У душу мою проллється-

"Невже ти ще не зрозуміла?

Я тут,у твоєму серці!"

                                     Мій Боже,навчи очима

                                     Твоїми на світ дивитись!

                                     Навчи мене,Боже,любові,

                                    Без неї не зможу я жити.

Телегонія - від грец. tele — вдалину, в далечінь, далеко та gone, gonos — народження, породження; отже — «віддалене народження».

Виявляється, діти будь-якої жінки обов’язково успадковують якості її першого мужчини, навіть якщо народжуватиме їх вона зовсім від іншого і значно пізніше. Не майбутній біологічний батько, а саме чоловік, який відбирає цноту у дівчини, закладає генофонд і стає ніби генетичним отцем усього її наступного потомства.

Ця історія з таємничого розділу науки про фізіологію людини почалася ще 150 років тому, коли основною тягловою силою у господарстві був звичайний кінь.

Селекціонери-заводчики активно працювали тоді над поліпшенням робочих якостей кінських порід. «А що, як схрестити свійського коня із витривалою й могутньою дикою зеброю? — поміркували якось вони. — Цікава вимальовується перспектива!» І робота закипіла.

Дібрали найкращих породистих кобил, а отців — зебр-жеребців. Пробували, звісно, і навпаки. Досліди із схрещування повторювали знов і знов, але жодного зачаття в усіх згаданих комбінаціях батьків так і не сталося. Воно, власне, і не дивно, адже тодішній науковий світ ще не знав про хромосоми та їхню несумісність у різних тваринних видів...

Невдачі відбили у заводчиків охоту до цієї безперспективної справи. Досліди були припинені, і ніхто про них і не згадував... Аж ось через кілька років трапилося незбагненне: у свійських кобилиць, котрі свого часу без усяких, як то кажуть, наслідків побували під самцями-зебрами, раптом почали народжуватися... смугасті лошата! Чому, з якого дива?! Батько — породистий жеребець, мати — теж чистокровка, а їхнє дитя — «напівдикий» смугастик! Неймовірно! Та очевидні факти заперечити було неможливо...
Науковий світ був приголомшений.

Досліди поновилися — з іншими тваринами. Феномен підтвердився! Але його наукового пояснення і досі немає. Причина? Згідно з чиїмось рішенням пошуки в цьому напрямку були знову припинені, а їхні результати — засекречені (див. про це далі). Ми можемо назвати лише двох дослідників телегонії: це сучасник Ч. Дарвіна професор Флінт і Фелікс Ледантек. Останній написав книгу «Індивід, еволюція, спадковість і неодарвіністи» (Москва, 1899).

Відкриттям «телегоністів» не здивувалися лише собаківники — фахівці-заводчики та аматори. Адже їм здавна було відомо, що коли породиста сука бодай раз пов’яжеться з безпородним псом-дворнягою, то, якщо навіть цього разу цуценят у неї не буде, у майбутньому чистокровного потомства від неї чекати марно, хоч би з якими елітними «нареченими» її зводитимуть...

З огляду на всі ці дані поставало вельми слушне запитання: «А чи не поширюється ефект телегонії і на людей?» У другій половині XIX століття було проведено інтенсивні фізіологічні, антропологічні, соціологічні, статистичні дослідження (а за можливості — й досліди), які дали можливість зробити твердий висновок: «Так, ефект телегонії поширюється і на людей, причому навіть у чіткішій формі, ніж у тварин».

 Широкий загал довго навіть не підозрював про існування телегонії, але у другій половині XX століття вона сама заявила про себе. У цей період (зокрема, унаслідок розвитку комунікацій, послаблення політичних перешкод тощо) можливості спілкування людей різних рас набагато зросли. Результати, як то кажуть, не забарилися. Наприклад, після великих міжнародних заходів (молодіжних фестивалів, спортивних олімпіад тощо) у Москві поширювалися випадки народження негроїдів. І не тільки одразу після цих заходів, а й через доволі тривалий час. Від деяких жінок можна було почути визнання, що вони спарювалися (без наслідків) з неграми ще кілька років тому, а народжували від своїх теперішніх білих чоловіків. Цілком несподівано для батьків виходило щось «ні в матір, ні в отця, а в чорного молодця»... Окрім того, траплялося, що за гріхи такої матері розплачувалася її цілком нормальна, білошкіра дочка, яка — знов-таки несподівано для всіх — народжувала мулата, хоч до цього ніколи взагалі не бачила на власні очі живого негра (тобто тут наслідки злягання з представниками інших рас виявлялися уже через покоління).

- А чи передаються приховані, внутрішні ознаки?

Так, передаються. І це в телегонії — найнебезпечніше. Бо ж випадає так, що для жінки та її майбутнього потомства далеко не байдуже, хто був її першим статевим партнером. Саме через такий висновок на цю науку і було накладено табу — аж до знищення друкованих результатів досліджень!

Ось поміркуймо над запитаннячком: а що, як «заїжджий молодець» (і не тільки ж бо заїжджий, а і свій, вітчизняний) — наркоман, алкоголік, психічно хворий? Саме такі «молодці» найбільше схильні до безладних і безвідповідальних зв’язків. Їх треба усіляко остерігатися, але такого годі навіть чекати: православний спосіб життя у нас ще тільки відроджується, і нічим не скута «демократична» мораль мало не цілком ґрунтується на розпусті та легковажності. Ось і трапляється, що зовні, здавалося б, нормальні і здорові батьки у своїх дітях раптом бачать не себе, а давній «привіт» від якогось фізично-морального виродка...

Масова дошлюбна розбещеність і вседозволеність молоді, панування в її середовищі тваринних інстинктів, зневага дівчат до своєї цнотливості тощо — усе це зовсім не «особиста справа» і не тема для вульгарних анедотів. Це — глобальна трагедія нації. Чому — про це розповідає доцент Тернопільської медакадемії, лікар-гінеколог із майже 45-річним стажем Леонід Гута:

- Отож дівчата, які з легкістю ідуть на першу, позашлюбну близькість, обов’язково повинні знати — цей «перший» закладає генофонд їхніх майбутніх дітей, незалежно від того, коли і хто стане їх батьком! І якщо цей «перший» мав далеко не кращі якості, то вони передадуться і дітям. До речі, знаний дослідник родоводів багатьох як відомих, так і простих людей Ломброзо зробив висновок, що позитивні риси в такому випадку передаються значно меншою мірою, ніж негативні. Стосується це і хвороб, причому не для одного покоління. Схильність до алкоголізму, наприклад, може обминути дітей, але позначиться на онуках.

— Ви розповідаєте майже фантастичні речі. За роки ведення відповідної тематики у пресі мені довелося перечитати масу літератури про найрізноманітніші аспекти стосунків між жінкою та чоловіком, але інформація про телегонію не траплялася. І тут не все зрозуміло. Дочка моїх знайомих, наприклад, вийшла заміж зовсім не за того, з ким мала першу близькість, однак народила хлопчика, який, мов дві краплі води, схожий на свого батька — її чоловіка…

— Людина — не тварина, тому людська телегонія є набагато складнішим, а головне, ще малодослідженим явищем. Може, з певних причин сучасне суспільство і не зацікавлене в його глибокому, детальному вивченні. Але раніше, коли основні моральні засади ще були непохитними, недарма ж бо так ревно оберігали дошлюбну цнотливість дівчат, а тих, хто її не зберіг, назавжди таврували ганьбою...
А у прикладі, що його ви навели, зовнішня схожість сина на фізіологічного батька, можливо, зовсім не виключає й успадкування хлопчиком певних якостей того незнайомого йому дяді, який був першим маминим мужчиною. Імовірно, що людська телегонія включає в себе якісь складні впливи на рівні біоенергетики. Все це ще треба довго і ретельно досліджувати. Однак існування самого явища вже доведене однозначно.

— Леоніде Володимировичу, у вас великий стаж роботи за фахом, який має безпосередній стосунок до інтимної сфери життя. Чи багато, на ваш погляд, змінилося у ній за цей час з погляду моральності?

— Якщо порівнювати моральність стосунків між хлопцями та дівчатами сьогодні і чотири десятки років тому, то це просто жах. Готуючи лекцію про телегонію, знайшов у літературі такий факт. Коли один із німецьких гінекологів, які під час Другої світової обстежували українських 16—20-річних дівчат перед їх відправленням на примусові роботи в Німеччину, виявив, що майже всі вони незаймані, то він навіть офіційно звернувся до Гітлера. Мовляв, необхідно негайно починати перемови про перемир’я, позаяк народ такої високої моралі перемогти неможливо. Гітлер оскаженів, і лікаря розстріляли, а війну ми все-таки виграли. Однак від того часу відбувся жахливий занепад основних моральних цінностей. Шлюб для багатьох перестав бути «тайною», а став чимось подібним до контракту, що його можна будь-коли розірвати. Звичними стали і дошлюбні та позашлюбні статеві стосунки. Бояться хіба що розголосу чи венеричних хвороб. Тим часом це загрожує непередбачуваними наслідками як для майбутнього родин цих людей, так і для генофонду всієї нації.

— Невже такі інтимні речі можуть мати настільки глобальні наслідки?

— Компетентні люди в цьому вже давно не сумніваються. У Сполучених Штатах, наприклад, після багаторічної пропаганди повної статевої свободи нині відбувається потужне відкочування до споконвічних моральних цінностей, і попит на цнотливих дівчат там теж зріс надзвичайно, — американці злякалися виродження нації. Нам теж треба замислитися над своїм майбутнім, бо згубна спадковість злодіїв, ґвалтівників, збоченців і просто нечесних та підлих людей робить і продовжуватиме робити свою страшну справу.


І ще питання: чи все загублено для жінок, що втратили до шлюбу цноту, але прагнуть доброї сім’ї?

У Православній Церкві, в обряді Водохрещення і Таїнстві Покаяння, можна знайти друге народження і зброєю Духа зруйнувати фізичну ваду. Але покаяння повинне бути щирим, щоб у нього були гідні плоди, тобто щоб сталася справжня внутрішня зміна, щоб душа очистилася і перетворилася. З погляду духовності телегонія тлумачиться дуже просто: душа впливає на тіло. «Гон» (вплив, сила, дія) — це емоції, враження душі матері щодо зачатої в ній дитини: якщо мати про щось думає, то це обов’язково позначиться на дітях. І вони обов’язково народяться схожими на того, кого вона покохала уперше, позаяк кохання — це дуже сильне, практично незабутнє почуття. Святий Амвросій Медіоланський назвав його «даром першого шлюбу» від Бога. Воно виникає навіть за відсутності фізичної близькості.

Отже, цнотливість зберегти не просто, а повернути — ще більша праця. Зате і нагорода велика: діти, народжувані від цнотливих батьків, — це благословення Боже, вони на радість у житті, на допомогу і розраду у старості, а не на ганьбу і страждання...

(З книги "Арійський стандарт" І.Каганця)

Труять наш народ невпинно

безбожні яничари 

гине краса,талант невинно

через зміїні чари.

Якщо ти п’єш,куриш,колися...,

ти у полоні деградації.

Якщо кидаєш,борися,молися,

ти нащадок волелюбної нації.

Не затуплюй мозок ядами, 

борися вперто з цими гадами.

Краще загинути в бою за волю,

ніж замерзнути,тупо – без бою.

Алкоголь – легальна психотропна зброя

нею отруюються слабкі народи.

Іде війна – повна сліз і крові.

Схаменіться люди! Не завдавайте собі шкоди.

  

Помірні дози,культурне вживання

– шкідливі і безглузді вигадки.

Це помірне і культурне вимирання

від наркотичної отрути.

Легкі й смачні плоди гріха,

але ядовита їхня смакота.

Болітиме отруєна душа,

як рана,від гострого ножа.

На слизькій дорозі гріха

не знайдеш собі добра,

стоїть біда там за бідою,

а в кінці – смерть з косою!

Прислухайтесь до Божого наказу,

не спокушайтесь на цю заразу

і відчуєте ви згодом,або ж відразу

глибоку й сильну до них відразу.

Хто слову Божому підкоряється,

той з полону залежності звільняється,

в того здоров’я і мораль укріпляються,

хвороби душі і тіла зціляються.

Твоє велике дерево роду

прагне від тебе доброго плоду,

аж ніяк не спирту,а джерельної води,

і не диму,а чистого повітря навкруги.

 Духовне каліцтво,рішуче відкиньте,

з його гнилим,зараженим рабством корінням.

Наперекір канонізованому матеріалізму ідіте.

Духовне прозріння – це нації спасіння! 

 Треба ж з чогось починати...

Попереду ще ціле життя, і якої якості воно буде залежить ТІЛЬКИ від мене. 

Підведення підсумків за перші 30 років життя продемонструвало, що мені дуже не вистачає дисципліни, зібраності, а головне - свідомості та розуміння сенсу та цілей свого життя. Є декілька питань, які стоять дуже гостро, саме на них і спробую зробити наголос в першу чергу. 

 1. ЧАС. (дисципліна)

Почати прокидатись на пів годинки раніше. Скажімо, десь о 6:32, як було рік тому, до того як я облінився зовсім і став прокидатись о 7:02, та й не кожного дня, часто десь о 8.. Для цього потрібно лягати спати раніше. Для цього потрібно менше часу проводити увечері за компом. Більшість часу забирає перегляд "оновлень" в соціальних мережах - мабуть саме це і варто припинити. Тим паче, що для після 22 я все-одно майже ніколи не роблю щось корисне...

Вирок: усі програми на комп'ютері вимикаються о 22 годині, після чого я приймаю вечірній туалет та лягаю спати. До 8 ранку інтернет не увімкати. Більше одного разу підряд новини не передивлятись. Частіше разу на 4 години на один і той самий сайт не заходити (-:

(як це можливо реалізувати, ще не знаю, але колись я так жив - без інтернету, без сидіння за компом, відповідно зможу знову) (-:

Вільний час увечері присвятити дівчині, сину, спорту, читанню, навчанню, прибиранню, пранню, медитаціям і відпочинку (скоріш за все саме такій черзі по пріоритетності).

Вільний час вранці зайняти особистою гігієною, спортом, прибиранням, підготовкою до дня (робочого, або вихідного).

 2. ДІЄТА. (дбання про тіло)

Мета, якої я давно прагну - скинути зайві кіло... у мене їх аж 20. Одним спортом не обійтись, бо проблема не тільки в тім, що я мало рухаюсь, а ще (і навіть переважно) у тім, що піддаюсь обжерливості - їм не для того, щоб наїстись, а для того, щоб насолодитись самим процесом. Через це корисного в організмі мало, а зайвого - навпаки, занадто.

Вирок: з 20 по 8 ранку не їсти взагалі. Спочатку порції поступово зменшувати, потім передивитись весь раціон харчування. Перевагу віддавати натуральним продуктам - овочам, фруктам. Не зловживати вегетаріанством, доки не налагодиться повноцінний раціон, що міститиме в собі більшість необхідних речовин. Досвід демонструє, 'дієта' і 'раціональне харчування' - це зовсім різні речі. 

Напевно, можна буде покластись в цьому питанні на когось зі знайомих, які мають гарне тіло і вміють зберігати стрункість, пружність, міць та здоров'я у ньому (-:

В пріоритеті - забезпечити себе безперебійним постачанням здорової натуральної їжі... 

 3. БЛИЗЬКІ ЛЮДИ (духовність)

Я егоїст, вмію уважно слухати, але дуже не люблю прислухатись. Замість того, щоб навчатись мудрості дорослих - сам навчаю своїй дурості молодих. Звісно, це не минає просто так - потім все повертається, за кожний вчинок потрібно відповідати. 

Мій син називає кличе мене за ім'ям частіше, ніж просто "татком", друзі та рідні майже не телефонують, перестали заходити в гості, бо знають, що я завжди "дуже зайнятий своїми важливими справами" (тобто сиджу за компом спиною до всіх і займаюсь чим завгодно, а коли відволікаюсь, то можу приділити трішки уваги гостям)...

В стосунках з дівчатами - теж все складно, бо з самого дитинства я виховав в собі таку модель поведінки, в якій дівчина має просто бути прислугою, її думка нічого не варта, її мріями, бажаннями та думками можна сміливо нехтувати... До того-ж, я дуже боюсь людей, як з'ясувалось.

Я весь час знаходжусь у броньованій аурі недоторканості, відокремленості від усіх. Мені страшно комусь розкритись, довіритись, покластись на когось іншого. На це були свої причини, коли я був малим, слабким, невпевненим. Тепер причин для цих страхів вже немає... ну тобто їх вже не має бути...

Вирок: Більше часу проводити з коханою, близькими, рідними людьми. Прислухатись, намагатись зрозуміти їх точку зору, на час спілкування намагатись зайняти позицію людини, яка щось розповідає, спробувати подивитись з її точки зору. Більше довіряти, не боятись помилок. Друзі та рідні зможуть їх вибачити. Не боятись падінь. Друзі та рідні допоможуть підвестись. 

Кохати щиро. Кохана - це єдина людина у всьому світі, яка заслуговує на це почуття. (любов до рідних та дружба - це інше). Коханих людей не може бути декілька... і хоча через власну влюбливість у мене в серці збереглось багато теплих почуттів до інших людей, справжнє кохання, вся його енергія має бути напрямлена до однієї-єдиної людини, своєї другої половинки. 

Син має право на батьківську любов і турботу. Звісно, це не по-дорослому - подарувати йому телефон і чекати, доки він сам зателефонує та скаже "Пап, я к тебе сейчас зайду". Цей крок треба робити самостійно, хоч як незвично б це не було... хоч як би соромно не було за всі попередні втрачені роки... Адже це насправді приємно - бути разом з ним - найріднішим, найулюбленішим хлопчиком у всьому світі!

___________________________________

На зараз цього вистачить. Продовження буде незабаром, коли хоч на трішки засвою цю частину.

Далі буде...