гітарний ритму бій і стукіт кастан"єт -
танцюй, коханий мій, в коханні завжди злет!

гнучкий мов пломінь стан оманний наче мить
і стиснуті вуста, між віями блакить,

і шалу томний біль в коханні віч на віч,
волосся темних хвиль серпанково у ніч,

а тонкий вигін брів кордоном від зажур
і не жалкує стріл у пристрастях Амур.

Чумацький пилом путь у незліченність зір...
забудь, усе забудь! і докір, і укір -

послухай, любий мій, як рветься із тенет
гітарний ритму бій під стукіт кастан"єт...

10. у безсоння...

відкупорюю пляшку (незнаю на радість чи на біду)
і поставив на стіл...запалив попіл скидую у кришталь

задивився як місяць мовчанням стікає у пустоту
в павутинних тенетах пітьми весь оплутаний жовтий жаль

відірвав я свій погляд застиглий в задумі в нічне вікно
наливаю неспішно у тиші мавчання й нудьги самот

це домашнє червоне чудове густе мов лікер вино
п"ю повільно смакую ковтаю рубіновий сум марнот

а у небі порізаний лезами хмарення місяць весь
аж хитається в подиху мається в розпачу в відчай ніч

і тополі в благанні здійняли мов віхоть у вітах хрест
аби день розпочався радінням і славою сонцю встріч...

Ледве доїхав додому. Дві маршрутки навіть не зупинилися — забиті вщент. Це триндець! Суки з "Надія-2000" пустили в годину пік Спринтер! Там навіть "Богдани" забиті під зав'язку. Ще й сніг мете і холодно. Поки чекав на зупинці, замерз. Довелося сісти на інший маршрут і поїхати у Вишневе. А потім пройтися пішки, щоб пересісти на інший маршрут до Боярки.

У народі вечір п'ятниці називають "Днем звільнення Києва".
А завтра на роботі ще корпоратив — треба виставлятись на День народження.

... Ніч - це мій час...
Дивно... Іноді ми прагнемо самотності, а нам ніяк не вдається залишитися один-на-один зі своїми думками і почуттями. А іноді нам необхідно щоб хтось був поруч, а його немає... 
Я  відчинила вікно, а там пахне літом...
В пам'яті одразу ж постають образи, асоційовані із цим поняттям,для кожного свої.
Дивно якось - ніч, всюди темінь і чорнющі очі вікон сусідніх будинків насторожено зазирають у душу, немов питаючись: "А ти чому не спиш? Всі вже поснули - так треба. Не порушуй правил"...Так-так, усі довкола поринули у солодкий вир сновидінь, а я ще не сплю. Це я, власне, мабуть про людей-сов...таких, певно, меншість, бо ж довкола мене тиша і пустка. У такі моменти добряче чіпляє самотність,
Ніч - пора роздумів, покаянь, зізнань, усвідомлень. Може це і є час істини, бо зранку, коли прокинулася, усе здається таким безглуздим та дріб'язковим - усе те, про що думала цілу ніч...  

Твоїх очей вогонь
Твоїх цілунків жар
Я  спопелюсь безслідно
Якщо не скінчиться оцей нічний кошмар.

Щоночі ти вриваєшся в мій сон
Щоночі я в твоїх обіймах тану
Щоночі…
- Боже невблаганний!
Даруй мені надію на майбутнє
І не труї химерами забутими.

Я не кажу , що це не до вподоби
Я не прошу байдужість дарувати…
Але не можна кожну ніч так по-недоброму
Мене в полум’ї пристрастей лишати.

Такії сни чіпляють старі рани
Такії сни - блаженна ночі суть.
Але настане той жорстокий ранок
Який не подарує нам нічних відлунь.

НІЧ

Розкрита книжка, лампа, блудні нетлі, ляга на серце ржа думок. На стінах тіні в’яжуть круглі петлі в чудний і нерозплутаний клубок.

Мов чорний кіт, сів череватий чайник, годинник, наче джміль, гуде. Яка ж солодка ця принада тайни та слово, що, мов з каменю, тверде!

Бляшане небо, олив’яний місяць і ночі попелястий дим. Невже ж нема на цьому світі місця поривам нездійсненним та палким?

ПІСЕНЬКА ДО СНУ

Не думай! Спи! Думки – отрута щастю. Цвітуть дві тіні – дві лілеї чорні. Не думай! Спи! До всіх скорбот причасний і так усього в думці не обгорнеш.

Прощаючись із спомином останнім, що тінню вихиливсь з-за яви краю, в солодкім марнотратстві почуваннів кохання вицвіле знов прикликаеш.

Це справді зле, що покохав занадто, заміцно, зарозтратно. Захват ясний в екстазу чорну ночі не міняти!

Засни! Чи це життя, чи лампа гасне?

( Богдан-Ігор Антонич )    

хто, що це? 

 

.. першому хто відгадає - подарую  

  (точно на 99%)

 

 

Несеться у вихорі зайвих досягнeнь

Проноситься мимо надій і старань.

Літає поблизу ощадливих прагнень

На відстані кроку тремтливих бажань.

 

Нескорeна, зрима, палка й нeдосяжна,

Охайна, привітна, але як чужа.

Прозора, тендітна, струнка й лeгковажна.

Весь час десь з тобою й не зовсім твоя.

 

Щаслива, жадана, нестримна, кохана.

Позбавлeна смутку, і болю, і сліз…

Втратиш надію – живе в сподіваннях.

Шукаєш – не знайдеш, хоч є вона скрізь.

 

Не зловиш, не схопиш, пійматись  не дасться

Притягує, хоч і насправді всесильно.

Забрати її – навіть Часу не вдасться.

Під знаком питання вона є постійно.

 

На вічності юно уся намальована,

Заплутана й схожа з несхожістю роздумів,

І бачить хто неї – усіх зачаровує,

І розчаруватись  ніколи  не зможемо…