Всяк своє тут почув...
          Те, що дітям вкладається думка про готовність щасливо і піднесено вмерти за свого хана, то не така і дивина з огляду на те, як завжди цінувалося людське життя на території Орди.
          А от і ще аспект. Територіальні претензії з боку РФ до США на Аляску офіційно поки не висунуті. Але всередині російського суспільства такі претензії досить живі, чітко сформульовані і лунають поки що на рівні депутата Думи...

Серед моїх знайомих та друзів є багато росіян.  Багато колишніх військових, льотчиків, медиків, інженерів, художників, фотографів, дизайнерів, мандрівників та багато багато інших розумних людей. Вони всі цікаві, вони можуть багато говорити про все що завгодно і ви можете добре і довго  спілкуватися з ними. 

Але майже завжди настає той момент - коли "хтось в тиші лісу на гілку суху наступає і гілочка та голосно хрустить та ламається" - роіянин чомусь згадує теми помаранчевої революції, України, Голодомору, терору Героїв УПА, проевропейського вектору руху України ... і майже всі мої знайомі, як один, які ще мить тому були поміркованими людьми, раптом починають говорити словами Кадирова : “Грузия, Южная Осетия, Украина – все это будет длиться и длиться. Это какая-то тайная болезнь России. Почему мы должны постоянно страдать, если можем ликвидировать это раз и навсегда?”

Буває і так, хоча рідко, коли вони висловлюють свої думки пом'якше. Вони тоді згадують та говорять про "братство", союз слов'ян, про наші спільні корені та моменти історії..

Але завжди в їх виступах присутня та зарозумілість "старшого брату" - тому що землі Україні дала Росія ( а до цього хіба  українці були подібні до євреїв без країни), і газ, що росіяни продають українцям задешево, і що росіяни все дають українцям, та і в цілому, вся та Україна то Окраіна, хіба це не зрозуміло з назви? Україна - то найпівденніше провінція великої Росії. І мова українська така смішна!

І кожного разу коли я спілкуюся з росіянами, я боюся тої бомби імперіалізму  що є в середині кожного росіянина.

А цей такий милий знайомий росіянин, з якими ми так весело та неупередженно спілкуємось, несе в собі такого собі маленького імперіаліста, який візьме та "видасть" - , що Україна це непорозуміння якесь, а вас всіх, бєндєровцев, стріляти треба "без суда и следствия" !                                        Спілкування з росіянами, це  як прогулянка по лугу, де пасуться корови ... постійно боїшся вступити в лайно.

Іноді ловлю себе на думці, що дуже сильно хочу нерозуміти російської мови.

Я завжди був впевнений, що і серед москалів трапляються розумні люди.Один з них письменник Вікрор Єрофєєв. Ось його розмірковування стосовно імперскої суті руского.

Ко мне в гости приходит человек, милый, бородатый русский человек, не совок, скорее художественная натура, блогер, который много путешествует по свету, у которого просветленные голубые глаза, который хорош собой, и вот, доверительно жмурясь от вина и удовольствия жизни, он мне говорит:

— Франция — это провинция России.

Остановись, разум! Я с ним не спорю. Провинция так провинция. Передо мной нормальный русский империалист. Не первый и не последний. В нем есть такая зрелая империалистическая бацилла. Отрастил! Он уверен, что мы лучше всех, лучше Франции, Америки и всех остальных держав. Он уверен, что все эти страны должны нам служить или даже прислуживать, стоять на задних лапах перед нами, а мы будем над ними посмеиваться. В конечном счете мы их всех завоюем. Мы к этому генетически готовы.

Исторически мы принадлежим к натуральным, естественным завоевателям, человеческим хищникам, которые в порядке вещей завоевали все, что было вокруг нас. Мы завоевали Казань. Мы завоевали Астрахань. Мы завоевали Сибирь и Дальний Восток. Мы завоевали Крым. Мы присоединили к себе Польшу. Финляндия? Тоже наша! Мы распространились на все стороны света. Мы бы могли идти и дальше. Не только Аляска, но и Гавайи могли бы существовать под русским флагом. Не только Крым, но и Константинополь мог бы быть наш, если бы вместо революции 1917 года мы бы остались союзниками Франции и Англии. Но с Константинополем не удалось, однако мы спокойно сожрали после Второй мировой войны половину Европы, а если бы могли, сожрали бы и Париж, Афины, Рим.

Откуда у нас такое имперское чувство? Ведь даже традиционные имперские государства, вроде Англии, готовы были поглощать недоразвитые территории Азии и Африки, неся им собственное просвещение, а мы бесстрашно насаждали всем самих себя, свою идеологию, то православно-монархическую, то коммунистическую, и когда нужно было уничтожать побежденного врага, ни один мускул не дрогнул. Так мы расстреливали польских офицеров в Катыни. И теперь тоже не особенно жалко их. И не только их. Не жалко и, кроме того, неприятно, когда к нам лезут с требованиями объяснить, зачем мы их расстреляли. Расстреляли, потому что мы имеем право всех расстрелять, включая самих себя. А если самих себя мы расстреливали и, возможно, еще и будем расстреливать, то почему мы должны отчитываться о расстрелах совсем чужих нам людей?

Этот врожденный, подкожный, совершенно бессознательный империализм наших людей с особой страстью проявился в деле возврата к нам Украины. Мы все убеждены, что Украина — это наша краина и что ее отделение от нас было великим недоразумением и нуждается в коррекции. При этом мы даже не скрываем наше чувство превосходства перед нашим младшим братом, украинцем, или, скорее сказать, хохлом. Мы его зовем к себе как заблудшую овцу, и, когда эта овца к нам вернется, эту овцу нужно будет как следует взгреть. Эта веселая убежденность в том, что независимая Украина — только временное недоразумение, пронизывает практически все наше общество, и никто не задумывается над тем, что хохлам такое может быть не по душе. Мы не думаем про чужие души. Мы не думаем про души Кавказа, Средней Азии и Украины. Мы не думаем про души народов Балтии, потому что они тоже по странной случайности оказались бесхозными. Мы приберем всех к рукам. Наш имперский микроб остается с нами на долгие годы. Если не навсегда.

Откуда взялся этот имперский микроб, который гуляет по русской душе? Было бы странно считать, что Петр I вместе с идеей империи принес нам имперские амбиции. Они были и при Иване Грозном. Они существовали как возможность передела земель и идеологий в период татаро-монгольского ига. Мы были подвижны в наших мечтах покорить чужих и неверных; мы остаемся и сегодня подвижны в своих имперских желаниях.

Возможно, что сегодня мы не такие страшные. Возможно, что сегодня наш подкожный империализм работает против нас так, что от нас с ужасом бегут в Европу все кто могут на территории бывшего Советского Союза. Мы становимся не страшны, но смешны. Имперские амбиции работают против России. Имперский микроб разрушает российское будущее. Но все равно:

— Франция — это только провинция России.

И даже не смейте спрашивать почему.
http://kommersant.ru/doc/2314749

Перебуваючи в «банє» (слава нашим адмінам!), переключився на інші форуми, зокрема іноземні. Знаючи польску мову, багато поспілкувався з поляками. Зміст «меседжу» польских патріотів можна зобразити висловом одного з них: «холєра матка, Львув то єсть польске място, а ви єстеш бруднє хлопи». Я думаю зрозуміло. З російської сторони я думаю теж «меседж» відомий: «Крим бил, єсть і будєт русскім», «украінци ето видуманная нація» і т.п. Є прогрес в наших сусідів зі сходу - це те, що зникла «путіноманія», котра була ще декілька років тому. Але «ура-патріоти» почали продукувати нові міфи. Не маючи змоги створити щось нове, посарпалися в «нафталіні» і витягнули старий добрий міф часів першої світової – «української нації не існує, її вигадали австрійці, німці, за деякими версіями євреї». В поляків також, до речі, поширений цей міф, тільки в іншій інтерпретації – «українців спочатку вигадала російська імперія, потім знову вигадали комуністи, щоб ставити їм бідолашним палки в колеса». Тобто категорії мислення є зрозумілими - в поляків то «вєлька жечь посполіта», в росіян – «велікая расійская імперія».

У Ліни Костенко є чудовий вираз: «Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих, націй мислять категоріями свободи». Я замислився, якими категоріями мислять українці? Тут мені дуже допоміг один хлопчина з авкою УПА на націоналістичному форумі, який взагалі сказав: «треба віддавати Росії Крим і східну Україну, тоді нам легше жити буде, бо будемо захищені від Росії». Я відповів «патріоту», що якби він сказав це Роману Шухевичу, той би його одразу ж розстріляв. І правильно зробив би. Маю сподівання, що наступе час, коли за таке будуть хоча б адмін штраф стягувати. 

Тобто більшість мислять категоріями тампону «тампакс» - аби було сухо. Ось до прикладу на одній передачі, здається Кісєльова на Інтері, один з так званих «націоналістів» В’ячеслав Кириленко заявив щось на кшталт: «ми спробували стати незалежними од Росії власними силами, в нас нічого не вийшло, тож ми повинні інтегруватися до Європи, щоб та нас порятувала». Горда нація, я думаю, відправила б цього політикана після таких заяв на смітник історії, а в нас буде ще на арені… Пану Кириленку відповім, що не треба перекладати свою «політичну імпотенцію» на голову держави. Але все ж є попит на цю позицію., значить «призрак бродіт» по країні.

 Мені іноді здається, що багато хто хоче, щоб Україна стала такою собі маленькою Литвою, з «фєєрією» демократії, бутіків і супермаркетів. Загубилася десь на мапі і «ви нас не чипайте, і ми вас не будемо». От тільки такі державки – оазиси швидко стираються з мапи, коли «не в ту масть пішли або козир змінився». Згадайте Чехословаччину Бенеша, Сербію з Косово, Грузію з Абхазією та Південною Осетією.

Останнім державником, що мислив далі за «хатинку біля тину з червоною калиною» був гетьман Богдан Хмельницький. Недарма тільки но утворивши якусь подобу державного утворення, він одразу вклинився в боротьбу за молдавський престол. І не тому, що більше скіпетрів бажав, а тому що знав, що поважають тільки сильних. І співпраця з Росією можлива тільки з позиції сили. Тому за Хмельницького і було «стратегічне партнерство», як любить жонглювати зараз цією фразою наш президент. А після нього була «дружба», потім«братерство», а насамкінець «згвалтування». І головною помилкою гетьмана Івана Мазепи, при всій повазі до цієї особистості, було те, що він «приєднався» до «польско-шведського» союзу. А мусив би підняти спротив і сам створити цей союз, як це робив той же Хмельницький.

В пересічного росіянина згадка про Севастополь може викликати піну з рота, поляка буде трясти від згадки про Львів. А в українця жоден м’яз не поворухнеться при згадуванні Придністров’я, Кубані чи то Холмщини та Підлящщя. Бенджамін Франклін казав: «Той хто пожертвував свободою заради безпеки не заслуговує ні того, ні іншого». А свободною може тільки сильна країна. А сильна країна буде тільки там де є сильний народ. Тому нам потрібно припинити ці соплі, мазохіські самокатування, побороти комплекс неповноцінності та повернутися до категорії Великої України від Сяну до Дону.

Одним з фундаментальних принципів існування та розвитку всього живого є боротьба. Боротьба за територію та ресурси. В людську істоту закладено гін до боротьби. Навіть якщо людину позбавлять права боротись — вона все ж таки буде боротись за право боротись. Завоювавши таке право — буде боротись далі. За територію та ресурси. Дайте людині все що вона бажає — і боротьба не припиниться. Бо нема меж цьому природному гонові людської істоти. Бо навіть як що всього вдосталь - людина буде боротись. З ожирінням чи за власну душу. За Свободу. За урожай! За дітей! За гроші! Як нема за що боротись людина гине і починає боротись з сусідами, дружиною, друзями.. За що маємо боротись разом, шановні співвітчизники? За що буде боротись Україна? Яку стратегічну мету маємо собі поставити та боротись за неї? Бо без боротьби нема життя. Маємо усвідомлювати, що ми живемо у світі, у якому ні на мить не зупиняється боротьба за територію та ресурси. У тому числі і за територію України, за наші з Вами ресурси та можливості. Подивись на світ навколо: Чи є хоч одна країна, краща за Україну? [ ЗМІСТ ]

narodnapravda.com.ua/politics/47e42abf2b19c rozum.info/publ/10-1-0-41

---

СЦІБОРСЬКИЙ - НАЦІОКРАТІЯ - ІМПЕРІАЛІЗМ :
http://blog.i.ua/user/668088/1362153/