Перед вами фото кота Хуліганки.
http://photo.i.ua/user/567984/20306/1817705/
А нижче наведено монолог, який цей кіт
виголосив перед своєю хазяйкою.

*
Дощ за вікном тихо пісню шепоче,
Наче мені нагадати щось хоче.
Може про те, що в колишнім житті
Кращій був вибір земного путі.

Дужче страждалося, краще любилося,
Тільки нічого з того не лишилося.
Одноманітність все стисла щоденна.
Тягнеться гумою сірість буденна.

Кохання чомусь стороною пройшло,
А може воно ще мене не знайшло?
Як важко його в безнадії чекати,
Та де ж в цьому світі його розшукати?

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Навіяно
http://blog.i.ua/community/1173/183820/
Прочитав у блозі Anra новий, досить
оригінальний погляд на життя і діяльність
Міледі, героїні роману Дюма  "Три мушкетери"
Вирішив підтримати цю ідею своїм віршем.
Що з цього вийшло - судіть самі.

*
Смерть і нещастя сіє всюди
Тому вона завжди одна.
Хоча і добре в неї серце,
Рука жорстока і брудна.

І все тому, що в її серці
Іще кохання не було
До всіх кохання завітало,
А от до неї не прийшло.

Серденько тужить за коханням
Душа її в пітьмі страждає
Навколо стільки мужніх хлопців
Та в неї лицаря немає.

Чоловіки калейдоскопом,
Пішов один - прийшов наступний.
Один лиш тільки завжди поруч -
Той самий кардинал підступний.

Неначе в шахові фігури
Людськими долями він грає.
Лише байдужість і жорстокість,
І друга жодного не має.

Рукою ніжною Міледі
Свої брудні він робить справи.
Усе лише заради влади,
Усе лише заради слави.

Тож відгукнись, сміливий лицар,
Тебе Міледі так чекає.
І хоч з тобою не знайома,
Та вже давно тебе кохає.

Прийди скоріш, славетний лицар,
І захисти від кардинала.
Тоді відразу зрозумієш,
Що лиш тебе вона кохала.

20 листопада 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Прочитав блог Хуліганки
http://blog.i.ua/user/567984/185412/?p=3#comments
і написав такий жартівливий коментар


*
Бог, на початку, створив тільки жінку
Чорняву, руду, та шатенку й блондинку.
Вони, якось, разом до нього прийшли
І там перед ним гармидер підняли.

Кричать, що не будуть щасливі довіку.
Давай ідеального їм чоловіка.
Розсердився бог на жіночі турботи
І, дуже розгніваний, став до роботи.

Спочатку  для проби зробив імпотентів
Багато, чи мало... аж 30 процентів
П'яничок зробив, і зробив імбицилів,
А потім іще там якихось дебілів.

Обличчя сокирною трохи підправив.
Жінкам все віддав, і на землю відправив,
Прогнав обживати незнаного краю
І гримнув за ними воротами раю:

-Щоб ви тут, під вухом, не репетували.
А вдень і вночі добрі клопоти мали.
Тепер вже на це геть не матиме сили.
Отримали повністю, все, що хотіли.-

22 листопада 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Навіяно
http://blog.i.ua/user/646032/184822/





*
Він:

Чому, в кохання пелені,
Не віддаєшся вся мені?
Від тебе одяг весь вже маю.
І зараз ліфчик геть знімаю...

Розлючена Лизелотта:

В поривах пристрастного бою
Не володію вже собою.
І честь і душу - все продам...
От тільки ліфчик не віддам.

Він:

Той ліфчик ти за цінність маєш?
Чи, може, щось за ним ховаєш?
Доляр? Чи Євро навпаки?
Так часто роблять всі жінки.

Розлючена Лизелотта:

Під ним, насправді я ховаю
Лиш те, чого, як раз, не маю.
Тому, що "бюст" мій ще не виріс,
І ліфчик я ношу "на виріст".

21 листопада 2008 р.
09.35
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Ми знову граємось
В мовчанку...
Ти - звечора,
А я - ізранку.
Лиш - очі в очі.
Дивна гра ця -
І плакать мовчки,
І сміятись.
Й шукати знов
На глибині
Очей замерзлих
Стерті дні.
Й завмерлі фрази
На вустах,
І доторки
В забутих снах,
І дивний сміх,
І поцілунки.
І шалу гріх,
І візерунки
Волосся на щоці...
Шукати знов...
І лиш вночі,
Зібгавши всі
Свої образи,
Наважитись...
Та знову фрази
Затерпнуть
Подихом осіннім.
І поглядом
Безмежно-синім
В безглуздості
Пустих розмов...
І знову -
Мовчимо...

                                                                                          * * *

А відповідь - просто блукала по стелі,
По білій підлозі і згорнутих стінах.
Вона плюскотілась в бокалових винах
Й лягала в незастлані здавна постелі.
Вже відповідь липла до вуст захмелілих,
Чіплялась за голос, ще вчора розлогий,
І сипалась знову на камінь підлоги,
І клеїла дурня - невдало й невміло.
Мов привид самотній, зболіло постала,
Просилась у руки - й все так сиротливо,
І зблиснула жаром із слів страхітливо,
Й між нами, мов камінь правічний, упала.

Зимовим днем
Із дивним сонцем
Цей шлях любові розпочався...
Заглянув у моє віконце
Промінням сонячних поем
Ранковий блюз.
А сон - сміявся
Над сумнівами дня.
Печалі зовсім не боюсь!
Вже душі відчиня
Й вуста зближає у цілунку
Любов. Й усі малюнки -
Реалістичні,
Романтичні,
В своїй наївності німі -
Й дзвінкоголосі! -
Складаю за листком листок...
Я - мов пустий ковток,
Мов дощ, що все моросить,
Я - зайва нота "мі"
У марші Мендельсона,
І очі напівсонні
У ліжку не твоїм.
Й весняний - третій! - грім,
Й підбитий в небі птах,
І хворий сніг в руках...

*
Чому дівчина знов така сумна,
Куди поділась посмішка безкрая?
Та не журись, чарівная моя
Уся біда, колись таки, минає.

То ж посміхнись сама в  прийдешній день,
Назустріч перехожий осміхнеться.
І стане знову легко на душі,
Уся твоя журба відраз минеться.

Залишиться лиш радість від життя
Душа кохання пісню заспіває.
Відразу зникне вся твоя журба,
І вже тебе ніколи не здолає.

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.