Потрапляю деколи на замітку... Ага, ясно - рання юність, любов - щасна чи нещасна, але вихід емоцій... не відшліфовано, просто, читати, з темпу по десять разів зриваєшся... Звісно більше уваги до поезії... Притому ж що не явний тупізм або що... є ж жилка. Буває просто совість не дозволяє, щось не сказати і не натиснути на плюс.

Чому?.. Згадую свої тринадцять років...  надибав трохи писанини того періоду... Спочатку ржав, наївність і певна сліпота, яка там рифма! здавалось, що все ідеально написано і хто б не зрозумів, то назвав би дурнем...      Да.., любов осліплює, особливо перша...

А що?! Не вірите, що так АМА-ХХХ писав?  ТОді любуйтесь, і згадайте свої тринадцять 

---___---___-----------____---____---___---

Солнце ясное, ты прекрасная...

Среди бела дня ты слепучая звезда!

Затмеваеш солнце днём и луну вночи.

Ослепила ты меня, златорунная судьба!

--- 

мало?  от ще витвір...

---

Мчишь ты белым конём

Моя мечта, возьми с собой.

Без тебя я сам не свой,

Буду счастлив лишь с тобой!

Лишь с тобой, милая, одной...

---

ну, тут ще так сяк... і от ще таке 

---

Шехиризада, здесь течёт река,

Шехиризада, мы витаем в облаках...

Здесь высокие горы и равнины

Ты уйдёшь, исчезнет всё, всё отойдет в пустыню

Шехиризада,Шехиризада...

Без тебя и ночью и днём терплю я муки ада...

Ты птица райского сада,

Моя богиня, моя Шехиризада!

---

чекаю аплодисментів чи закидання гнилими помідорами, але спогад ранньої юності того вартий... правда ж     ...)))

ну і на останок, на біс  

---

Прости, может это некстати...

Прости, но без тебя смысла в жизни нет.

Слово жизнь мелькает на закате,

Но его заслонила сила любви, да и весь белый свет...

---

кланяюсь, шарк-шарк і бігом за куліси...   

...

***

Не дивитися вниз. Обережно ступати по водах. Сотні різьблених днів і безмежжя чаклунських ночей. Повз свідомість навскіс Задихнеться прострелений подих, Прозалпований вмить перехресним наскрізним дощем. Відсахнешся, мов звір. У перкусії чорного грому Перекотиться крик у задушений немічний схлип… За маржиною з гір Повертається осінь додому. Повертаюся я із прошитих туманом колиб…

 

 

Лист золотой сменил зелень деревьев,

Яркий багрянец шуршит под ногами,

С летом ушли яркий смех и веселье,

С грустью торжественно солнце над нами.

  То не весна с бирюзою закатов,

  То и не лето с прибоя волной,

  Осень здесь шествует, хладом объята,

  Сон, белый сон, принеся за собой.

Здесь, посреди сизых дымо’к  закатов,

Где воздух горькой волной напоен,

Взгляды, мелькнув, вдруг застыли внезапно,

Миг затянулся, как призрачный сон.

  Ветер свистел, сладку песнь напевая,

  Шорох листвы все шептал об одном,

  Взгляды вели диалог не сгасая,

  Слитно биенье сердец без оков.

Солнце теплилось в багрянце улыбок,

Вслед за ним серых небес чистый звон,

Жар двух сердец в хладе осени зыбок,

А в зиму? Сгорит, иль растает как сон?

 

т.е.с.   12,10,08

 

Душа в пространстве расцветает,

И необъятна ти'ши даль,

В ней нежной музыкой витает

Сребристой нитью снов вуаль.

Вот роща жизнью расцветает,

И солнце сквозь листву глядит,

Багрянец в осень опадает,

И под ногами шелестит.

Взгляд рядом – сердце расцветает,

Любви не сгасит и февраль,

В разлуке – с му’кой увядает,

И взгляд на мир – сквозь слез вуаль.

т.е.с.  27.06.08

Мерехтіння світла, в небі тане осінь,

І пожовкла тиша навкруги лежить,

Може день вчорашній десь крокує досі,

Та в безодні сірій наша пам’ять спить.

Не озветься думка, не долине пісня,

Я мандрую світом в пошуках себе,

Не вернуть минуле, в дверях вітер свище,

Лиш у серці словом схованим живе.

Щоб почуть те слово, віднайти ту пісню

Озирнись і зникни в безвісті доріг,

І яскравий спомин, і зелене листя

Проведуть крізь хмари та на твій поріг.

 

т.е.с.    07.11.08

Бездонна тьма, безбрежная печаль,

И бездорожье без конца, без края,

А может скоро день, за январем - февраль,

Но от усталости душа молчит седая.

Не сохраним в сердцах огонь, мечты сиянье,

Мы топчем их, и каждый шаг пути

Нас приближает к бездне и отчаянью,

Где нам ни здесь себя, ни в прошлом не найти.

Слепящим феерверком лилась песня,

Но праздники промчались, будто сон,

И сердце остывает, мир чуть светел,

И с грустью мы глядим в ночь из окон.

За буднем снова будний день настанет,

И бездорожье без конца, без края,

И за мечтою кто-то гнаться перестанет,

Я ж ею жить хочу; быть может я другая?

т.е.с. 14,01,09

Схаменутися!
І піти -
Лиш туди,
де тебе не буде.
Де не будеш
ятрити ти
Моє серце
в роздертих грудях.
Буде - світ навколо -
і люди...
Буде - сонце! І сміх -
Удосталь...
Буде чуйність, і чулість,
й хто зна -
Може, буде -
Лиш тінь самоти.
Ну, а ти -
А ти... відійди!
Відмежуйся
від мене мовчанням,
Щезни вмить
З тим забутим
коханням,
Із життя мого
геть піди...
Сталось те,
чого не чекала...
Я свій біль
у слова увібрала -
І роздерла його
на шматки!
Я себе - сама! -
покарала.
Я не знала,
що ти - такий...

Прасонце примружилось хитро у хмарах,
Прадавню мелодію вітер виводить,
І в небі птахи свій танок хороводять...
І знаю, що ми вже з тобою - не пара.
Й дощем праосіннім сльоза потече,
Й відлунням прокотиться шурхіт дороги.
Й рука у прощанні, і кроки з порогу,
І слово, не сказане нами іще...

І.Р.

Добирати слова, котрі вітер все рівно розвіє, Обривати з дерев перламутрові бризки дощу, І сміятися, так, без причини, але до плачу, Щоб по новому чорною тушшю забарвити вії, І босоніж по місту гуляти дощем досхочу. Потім жити крізь жовтень: до тебе, тобою, по тобі. Поминальна веселка в мереживі жовтих беріз. Порожнеча. Недопалок. Осінь. Андріїв узвіз. Волоцюга у вицвілій і пошматованій робі Підбирає слова, що бруківкою котяться вниз…