хочу сюди!
 

Наталія

43 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 40-45 років

Замітки з міткою «вибори президента»

Про президентські вибори 2019

Усі пишуть — і я вирішив написати. smile

Дуже коротко.

На мою думку, По — менше зло. Головне — аби було хоча б не гірше, ніж зараз.

Коротко.

Я не фанат Порошенка, а тим більше Зеленського, але фігова стабільність мені видається кращою за ризики, пов'язані з можливими косяками Зеленського.

Розлого.

За пару років до виборів не уявляв, що буду хотіти проголосувати за Петра Порошенка. Занадто багато лиха відбулося за роки його правління. Не в усьому є його провина, але відповідальність висить на ньому як главі держави та партії, що входить до коаліції.

Прихід нової владної команди супроводжувався революційними подіями, в яких іще довго розбиратимуться історики. За допомоги кількох олігархів і за моральної підтримки Заходу частина українського народу прогнала попередню владу й занесла умовно нових людей на владний олімп ціною багатьох життів — як своїх, так і опонентів.

Можливо, ці люди збиралися керувати Україною, як Ющенко: сидіти, потихеньку зносити пам'ятники Леніну й агітувати за мову, а паралельно тихо налагоджувати різні мутні схеми. Але країна їм дісталася не в тому стані й не за тих обставин. Потрібно було приймати екзистенціальні рішення.

І тут я не впевнений, що рішення були вірними. Звичайно, постфактум легше здаватися мудрим, ніж тоді. Але мені здається, що можна було не провокувати ідейних опонентів на протистояння через відміну мовного закону й допущення бійні в Одесі. Можна було спробувати в перші дні акуратно поборотися з Путіним за Крим, навести порядок на Донбасі за зразком Харкова. Є купа питань щодо "котлів" і ДАП.

Росія хоч і зазнала втрат від санкцій, однак усе ще сильна, а Путін стоїть на своєму й хоче створити в межах України легалізоване "Придністров'я", що фактично керуватиметься з Кремля й гальмуватиме розвиток України. Тут Росія не відступила ні на крок.

Із корупцією й кумівством усередині країни взагалі все ясно. В нас досі немає порядку. Є питання по закриттю 80 банків — багато хто втратив усі гроші. Курс упав утричі на радість експортерам. Комунальні послуги виросли в рази. Народ у цілому став біднішим. Хтось скаже, що президент не відповідає за соціально-економічні питання, але ж у Порошенка є ціла фракція в парламенті, свій прем'єр, генпрокурор і глави СБУ та НБУ.

І тут наблизилися вибори. Порошенко, сам будучи російськомовним, замість об'єднання країни зробив ставку на вузький "патріотичний" електорат, на український етнічний націоналізм. Відповідно отримав відносно багато голосів на заході, а також серед частини інтелігенції, за інерцією — серед частини залежних від влади бюджетників, але однозначно програв міста.

Не для всіх, але для більшості містян армія, а особливо мова й віра не викликають священного трепету. Армія — та річ, від якої ще з часів Афгану не гріх було відкосити. Мова в більшості містян — російська, віра — на рівні раз на рік посвятити паски або взагалі атеїзм.

Зеленський у певному сенсі дійсно об'єднав країну. Виграв більшість міст, навіть столицю. Завдяки художньому образу в серіалі став своїм як для гопників, так і для офісних хом'ячків. Але він об'єднав пустотою, бо взяв на озброєння загальні розпливчасті гаслаза все хороше проти всього поганого. Тому за нього могли проголосувати і "ватники", і "патріоти". Але коли Зеленський почне хилитися в бік Заходу або в бік Росії, все це об'єднання зруйнується вмить, почнуться протести невдоволених аж до нового бунту. "Нейтральна" політика "багатовекторності" могла бути варіантом до війни з Росією, зараз цей варіант сприйметься як модифікація проросійського — з усіма наслідками.

Зеленський не має ніякого досвіду державного управління, його фаховий і культурний рівень — під великим питанням. Інколи його розмова нагадує базар гопника на районі. Він уникає будь-яких дебатів у студії та інтерв'ю, окрім тепличних посиденьок із Гордоном. Як він збирається говорити з лідерами сильних країн, узагалі не уявляю.

За спиною — один із олігархів, якому держава ніби-то винна 2 ярди баксів. Також поряд крутяться явно проросійські особи, що тонко натякає на можливу геополітичну орієнтацію.

Тому Зеленський — це невідомість. Невизначеність. Ризики. За таких умов інвестори зазвичай виводять гроші з країни, а обивателі знімають свої гривні в банкоматах і купляють сіль. smile

Повернімося до Порошенка і згадаймо щось хороше. На тлі загальної печальної картини все ж є певні позитивні проблиски. Серед усіх реформ та інших дій однозначно в актив можна занести безвіз, 4G та відкриті реєстри, а децентралізацію й мовні квоти — з певними застереженнями. Порівняно з 2014-2015 роками війна перейшла у фазу низької інтенсивності, а економіка оговталася й почала потроху відновлюватися. Ініціатива окремих бізнесменів, волонтерів та інших активних людей місцями згладжує системні проблеми. Ситуація стабілізувалася.

Навчений Другим Майданом та його наслідками, обираю передбачуване менше зло. Стабільність проти ризиків.

Не вважаю прихильників Зе а пріорі поганими, дурними тощо. Не претендую на стовідсоткову правоту. Можливо, що Зеленський, який скоріш за все таки вИграє вибори, виявиться не гіршим президентом, ніж Порошенко. Гіпотетично може навіть стати нашим "де Голлем", який витягне Україну з цього багна. Але не бачу, за рахунок чого це може відбутися.

71%, 20 голосів

7%, 2 голоси

21%, 6 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Перші результати голосування по Україні

% опрацьованих протоколів по Україні61.15
Кількість виборців, які взяли участь у голосуванні по Україні11 018 091
% виборчих бюлетенів, визнаних недійсними по Україні1.18

КандидатГрафік% голосів виборців, поданих за кандидатаКількість голосів виборців, поданих за кандидата
Зеленський В. О.
30.383 347 973
Порошенко П. О.
16.381 805 110
Тимошенко Ю. В.
13.081 441 251
Бойко Ю. А.
11.581 276 495
Гриценко А. С.
7.06778 342
Смешко І. П.
5.92652 587
Ляшко О. В.
5.12565 186
Вілкул О. Ю.
4.29473 506
Кошулинський Р. В.
1.66183 463

Перший тур закінчився - результати екзит-полів

Перший тур виборів президента 2019 року закінчився - результати екзит-полів 

Національний екзит-пол (на 18:00)
Зеленський
 
 
30.4%
Порошенко
 
 
17.8%
Тимошенко
 
 
14.2%
Бойко
 
 
9.8%
Гриценко
 
 
7.1%
Смешко
 
 
6.4%
Ляшко
 
 
4.8%
Вілкул
 
 
4.0%
Кошулинський
 
 
1.8%

Ляшко проголусував за себе і показав свій бюлетень...))

ЛЯШКО ПРОГОЛУСУВАВ ЗА СЕБЕ І ПОКАЗАВ СВІЙ БЮЛЕТЕНЬ https://www.facebook.com/cvu.ngo/posts/2591447240897016?__xts__[0]=68.ARDnJwqIOwc28yT5YPsRxc4An-VGDyTS8tb7zgQinBkznvNxOVKqywf6B0ar5ucmW2D6QDW96CPYZt75T4kgGwfhVWQLDVRrUNlxqBZ1rN5SiEJlq3aP8W8MaqP4Lg55jOdKw7mlWggvr9SSKo3DrWDH5TVoaQYDmQejaaPsIxU_e0n-JuhRBE1eCkKOxWBaid-cOwqCr29Oc84rMVTdTRCJFh1rTZTJCdqfS2dA6b1_7nEFGgelouImikEsXRgZiilC5i7BFDfTVwR6NggBOGNR2FlckDIMrj14Ou8_0zqku-YxmPPYDukmtZUqYExlLB6fYLb_UyErT8kxqnaMUg&__tn__=C-R

==========


Під час голосування на одній з дільниць кандидат на пост Президента України Олег Ляшко продемонстрував в присутності телекамер та виборців бюлетень із результатами свого волевиявлення.

Відповідно до ст. 7 Закону «Про вибори Президента України» голосування на виборах Президента України є таємним. Фотографування, відеофіксація в будь-який спосіб результатів волевиявлення виборців в кабіні для таємного голосування, а також демонстрація виборцем результатів волевиявлення у приміщенні для голосування забороняються і є порушенням таємниці голосування.

Відповідно до стаття 159 (порушення таємниці голосування) Кримінального Кодексу України:

1. Умисне порушення таємниці голосування під час проведення виборів або референдуму, що виявилося у розголошенні змісту волевиявлення громадянина, який взяв участь у виборах або референдумі, -

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

#вибори2019 КВУ

=======

nevizhu

Завтра 31 березні в Україні ЗНО на європейськість



Дуже люблю вислів: Кожен народ заслуговує на ту владу, яку він має. Мене дуже хвилює результат майбутніх виборів Президента України саме для визначення, який ми є народ: вже європейський чи ще євроазійський? Приємно, що маємо  насправді демократичні вибори і конкуренцію, як і масу кандидатів що називається: до вибору - до кольору! Хтось гарно пожартував, що це наше всенародне ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання обов'язково відбудеться за результатами виборів 31 березня, бо це важливий показник для Світу хто ми насправді є: державний народ чи ні. Чи є Україна правдиво Суверенна Держава чи таки псевдо-держава керована зовні. Побачимо. Наразі я закликаю всіх 31-го березня прийти на наше всеукраїнське ЗНО - на вибори Президента України і проголосувати згідно своїм уподобанням. І най діється Воля Божа.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
30 березня 2019 р.

Просто розумним людям радить

Святослав Вакарчук закликає голосувати відповідально, а не приколюватися з долі держави







Хто кого обирає в президенти

Виборчі перегони президента набирають обертів. Реклама кандидатів намагається захопити прихильність виборців, які на неї вже перестають звертати увагу, тому що велика більшість наших громадян голосує не розумом, а по переконанням, які заклали в них батьки, та життеві обставини. Давайте розберемось, якіж це основні поняття світоустрію, по яким виборці віддають перевагу кандидату.

За кандидата -морального честного, порядного, добродія, голосують виборці, які самі в житті намагаються цім якостям відповідати .

За кандидата - з шахрайскими здібностями і дійствами, якій легко порушує закони, Конституцію заради вигоди, голосують такі ж і виборці, бо мають надію що він від своїх здобутків буде їм бросати якусь частку і не притягати до відповідальності за їх шахрайство

За кандидата — приколиста, якій пересміює усе підряд, не зважаючі ні на честь, ні на повагу, ні на розумні речі, аби було прикольно та смішно - голосують саме так виховані виборці.

За кандидата — запроданця, якій заради спокою та благополуччя своєї родини готов продатися кому завгодно і не важливо з якими наслідками, голосують такі ж виборці запроданці, які за копійки згодні продати майбутьне країни, тобто своїх дітей та онуків.

І є ще велика кількість виборців пофігістів, якім взагалі байдуже хто і як буде розпоряджатися іхніми грошима, життям та майбутьнім, аби їх не чіпали, а там якось воно буде. Вони чаще за все на вибори не ходять, а якщо і йдуть то скоріше обирають по настрію від родичів, сусідів, місцевих чиновників.

Звертаюся до активістів інтернетного співтовариства нарешті почніть замислюватися до якої категорії виборців ви відносите себе і якій шлях для країни ви обираєте.

Я ж обираю морального, дієвого, фахівця, патріота - А.Гриценко.

Нинішній курс України - це здійснення мрій поколінь українців


Європейській вибір України – мрія багатьох поколінь українців. Це гасло збирало на початку дев’яностих під прапори націоналістичних організацій України всіх національно орієнтованих українців. Тоді їх було не так багато. Врешті націоналізм дев’яностих в цьому гаслі переважно і полягав. Тепер цей вибір зафіксований у нашій конституції. Тобто те, що було мрією небагатьох, набрало у Верховній Раді конституційну більшість. Ми рухались до цього рішення довгих 28 років, але найшвидшим цей рух став в останні п’ять років. Це попри те, що перші три президенти України намагались маневрувати в рамках багатовекторної зовнішньої політики. Четвертий президент просто кинув українську самостійність до ніг Москви, за що і отримав тривалий термін ув’язнення вироком українського суду. І лише нині діючий президент України Петро Порошенко переломив цю ситуацію на прямо протилежну – на безкомпромісний шлях у Європу.

У дев’яностих роках минулого сторіччя національно свідомі українці не раз казали, що війна з Московією – це питання часу. Але думка чотирьох перших президентів України була іншою: «Братній російський народ ніколи не підніме руку на українців». Тут відразу дві помилки. Перша – московити це не братній народ. Українці і московити належать до двох різних європейських рас (загалом їх п’ять). Українці – це переважно динарська раса, до якої належить більшість народів центральної Європи включно з австрійцями і південними німцями, московити – це переважно східно-балтійська раса. Друга помилка – ніколи не нападе. За підрахунками українських істориків остання війна з московитами – це вже двадцять друга подібна війна. У дев’яностих роках у нас за плечима вже була двадцять одна війна. Яким мав бути рівень державного мислення очільників нашої держави, щоб зігнорувати такий багатий історичний досвід нашого народу? Такою ж була і доктрина національної безпеки України, яка за інерцією все ще вбачала певну загрозу з боку західного кордону України. З такої доктрини випливала і цілком згубна для української держави практика. Три перші президенти просто не вбачали потребу у потужній українській армії, систематично скорочуючи її числовий склад, зменшуючи рівень її професійної підготовки, розпродаючи її матеріальні ресурси, згортаючи розробку нових систем озброєння, демонструючи у такий спосіб свою недалекоглядність. Ці процеси набули просто катастрофічного характеру під час каденції четвертого президента, якого український суд визнав злочинцем. Тоді всі силові відомства України очолювали громадяни Московії і наполегливо готували українську армію до капітуляції під час майбутньої агресії Московії. Рішення про таку агресію у Москві тоді вже було прийняте. Залишалось лише питання вибору слушного моменту. Результат – ми зустріли військову агресію Московії фактично без боєздатної армії. Тільки останній президент переломив цю ситуацію .твадцять три роки армія лише руйнувалась, аж поки її практично не стало. За останні п’ять років ми знову маємо доволі сучасну армію – на тепер одну з найкращих армій Європи. Вона ще поступається за багатьма показниками агресору, але динаміка зростання її військової потуги значно перевищує російську. Недалекий той час, коли наша армія буде здатна не лише ефективно оборонятись від подальшої агресії Московії, але і активно наступати там, де вважатиме за потрібне в ім’я наших національних інтересів.

За сприяння перших двох президентів Україна знищила свій статус однієї з найбільших ядерних потуг світу в обмін, як тепер вже остаточно стало очевидним, на нічим не підкріплені гарантії своєї безпеки і територіальної цілісності. При цьому очільники нашої держави наївно вважали, що подібні гарантії з боку Московії чогось варті. Перше протверезіння настало у 2003 році, коли Московія спробувала захопити силою український острів Тузла в Керченській протоці. Тут другий український президент виявив чоловічий характер і абсолютну безкомпромісність у відстоюванні територіальної цілісності України. Конфлікт був зупинений на українських умовах.

Московити є штучним народом: чужа назва країни, чужа історія, чужа мова, чужа державна символіка, відсутність етнічної самоназви.  Угро-фінські племена Залісся об’єднала в один народу православна релігія. Після хрещення Русі у десятому сторіччі почалося навернення у християнство мешканців Залісся – дикої і віддаленої від Русі території між Волгою і Окою, що хоча і контролювалась представниками Київської династії Рюриковичів з одинадцятого сторіччя, але ніколи не вважалась корінною землею Русі. На цій території виникли десятки монастирів, навколо яких почали утворюватись міста і села з навернених у християнство тубільців. Їх навчили орати землю і назвали «крестьянами», на відміну від решти аборигенів, що християнами ще не стали і продовжували своє традиційне життя мисливців і збирачів. Зауважимо, що на землях Русі населення навчилось орати землю ще за п’ять тисяч років до нової ери у часи Трипільської культури. Разом з релігією прийшла і церковнослов’янська мова – насправді македонський діалект староболгарської мови. Ця мова спочатку була лише мовою завойовників-Рюриковичів, але поступово за сторіччя потому стала і мовою місцевого населення. Це єдине, що у нас є спільного з московитами. Це єдине, що дозволяє нам і московитам називати себе слов’янами, тобто народами, спорідненими не ознакою крові, а лише належністю наших мов до однієї мовної групи.  Але українська мова від початку була близькою до церковнослов’янської мови через спільність їх походження, а майбутнім московитам вона була лише примусово накинута церквою і правлячою верхівкою завойовників, не маючи нічого спільного з мовою місцевого населення. Християнство у Заліссі, на відміну від Русі, відразу відіграло провідну роль в долі цих земель. Спочатку воно сприяло завоюванню цих земель, далі допомогло утвердженню на них влади князів. Нарешті, після ослаблення Русі внаслідок татаро-монгольської навали, воно освятило зворотну експансію колишньої колонії Русі на метрополію – саму Русь і стало одним з потужних механізмів утримання тепер уже Русі в якості колонії Московії.  Захопивши Русь, Московія (це її офіційна назва до 1721 року) перебрала на себе її самоназву, правда у варіанті Росія (1721 рік). Проте не перебрала на себе етнічну самоназву її мешканців, нинішніх українців, «русини». Так і залишилась у них і по тепер їх зовнішня назва «русскиє», що завжди вказувала лише на їх приналежність до данників Русі, але не до корінних її мешканців русинів. Московити і натепер є єдиним народом у світі, назва якого є прикметником, а не іменником. Московське православ’я завело нас у духовну кабалу до держави Московії. Тому звільнення від колоніальної залежності для України неминуче мало б означати обов’язкове звільнення і від всевладдя Московського патріархату на нашій землі. Перші три українські президенти намагались щось робити для створення української помісної православної церкви, але лише останньому президенту Петру Порошенку вдалося поставити останню вагому крапку у цьому процесі. Україна тепер має ТОМОС від Вселенської патріархії. Віднині і навіки ми отримали релігійну свободу і право буди рівними серед рівних народів Європи. Такі події в історії кожного народу бувають лише один раз. До речі, у Московії ТОМОСу немає і понині.

Другим ланцюгом, що прив’язував нас до Московії став у двадцятому сторіччі російський націонал-комунізм. Він поступово перетворився у панівну релігію на теренах колишнього Радянського Союзу, відтіснивши на другий план Московське православ’я. Правда, тепер вони знову поступово міняються місцями. Ця ідеологія і водночас релігія становили і досі становлять на теренах України найбільшу загрозу українській самостійності. Лише за час каденції останнього президента і за його активного сприяння був зроблений рішучий крок у декомунізації українського суспільства. Декомунізація одночасно означає розірвання ще одних духовних пут, що пов’язують нас з метрополією. Тому сучасна боротьба Московії за «руський мир», одночасно є боротьбою за збереження всіх зовнішніх атрибутів радянської епохи. Єдині території України де ці символи збережені у недоторканості, - це окуповані території Донбасу і Криму. Єдина країна світу, де культ кривавого диктатора Сталіна знову відроджується – це знову Московія. Зовні декомунізація майже завершена, але підґрунтям більшовизму завжди був російський шовінізм, тому декомунізація може стати насправді успішною лише з одночасною дерусифікацією українського суспільства.

Самостійність – це, в першу чергу, категорія духовна. Духовна самостійність і самодостатність завжди є предтечею самостійності державної. Ідеальним підтвердженням цієї тези є держава Ізраїль. Можна сказати і інакше, загроза державній самостійності залишається реальною доти, доки суб’єкт цієї державності не стає самодостатньою культурною одиницею світової цивілізації. Це розуміли всі українські президенти. Найдалі пішов цим шляхом Віктор Ющенко. За його каденції ми вперше відчули, що очільником України є українець. Лише у нього вистачило сміливості і наполегливості підняти питання геноциду українців у Радянському Союзі на рівень першочергового питання внутрішньої і зовнішньої політики української держави. Україна постала як самостійна держава в першу чергу для того, щоб геноцид українців ніколи більше не постав на порядок денний як чергова реальність сьогодення. Основою духовної самодостатності нації завжди є культура в найширшому сенсі цього слова. Це українська мова, українська книга, українська пісня, українське кіно і, нарешті, українська наука, як один з головних локомотивів культури двадцять першого століття. В цьому плані всі українські президенти, крім четвертого, щось робили, але реальне зрушення відбулось лише під час президентства Петра Порошенка. Ще ніколи не видавалось стільки українських книжок, ще ніколи за державної підтримки, і це у часи війни, не знімалось стільки українських фільмів, ще ніколи так часто не звучала на радіо і телебаченні українська пісня, ще ніколи державні інституції не приділяли стільки уваги ефективному функціонуванню української мови, ще ніколи українська наука не бралась за такі, справді масштабні, наукові і технологічні задачі як сьогодні. Ми отримали у спадок від колишнього Радянського Союзу колосальний науковий, технічний і промисловий потенціал, але всі роки незалежності життя в ньому ледь жевріло і він поволі вмирав. Лише в останні роки ми взялись за розв’язання справді масштабних завдань, в авіабудуванні, ракетобудуванні, машинобудуванні, енергетиці і, я сподіваюсь, взялись без зайвої реклами, за розробку ядерних технологій всіх рівнів і призначення.  Але все це і є справжня, покликана потребами українського суспільства, розбудова української держави. Неозброєним оком видно, що очолює цей грандіозний похід за утвердження нашого достойного місця у сучасному світі наш п’ятий президент України – Петро Порошенко.

                Армія, мова, віра – це не дань політичній кон’юнктурі. Це логічне продовження того вибору, що зробив наш президент багато років тому. Згадайте, доволі довгий час єдиним телевізійним каналом в інформаційному полі України, який можна було назвати дійсно українським, був П’ятий канал, що належав Петру Порошенку. Він зробив безкомпромісну ставку на Україну і українців ще багато років тому і по сьогодні невпинно йде цим шляхом. Він мав колосальний досвід у зовнішній політиці і той факт, що сучасний цивілізований світ практично одностайно на боці України – це, в значній мірі, його заслуга. Він має колосальний досвід у сфері економіки і той факт, що попри втрати території внаслідок окупації і руйнування на ній промислового потенціалу, Україна не просто економічно вижила, але впевнено вже декілька років підряд стабільно і впевнено нарощує свій економічний потенціал, теж, в значній мірі його заслуга.

                Україна сьогодні нагадує потужний літак, що розганяється злітно-посадковою смугою для злету. Не дати українському літаку злетіти – це головне завдання Московії натепер. Крім майже сорока учасників президентських перегонів ми маємо ще одного потужного учасника – Московію. Вона ставить у цих виборах на аферистів, клоунів, відвертих і прихованих українофобів, людей несамостійних, нерозумних, безвідповідальних. Хто завгодно, аби не нинішній президент. Черговий раз українське суспільство перевіряється на міцність. Не даймо себе обдурити. Україна рухається правильним курсом. Оберімо того, хто найкраще поведе корабель української нації до мети, цілком визначеної за п’ять років останньої війни: перемоги у війні, миру на умовах святості і недоторканості наших кордонів, економічного процвітання і достойного місця серед провідних націй світу. Пам’ятаймо, що під час війни ми обираємо не стільки президента, скільки Верховного головнокомандувача, якому доведеться приймати доленосні рішення військового характеру. Слава Україні.

                Доктор фіз.-мат. наук, професор                                           Валерій Швець

 

 

 

 

 

 

 

Дмитро Корчинський про вибори.

На президентських виборах ми завжди обираємо між потворним і огидним.

Вам, мабуть, це не подобається, але це - реальність. Вам так само не подобається холод взимку, спека влітку, старість попереду, сором позаду. Але це - реальність.

Єдине виключення - вибори 2004 року, коли ми обирали між потворним і жалюгідним.

На чому треба грунтувати свій вибір нині:

1. Переможе Порошенко, Юля, або Зеленський - погане, огидне, або потворне.
Степан Бандера, святий Павло, Джордж Вашінгтон не переможуть - вони не балотуються.

2. За Юлю та за Зеленського голосують не лише ватники, але багато ватників за них таки голосують.
За Порошенка ватники не голосують. Не знаю чому, але не голосують.

3. Чи будуть Юля чи Коломойський, в разі обрання, красти менше за Порошенка?
Ні.

4. Чи будуть вони поступливіші перед московитами?
так.

5. Юля і Коломойський мають всі вади Порошенка, але не мають його переваг. Цих переваг дві:
- путін не буде вести перемовини з Порошенком, отже, Порошенко не зможе домовлятися з путіним.
- Порошенко досягнув канонічної автокефалії для української церкви, натомість, Юлі й Зеленському плювати на автокефалію.

Для мене цих міркувань достатньо.
Достатньо, щоб не піти на вибори.

Тому не треба мене зараз сварити за те, що я збираюся голосувати за Порошенка. Я не збираюся голосувати взагалі.

Але вам раджу. Тому сваріть себе.

Дмитро Корчинський


Від себе не можу не додати. Розділяю позицію пана Корчинського майже повністю. Тільки він забув, що Порох за час каденції зробив ще багато чого корисного. Але у головному усе так. А ще - не голосувати у такий момент історії - це абсолютно безвідповідально. Не властиво автору.  І цим пан Дмитро мене сильно здивував. А інше - сподіваюся ще когось переконати. Тут усе чітко та розкладено по полицях.

Якщо б зараз були звичайні людські вибори, я б ні за що не голосував за Пороха. А голосував би за Кошулинського скоріш за все. Але - все сказано вище. Голос за Кошулинського у першому турі фактично перетвориться на голос проти Пороха, а це неприпустимо.





57%, 26 голосів

9%, 4 голоси

2%, 1 голос

33%, 15 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.