Бабушка моя, мама моего отца, из села родом, да не мало там прожила. И не один голод и войну, так что хлебнула по- полной, но не сломалась. Любила меня, но и ремня давала не мало, может и потому толк вышел. Интересная она и колоритная была, в 30-е ушла из колхоза, ибо швея была не заурядная и работала на себя. Ну не жировали, трудно жили, но детей с мужем подняли и путёвку в жизнь дали.
Мне нравилось наблюдать, как в дверь к нам звонили и очень не просто было пришедшему убедить, чтоб бабушка дверь открыла. Так опыт жизненный. Нет, знакомым и своим открывала без вопросов, а вот остальных опрашивала подробно. И особенно ей не нравилось, когда человек незнакомый, на её вопрос "Кто?" , отвечал "Свои". Ну у ней много вариантов было, ну так на вскидку несколько её ответов:
- Твої свої в яру кобилу доїдають.
- Своїх в лісі пошукай, вони вечорами на місяць виють.
- Свої попереджають про прихід, а ти йди туди звідки прийшов.
- Своїх всіх знаю, а ти не наш і в родичі не записуйся, може і свиня тебе вигодувала. До неї і йди, там своїм будеш.
- Я може і стара бабця, але недоробленого від свого завжди відрізню.