Я йшла повз площу Лєніна до мене звернулася усміхнена дівчинка і простягнула Георгієвську стрічку - С днєм побєди!

- Не потрібна - відповіла я і пішла далі.

Я не одягну Георгієвську стрічку для мене 9-е травня не день Перемоги, а день поразки! Подивиться в очі ветеранів ви побачите погляд переможених, який же день Перемоги. Їх згадує влада та їх діти, внуки та правнуки, лишень 9-го травня та 23 -го лютого! За що боролися ці люди за право виростит янічарів з своїх дітей, за право жити на ріднії землі розмовляючі не своєю мовою, за право бути забутими, за рідних які з німецького полона потрапляли в радянській, за право пережити диктатора, щоб згодом сумно зітхати "Вот прі Сталінє било...", за право на мізерну пенсію та квіти на 9-те травня! Що окрім болю та страждань їм дала та перемога і чи перемога то взагалі була, переможці, які перемогли свії же народ, які перемагаючі для себе перемогли для інших? 

Перемога в якій боролися не лише проти нацисткої Німеченни, але й проти своїх же братів! Чи можна назвати це перемогою?!

9-те травня вже давно перетворилося на фарс: політикам потрібно попіаритися, побитися один з одним, їх дітям потрібно, щоб про них не дай Боже поганого не подумали інші. А ветеранам честь та шана, хоча б примарна, увага хоч два рази на рік.

В мене інші свята та дні пам'яті, в мене інші герої та зрадники, я не живу на їх землі, я живу на свої, але топчиму одну землю! Їх пам'ять химерна, нашої  пам'яті майже немає, в них є якісь ідеали, у нас тільки погляд користувача. Старші живуь химерами минулого, молодщі живуть лише хвилиною і ніхто не хоче почути один одного! 

В останні роки з наближенням 9 травня більше відчувається не дух свята Великої Перемоги над фашистами, а тотальний срач на предмет хто кого переміг, хто був на чиїй стороні і хто найбільш білий і пухнастий. А шкода.

При цьому видно, в тому числі і з цього сайту, що дуже велика кількість людей агресивно і безапеляційно відносить УПА і їх послідовників до фашистів. При цьому все що сказано і написано тримається на двох умовних стовпах.

1. В західній Україні живуть самі люті бандерівці, які тільки і чекали, як би підкласти свиню такій чудовій державі як Савєцкій Саюз. Тому з приходом Гітлера ледь не всі поголовно кинулись у різні СС, УПА чи ОУН, а їхні нащадки ще сміють шанувати Бандеру і Шухевича. За це їх усіх треба повернути Польщі, перестріляти чи зробити ще щось у стилі гуманного радянського правосуддя.

2. Всі бандерівці – неодмінно бандити, бо їх боялося місцеве населення. Люди боялися ходити в ліс (бо пограбують і уб’ють), а ще воїни УПА іноді самі нападали і грабували села. Якщо села грабували воїни Червоної Армії, то звісно, це все одно були перевдягнені бандерівці.

Відчуваєте протиріччя? Хотілося б у такому разі уточнити, де ви більше забрехалися?

То все-таки мирне західноукраїнське населення страждало від цих бандюг, і ставлячи його в один ряд зі злочинцями, ви прирівнюєте заодно себе до недорозвиненого бидла? Чи все ж таки місцеві їх підтримували (інакше як би бандерівці протримались в лісах ще кілька років після війни), відповідно і мали вони якісь свої цілі, відмінні від плану Ост (інакше навіщо їх так масово і довго підтримувати їх, після того як стало ясно, що Німеччині гаплик)?

Непорядок.

Ну а так, УПА, звісно ж, – злочинна організація. Партія™ так сказала.

С 9 МАЯ-ДНЕМ ПОБЕДЫ!!!!!!!!!

Распахнул нам ликующий май Все сердца для любви несказанной. Только что отгремел Первомай, День Победы пришёл долгожданный. Победителей чествуем мы. Пред седой поредевшей колонной Расступаемся, дарим цветы, На героев глядим восхищенно. "Поздравляем! - кричим им. - Ура!" Но идут старики молчаливо. Им не громкая слава нужна, А сердечное наше "спасибо".

"праздновать "День Победы" пьянкой и гулянкой - это все равно что танцевать на костях погибших..."

З Днем Перемоги!

Поросли ковилою кургани, Матері вже синочків не ждуть, І все рідше квітки до могили Невідомих солдатів несуть. Дуже рідко вдягають медалі, І несила носить ордени. Посріблило життя їхні коси Бо у снах ще воюють вони… Бойові нагороди розгледів Правнук  діда не раз запитав: Чому сльози в очах виступають Як салют переможний луна? Сиву голову вбік нахиливши, До небес сірі очі підвів, Повернувся у спогадах тихо До гірких та трагічних тих днів. Ніби заново все переживши, Ніби вчора в атаку ішов, - Зі смертельно-пораненим другом Знов по мінному полю пройшов! І у пам’яті знов промайнули Світлі образи юних солдат - Молодими лишились навіки, Бо у братських могилах лежать. Тож вклонімося низько у пояс, Хай Господь осяває Ваш путь. І щоб правнуки щиро раділи: Тату! Глянь, ветерани ідуть!

:

Щиро вітаю ветеранів Великої Вітчизняної війни та всіх громадян СНД зі світлим і радісним святом Перемоги над фашистськими загарбниками.

Дорогі ветерани, бажаю вам здоров’я, оптимізму та активного довголіття!

Низький уклін, вічна пам’ять і слава визволителям, котрі не шкодуючи власного життя, захищали рідну землю, наше сьогодення.

Біля братських могил
Не рідшає стрій
Кличе Вічний вогонь.
Плин років не порушить...
Хоча знову поменшало
Срібних сивин,
В серці пам'ять живе,
Зігріваючи душі.

Важкувато щось казати про свято перемоги. У нас уже сказали все, що можна було, і для мене зараз то як написати щось нове у шкільному творі про важливість вивчення літератури абощо.

Але не завадило б.

Бо, чесно кажучи, набридли щорічні заморочки усього чесного люду на теми "то хто ж там герой", "хто кому винен", і сакральну "що з ними робити". Ще кілька років - і мало-мало залишиться очевидців війни, а учасників то вже й зовсім ні. Цікаво, ми й тоді будемо роздувати з нічого всеукраїнський кошмар?

Мабуть варто було б зменшити помпезність свята. Свято хай собі буде - доки є ті, для кого це свято. Але для чого там парад сучасних військ на дев'яте травня, коли у нас є День збройних сил? І нащо взагалі той парад, коли бачиш, як плачуть ветерани - не за бойовими товаришами (хоча й за ними теж), а від того, що за ними їде міліція на ауді і фольксвагенах. Це хіба не знущання? Як не знущання хіба хвалитися нам зараз перемогою, яку здобула нині не існуюча держава над неіснуючою державою, при тому що переможці живуть у рази гірше за переможених? Залиште свято, нехай люди ідуть на кладовища, де лежить цвіт епохи, але нехай ідуть тихо, без блюзнірства...

А ще я не розумію тих, хто говорить про радянські війська як про окупаційні, визнаючи при цьому необхідність боротьби з Гітлером. Без червоної армії перемоги би не сталось, це ж очевидно. Або тих, хто говорить, ніби під німцями ліпше жилося. Ми й так жили під керівництвом хворого державця, добре не було (правильніше, було не всім), а то ж був би інший, але ще більш хворий. Або тих, хто говорить про радянську окупацію просто так, бо то, я так розумію, нині модно. А як же принцип "не було щастя, так нещастя помогло"? Врешті решт, Україна об'єдналась під прапором УРСР, як не крути.

А ще я не розумію тих, хто возносить до небес червону армію безоглядно, без засторог. Не згадуючи стратегічних промахів офіцерів, того, що солдати частіше, ніж треба, були просто гарматним м'ясом і що перевершили ми нацистів фактично кількістю. Це ж не одруківка, про яку можна просто забути.

Я взагалі не розумію однозначних людей. Історія української землі ніколи не дозволяла усіх бездумно ділити на добрих і поганих, чи то на своїх і ворогів. Є питання, у яких справді не можна кидатись від одного берега до іншого. Але питання оцієї-от війни, на мою думку, якраз таке, в якому треба нащупати середину і триматись її, хто б що не казав.

Хіба ні?