хочу сюди!
 

Татьяна

57 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «арії»

До проблеми "іраномовних" скіфів...

Для той ветви индоевропейских языков, куда входят языки осетинский, афганский, таджикский, персидский, курдский, татский, талышский и др., и из древних также язык Авесты, согдийский, хорезмийский, скифский и мн. др., укоренялось название "иранские языки". Термин этот в настоящее время не может быть заменен, хотя является весьма неудобным: применение прилагательного "иранский" создает ложное впечатление, что речь идет о языке государства Иран, т. е. персидском (фарси). Как известно и как подробно будет освещено ниже, подавляющее большинство так называемых "иранских" языков – это языки Средней Азии и других частей территории Советского Союза. Самый термин "Иран" в его древней форме – "Ариана" – первоначально не охватывал Фарса.

З книги
И. М. Дьяконов. История Мидии.
Баку "Нагьіл Еви",  2012

друк за виданням  Академии Наук СССР Москва, Ленинград,1950 г..

Шляхи слов'ян (Продовження)


            У початковій частині бачили мапу, що показувала напрямки переселення народу енетів із країни Пала-Па(ф)лагонії, належної до Хеттської імперії, перед лицем смертельної загрози десь на межі 13 та 12 ст. до н. е. Повторимо її тут для згадки.

               Слід гадати, що значний відтік був у західному напрямі і тими небезпечними землями, звідки насунула ворожа варварська орда. Хоча з точки зору військової тактики це можна пояснити. Адже коли основні сили противника перебувають у походах по Малій Азії, то імовірність стикнутися із серйозною загрозою на їх "домашній" території набагато нижча. Особливо коли не шукати пригод собі на одне місце, а обійти лігво ахейського монстра північніше, по землі дружніх до Трої фракійців. Останні так само, як і енети, кілька разів згадуються у Гомеровій "Іліаді". Фракія, родючий край з лісистими горами та засніженими вершинами гір, що лежить по той бік Геллеспонту (протока Дарданели), і де розводять коней и овець та роблять чудове вино...



               Але не слід виключати можливість міграції у східному напрямі. І та стрілка - без розвитку та наслідків. Як ми знаємо, в тому напрямі наших енетів-палайців, що лишали світлі доми на віками обжитих землях, могли чекати лише кам'янисті плоскогір'я Каппадокії, порізані долинами рік, помережані пасмами скель.



               Лишили на правах натяку? Добре, поворожимо, яку ж долю міг передрікати зазубрений наконечник тієї стріли у час, коли  ще не котилися по рейках швидкісні експреси за наперед укладеним розкладом, не літали алюмінієво-сяючі птахи. Коли первинні потреби нелегальних безвізових мігрантів та їх подальша репатріація ще не забезпечувалися коштом держави, кордони якої порушили ті мігранти. Які поневіряння чекали на наших утікачів у тому напрямку, поки не знайшлася та вільна з належними умовами земля, що відповідала їхнім уявленням про норму? А що, коли омріяний спокійний куток так і не знаходився їм дуже-дуже довго? Не треба мати хист у хитрих реконструкціях аби розуміти:  що на західному, що на східному напрямку нашим мандрівникам часом доводилося долати збройний опір їхньому пересуванню від тих народів, по чиїх землях вони мандрували. Останнє звісно за умови, що то був слабший суперник аніж самі втікачі. Чи не важливий цей момент? Чи не так народжувалися культури номадів індоєвропейського походження? Чи не так гартувався їхній войовничий дух, щоб через століття повернутися на місце спустошеного дому та завдати відплату колишнім кривдникам?
                 Цікаво би знати відповідь і на питання: чи володіли палайці конаючої Хеттії судноплавством? Чи не могли котрісь з них морем хутенько гайнути на протилежне узбережжя Понту Евксинського, де, можливо, так давно не були? На що їх пішим, а згодом кінним побратимам в обході через Кавказ, чи Середньоазійські піски, чи К(о)аза(к)хські степи, чи через Памір, чи через Тибет знадобилося кілька століть... Такі часові терміни виправдані, коли йдеться про міграції великих людських груп. Адже усереднена швидкість міграції народу, що прагне тримати себе у єдиному-цілому, насправді дуже низька і може не перевищувати одного чи кількох десятків кілометрів на рік. Навіть за сприяння всесильного Ягве євреї свій, значно коротший, шлях здолали аж за 40 років. До того ж, не цілком всі індивіди колоною по три похідним маршем слухняно прямують наперед визначеним маршрутом, зрідка поглядаючи у свої GPS-навігатори. Окремі відгалуження племені можуть збочувати, ремонтувати колеса возів, зализувати рани, отримані у випадкових сутичках, блукати, потерпати від голоду та інших лих, словом, творити в дорозі цілковито свою, окрему історію та приходити із запізненням або не туди, куди вирушали. Хвилями. Дехто, прийнявши нову реальність, втратив зв'язок зі старою реальністю, ідею, мету, зв'язок із рідним тілом племені настільки, що здибавши його ж століттям пізніше, може і сприйняти вороже... Таким чином, на "кінцеве" місце (місце, де народ удостоївся уваги давніх  істориків, вже будучи сформованим, досить помітним та маючи свою еліту) могли прибувати вже пра-і-кілька-разів-пра-внуки тих, хто вирушив у путь. А це вже покоління все-того-ж-але-зовсім-зовсім-іншого народу! Ну, а поки народ мандрує під зірками, а його існування мандрує під важелезним знаком question питання, готовим розтовкти ті непевні волевиявлення на генетично-культурну кашу, принадну для інших, охочих та сильніших, то яким у біса історикам цікавий такий народ? Він не цікавий навіть самому собі.


              Взяте з собою поспіхом нехитре начиння, давно обміняне у зустрічних мирних поселеннях на харч. Тепер інші, ніж раніше, турботи. Перепетії довгого шляху... Варіанту сконати посеред байдужого кришталево-морозного карколомно-зубастого небокраю доля ні-ні та й підсуне якусь альтернативу: можна животіти з нечастої співчутливої допомоги зустрічних аборигенів, харчі можна собі уполювати, а можна і забрати, хитрощами чи навіть силою. Військовий вишкіл, дисципліна та мілітаризація - розвиток нових занять, включно із засобами війни. Тяглові волики давно здохли, загнані / з'їдені: освоєння нових тварин та засобів транспорту. Підвищення мобільності військового авангарду з деякою його автономізацією. Підвищення середньої швидкості міграції.



               Перші уроки кровожерливої січі у найманих озброєних ватагах місцевих аристократів, військові союзи та повномасштабні військові дії проти регулярних армій могутніх держав, не збалансовані демографічні втрати, полігамія, зміцнення набутого військово-політичного досвіду, збагачення трофеями... Ще інший підхід легально забрати матеріальні блага, та так, що їхні колишні власники лишалися живими, неушкодженими, а часом і вдоволеними, - через багато століть це назвуть бізнесом, а покищо... Так! Перше заняття тимчасовців усіх часів і народів - торгівля! Генетичні, культурні впливи, іншомовні союзники, мовні адаптації, нові самоназви під опікою нових "політкоректних" богів... Докорінні зміни у розумінні понять війни й миру, страху і страждання, батьківщини і родини, праці і добробуту, свободи і щастя. Інший світогляд!  "Мені з жінкою - не возитися..." - отакої тепер заспівали, авжеж, шаблюка, "тютюн" та люлька у дорозі важливіші, коли своє, підвішене на волосині життя можна так само легко віддати сьогодні, як легко відбиралися чужі життя вчора ...



               Проте демографія для війська має надвелике значення: менш або більш короткочасні зупинки на довгому шляху, поселення на узвишші, біля ріки, на крутому березі, укріплені частоколом з трьох інших сторін (ріка то ж і захист, і корм, і транспортна артерія), військова простота, тимчасовий мінімалізм, ковалям та металургам найзручнішу ділянку! - все-все, що відповідає європейському поняттю "берг" або "бург" (по-нашому - берег),



а ті, як колись, відкриті посеред долин та незахищені огорожею поселення із розмальованими хатами селян - це тепер не практично, це лишилося хіба для пісень та мрій у години спочинку...


              А часу та безпеки якось всеодно тепер не вистачає, щоб зорати, посіяти та зібрати врожай... ще буде нагода пізніше, десь, може отам, за краєм степового океану, куди щовечора закочується багряно-палаючий круг, що, немов сигнал світлофора, велить зупинитися та розкладати вечірні багаття...
              Все-все, що поступово синтезувалося у інший модус вівенді, але тепер вже ніби свій, власний. Модус кочового народу зі спакованою осідлістю. Але спакованою не у валізи на возах, а в головах...
              Коли навіть відсотків 88 цього - брехня, то на якийсь 1 % щось з усього вищеуявленого десь, колись обов'язково відбулося із якимись втікачами, на тому шляху у велику сім'ю народів-степовиків, що простяглася по безкраїх просторах Євразії.
              Пробіжимося по окремих яскравих цятках часо-фактової мозаїки на сіренькому тлі "подій у собі"...  Початок 12 ст. до н. е. - крах Трої. Початок агонії Хеттії від нашестя народів моря. І протягом того ж 12 ст. до н.е. кардинальними етнокультурними та технологічними зрушеннями ознаменувалася поява у Південно-Східній Європі культури т. зв. фракійського Гальштатту. Одне з відгалужень його - Ґава-Голіградську культуру на західних теренах України - датують початком 10 ст. до н. е. Є підстави визнавати фракійське походження за племенем агаф(т)ірсів, що у часи Геродота населяло береги річок Тиси, Серета, Прута і Дністра. А вже 9-м століттям до н. е. датуються перші знахідки культури класичного Гальштатту (пізніше Латену), що за кілька століть поширилися на величезні простори Центральної і Західної Європи включно зі Скандинавією, Британією. Це "вибухнув" кельтський світ.



              Звідки взявся? Чому саме у 9 столітті, не раніше? Римські автори називали цю спільноту "галли", у грецьких працях співіснували назви – "кельти", "галати". Дехто сучасний влучно написав про них десь так: не злічити, скільки всього ми знаємо про кельтів, проте нема народу більш таємничого, аніж кельти. Так, саме вони зчинили деякі технологічні прориви, стали провідною політичною і військовою силою Європи тоді, коли культурний геній Еллади був ще у колисці.


               Здебільшого в очах "культурного" античного свту кельти були жорстокими дикунами, які живуть війною, вдаються до людських жертвоприношень і нелюдського насильства. Летючі загони вождя Бренна, граючись пройшлися Італією з кінцевою зупинкою у Римі. Саме тут на щойно урівноважені ваги, на шальку із гирями полетів метровий меч Бренна, а у відповідь на обурення римських сенаторів з його вуст вперше в людській історії злетів і вмить обріс крилами вислів "Горе переможеним!".



              Ще за століття невгамовні кельтиська навідалися і в Елладу з офіційним військовим візитом. Окремі волоцюги у своїх марш-походах досягли Малої Азії (чи ж не додому вернулися, звідки дуже давно вирушили їхні пра-надцять разів-прадіди?), забрели далеко за Карпати і у степи Північного Причорномор'я. Присутність кельтів на сучасних теренах України нині неспростовно доведена археологічними знахідками, лінгво-дослідженнями географічних назв. Є підстави вважати кельтським плем'я неврів, що сиділо на землях Волині у часи Геродота. Пізніше було відомим і "германське" плем'я із співзвучною назвою "неврії" (у Страбона), коли вже така нагода, згадаймо і про плем'я "хатти", що дуже нагадує назву давно сплячого на історичному цвинтарі царства Хатті, ну то таке...




               У тому ж визначному ДЕВ'ЯТОМУ столітті (до. н. е.) повзуть чутки про прибулих десь зі сходу кочовиків-кімерійців у степах Північного Причорномор'я.



Дуже дивних кочовиків, що окрім закономірного кочового скотарства промишляли також і ремеслами, і торгівлею, і за першої-ліпшої можливості... землеробством! Ну й, зрозуміло, грабунками та війною! Справжньою повномасштабною війною у союзі з іншим, нібито кочовим, збродом.



               Відомі з асирійських письмових розвідданих народи ішкуза та гімірра, що завжди підставляли один одному братнє плече і наводили жах на правителів могутніх тоді царств Ассирії, Мідії і навіть Єгипту. Ще за 2-3 століття "відстрілялися", відгуляли вже кімерійці. Частина втратила ідентичність, злившись із народом ішкузза, що досяг більшої могутності і величі раніше за них. Частина сіла відпочити у Криму під ім'ям таврів ("таурус" - бик грецькою, "тур" - українською; якщо кому вчулася співзвучність, присягаюся рогатим шоломом хеттського бога Тархунта, вона випадкова). Ще частина кімерійців чкурнула на... Захід (що там казали вище? той візантійський історик - про вандалів?!).



Дорогою, можливо, час від часу хтось назавжди випадав з кочового воза, стаючи, можливо, пращуром того чи іншого народу, наприклад, європейських болгар або британських валійців (самоназва - кімри). Кримські "бики" згодом теж ніби знайшли якусь часову воронку та й пірнули у небуття.



              Давні кімерійці лишили по собі фрагментарні враження переважно в асирійців та греків, коли ще ці, останні, теж були напівлегендарними народами, натомість бренд "Кім(в)ри" добряче обсмоктаний у розлогих працях римських (епохи імперії), та пізньогрецьких письменників, чиї дані з огляду на добре освоєні тепер мови трактуються однозначно. Вважають, що нема підстав не довіряти цим джерелам. Згідно з ними: кімври вийшли з території Данії, по Ельбі та Одеру піднялися до місць розселення племен боїв на території сучасної Чехії; далі, власне, йдуть відомі події кінця 2 ст. до н. е., коли весь Рим очима своїх розвідників із здриганням спостерігав жахливий плин людського цунамі. Лише воїнів 300.000 - це навіть сьогодні вам не кіт чихнув. А на той час у Європі це було небачене військо. А ще - незліченні юрби жінок і дітлахів. І вся ця варварська навала, перерісши, як вважали автори, скромні можливості похмуро-кам'янистого Данського півострова, потребувала родючіших земель аби прогодувати своїх членів. Якби не перемога Риму у дуже дивній війні із кімврами 113-101 рр до н. е., це нашестя цілком могло б приректи Європу на іншу долю, ніж ми її знаємо.
               І от, ці кімври та тевтони згідно з римськими даними, а відтак - і даними сучасних німецьких істориків вважаються германцями. Та насправді не все так очевидно. По-перше, за часів Тита Лівія і Страбона (межа ер), Плінія, Тацита (друга половина 1 ст. н.е.), тим більше, Плутарха (2 ст. н.е.) германці були вже добре знані римлянами: цим ім'ям називалися всі племена на північ від верхнього і середнього Дунаю до Балтики і Скандинавії, і від Рейну до Вісли. Проте інакше було на межі 2-1 століть ДО н.е. Сучасник кімврського нашестя, філософ-стоїк Посидоній з Апамеї, який побував у Галлії, не називає кімврів і тевтонів германцями. А германцями він називає невеличке плем'я, що живе у верхів'ях Рейну і має дивний звичай запивати смажене м'ясо сумішшю молока і вина. У джерелі 73 р. до н. е. від Саллюстія германці не відрізняються від галлів - ці терміни вживаються на правах синонімів. Римські диверсанти/розвідники, що засилалися у тили германських племен, змушені були вчити галльську мову і виряджатися по-кельтському. Дослідник, німець Ф. Шлетте проаналізував всі свідчення джерел про перші згадки німців. За його висновком термін "германці" був вкрай маловживаним до галльських війн Юлія Цезаря. І лише стократ прописане у щоденниках останнього "германці" стало етнонімом для нібито відмінної від кельтів групи племен і повсюдно було рознесено численними наступниками, що сприймали "Записки" Божественного Цезаря, як дехто - книжки "Малая зємля" чи "Краткій курс історії ВКП(б)".
               Навіть із "класиків" Страбон у ввідній частині про германців доладно не пояснює, чим же вони різняться із кельтами. Етимологічно слово "germani" не латинське, хоча вкорінилося і набуло у цій мові значення "істинні", "справжні". Мовляв цих кельтів вважаймо тепер за справжніх, коли переважна їх маса на заході та півдні Кельтики вже достатньо "оРИМлилася" - мирно займаються кожен своїм заняттям заради індивідуального збагачення та справно платять податки у імперську скарбницю. А ці ще воюють, отже істинні "germani". Зате у галльській мові, яку успадкувала мова сучасних валійців, корінь gerr- трактується, як "близько розташований", "сусідній". Тож  кельти, що розповідали випадковим у своєму середовищі римським зайдам щось про "germani", цілком можливо, мали на увазі лише плем'я, що мешкає з ними по сусідству. Історія знає подібні випадки: "Карпати" у перекладі з мови народу, від якого про них вперше почули інформатори Геродота, перекладається просто "гори". Корінь подібного звучання heri- є  у давньонімецьких мовах. Трактується як "зброя", "військо". Чи не слідом його є французьке "guerre"? А ля ґер ком а ля ґер. Таким чином, з якихось пір "herimann" --> "hermann" (простіше) могло означати статус воїна. Траплялися племена, люди яких тільки й займалися військовим ремеслом, не маючи ні землі, ні будинку, ні родини; коли війни не було, вони ходили з будинку в будинок і годувалися, чим пригостять. Саме такий прошарок воїнів у пізньокельтському суспільстві міг позначитися як "herimann" / "hermann".
                В описах, кімври (пізніше, германці загалом), як і кельти, русяві, блакитноокі, високі, дужі. Гостинні, щирі, веселі, відкриті, патологічно чесні. Полюбляють полювання, ігри азарту, військового та спортивного суперництва, веселощі й гулянки, хильнути вина, не охоче копирсаються у землиці, лишаючи це діло жінкам, неповносправним, занадто літнім для війська членам племені, а також особистим кріпакам, що було близько до стану раба. Рабом міг стати навіть одноплемінник, що програв все своє майно у кості. Особисті наділи, приватна власність на землю їм невідомі: де плем'я зупинилося, та земля і належить всьому племені. Розписують химерними візерунками щити, безоглядно сміливі у битвах, презираючи смерть чи рани, часто не захищають голий торс обладунками... Імена германських вождів Бойорікс, Кезарікс, Лугіус мають цілком кельтське звучання. І ті, і ті мали інститут волхвів (друїдів) і замість храмів здійснювали релігійні ритуали простонеба, у священних гаях.



Речова культура (Ясторфська: від 7 ст. до н.е. до межі ер) давнього населення півдня Скандинавії, Данії, узбережжя Північного та Балтійського морів, де уявлялася батьківщина кімврів і тевтонів, у загальних рисах повторює культуру Латену, що панувала в усій Кельтиці - від Іспанії до Карпат, з поправкою на північний клімат. Та й не могла б "германська" своєрідність, якби вона мала місце, бути подолана за якихось 12 років їхніх походів Кельтикою. З огляду на всю цю картину деякі сучасні дослідники припускають, що вихід кімврів і тевтонів зі своєї "германської батьківщини" і їхнє  нашестя на Кельтику співвідносяться так само, як на городі бузина - з якимсь київським перехожим. У свідомості пізньоантичних авторів (або їх інформаторів) могла відбутися певна контамінація даних про реальні для них події зі свідченнями про виселення з  прабатьківщини, що збереглися у племінних міфах та сказаннях і оповідалися усно кімврами, що потрапили у римський полон і рабство.  А далекою прабатьківщиною запросто могла бути зовсім і не Данія... Просто перенаселення 3-го світу, кельтської периферії, привело в рух маси людей, що почали відчувати нестачу ресурсів. Їх цікавили землі Кельтики: Богемія, Норик, Гельветика, Галлія. І не цікавили Італія з Римом. Їх біда була у тому, що ті самі землі вже цікавили могутню тоді Римську імперію або вже стали її колоніями.
              Окрім непорозумінь двигуном етногенезу можуть бути і цілком свідомі духовні потуги та екзистенційний вибір. Коли пересічні особини чи невдахи вважають за честь, або з комплексів, або через віддаленість від рідного середовища, або з явного чи неявного примусу рівняються та уподібнюються успішнішим, талановитішим, щасливішим, заможнішим, сильнішим, домінуючим групами. Елементарні акти такого типу етногенезу можна подибати і у ближчій до нас історії. Це коли один син датських німців Марії Фрайтаґ та Йогана Христіана Даля називає себе попервах Козаком Луганським, а згодом входить у науку як Владімір Івановіч Даль.



              Або навспак: один підліток Андрій Андрійович Варгола, порвавши із замкненою атмосферою маминого гніздечка, стрімко шліфуючи свою англійську від лемківського акценту, отримує паспорт на ім'я Енді Воргол. Байдуже, що мама Юлія так до кінця життя і не освоїла доладу англійську, суті це не міняє: одним слов'янином стало менше, одним англосаксонським американцем - більше. Можливо, в окремих випадках це і на краще, хто знає...
             Ось чому за великим рахунком позбавлені сенсу пристрасті навколо доказів чи спростувань, існував той чи інший народ раніше або ж він не існував. Тоді як глибокий сенс слід визнати лише за намаганнями встановити, ЯК існував цей народ, під якою соціо-, лінгво-культурною маскою. І що змушувало його ті маски міняти... І де взагалі народи ті маски видобувають... Проте повернімося до наших
баранчиків кімврів...
               Отож надзвичайно пікантну загадку містять відомості Посидонія, цитовані Страбоном і Плутархом. У ґрунтовних працях сучасних істориків рідко можна їх подибати - аж надто вони виглядають... карколомно-фантастичними. Але хто зна...
              Страбон передає, що кімври "здійснювали походи навіть до області Меотиди", і що "греки називали кімврів кімерійцями" [Strabo, VII, 2, 2].
              Суголосні байки наводить Плутарх: "Кельтика на стільки велика країна, що від Зовнішнього океану і холодних країв вона простяглася в сторону сонячного сходу і Меотиди, де межує з Понтійською Скіфією. Саме звідти, де дотикалися землі цих племен, виселилися вони. Не одним неперервним потоком, але кожне літо, рухаючись все вперед і вперед, воюючи, пройшли материк за великий проміжок часу. Тому, хоч вони поміж собою ділилися на чимало частин під різними назвами, все їхнє військо сукупно звалося кельтоскіфами... .... Ті кімерійці, що у давнину вперше здибалися з греками, були не більшою частиною свого народу, а лише групами вигнанців... Тоді як найчисельніші, найвойовничіші з них посіли землі на краю світу, на берегах Зовнішнього моря та у похмурих лісах... аж до Герцинcького лісу... саме звідти почався наступ на Італію цих варварів, що звалися спочатку кімерійцями, а потім кімврами" [Plut., Mar., XI]. Як тепер кажуть: упс! Кельтоскіфи... Аж ось яка байка і яких людей поєднала, у яку химерну конструкцію! І це окрім золотих нашийних гривен, специфічного гостродзьобого ковпака (шолома) і норову, що являв собою сплав найдикішої кровожерливої жорсткості (часом у прямому кулінарному розумінні), безжальної жорстокості не тільки до ворогів, а й до одноплемінників, цілком ірраціонально-містичних на наш сучасний погляд речей та аскетично-доброчесної натуральності, загостреного відчуття справедливості та моралі. Що ж, скіфи у нас стали у чергу до розгляду у продовженні цієї серії.







               До чого тут вищенаведений приклад етногенезу "кельти >>>------> германці"? А до того, що тут-таки можна би пошукати і сліди слов'ян. Плем'я нориків, що жило у передгір'ї Альп, вважалося римськими авторами до 2 ст. кельтським. А от Нестор у своїй праці 12 століття ототожнює їх зі слов'янами:



"...взяли сини Симові східні країни, а Хамові сини - полудневі країни, Афетові ж сини взяли захід і північні країни. Від цих же сімдесяти і двох народів і був народ словенський племені Афетового, названий норцями, що суть словени. По довгих временах сіли словени по Дунаю, де нині Угорська земля і Болгарська. Від тих словен розійшлися по землі і прозвалися іменами своїми, де хто сів, на якому місці. Хто прийшов і сів на ріці Мораві, то й прозвалися морава, а інші нареклися чехами. А се ті ж словени: хорвати білії, серпи і хутани. Коли на дунайських словен найшли волохи, і сіли на їхніх землях, і чинили над ними насильство, словени ж ті прийшли і сіли на Віслі і стали називатися ляхами, а від тих ляхів пішли інші назви - поляни, ляхи другії - лютичі, інші - мазовшани, ще інші - поморяни. Також і ті словени, що прийшли і сіли по Дніпру, нареклися поляни, а другії - деревляни, оскільки сиділи в лісах; а інші сиділи межи Прип’яттю і Двиною і називалися дреговичі; ще інші жили на Двині і називалися полочани від назви річки Полота, що впадає в Двину. Від неї і прозвалися - полочани..."
             Як бачимо, за відомостями Нестора першоджерело і напрямки поширення слов'ян з кельтського середовища до Карпат і далі на північ  і північний схід є на 180 градусів противні щодо Транскарпатської теорії, якою розпочата перша замітка цієї теми.
              Проблема більшості стародавніх народів у тому, що багато чого відомо про їхні діяння, заняття, навіть про їхню мову, часом, про їхню зовнішність, невідомо лише, звідки вони вигулькнули і куди в біса поділися. Ми бачимо сплеск, але за мить до того навіть не думали дивитися на матеріал, що ось-ось сплесне, і назавжди лишається питання, куди поділося маля, що випало з корита зі сплеском...
              Як результат, тепер по різних країнах і континентах ми дивимося на людей, що схожі, як схожі між собою бувають краплини води чи взимку сніжинки... Чи звірі одного виду... Так, є там-он і там якісь відмінності, там плямки на шкірі, там на пів голови вище, там бровки не так вирівняні, там кучерики не так в'ються, а там не досить руді, там вуха мочками не так приросли, там швидше псуються зуби, там скоріше сідають очі, там не їдять гречку, а там гидують устрицями, але все це настільки не істотне! І хай грім Тархунта вразить того, хто скаже, що це не одне плем'я!!!
              Хто буде заперечувати впливи географії, клімату, доступних природних ресурсів, генетики оточення, модусу життя, традицій, їжі? Ніхто! Хто заборонить вправлятися на цій ниві різним фізіогномістам-лінгво-антропологам? Ніхто. Звісно науково-статистичні підходи дивляться ширше, копають глибше і дозволяють виявляти навіть у близько споріднених націй тонкі, а часом і товсті відмінності, що за своєю важливістю наближаються до архікричущої суперечності між колом і прямокутником.


Хати давніх кельтів, германців (реконструкції) і сучасних українців

              Лишімо тим підходам право на існування. Проте за великим рахунком все зводиться до принципу: "Якщо звір плаває, як качка, літає, як качка і крякає, як качка, то це качка і є". І щойно ці зв люди починають крякати говорити, лиш тоді бачиш, що вони належать до різних племен: то хорват, а то валлон, то ісландець, а то італієць...



            Поки ж вони мовчать, спробуй вгадай podmig хто слов'яни, а хто НЕ (?) слов'яни.



              Хто германці,



а хто НЕ (?) германці...



Що є оте, що не дає їх розрізнити, поки вони мовчать?



Що то за начало, у якому вони єдині, і, не зважаючи на несхожість мов, визнають, свідомо чи несвідомо, одне одного ближчими аніж інших?






Д а л і    б у д е

Цнотливість – родинний оберіг нації




1. ПРИЧИНИ ВИМИРАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛЮДНОСТІ

До
вiтчизняних прогнозiв ненормальної демографiчної ситуацiї в Українi
додались й ООНiвськi. Вони  пiдтверджують те, про що ми вже знаємо, але
нiби не усвiдомлюємо: до 2050 р.
українцiв в Українi залишиться 20-25 млн., тобто лише 40-50% вiд того числа, iз яким переступили межу третього тисячолiття. Мета цiєї лекцiї – донести народу України iнформацiю про морально-етичнi та духовнi проблеми вимирання української людностi та надати шляхи до подолання цiєї духовно-моральної кризи. Мораль, як одна з основних складових частин духовностi, є сукупнiстю правил i норм поведiнки, якi забезпечують людськiй спiльнотi загалом i кожному iндивiду, зокрема, можливiсть iснування в цьому свiтi. Двi кардинальнi пiдвалини лежать у будiвлi людської моралi: стосунки сильного i слабкого та стосунки чоловiка i жiнки, що забезпечують продовження роду. Зосередимось на другiй пiдвалинi — продовженнi або вiдтвореннi роду. У людськiй спiльнотi має мiсце два види статевих стосункiв: полiшлюб або полiгамiя та моношлюб або моногамiя. В первiсному суспiльствi, яке тривало мiльйони рокiв, переважала полiгамiя; починаючи з т. зв. стародавнього свiту (5-4 тис. р. до н. л.) перевагу мала моногамiя. Кажемо саме про перевагу якогось iз видiв статевих стосункiв, бо в абсолютному виразi вона нiколи не iснувала. Можна припустити, що i в первiсному суспiльствi зустрiчались двоє закоханих, якi не уявляли собi статевого життя з iншим, так само як i в найбiльш суворих суспiльствах, де подружня невiрнiсть каралась або карається смертю, завжди знайдуться «влюбливi», якi не задовольняться єдиним коханням. Отже, йдеться про спiввiдношення полiгамiї i моногамiї на рiзних етапах iснування людини та про їхнiй вплив на вiдтворення людностi.
Полiгамiя є характерною моральною нормою первiсного суспiльства, в якому люди живуть племенами i в силу примiтивних засобiв для iснування можуть тiльки колективно вижити.
Поступовий перехiд вiд рослинної їжi до полювання на диких тварин, згодом приручення i домашнє розведення їх (тваринництво), далi землеробство, подiл працi i спецiалiзацiя занять, перетворення сильними слабких у рабiв, як джерело статкiв, привели до накопичення багатства, яким сильнi не захотiли дiлитися зi слабкими, отож виникає приватна власнiсть з
атрибутами, якi мали її захистити: сiм’єю i державою. Сiм’я — це органiзована форма моногамiї, i моральною стає саме вона. Нас цiкавить питання, чи iснують стосовно вiдтворення людських спiльнот розбiжностi мiж полiгамiєю й моногамiєю? Існують i дуже великi, вони навiть є дiаметрально протилежнi. Полiгамiя не сприяє вiдтворенню людськогороду, моногамiя — навпаки. Причин тут багато, найвагомiшi такi. По-перше, бiологiчнi. Жiнка, яка знає багатьох чоловiкiв, вiдносно рiдше вагiтнiє у порiвняннi з тiєю, що знає одного чоловiка. Це пояснюється бiологiчною природою заплiднення, бiльшою iнтенсивнiстю руйнування статевих клiтин, що надходять вiд багатьох чоловiкiв. Полiгамiя є першопричиною цiлого букету венеричних хвороб: трихомонiазу, гонореї, сифiлiсу, хламiдiозу, а тепер ще й СНІДу. Усi цi болячки ведуть до захворювань статевої сфери i безплiддя, передовсiм серед жiнок. Порiвняно недавно генетики вiдкрили таке явище, як телегонiя. Суть його полягає у зв’язку цноти з якiстю суспiльства. Вирiшальним є вплив на дитину першого в життi жiнки чоловiка. Саме вiн закладає генофонд, навiть коли жiнка народжує дитину вiд iншого чоловiка, тобто вiн є генним батьком її майбутнiх дiтей. Видатний учений Ломброзо, дослiджуючи родоводи багатьох вiдомих i простих людей, довiв, що доброчеснi характеристики батькiв передаються у спадок менше, нiж згубнi, передаються також i хвороби, причому в гiршiй формi. По-друге, соцiальнi причини. Полiгамiя, коли вона стає аморальною, призводить до такого явища, як штучне переривання вагiтностi.
Людям, що живуть у полiгамiї, не до народження дiтей. Статевий акт для них — не засiб продовження роду, а засiб отримання чуттєвого задоволення, нарiвнi з вином, гулянками тощо. Єдиним критерiєм правильностi теоретичних мiркувань є практика. Історiя вiдтворення
людської спiльноти дає переконливi докази наведеним постулатам.
Першi сучаснi людськi цивiлiзацiї виникли в стародавнiх Єгиптi, Китаї, Індiї, Вавилонi, Ассирiї та Оратанiї, тобто Трипiльськiй Праукраїнi. Показовим є порiвняння їх. Усi вони зробили неоцiненний внесок у розвиток духовностi, науки, культури, мистецтва. Була, однак, мiж ними одна суттєва рiзниця — ставлення до сiм’ї. В Оратанiї, Китаї та Індiї сiм’я була культом, її охорона стала першим родовим та державним прiоритетом. Згiдно iз законами Ману (Закони Ману та Вiди до країн Сходу були принесенi стародавнiми орiйцями, тобто праукраїнцями), кожного, хто прагнув одружитися, ретельно дослiджували як чоловiка. Жоден рахман (у Індiї брамин) не одружувався з дiвчиною, що мала спадковi хвороби, якою б багатою вона не була. У трактатах з медицини в давньому Китаї та в iндiйських Аюрвiдах (науках життя) цiлi роздiли вiдведено питанням шлюбу та дотримання статевої гiгiєни. Нiчого подiбного не бачимо в давньому Єгиптi, де духовнiсть та мораль насаджувалися левiтами – жерцями вiдвертого дияволiзму. Тут процвiтає полiгамiя, бiльше того, буденним є подружнє життя мiж близькими родичами.
Так, дiти фараонiв брали шлюби мiж собою, щоб легше утримати владу. Юдейська Тора, а згодом i бiблiйний Старий Заповiт також пропагують статевi вiдносини мiж родичами. Згадайте хоча б дочок Лота, якi мали статевi контакти з власним батьком. Шлюб та статевий
зв’язок мiж близькими родичами призводить, як вiдомо, до виродження потомства.
Отож люднiсть в Оратанiї, Китаї та Індiї потужно збiльшувалась, а в Єгиптi занепадала, поки остаточно не була звойована арабами i не розчинилась в їхньому морi. Тут можна зробити певний вiдступ i навести цiкавий iсторичний факт. Звичаєво-родовий спосiб життя забороняв шлюби мiж родичами аж до сьомого колiна, виходячи iз вiдичних знань та iсторичного досвiду. Стародавнi дохристиянськi волхви особливо пильнували за «коронованими» сiм’ями, i це слiд поставити їм у заслугу. В школi нас учили, що київський князь Ярослав дiяв мудро, породичавшись з монаршими династiями Європи. Хай вам при цьому буде вiдомо, що не вiн слав сватiв до Польщi чи Францiї, а навпаки, до нього засилали, бо Київська Русь на той час мала значно мiцнiшi духовнi, економiчнi та вiйськовi позицiї у Європi, нiж iншi держави.
Повчальнi iдеї щодо вiдтворення людностi знаходимо в давнiх Грецiї та Римi. У Спартi допускалась полiгамiя. Якщо чужа дружина подобалась юнаковi, вiн мiг жити з нею, правда,
попередньо спитавши дозволу у її власного чоловiка. Платон висуває iдею добору подружнiх пар. На його думку, найкращi з чоловiкiв мали поєднуватись з найкращими iз жiнок i такi шлюби мала пiдтримувати держава, шлюби гiрших мали всiляко обмежуватись. Ми й досi захоплюємось зображеннями давньогрецьких атлетiв, їхнiми мiстами з ваннами й лазнями, але давнi греки залишили нам на своїх вазах та чашах i сцени п’яних оргiй, що стали масовим явищем i не сприяли вiдтворенню людностi.
У давньому Римi розвинулись гiршi традицiї попередникiв. Чистота сiмейних стосункiв тут була зневажена. Римським внеском у вiдтворення людностi став погляд на шлюб як на тяжку ношу, яку варто нести лише заради матерiального збагачення. Тут народилась традицiя, яка в кiнцi XIX ст. у Францiї набула форми афоризму: «Робiть не дiтей, а заощадження». Вiльнi люди Риму обмежували дiтонародження, широко застосовували аборти, життя проводили в любовних утiхах i гуляннi. Результат вiдомий: вони були покаранi слов’янськими народами, якi за своєю звичаєвiстю були набагато моральнiшi.
З I до початку XIX ст. людство зросло до одного мiльярда, або бiльше нiж у 60 разiв. Можуть заперечити, що цьому сприяли досягнення науки, зокрема медицини. Нi, до XIX ст. медицина залишалась абсолютно безсилою щодо зниження смертностi людей, в першу чергу, вiд основної причини — епiдемiчних хвороб. Саме переселення народiв, хрестовi походи, безперервнi вiйни призводили до масового поширення епiдемiчних хвороб та розпусти. У XIV ст. епiдемiя чуми пiд назвою «чорна смерть» знищила четверту частину тодiшнього людства. Не медицинi, а високiй моральностi панiвної європейської нацiї – русинам (українцям) мають завдячувати за свiй порятунок народи Європи. Перейнявши високi духовнi та моральнi сiмейно-родовi цiнностi, подолавши згубнi традицiї вiдтворення нащадкiв у давнiх Грецiї i Римi, Європа потужно нарощувала число своїх мешканцiв. Про сiмейну мораль цього перiоду можна довiдатись iз праць багатьох видатних мислителiв, як-от Томас Мор чи Томмазо Кампанелла. Зокрема, про те, що особам, якi мали статевi стосунки до шлюбу, вступати в нього заборонялось, на них накладалось суворе стягнення; батьки, що не уберегли цноту своїх дiтей, були поганьбленi. До шлюбу допускались здоровi пари. Подружня невiрнiсть першого разу каралась в’язницею, а повторна — смертю. Усе, що стосувалось вiдтворення потомства, мало бути першочерговою турботою держави. Звiсно, на практицi не всi цi норми дотримувались, але вiдповiдна громадська атмосфера була забезпечена.
Духовна та моральна чистота народу Київської Русi, а потiм України була справжнiм взiрцем для всiх нацiй та народiв Євро-Азiйського континенту. Такий високий рiвень духовностi та моралi забезпечувався наслiдуванням орiйської звичаєвостi. З татаро-московським спаленням Києва у 1482 роцi та наступним просуванням у ХVІI ст. в Україну з московських земель юдо-християнської релiгiйностi спостерiгається поступовий занепад цих якостей i на теренах України.
Перелом настав у ХІХ ст. Велика французька революцiя проголосила новi моральнi цiнностi. Її гасла — свобода, рiвнiсть, братерство; кожна людина — коваль свого щастя. Держава, як
апарат пригнiчення людини, мала вмерти. Францiя – держава, що побудована на юдохристиянських засадах, i її iдеї поширились переважно у т. з. християнському свiтi. Реалiзацiя iдей французької революцiї пiшла двома шляхами. Хронологiчно перший полягав у тому, щоб поновити колективну власнiсть (як у первiсному суспiльствi) i зробити всiх людей рiвними й щасливими. Реалiзувати цей шлях у Захiднiй Європi не вдалося, в тодiшнiй Росiї, як виявилося на наше горе, вдалося. Моральний кодекс будiвничого диктатури пролетарiату, соцiалiзму i комунiзму формально не визнав повернення до полiгамiї як моральної норми за колективної форми власностi, але фактично було зроблено все, щоб ця полiгамiя переважала у вiдносинах чоловiка i жiнки. Згадаймо, українська народна родова мораль у нашiй країнi була розтоптана, а ВiдоВiстична, Звичаєва духовнiсть принижена.
Мiльйони, переважно чоловiкiв, надягли однострої i пiшли на «гражданскую» та iншi вiйни;
мiльйони, переважно чоловiкiв, були засланi в табори, що призвело до рiзкої диспропорцiї у
спiввiдношеннi чоловiкiв i жiнок. Формально моногамна молода сiм’я, однак, першi 10-15 рокiв подружнього життя, коли й вiдтворюється потомство, жила по «общагах», нерiдко в рiзних кiмнатах. Чомусь щорiчно мiльйони радянських чоловiкiв i жiнок за профспiлковими путiвками порiзно їздили в санаторiї й курорти (сiмейнi путiвки починались десь на рiвнi функцiонерiв обкому партiї). Уся оця руйнацiя нав’язала нам полiгамiю з усiма її наслiдками. Рiч не лише в масовому поширеннi так званих «випадкових статевих зв’язкiв», а в шлюбнiй реальностi. Наводимо данi за 2001 рiк: в Українi зареєстровано 309602 шлюби i 181334 розлучення, або 58,6% числа шлюбiв. Отже, переважна бiльшiсть шлюбiв розпадається, потiм повторюється у
новому варiантi, ще раз повторюється (правда не у 100% випадкiв). І так далi. Таким чином,
нав’язана нам полiгамiя, на превеликий жаль, стала нормою в нашому суспiльствi.
З втратою нацiональної духовностi та моралi, поверненням у ХХ ст. в Україну полiгамiї, вбивства дiтей в утробi матерi (аборти) набули гiгантських розмiрiв i з початку 60 рокiв перевищили дiтонародження; венеричнi хвороби зросли в сотнi разiв, пияцтво й наркоманiя
збiльшилися в десятки i сотнi разiв. Все це врештi-решт призвело до вимирання нацiї (з 1991 р.), темпи якого наростають.
Бути чи не бути — це драматичне запитання стосовно української нацiї нинi розв’язується на наших очах. З одного боку створюється омана, що т. з. християнськi церкви рiзних конфесiй прагнуть поновити т. з. високi моральнi цiнностi, з iншого, розповсюдження юдо-християнськими церквами вiдвертого дияволiзму роблять все, щоб знищити мораль дотла. Бiда в тому, що влада в Українi здебiльшого належала не українцям, а антиукраїнцям. Засоби масової iнформацiї, переважно електроннi, теж у їхнiх руках. Отож вони практично цiлодобово потужно розкладають нашу нацiю. Якщо зiставити фiнансовi i кадровi потужностi
нацiональних та антиукраїнських сил, що володiють iнформацiєю в країнi, то сили явно нерiвнi, перевага на боцi антиукраїнцiв. Антиукраїнцi здебiльшого складаються з людей, якi не люблять подавати своєї нацiональностi, а їхнi лiдери послуговуються псевдонiмами. Разом з церквами юдо-християнського сповiдування вони насаджують нам «iнтернацiоналiзм», глобалiзм, гудять нацiональну обмеженiсть, смiються над патрiархальними сiмейними традицiями. Це — для нас, а придивiться, що вони залишають собi. Пропагують тi ж моральнi цiнностi, зокрема полiгамiю? В жодному разi. У них панує моногамiя, причому на твердiй етнiчнiй основi.
Моногамiя, але полiетнiчна, трапляється у них як рiдкiсть i заохочується в єдиному випадку,
коли треба iмплементуватись в коронованi родини, починаючи вiд Сталiна i закiнчуючи Кучмою. Звiсно, нам би треба мати власну голову на плечах, не слухати все це, роззявивши рота, але десь маємо тяжкий кармiчний спадок. Україна — не єдина вимираюча нацiя. Вимирають i нашi одвiчнi вороги — пiвнiчно-схiднi сусiди. До того ж 2050 року росiян залишиться 70-80 млн. (iз теперiшнiх 140). Дивує їхня агресивна шовiнiстична налаштованiсть. Рятуватися треба, а вони по-колишньому марять «приращенiєм» земель. А хто ж на теперiшнiй велетенськiй територiї залишиться господарювати? Зупинився природний прирiст людностi i в Європi. Пiсля французької революцiї, врахувавши досвiд жовтневої революцiї, її народи стали на шлях побудови т. з. громадянського суспiльства. Вони уникнули багатьох руйнацiй, що їх перенесли ми, тепер об’єднуються, але мораль уражена там лицемiрством, подвiйними стандартами i, особливо, давньоримським синдромом. Меншою мiрою, але їхнє майбутнє теж примарне iз врахуванням таких цифр. Тепер на планетi проживає 6 млрд. людей. Один мiльярд належить до країн, де люднiсть вимирає або практично зупинилась у своєму природному розвитку. Це — країни Європи i Пiвнiчної Америки. Цей мiльярд, що становить 16% людської спiльноти, споживає тепер 90% земних благ. У стосунках чоловiкiв i жiнок тут переважає тiньова полiгамiя. Решта п’ять мiльярдiв вiдноситься до країн, де люднiсть потужно зростає. Це передовсiм Китай, Індiя та мусульманський свiт. Тут панує моногамiя. Спiввiдношення двох дiаметрально протилежних спiльнот 1:5. Але вже через п’ять десятилiть воно змiниться до 1:8, а далi ще зменшуватиметься не на користь теперiшнього мiльярда. Цей мiльярд, поки що, має вирiшальну перевагу в технологiях, але набуття їх — рiч наживна. Гадаю, що за цi п’ять десятилiть рiзниця в технологiях зникне, i доля цього мiльярду повторить долю давнiх Єгипту i Риму.
(За матерiалами http://www universum. org.
ua/journal/2003/goliach_7. html)

2. СЛОВО ПРО ЛЮБОВ
Дохристиянське Вiдо-Вiстичне Православ’я (де Вiди – Знання, Вiсти – Інформацiя, тобто «Наукове Православ’я») мiстить у собi глибинну, наповнену великим таємним змiстом науку про Любов. Вiдношення до Любовi у древнiх вiровченнях – слов’янському, древньому iндiйському, античному – вiдрiзняється вiд вiдношення до Любовi, наприклад, у християнствi, буддизмi тим, що iдеалом духовного життя не була безшлюбнiсть, монаський целiбат. Бiльш того, релiгiйний аскетизм, що приводив до безплiдностi, засуджувався бiльшiстю течiй Православної духовної думки. За виключення можна приймати лише крайнi прояви у аскетичних вченнях, народжених жерцями Аїду у древнiй Грецiї, у древнiй Індiї – частиною слуг Шиви, у древнiх слов’ян – волхвами Чорнобога – недоторканими. Основою Православного свiтогляду є те, що духовна та тiлесна любов не роздiляються, не протиставляються одна однiй, i тiлесна не сприймається за грiховну. У Велесовiй книзi, наприклад, розповiдається про плем’я костобоких, якi «чекали допомоги вiд самої Сварги, тобто Неба, перестали розмножуватися та вимерли, тому що вiд неплiдних нiкого не залишилося», «i нiчого невiдомо зараз про тих костобоких...».
Велесова книга закликає не брати приклад з них. Не боятися, що любов може загородити шлях до неба. Бо до неба, до Вирiю чи до вiйська Перунового Велес не пускає душi людей, якi боялися життя та вiдмовилися вiд його дарункiв. Такi люди також не мають можливостей нового народження на Землi. Розумiння цього є i у аскетичних вченнях, але у цих вiровченнях земне життя розглядається як юдоль слiз, а смерть сприймається як звiльнення вiд страждань нижнього свiту, а у iдеалi також звiльнення вiд нових втiлень. Але така точка зору виправдана лише для змореної, тiєї, що закiнчує свiй земний шлях, людини. Бiда, коли такi думки заволодiють людьми замолоду. Навiщо тодi людинi дається життя та здатнiсть кохати? Нi, це дається не для випробувань, а саме для того, щоб людина жила та кохала. Це великий дарунок, велика нагорода. Той, хто вiдмовився вiд нього, що став безтiлесним духом ще на Землi, пiсля смертi не тiльки не буде мати щастя знову втiлитися у живе тiло, а буде розчинений у океанi свiтових енергiй (що для людини тотожно небуттю), а також отримує небуття духовне, нисходить на дно духовного свiту. Але треба знати, що дарунок кохання надається не всiм i тiльки на певний час i тому дуже важливо не марнувати його, бо грiх розпорошеного кохання є найтяжчим. Головне питання, яке Велес ставить перед душами померлих бiля брами Вирiю таке: «Чи кохали ви на Землi?». Тiльки тим, що кохали вiдкривається шлях до неба, бо батько всього сущого Род велить живим – любити. Род – це Бог Народжуючий, Вiн породив Любов, Вiн створив цей свiт для Любовi, Вiн Коханням наповнив Всесвiт. Любов протистоїть Чорнобоговi. Пройшло тисячолiття з того часу, як у вогнi пожеж скiнчила свiй вiк Русь Вiдична. Тодi з холодної космiчної Тьми на українську землю прийшов Чорнобог – прийшов у чорному одязi монаха. З ним прийшов i новий час, перевернулося коло буття. І замiсть Сварога та Рода став Яхве, на мiсце Дажбога та Хорса став Михаїл, на мiсце Велеса у iпостасi охоронця стад та багатств – святий Влас, на мiсце Дия у iпостасi Князя свiту – Диявол. Але на мiсце Чорнобога не став нiхто, просто прийшов Страх: страх перед смертю, страх перед життям, страх перед Апокалiпсисом. І тепер тiльки ЛЮБОВ може розбити лiд Чорнобога. Вона є головною силою, яка протистоїть йому. І як би не скаженiв Чорнобог, як би не заковував людськi душi у льодовий панцир – прийде час, i Любов, як веснянi води, розламає лiд, людина прокинеться вiд сну, оживе.
Любов – це джерело живої води, життєдайна криниця Рода та Сварога. Навiть за влади Чорнобога головний закон Рода, закон Любовi залишився у кровi, у повiтрi, яким ми дихаємо.
Навiть у ХХ столiттi, коли Бог Космiчної Тьми був найсильнiшим, поети та композитори чули вiдгуки головного закону Рода. Любов-життя-дихання – мiстичний зв’язок цих образiв одвiчно iде вiд самого бога Пращура Рода. Цi образи є глибоко людяними, навiть можна сказати фiзiологiчними, вони є нашими захисниками, вони знаходяться у нашiй генетичнiй пам’ятi.
Ми живемо серед таємних знакiв Рода, Лади, Лелi. Той, хто знає цi знаки, отримує високу владу над людьми, але цю владу не може отримати низько духовна людина, людина Чорнобога. Кольори Рода – зелений, Лади – синiй, Лелi – червоний. Це як символ Любовi – червона троянда в зеленi листя пiд синiм чистим небом. Той, хто бачить цi знаки – зрозумiє таємну суть буття. І тодi приходить усвiдомлення того, що Любов не є тiльки щастя, це є набагато бiльше – це є привiлеєм давати щастя людям.



Читати далі

Згадай себе

Схоже, що Україна увійшла в смугу цілковитої темряви. Така ситуація закономірно виникає напередодні стрибкоподібного переходу системи до якісно нового стану розвитку. Як показав Рене Генон, “перехід від одного циклу до іншого може відбуватися лише у повній темноті”. В езотеричній традиції цей короткотривалий період переходу представлявся символізмом вмирання пшеничного зерна напередодні його проростання і позначався чорним. Християнські містики називали цей закономірний етап терміном “чорна ніч душі”.

Це місце, де розгадуються всі загадки. Тут зв’язок між цим Всесвітом і наступним

Френк Герберт

Що ж таке важливе має відбутися в Україні у цій тотальній темряві напередодні цивілізаційного перетворення? Перш за все — зміна свідомості. Феномен зміни свідомості грецькою мовою позначається терміном “метанойя”, якому відповідає українське “покаяння”.

Про методику виходу на вищий рівень свідомості вже розповідалося в “Переході-IV” у статті “Технологія перенародження” (№1-2000). Все починається з процедури “іспиту совісті”, під час якої людина усвідомлює свою божественну сутність і високу гідність вільної мислячої істоти, створеної за образом Божим. Адже одні вимоги до тварини, яка керується напівавтоматичними рефлексами, і зовсім інші — до людини, якою керує духовна сутність, що моє божественну іскру. Без такого пізнання свого вищого призначення людина не може побачити свої гріхи, отже не може й відчути за них жаль і здійснити повноцінний акт зміни свідомості.

Подібна ситуація з перетворенням народного організму. Для здійснення покаяння і переходу до вищого рівня мислення народ має зрозуміти своє призначення в Божих руках, адже гріховним буде все, що не відповідає такому призначенню. Відповідальність народу і його обов’язки перед Богом визначаються кількістю і якістю отриманих від Нього талантів. Так які ж таланти дано українцям і як ними вірно скористатися, щоб виконати своє призначення?

(.....)

1. Батьківщина Гіперборейської традиції

Перші проторунічні написи відносяться до палеоліту і датуються 17—16 тис. до н. е. Це руноподібні символи, написані на кістках мамонта, знайдених на Межиріцькій стоянці в Україні (Канівський район), знаки, вирізьблені на кам’яних брилах у тому чи іншому регіоні Західної Європи, чи “сонячні колеса”, вирізані з кістки і виявлені на Сунгирській стоянці неподалік Володимира у Росії. Безсумнівно, що ці найперші знаки, написані людською рукою чи вирізані з кістки або дерева, мали сакрально-магічний характер. Імовірно, поступово ці символи, одержувані в одкровеннях чи іншими шляхами, збиралися і накопичувалися, піддавалися класифікації і змінам.

Приблизно з середини 6 тис. до н. е. у Європі відбулося небачене доти піднесення культури , яке супроводжувалося могутнім розвитком ремесел і мистецтв, у тому числі — і мистецтв магічних. Від того часу до нас дійшли глиняні фігурки божеств, чудова кераміка, залишки святилищ, храмів і поселень. Кераміка цієї культури, виявлена на території Східної і Центральної Європи, багата на магічні зображення, чимало яких, імовірно, слід вважати прямими попередниками як рунічного алфавіту, так і неалфавітних європейських магічних символів.

Чи не найдавніші рунічні символи зафіксовані у гротах святилища Кам’яна Могила (Запоріжчина, по?близу Мелітополя). Їхні зо?браження, у т. ч. протошумерські письмена, сусідять із верхньопалеолітичними зображеннями мамонтів і бізонів, ви?ко?наними в районі 16—14 тис. до н.е.

Найдавніші протописемні знаки Кам’я?ної Могили шумеролог Анатолій Кифішин відносить до 12—10 тис. до н. е., а найпізніші — до 3 тис. до н.е.

Поки немає інших джерел, Кам’яну Могилу апріорі можна вважати найдавнішим архівом найдавнішого у світі письма" (Кифишин А. Г. Древнее святилище Каменная Могила: Опыт дешифровки протошумерского архива XII—IIIтыс. до н. э. Том I. — Київ: Аратта, 2001. — 872 с., с. 558.)

Згаданий культурний і технологічний вибух у Європі супроводжувався раптовою появою високих знань невідомого походження, для позначення яких вжива?ється термін Гіперборейська (Примордіальна, тобто первинна) традиція. Ініційований цими “неземними” знаннями цивілізаційний стрибок відбувся відразу ж після подій, викликаних затопленням прісноводного Понтій?ського озера солоними середземноморськими водами у 55 ст. до н. е. і перетворенням його на сучасне Чорне (Руське) море. Частина людності, яка врятувалася від вод Великого потопу і відійшла на північ (територія сучасної України, стародавня назва — Гіперборея), заснувала нову цивілізацію, відому нині як Трипільська або Арійська.

Після адаптації до нових природнокліматичних умов і демографічного вибуху арій?ські (індоєвропейські) народи розселилися по всій Євразії, розносячи з собою вищу культуру і вищі знання.

Підтвердженням раптової появи після 55 ст. до н. е. справді  високих знань є те, що принаймні з 5000 р. до н. е. почали масово будувати мегалітичні споруди (від megas — великий, lithos — камінь), що тягнуться від Закав?каззя через Північне Надчорномор’я до Мальти і Бри?танських островів. Здебільшого це були астрономічні обсерваторії. Їхні творці володіли на диво глибокими знаннями  в  астрономії, математиці, геології та архітектурі. Мегалітичні обсерваторії будувалися так, щоб чітко фіксувати головні астрономічні події річного календаря — дні весняного і осіннього рівнодення та дні літнього і зимового сонцестояння.

Особливе місце серед арійсь?ких об?сер?вато?рій посідає Стоун?гендж (Stonehenge, Південна Англія), споруджений близько 2800 р. до н. На думку відомого астронома Фреда Хойла, який ретельно дослідив цю обсер?ва?торію, творці Стоунгенджа знали точний орбітальний період Місяця і тривалість сонячного року. Комп’ютерні моделювання у 1998 році показали, що цей мегаліт є не лише сонячним і місячним календарем, але й точною моделлю Сонячної системи у поперечному розрізі.Фактично, 7 тисяч років тому арії володіли знаннями, до яких лише добирається сучасна наука. Найпоширеніша легенда приписує створення Стоунгенджа чарівнику Мерлину — наставнику короля бриттів-кельтів Артура (Яр-тура).(Арійські титули кшатріїв Яр-тур і Буй-тур зафіксовані в “Слові о полку Ігоревім” (“І рече йому Буй Тур Всеволод...”, “Яр Туре Всеволоде!”...), а також у давньошумерській літературі (напр., в пісні “Коли я, володарка, сяяла в небесах’’). — Див.: “Арійський стандарт” // Перехід-IV, 2(4)-2000, розділ 6.2. Література і віра сумерів.) Англійський поет Томас Уортор у 18 ст. писав у присвяченні Стоунгенджу:

“О давній пам’ятник! Зі Скіфських берегів

Чи не Мерлином ти сюди перенесний?”

Річ у тім, що легенди приписують Мерлину походження зі скіфських племен, які мешкали поблизу Дніпровських порогів. (Турскова Т., с. 27.) Це підтверджують “англійські історики і археологи, які, вивчаючи руїни старо?давнього храму Стоунгендж, дійшли висновку, що будівництво було здійснене стародавніми пришельцями на Британські острови, які проникли сюди через Нормандію з берегів Дніпра. Додамо, що саме з середини 6 тис. до н. е. в Європі фіксується виникнення нової цілісної світоглядної моделі. Її раптове виникнення саме в цей період і відначально високий інтелектуальний рівень доводить у своїх працях авторитетний археолог, історик і культуролог Микола Чмихов: “У протонеоліті виникла космічна модель і почалася космічна стадія мислення, утворилося те, що можна назвати сформованим світоглядом" (Чмихов Микола Олександрович. Давня культура: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1994. — 288 с., с. 167.) Усе більше фактичних даних навертає до висновку, що раптова поява на нашій планеті “неземних знань” була спричинена втіленням божественної особис?тості — Сина Божого, боголюдини. Він відомий під багатьма іменами: Рама, Ной, Їма, Зіасудра, Гопл, Аполлон, Гермес Трісмегіст, Мітра, Дажбог, Дгда, Луг, Один та багато інших. Його раптове, потужне і надзвичайно яскраве вторгнення в життя тодішнього людства привело до започаткування нового відліку часу “від сотворення світу” (тобто створення нової цивілізації) у 5508 р. до н. е.( Літочислення від 5508 року до н. е. офіційно проіснувало в Україні до 1721 року, доки не було скасоване Петром Першим.) — так само як наступне пришестя Сина Божого 2 тисячоліття тому в особі боголюдини Ісуса Христа привело до започаткування нової ери — “від Різдва Христового”. Ініційований Рамою на території Північного Надчорномор’я цивіліза?цій?но-расовий перехід зберігся у індоєвропейських народів в їхній колективній пам’яті, яка впевнено виводить Гіперборейську традицію (систему високих знань невідомого походження) саме з Праукраїни:Існують достовірні свідчення про те, що Примордіальна Традиція нинішнього циклу прийшла з гіперборейських  регіонів”.

2. Космічні годинники Гіпербореї

Після зміщення літосфери у середині 7 тис. до н. е. на тери?торії Європи почалося різке потепління. Європа швидко звільнялася від льодовиків, а на місці вчорашньої тундри почали рости високостовбурні дерев. Так само різке потепління в Малій Азії, яка перед тим протягом кількох тисячоліть мала найрозвиненіше прото?земле?робство (як кажуть археологи, “ускладнене збираль?ництво”), призвело до руйнування екологічної ніші на її території і екологічної катастрофи. Наприклад, відомо, що у 7 тис. до н. е. своє місто покинули європеоїди Яригону (Єрихону), що в Палестині. Потоки біженців рушили на Північ, на території з помірнішим кліматом. У кінці 7-го тис. до н. е. археологами зафіксовані  переселення з Малої Азії і Балкан у Північне Надчорномор’я. Найкраще простежено переселення з малоазійського Чатал-уюка, що об?рунтовано комплексом даних лінгвістики (відповідність написів святилища Чатал-уюка нижньодніпров?ському святилищу Кам’яна Могила), археології (знахідки Чатал-уюкського посуду біля Кам’яної Могили), антропології (залишки людей східносередземноморського типу в могильниках дніпровського Надпоріжжя), зоології (кістки найдавніших домашніх тварин близькосхідних типів на поселеннях від Дністра до ріки Молочної, на якій стоїть Кам’яна Могила. У 55 ст. до нової ери частина людності Північного Надчорномор’я пішла на Північ на території, топографічно вищі Бореї, і заснувала там цивілізацію Гіпербореї (від гіпер — вище) — всесвітньо відому Трипільську цивілізацію. Перші археологічні знахідки, залишені трипільцями, датуються 54 ст. до н. е. Духовно-інтелектуальну основу нової цивілізації, головним центром якої, судячи з усього, була Київщина, становило вчення Рами.  Ці “святі землі” знаходилися на деякій віддалі від тодішньої трипільської “технологічної периферії” (нинішні Одещина, Молдова, Прикарпаття і Волинь), де саме з 5400 р. до н. е. зафіксована найвища господарська активність. Віддаленість духовних центрів від “господарської метушні” є універсальним принципом — для спілкування з Богом люди завжди йшли у пустелі, печери, ліси — туди, де спокій і тиша. (.......) Приблизно у 50 ст. до н. е. відбулась адаптація “нових людей” до природно-кліматичних умов лісистої Гіпербореї (пра-України). У процесі формування нової цивілізації виплавилася нова спільнота, відома як Арійська раса (інші назви — індоєвропейська або індоарійська). Антропологічно вона вже була достатньо однорідною, хоч у ній ще протягом багатьох століть були присутні неасимільовані залишки середземно?морських прибульців. Одне з найдавніших арійських поселень нещодавно виявлене на острові Хортиця (Запоріжжя). Як твердить Олег Тубольцев — керівник експедиції “Нова археологічна школа”, “ця пам’ятка доводить, що вже уIV тис. до н. е. у нас тут існували племена зі шнуровою керамікою, що їх пов’язують зі стародавніми аріями. А потім уже звідси вони перекочували до Індії і вже там стали відомі письмово як арії". Виникнення нової раси (як продукту адаптації спільноти до нових умов життя) завжди супроводжується демографічним вибухом і розселенням на нові території. Свідченням розселення аріїв, які відбувалися багатьма хвилями протягом на?ступ?них тисячоліть, є згадані на початку статті мегалітичні споруди, зокрема, обсер?ваторії, споруджені на території від Кавказу до Ірландії починаючи з 5000 р. до н. е. Головною особливістю давніх обсерваторій була їхня здатність точно визначати дні весняного і осіннього рівнодення та літнього і зимового сонцестояння. Наприклад, курган Нью-Грендж (4 тис. до н. е.) в Ірландії  має тунель довжиною 17 м, який закінчується поховальною камерою (такі найдавніші астрономічні конструкції називаються дольменами). Світло в камеру потрапляє лише один раз на рік — протягом 17 хвилин у день зимового сонцестояння".

— Але чому давніх аріїв так цікавили дні сонцестояння та рівнодення?

Передусім з практичних міркувань. Система знань Гіпербо?рейської традиції, генератором яких став заснований Рамою в районі 5508 р. до н. е. духовний центр у Києві, включала ретельно розроб?лений календар. Він охоплював і релігійні свята, і порядок сільсько?гос?подарських робіт, і сезонні особливості харчування, і збирання лікарських трав, і купання людей у водоймах, і багато іншого. Переселяючись на нові території, арії несли із собою цей Гіпербо?рей?ський календар. Але для того, щоб він запрацював на новій тери?торії, його потрібно було “прив’язати” до ритміки Сонячної системи.

Найзручнішими точками такої “прив’язки” були сонцестояння та рівнодення, тому саме на них і орієнтували обсерваторії, — подібно як нині ми наводимо свої годинники за радіосигналами точного часу. Наявність різноманітних конструкцій обсерваторій говорить про те, що вони будувалися за різними “кресленнями”, але за одним принципом. Із цього випливає, що арійські жерці добре знали астрономію і досить невимушено втілювали свої знання у кам’яні космічні годинники.

Обсерваторії будувалися фундаментально, на тисячоліття. І навіть тоді, коли високі астрономічні знання були частково або повністю втрачені, запущений мудрими предками космічний годинник справно працював, допомагаючи десяткам поколінь нащадків організувати їхнє життя і, що не менш важливо, пам’ятати про свої расово-етнічно-цивілізаційні корені.

Скоріше за все, первинний Гіперборейський календар був створений саме у Києві. Відповідно, він був пристосований для широти Києва (50 град. півн. широти, 30 град. 20 мін. схід. довготи). Саме тому найголовніші пере?селення аріїв, які супро?воджу?валися побудовою обсерваторій, відбувалися у вузькому широтному коридорі. Так, головна західна мегалітична обсерваторія — Стоунгендж (координати: 51 град. 17 мін. півн. широти, 1 град. 50 мін. зах. довготи) — знаходиться на широті Києва. Так само, як і сучасник Стоунгенджа — головна східна арійська обсерваторія Аркаїм на Південному Уралі (28 ст. до н. е.) , координати якої — 52 град. 30 мін. півн. широти, 60 град. схід. довготи.   І Стоунгендж, і Аркаїм однаково віддалені від Києва як центру арійської цивілізації, — приблизно на 30 градусів довготи. В основу планування Стоунгенджа і Аркаїма покладена та ж сама астрономічна модель. У вчених немає сумнівів, що Аркаїм було побудовано аріями — вихідцями з Північного Надчорномор’я. Більш докладно в оригіналі статті - >>> Згадай себе <<<

Арійці

Поняття Арійської раси відоме багато тисячоліть завдяки езотеричній
традиції, точніше, фрагментам цієї традиції, що дійшли до нашого часу.

Наприклад, Едуард Шюре, який мав доступ до такого роду інформації,
повідомляє в книзі «Великі посвячені» (1895), що Арійська раса
народилася на землі Скіфії 7—8 тисячоліть тому. (Шюре Эдуард.
Великие посвященные. Очерк эзотеризма религий (Пер. с франц. Е.
Писаревой). — Калуга: Типография Губернской Земской Управы, 1914 . — С.
20, 31. )


Якщо взяти середнє значення — 7500 р., то це точно відповідає
народженню Трипільської (Арійської) цивілізації 7500 років тому, тобто
у 55 ст. до н. е. Шюре не міг про це знати з археологічних джерел
(судячи з книги, вони його взагалі не цікавили), оскільки наукові
уявлення про народження Арійської раси на землі України з’явилися вже
після виходу його книги.
Наприклад, Вікентій Хвойка розкопав
Трипільську цивілізацію лише у 1896—1899 рр., про що повідомив у 1899
році на XI Всеросійському археологічному з’їзді в Києві. Вчений вважав
Трипільську культуру автохтонною; на його переконання
«її
залишили пращури слов’ян — арійські племена» ; «Народ, якому належали
описані пам’ятки, був не хто інший, як та гілка арійського племені,
якій, по всій справедливості, належить ім’я протослов’ян і нащадки якої
й донині населяють Південно-Західну Росію» .



У далекому минулому було доволі чітке самоусвідомлення належності до
Арійської раси.

Прикладом може бути напис на могилі Дарія, імператора
Персії (550—486 р. до н. е.):
«Я є Дарій, — великий князь, князь князів, володар країв і народів,
цієї великої землі і земель далеких, син Віштаспаса, ахаменід, перс,
син перса, арій, арійського сімені».
Арій арійського сімені — це
останнє і найвище окреслення його раси і роду. З династії він Ахаменід.
З народів і раси він є Арій із арійського сімені. Яскраво, виразно і
промовисто.(Шаян Володимир. Віра Предків наших. — http://pravo.iatp.org.ua/lev/booksha1.htm )

Подібні ознаки виразної расової самоідентифікації зустрічаємо на
тисячоліття раніше.
Загальновідомо, що в середині другого тисячоліття
до н. е. чергова хвиля вихідців з Північного Надчорномор’я заселила
простори Ірану, Середньої Азії та Індостану. Точно відомо, що вони
називали себе «ар’я».

Це слово перекладають як «шляхетний, гостинний,
благородний, культурний, землероб»
. Первинним, а тому істинним його
значенням є слово «арий-ярий», тобто сонячний (від Ар-Яр-Ра-Ярило, що
означає Сонце, Сонячний Бог), а також божественний, потужний,
життєспроможний, пасіонарний, молодий
.

Згідно зі словником
Бориса Грінченка, слово ярий (коротка форма яр) означає:
весняний,
яровий, молодий, повний сил, пристрасний, палаючий.
Подібно слово
яритися означає «палати»;
яріти — блищати, виблискувати, яскраво
світитися;
яркий — статево пристрасний;
яркість — чоловіче сім’я

(Грінченко Борис. Словарь української мови) )



Після поразки націонал-соціалістичного Третього Рейху у Другій світовій
війні саме; поняття «Арійська раса» потрапило в розряд
«неполіткоректних» (ідеологічно шкідливих); воно практично зникло з
наукового обігу, а разом з ним «перестала існувати» багатомільйонна
історична спільнота.
 Ключовим елементом цього глобального лукавства
стало замовчування та ігнорування Трипільської цивілізації, яка з 55
ст. до н. е. спалахнула на землі України як витвір творчого духу
Арійської раси і матеріальними залишками якої просто нашпигована
українська земля.
В результаті покрилося суцільним мороком походження
європейської людини і європейської культури, а стирання минулого, як
відомо, неминуче призводить до стирання майбутнього.


Якщо бути дуже стислим, то перший расотворчий казан Едем сформувався в
межиріччі Тігра і Євфрата (сучасний Ірак) . В районі 40 тис. до н. е. в
ньому народилась перша людська раса — неоантропи. Вона пережила
демографічний вибух і розселилася на навколишні території. Частина
неоантропів пішла в Африку, де в умовах палючого сонця сформувалася як
негроїдна раса. Друга частина пішла на схід і в південно-східній Азії
сформувалася як монголоїдна раса.

Третя частина неоантропів пішла в найважчому — північному напрямку.
Чорне море тоді було прісноводним озером, яке прийнято називати
Понтійським. Північніше цього озера знаходилася доволі ізольована
територія — расотворчий казан Борія (Земля Вепра). Тут у 25 тис. до н.
е. сформувалалася Біла раса, яку ще називають расою європеоїдів,
європейських кроманьйонців або бореалів.
Переживши закономірний
демографічний вибух, вона розійшлася по всьому світу, опанувавши майже
всю Євразію, Америку і Північну Африку.


У 55 ст. до н. е. на тлі різких кліматичних змін відбулося
катастрофічне затоплення прісноводного Понтійського озера солоними
водами Середземного моря (т. зв. Циркумпонтійська катастрофа). Частина
кроманьйонської людності піднялася на землі вище Борії і започаткувала
нову цивілізацію — легендарну Гіперборію, відому як Трипільська
цивілізації. В ході її становлення народилася нова європейська раса,
яка традиційно називалася Арійською. Самоназва «арійці» або, точніше,
«арії» — це не що інше, як «ярії», тобто сонячні, сильні,
життєспроможні. На колонізованих аріями територіях цей етнонім
найчастіше перекладали як «шляхетні», «благородні», «культурні».


Пристосувавшись до нової екологічної ніші, ця нова порода білих людей
пережила демографічний вибух і розселилася на простори всього світу,
запліднивши його своїм творчим духом, передовою культурою, сонячною
мовою.
Корені європейської цивілізації, яка створила найвищі зразки
людської творчості і досьогодні, попри гостру кризу, залишається
локомотивом планетарної цивілізації, знаходяться в Трипільській
цивілізації України-Гіперборії .(Босий Олександр. Гіперборійські традиції українців // Перехід-IV, випуск 11 (2003). )


У сучасному науковому світі терміном «арійці» зазвичай позначають
лише один фрагмент розвитку Арійської раси, а саме племена, які в
середині II тис. до н. е. прийшли з України в Іран і в Індію.

«Працями
кількох поколінь учених коло пошуків прабатьківщини аріїв — від Індії
до Скандинавії — звузилося, нарешті, до низин Дніпра. Заслуга в цьому
належить німцю К. Ріттеру, англійцю Г. Чайльду, австрійцю П. Кречмеру,
болгарину В. Георгієву, українцю В. М. Даниленку, американці М.
Гімбутас, росіянину О. Н. Трубачову» .


У результаті поширення первинної арійської мови виникла велика мовна
сім’я народів, відома як індоарійська або індоєвропейська. Як
повідомляє «Малий енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона», «індоєвропейці
(індогерманці, арійці) — загальна назва народів, що розмовляють
спорідненими між собою мовами і населяють майже всю Європу, значну
частину південно-західної Азії (Індостан, Іран, Мала Азія) і
розселилися звідти на всі частини світу; найкультурніші народи.
Подібність мов цих народів пояснюється їх походженням від однієї
спільної прамови, якою розмовляли віддалені предки сучасних арійців, що
жили на спільній батьківщині» .


Таким чином, розрізняємо: 1) арійську расову спільноту і 2) арійську
(індоєвропейську) мовну сім’ю народів, яка кількісно значно перевищує
власне Арійську расу. Очевидно, що Арійська раса є причиною, а арійська
мовна сім’я — наслідком. Тому коли в нинішньому «політкоректному»
(підцензурному) світі заборонили термін «Арійська раса», виникла
абсурдна ситуація: арійська прамова є, а первинного арійського етносу,
який нею розмовляв, — немає. Відповідно знищується усвідомлення
культурно-расової основи європейської цивілізації, а як наслідок —
руйнуються еволюційні перспективи арійської людини, а з нею і всієї
світової культури.

( з книги І.Каганця "Арійський стандарт" та "Пшениця без куколю")



Одразу додам кілька слів від себе.

Зараз не повинна йтися мова про те, який народ кращий, а який ні - це заняття не тільки непотрібне, а й зайве, бо не має сенсу й здорового глузду.

Кожний народ, кожна раса несе певні вібрації у Світ Земний і Світ Космічний - Всесвіт.
Тому кожний народ має свою територію на Землі і свою мову, яка відповідає вібрація цієї території Землі.
Кожний народ має навчитися любити й поважати себе, як частину Божого Плану. АЛЕ націоналізм (здоровий патріотизм)  кожного народу не має виходити за рамки і перетворюватися на шовінізм, а прикладів в історії було чимало...
 
Тому нам, українцям, зараз дуже важливо згадати ХТО  ми і ЯКИЙ  Божий Задум маємо втілити в Життя. Тому інформація про слов*янське відродження зараз дуже актуальна й поширена, але будьте пильні - у морі тієї інфи є все - і правда й брехня, бо кожна людина  передає інформацію, пропустивши через своє  світосприйняття, свою власну внутрішню систему цінностей.
Тому  кожне слово пропускайте через Серце - Мірило Істини (Со-Вість - тоб-то Вість(Знання), що поєднують земну людину (его)  з Богом в ньому самому(Вищим і Вічним Я - посердником між людиною і Богом-Творцем).

Пам*ятайте, Бог  з тим, хто живе за Його Законами - Законами Прави! Тож жити слід ПРАВильно.
Немає нічого такого таємного в світі, що не стало би явленим, тож брехня. яка оповила історію аріїв потроху сповзає, бо такий Божий Задум.

Людство виходить з темряви,а п*ята раса(арійська) - має відродитися в духовному плані й повести за собою сучасне людство - подобається це комусь чи ні. І відрождення почнеться там, дей й був початок.

Шануйтеся, Любіть всіх, бо кожний в цьому Житті грає певну роль (добру чи злу), але все йде так, як має бути.

З Любовью,
Ваша Ружа.