Шляхи слов'ян

          Однією з найбільш дивних теорій міграції індоєвропейських народів є теорія про закарпатську батьківщину слов'ян. Нібито звідти в епоху раннього середньовіччя - 5-7 ст - слов'яни, нібито під тиском войовничих кочових племен зі степового сходу, стали масово мігрувати на захід-південний захід - південь-північ. Так звана "транскарпатська теорія".


          Відповідно територію, окреслену річками Одра-Прип'ять-Ворскла-Дністер такі теоретики відносять до  батьківщини слов'ян, які, ні сіло ні впало, з'явилися тут не раніш як у 5 ст. н. е. Так, ніби і не мали ті слов'яни батьків, а ті, своєю чергою - своїх батьків. Такий собі біблейський принцип етногенезу, коли одного чудового дня закликав Бог Аврама і призначив йому бути першим зачинателем народу Ізраїля.

           Наведемо далі деякі історичні згадки про слов'ян, що йдуть урозріз "транскарпатській теорії", але працюють на теорію їх нібито автохтонного (корінного) походження на широких теренах Європи.
           Юлій Цезар (100 - 44 рр. до н. е.) наголошував на морському мистецтві венедів та на їх домінуванні в Атлантиці між сучасним французьким та британським узбережжями. “Це плем’я, – писав римський полководець, – має великий вплив на всьому морському узбережжі, оскільки венеди мають найбільшу кількість кораблів, на яких вони входять у Британію... Венеди володіють гаванями і зробили своїми данниками всіх, хто плаває по цьому морю". Він відзначав переваги венедських кораблів і вказував, що “тільки швидкість і робота гребців дозволяла римлянам перемагати, бо у всьому іншому кораблі венедів були краще пристосовані до місцевих умов і до боротьби з бурями”
           Страбон (63 до н. е. - 23) вказує, що венеди перешкоджали висадці римлян у Британії. Вони мали вітрильні судна і під час морського бою “римляни зривали їх паруси з допомогою списів з серповидними наконечниками, тому що паруси у них... були шкіряні і замість канатів натягнуті на ланцюги"
          Птолемей (близько 87 - 165 рр.) відносив венедів до числа "дуже великих племен", що посідають землі "вздовж усієї Венедської затоки", як у ті часи називали Балтійське море.
          Про те, що бурштин у їхні південні країни завозять з краю венедів (Балтійське Помор'я), добре знали і Діодор Сицилійський з Плінієм Старшим.
          У різний час деякі венедські племена були союзниками Риму. Іншим племенам венедів доводилось вести війни проти Риму, а також і проти готів, гунів, аварів та інших. Відомо, що римський імператор Волузіан (3 ст. н. е.) за перемогу над венедами одержав титул "венедського". Проте встановити панування над поморськими венедами римлянам не вдалося          
          Згадками про слов'ян рясніли джерела візантійської епохи. Так, Германаріх (близько 265 - 375) та його наступник Витимир були остготськими королями, що на Північному Причорномор'ї вели тривалі війни з антами, племінний союз яких очолював король (князь) Бож. Витимирові навіть пощастило схопити і скарати на смерть Божа, після чого він отримав прізвисько Вінітар (Winith-arja, гот. переможець аріїв венедів).

          Візантійський історик Йордан сповіщає, що в 6 ст. існувало три різновиди слов'ян: венети (басейн Вісли), анти (Подніпров'я) і склавини (Подунав'я). Дослівно у Йордана в його "Гетиці" (551 р.): Лівіше Альп і Дакії, де кордон проходить на північ від джерел Вісли, величезний простір посів народ венетів. Їх називають по-різному ... але їх основні імена - склави і анти.  У праці Vitae sanctorum Columbani (615 р.) монах Jonas Bobbiensis прохопився кількома словами, але також ототожнив венедів і слов'ян: Одного разу він задумав поїхати в країну Венді (в Альпах), яких також називають Склаві.
           Чимало записів стосовно вендів наводить в своїй хроніці (48, 68, 72-77) Fredegar (?-659). Запис 48: Само (невідомий купець з франкського міста Санс) приєднався до племені Склаві, ім'я яких Венди. Цікаво, що з невідомих причин цей купець Само відмовився від початкових планів своєї торгівлі з місцевими племенами, натомість очолив боротьбу слов'ян проти Аварського Каганату. Своєю доблестю у сутичках та мудрістю керівництва він здобув беззаперечний авторитет слов'ян, за що вони вибрали його своїм королем, королем заснованої ним держави Само. Чимало венедських дівчат мало за честь стати дружинами короля Само та народити йому десятки нащадків. Його держава 35 років витримувала тиск тюркських завойовників - аварів з півдня та франків із заходу, і занепала лише після смерті свого засновника. Але це такий ліричний відступ...
          Ці джерела разом з "Історією лангобардів" Павела Диякона (8 ст.), в якій у 6 ст. згадується Слов'янська провінція Sclavorum provincia, описують венедів не як щойно прибулих зайд, а як активних і впливових конструкторів тогочасної європейської геополітики. Навіть у середньовічного читача вони цілком формують уявлення про древність та слов'янське походження народу на ім'я Венді / вінди / венеди / венети. І навіть іншого народу... вандалів!
          У пізньоантичні часи побутувала думка, що вандали вирушили від берегів своєї батьківщини Скандинавії, перетнули Балтійське море й прибули на терени сучасної Польщі приблизно в ІІ-му ст. до н. е., оселившись у Сілезії близько 120 р. до н. е. Трохи відволікаючись: чого тільки варте співзвуччя назв: в Норвегії це вимовляли як Hallingdal - (тут виняток; галичанам не турбуватися!), але ось у Швеції (Vendel) та Данії (Vendsyssel)... Відомі історики тих часів, а також услід за ними і Вікіпедія 21-го ст. вважали, що вандали - давнє східногерманське плем'я. Що ж до істориків, то відомо, з якою погордою дивилися римські "арійці" на північних варварів. Це тягло за собою часом нерозбірливість, звалювання до купи всіх "унтерменшів" та суперечливість окремих даних. Увага та інтерес римлян до варварів загострювалися лише у міру того, як останні завдавали їм відчутніших поразок на полях брані.

          Римський історик і політик Тацит описав місця проживання вандалів між річками Одером та Віслою в творі "Германія" (98 р. н. е.).

          А от Прокопій Кесарійський, візантійський історик в 6 ст., стверджував: Вандали спершу жили поблизу Меотиди (Азовського моря) (!!!) Потерпаючи від голоду, вони попрямували до германців, званих тепер франками, і до річки Рейну, приєднавши до себе готське плем’я аланів.

          Хроніст Адам Бременський (? -1081) писав у своїй "Gesta Hammaburgensis ecclesiae pontificum": Склаванія - дуже велика область Німеччини, населена вінулами, яких колись звали вандали. Вона в десять разів більша за нашу Саксонію, особливо, якщо врахувати Богемію і полян (!!!) по той бік Одри, оскільки вони не відрізняються ні мовою, ні зовнішнім виглядом.

          Пастор Гельмольд із Боса (бл. 1125-1177) у своїй Chronica Sclavorum пише: За Польщею є величезна слов'янська країна - країна древніх вандалів, яких тепер звуть Венді і Вінулами.

          Історик 15-го ст. Альберт Кранц пише у книзі "Вандалія": Ми вважаємо виправданим говорити про Польщу, Богемію, Далмацію та Істрію як про один народ, який наші предки називали склавонами, а перед тим справжнім ім'ям - вандалами. Навіщо ж соромитися свого вендського походження, коли їх предки прославилися своїми справами у Франції, Іспанії та Африці?

          Історик Мавро Орбіні на межі 16-17 ст. у книзі "Слов'янське царство" свідчить: Слов’янський народ озлоблював своєю зброєю ледь не всі народи світу ... І від цього славного народу у давні часи пішли найсильніші народи, а саме – слов’яни, вандали, ... венеди або енети, що заселили берег моря Балтійського, і розділилися на багато начал ... Всі вони були народ слов'янський.

          Адам Бохоріч - лінгвіст, 16 століття - вважав, що генети, венети, вінди, вандали і слов'яни - один народ. Янез Вайкард Вальвазор, історик і географ 17-го століття, писав: Венді і склавени один народ, вандали і венді однієї нації. Балтазар Аке, бретонський антрополог 18-го століття, у своїй праці "Slavus-Venedus-Illyricus" ототожнив венетів, віндів і склавенів зі слов'янами. Він також вважав: Нація венедів, віндів, склавенів або сьогоднішніх слов'ян ... Цей народ бере свій початок в Європі на кордоні Італії, венеціанської і тірольської землі на заході.

          Карл Зіха (Karl Sicha) у 19-му ст. писав у книзі "Namen und Schwinden der Slaven": Слов'яни в давнину заселяли набагато ширші простори в Європі, ніж у наш час. Багато їх племен зникло на початку середньовіччя. А колись вони населяли більшу частину Європи. Це можна довести географічними даними. І далі таке: Старі історичні назви слов'ян свідчать про їх сильну експансію в Європі і глибоку давнину.
          Ймовірно Зіха не перший дослідник, хто дійшов такого висновку. Згадаймо тут про локалізовану за часом і місцем традицію (моду?) візантійських авторів 4-6 ст. називати слов'ян антами (попервах державною мовою Візантії була латина, латиною "антиквус" - древній). Крім візантійців ніхто і ніде слов'ян більше так не називав. Правда, існує думка, що це специфічне спотворення назви тих самих слов'ян-вандалів, пов'язане з тим, що в давньогрецькій мові немає звуку "в", а поняття про благовучність змушували їх замінити "д" на "т". Так "вандал", скоротившись, був перетворений на (в)ант(д).
          Видання 1900-го року "Всесвітньої історії" Ганса Фердинанда Гельмольта, стор. 270: Народи, що жили в римських провінціях Паннонія, Норіка, Реція та Вінделіція, були широко відомі як слов'яни або словени. Раніше вважалося, що міграція слов'ян на Балкани була в період з 5 по 7 століття. Тепер сліди їх перебування датуються набагато раніше. Це підтверджують стародавні назви місцевостей. Крім того, ця нова точка зору цілком узгоджується зі старими історичними свідченнями і природним чином пояснює феномен "раптової" появи слов'ян в цих краях і у такій кількості.

          Карл Зіха теж відверто вважає, що твердження про міграцію слов'ян у Західну Європу з 5 по 7 ст. абсурдні і називає багато давніх народів, з яких, на його думку, формувалися слов'яни: Heneti, Veneti, Antes, Vinidi, Armorici, Getae, Daci, Sarmatae, Scythae, Poloni, Illyrii, Moesii, Liburni, Norici, Rhaeti, Paeones, Pannonii, Taurisci, Vindelici, Boji, Helvetii, Triboci, Nemetes, Vangiones, Suevi, Vinuli, Vandali, Vinithi, Lankobardi, Baemi, Marcomani, Marovani, Quadi, Rugi, Ruthen. Отак от! Тут і згадувані Нестором-літописцем норіки, і сармати зі скифами (зразу видно, Блок був незнайомий з таким баченням, так і з'явився його знаменитий шедевр - всі ж бо, хто приходить з Азії, мають монгольські очі-щілинки - що тут неясного?); далі йдуть і наші бойки - хто б сумнівався; далі - що це! - навіть корінні  швейцарці - вінделіки, рети і гельвети, і навіть - о диво! - готи/свеви/маркомани/лангобарди - племена чиє германське походження ні в кого і ніколи не викликало сумніву. Ну, що ж... Хай це буде на совісті цього Зіха.

          Бачимо, що теорія автохтонності слов'ян по майже всій Європі за чисельністю свідчень вже від раннього середньовіччя не могла являти собою нічого нового і тепер не повинна в когось викликати подив чи відмову у праві на життя. Можливо, наведені відомості спокушують читача тепер обговорити окрім загальноприйнятої, нібито єдиної, колиски слов'ян на соковито-зеленій плямі верхньої мапи ще принаймні три "батьківщини" слов'ян: у Західній, Північній Європі та у Приазов'ї? Проте йому не варто робити цього, поки у контексті піднятого питання ми не розглянемо згадок... ще давніших, ніж навіть від діячів античної доби, від Геродота до Юлія Цезаря (згадано вище).

           Тому далі у нас власне одне, найдавніше повідомлення про слов'янський народ Venedi, Veneti, Venethi, Venethae, грец. ; іноді Енети від грец. ; нім. Wenden. І воно залишене на другу чергу тому, що йде не від історика, політика, хроніста, а від напівлегендарного поета Гомера (9-8 ст. до н. е.). Грецька назва Трої була Ілліон, отже назва "Ілліада" ніщо інше, як "Троянська війна/епопея". Саме гомерівська поема "Ілліада" містить першу у часі письмову згадку слов'янського народу енетів у Малоазійській Пафлагонії, що брав участь у десятилітній війні греків-ахейців проти троянців (яка могла бути орієнтовно між 1260 та 1194 р. до н. е.) на боці Трої:

           Вінсент не підгледів цю картину в Україні, вона була намальована ним у містечку, де жила його сім'я. А ще сто літ назад від його часу містечко називалося селом Брабант (неподалік від Гельмонта, Голландія).

Будинок в англійському селі Вілмінґтон

Будівля у вигляді традиційної кельтської круглої хатини, мазаної глиною...

Реконструкція за даними археологічних досліджень свідчить, що і таємничі трипільці (між 5500 і 2750 роками до н. е.) плетений з прутів та лоз каркас своїх хат, старіших за найпершу єгиптянську піраміду, обмазували глиною, ретельно відбілювали та прикрашали. Якщо вже пішло про піраміди... Пелазги = лелеки. А Птах, або Пта - єгипетський бог-творець, що шанувався у Мемфісі. Земним втіленням душі Птаха, його ба та оракулом вважався священний бик Апіс. Як бог-творець Пта вважався покровителем ремесел, мистецтва, майстерності та істини. А відомий архітектор пірамід Імхотеп був глибоко пошанованим у Єгипті і вважався сином бога Пта.

Ще один ключовий елемент - солом'яна стріха. Візитка хліборобів. Англійці кажуть на солому straw, угорці - szalma... Але перепрошую за ще один раптовий відступ, і повернімося до наших барашків енетів!

            Отож, вище на деяких мапах вже можна було бачити, де на території сучасної Туреччини мешкали енети Пафлагонії. Деталізуймо це місце